Лекции по "Правознавство"

         Підставами виникнення, зміни та  припинення правовідносин є юридичні  факти – це конкретні життєві  обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що викликають виникнення, зміну та припинення правовідносин. Правовідносини складаються з таких структурних елементів:  суб’єкт, об’єкт     (реальне благо, із якого суб’єкти вступають у правові відносини), зміст – суб’єктивні права і юридичні обов’язки правових відносин. Учасниками правовідносин можуть бути не всі люди, а тільки ті з них, хто має правоздатність і дієздатність.

         Суб’єкти права – це люди та їх об’єднання, які виступають в якості носіїв прав та обов’язків.

        Види суб’єктів права:

1. фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;
2. юридичні особи – організації, у тому числі громадські організації, підприємства, установи;
3. держава, державні органи й органи місцевого самоврядування.

         Правосуб’єктність включає юридичні характеристики особи:

• правоздатність – здатність особи мати суб’єктивні права і юридичні обов’язки;
• дієздатність – здатність особи своїми діями набувати права й обов’язки.

         Виникнення та обсяг правоздатності  та дієздатності різні у фізичних і юридичних осіб.

         Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється зі смертю.       Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. За загальним правилом, повна дієздатність настає з досягненням повноліття. Особа, що страждає психічною хворобою або недоумством за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Їх права та обов’язки реалізують інші особи.

     Правоздатність і дієздатність  юридичної особи виникають одночасно  з моменту державної реєстрації особи і припинення з її ліквідацією.

   9. Законність – це правовий режим точного виконання таких законів усіма суб’єктами права у сфері правотворчості й право реалізації, в інших сферах життєдіяльності людей; режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов’язки людиною, державою і громадським суспільством. Основні засади законності:

1. верховенство права - всі закони повинні відповідати Конституції України, а підзаконні акти – законам;
2. єдність законності - закони єдині на всій території країни і доступні для всіх громадян і посадових осіб;
3. реальний характер законності – вимоги закону не тільки проголошується, а й впроваджується в життя;
4. рівність усіх суб’єктів перед законом - вимоги закону і відповідальність за його порушення однакові для всіх громадян  і посадових осіб;
5. незаперечність закону – ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його приймав;
6. невідворотність відповідальності за правопорушення - кожне скоєне правопорушення має тягти за собою відповідальність;
7. взаємозв’язок законності й доцільності, законності й справедливості неприпустиме порушення закону під приводом доцільності;

   Із  законністю нерозривно пов’язане поняття  правопорядку – наслідок здійснення законності.       Гарантії законності й правопорядку – це засоби, за допомогою яких забезпечується законність і правопорядок у суспільстві. Гарантії поділяються на загальні та спеціальні. До загальних належать:

• економічні гарантії - стан економіки, який дозволяє більшості населення задовольняти свої потреби, не порушуючи межі закону;
• політичні гарантії – включають  реальність прав і свобод громадян, можливість участі в політичному житті та управління спільними справами;
• соціальні гарантії – забезпечення соціального захисту населення;
• духовні гарантії – включають правову інформованість населення;

         Спеціальні – юридичні гарантії наступні:

1. система чинного законодавства;
2. діяльність судових органів;
3. діяльність правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

   Поведінка людей регулюється правовими  нормами. Поведінка поділяється  на правомірну і неправомірну.

     Правомірна поведінка – це суспільна бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, що проявляється у здійснені норм права, гарантується та охороняється державою.

       Правопорушення – це противоправне винне діяння деліктоздатної особи, що завдає шкоду особі, суспільству або державі.

   Ознаки  правопорушення:

1. суперечність конкретному правовому припису – невиконання обов’язків або порушення заборони;
2. вина – правопорушення це дія, вчинена навмисно або з необережності;
3. завдання шкоди або реальна загроза завдання такої шкоди;
4. правопорушення є вольовим, усвідомленим діянням, що існує у вигляді дії або бездіяльності;
5. відповідальним за правопорушення може бути тільки фізична чи юридична особа, здатна нести відповідальність за свої дії;
6. за правопорушення застосовується покарання або стягнення;

   Залежно від ступеня небезпеки правопорушення і завданої ним шкоди, правопорушення поділяють на злочини і проступки.

   Злочини – найбільш небезпечні для суспільства правопорушення, що посягають на найбільш значимі соціальні цінності ( життя, здоров’я, власність, безпеку держави, суспільну небезпеку ).

     Проступки це – менш безпечні правопорушення ( порушення трудової дисципліни, невиконання цивільно-правового договору тощо). Залежно від виду юридичної відповідальності правопорушення поділяються на:

• кримінальні правопорушення (злочини);
• цивільно-правові проступки (порушення умов договору поставки тощо);
• адміністративні проступки (порушення правил дорожнього руху тощо);
• дисциплінарні проступки (порушення трудової дисципліни тощо);

         Застосування до особи юридичної  відповідальності можливе тільки  за наявності в її діянні  юридичного складу правопорушення.

     Склад правопорушення – це сукупність названих в законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Склад правопорушення включає: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону.

1. об’єкт правопорушення – суспільні відносини, соціальні блага, цінності, права і свободи особи, інтереси держави на які посягає правопорушення;
2. об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішня характеристика правопорушення, що включає протиправне діяння (дію чи бездіяльність), результат діяння і причинний зв’язок між діянням і результатом;
3. суб’єкт правопорушення - це фізична чи юридична особа. Зазвичай правопорушення вчиняють фізичні особи (злочини вчиняють винятково фізичні особи ), але суб’єктом цивільного проступку може бути й юридична особа;
4. суб’єктивна сторона правопорушення – ставлення особи до скоєного нею діяння і його наслідків. Головний елемент суб’єктивної сторони – вина у формі умислу або необережності. Факультативними ( необов’язковими ) елементами суб’єктивної сторони є мотив і мета правопорушення.

     Відсутність хоч би одного  з наведених елементів свідчить, що поведінка не є правопорушенням.

   10. Юридична відповідальність є наслідком правопорушення.

   Юридична  відповідальність – це застосування державою або уповноваженою нею особою до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.

     Заходи державного примусу можуть мати характер особистих обмежень (позбавлення волі, позбавлення права займатися певним видом діяльності), майнових стягнень (конфіскація майна, обов’язок відшкодувати заподіяну шкоду). Єдиною підставою юридичної відповідальності є вчинене правопорушення, тобто наявність у діянні правопорушника складу правопорушення.

     Ціль юридичної  відповідальності – формування правомірної поведінки не тільки осіб, які скоїли правопорушення, але й всіх інших членів суспільства. Функції юридичної відповідальності:

1. охоронна – полягає в захисті правопорядку;
2. правовідновлювальна – полягає у відновлені порушеного права;
3. профілактична – полягає у запобіганні вчиненню нових правопорушень;
4. виховна – формує повагу до права;

 
 

Види  юридичної відповідальності:

1. кримінальна – застосовується тільки за скоєння злочину;
2. адміністративна – застосовується за вчинення адміністративного проступку;
3. цивільно-правова – настає за невиконання договору, заподіяння майнової шкоди;
4. дисциплінарна – настає за порушення трудової, службової, навчальної дисципліни. Якщо внаслідок дисциплінарного проступку завдано майнову шкоду, то застосовується також матеріальна відповідальність, що полягає в обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду.
5. конституційна – настає у випадках визначених законом (імпічмент Президента, відставка уряду).

 

   Питання для самоперевірки:

1. Ознаки держави, що відрізняють її від організації первісного суспільства.
2. Передумови виникнення держави.
3. Ознаки держави як організації політичної влади. Функції держави.
4. Поняття форми держави.
5. Держава і об’єднання громадян.
6. Поняття правової держави.
7. Поняття права. Ознаки.
8. Мораль і право. Функції права.
9. Система права. Галузь, інститут права. Правова норма.
10. Джерела права.
11. Поняття правовідносин.
12. Суб’єкт права.
13. Законність. Гарантії законності.
14. Склад правопорушення. Юридична відповідальність. ЇЇ види.   

                            

   Нормативні  джерела:

   Конституція України, 1996.28.06, ВВР 1996р. №30, ст. 141.

   Цивільний кодекс України від 16.01.03р.

   Кодекс  законів  про працю України від 10.12.1971 р.;

   Кримінальний  кодекс України від 5.04.2001р.;

   Кодекс  України про адміністративні  правопорушення від 7.12.1984 р.. 

 

      Тема 2. Конституційне  право України

   План 

1. Конституція – основний закон держави.
2. Народовладдя в Україні та форми його впровадження.
3. Поняття, система основних прав та свобод людини та громадянина.
4. Конституційні обов’язки людини і громадянина.
5. Державна влада й самоврядування  в Україні.

 

   1. Термін „конституція” походить від латинського слова, що означає „устрій”, „встановлення”. Так звались накази римських імператорів. Першою конституцією в сучасному її розумінні була Конституція США, прийнята в 1787 році, яка діє і до цього часу.

   За  юридичною формою конституції можуть бути поділені на писані і неписані. Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий відповідно до встановленого порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави тощо). Неписані конституції складаються з кількох законів, що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку.

   Залежно від порядку прийняття, зміни та відміни, конституції поділяються на гнучкі і жорсткі. У гнучких конституцій цей порядок не відрізняється від порядку передбаченого для інших законів (50% + 1 голос), тобто проста більшість. Порядок прийняття жорстких конституцій визначається спеціальною процедурою.

     Відповідно до державного устрою конституції поділяються на федеративні (США, ФРН) й унітарні (Україна, Франція).

   За  рівнем втілення приписів конституцій у життя суспільства та держави, їх прийнято поділяти на фіктивні (положення яких не знаходять потрібної реалізації й підтвердження на практиці) та реальні (якщо суспільні відносини відповідають конституційним настановам).