Лекции по "Правознавство"

1. материнство і батьківство. Небажання чи нездатність мати дитину може бути причиною для розірвання шлюбу;
2. повагу своєї індивідуальності, своїх звичок і уподобань;
3. фізичний і духовний розвиток, одержання освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці і відпочинку;
4. зміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому випадку видається нове свідоцтво про реєстрацію шлюбу;
5. розподіл між собою обов’язків у родині та спільне рішення питань життя родини на підставі рівності;
6. вільний вибір місця проживання;
7. припинення шлюбних відносин;

   Подружжя  зобов’язане:

1. спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємності;
2. спільно піклуватися про матеріальне забезпечення сім’ї;
3. вагітній дружині мають бути створені умови для збереження здоров’я і народження здорової дитини, а дружині-матері – умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав і обов’язків;

   Майно подружжя є матеріальною базою існування сім’ї. Сімейний кодекс України встановлює два режими власності подружжя: особиста приватна власність дружини і чоловіка; спільна сумісна власність подружжя;

   Особиста  приватна власність чоловіка/ дружини  поширюється на майно:

1. що належало йому/ їй до шлюбу;
2. отримане під час шлюбу в дарунок чи спадщину;
3. майно, придбане за особисті його/ її кошти;
4. речі індивідуального користування;
5. премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;
6. кошти, отримані у відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;
7. страхові кошти;
8. плоди і доходи (дивіденди) від речей, що знаходяться в особистій приватній власності;

   Майно, у тому числі кошти, здобуте подружжям  під час шлюбу, належить їм на праві  спільної сумісної власності. Таким  майном подружжя володіє, користується і розпоряджається на рівних правах. Розірвання шлюбу не припиняє права  спільної сумісної власності. Незалежно від розірвання шлюбу подружжя має право на розподіл спільної сумісної власності. Частки подружжя у спільній власності є рівними, якщо інше не передбачено договором між ними.

   Взаємне утримання подружжя – це обов’язок матеріально підтримувати один одного. У разі невиконання цього обов’язку чоловік або дружина, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду вимагати надання утримання (аліментів) від іншого, якщо він чи вона в змозі надати матеріальну допомогу. Право вимагати аліментів мають:

1. непрацездатні чоловік та дружина;
2. чоловік чи дружина, чиї доходи нижчі за прожитковий мінімум;
3. дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного або психічного розвитку до досягнення дитиною 6 років);
4. чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має недоліки фізичного або психічного розвитку до досягнення дитиною 6 років);
5. чоловік або дружина, з яким проживає дитина-інвалід;

   Не  має право на одержання аліментів чоловік або дружина, чия поведінка в шлюбі була негідною або він/вона став непрацездатним у зв’язку зі скоєнням ним навмисного злочину. Право на одержання аліментів зберігається і за розведеним чоловіком/жінкою, якщо він або вона стали непрацездатними у шлюбі чи протягом одного року після розірвання шлюбу. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін. Право на отримання аліментів припиняється в разі відновлення працездатності одержувачем, а також у разі реєстрації ним повторного шлюбу.

   Подружжя, у тому числі колишнє, має право  укласти договір про припинення права на утримання в обмін  на набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової  грошової виплати. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

   Дружина/ чоловік взаємно зобов’язані брати участь у витратах, пов’язаних із хворобою чи каліцтвом іншого з подружжя.

   3. Шлюбний договір – це угода осіб, що вступають до шлюбу або перебувають у шлюбі, спрямована на врятування їхніх майнових відносин. Зміст шлюбного договору включає тільки майнові права й обов’язки подружжя одне до одного і щодо їхніх дітей (правовий режим власності подружжя, користування житлом, право на утримання, можливий розподіл майна тощо). Не допускається обмеження прав дитини, а також поставлення одного з подружжя у занадто невигідне матеріальне становище. Шлюбний договір складається в письмовій формі й посвідчується нотаріально. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності в день його нотаріального посвідчення. Подружжя має право змінити умови шлюбного договору або взагалі відмовитися від договору. Ці рішення повинні бути нотаріально посвідчені. За вимогою одного з подружжя, шлюбний договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним у судовому порядку.

   4. Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. За життя подружжя припинення шлюбу можливе тільки шляхом розлучення. Розірвання шлюбу здійснюється в державних органах реєстрації актів цивільного стану:

1. за спільною заявою подружжя, що не має дітей;
2. за заявою одного з подружжя, якщо інший із подружжя визнаний безвісно відсутнім, визнаний недієздатним, засуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менше ніж три роки;

   Розірвання  шлюбу здійснюється в суді:

1. за заявою подружжя, що має неповнолітніх дітей;
2. за позовом одного із подружжя;

   Не  може бути поданий позов про розлучення під час вагітності дружини і  протягом одного року після народження дитини (крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправне посягання, що має ознаки злочину, проти іншого із подружжя або дитини або коли батьківство майбутньої дитини визнано іншою особою).

   Шлюб  розривається лише у тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в державному органі реєстрації актів цивільного стану. При цьому видається свідоцтво про розірвання шлюбу.

   Взаємні права й обов'язки батьків і  дітей ґрунтуються на походженні дітей від цих батьків. Цей  юридичний факт фіксується в свідоцтві  про народження дитини. Батьки мають  рівні права і обов'язки щодо своїх дітей. Вони зобов’язані забрати дитину з пологового будинку чи іншої установи охорони здоров’я, визначити їй ім’я і зареєструвати у відповідному державному органі реєстрації актів цивільного стану.

   5. Батьки мають право на:

1. особисте виховання, на залучення до виховання інших осіб, передачу на виховання фізичним і юридичним особам, вибір форми і методів виховання, які не суперечать закону і моралі;
2. безперешкодно спілкуватися з дітьми;
3. захист своєї дитини, звернення до суду та інших органів за захистом прав своєї дитини як її законні представники;
4. визначення місця проживання;
5. відібрання дитини у будь-якої особи, що утримує її незаконно;

   Батьки зобов’язані:

1. виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу, своєї вітчизни;
2. піклуватися про стан здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток;
3. забезпечити отримання дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя;
4. поважати дитину як особистість;

   Батьки  не мають права піддавати дитину експлуатації, фізичним покаранням і  покаранням, що принижують гідність дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для юридичної відповідальності. Батьки можуть бути в судовому порядку позбавлені батьківських прав.

   Майнові права та обов’язки батьків і  дітей пов’язані з власністю і матеріальним утриманням. Майно батьків і дітей може бути сумісним і роздільним. Майном неповнолітніх дітей управляють батьки.

   Права і обов’язки батьків і дітей з матеріального утримання є взаємними. Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей, що навчаються (до 23 років), непрацездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допомоги. Повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги. У разі ухилення від обов’язку матеріального утримання і з батьків, і з дітей у судовому порядку можуть стягувати аліменти. При визначенні розміру аліментів на дитину, суд бере до уваги стан здоров’я і матеріальне становище дитини, стан здоров’я і матеріальне становище платника аліментів та інші суттєві обставини. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Аліменти підлягають виплаті щомісячно. Батьки зобов’язані також брати участь у додаткових витратах на дитину (у разі хвороби, каліцтва, з метою розвитку здібностей дитини і т. ін.). Батьки можуть бути звільнені від сплати аліментів, якщо дохід дитини набагато перевищує їхні доходи і цілком забезпечує всі потреби дитини. Виплата аліментів може бути припинена за договором про передачу дитині права власності на нерухоме майно.

   Повнолітні  діти зобов’язані утримувати батьків, якщо вони непрацездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов’язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах.

   6. Для виховання неповнолітніх дітей, що залишилися з різних причин без батьківського піклування, для захисту їхніх прав і законних інтересів, встановлюється опіка і піклування. Встановлення опіки і піклування здійснюється органами опіки і піклування і, в окремих випадках, судом. Опіка встановлюється над дітьми у віці до 14 років, піклування – над неповнолітніми у віці від 14 до 18 років. Опікуном (піклувальником) може бути тільки повнолітня дієздатна особа, бажано з близьких підопічному осіб. Опікун (піклувальник) має право і зобов’язаний виховувати підопічних, піклуватися про них, захищати їхні права й інтереси. Обов’язки опіки і піклування виконуються безоплатно.

   Опікун здійснює угоди від імені підопічного та в його інтересах. Піклувальник дає згоду на здійснення підопічним угод, які той за законом має право здійснювати самостійно.

   Патронат – це виховання дитини, позбавленої батьківського піклування, в сім’ї іншої особи (патронажного виховання) за плату. Патронажні відносини встановлюються договором між органом опіки і піклування і громадянином (патронажним вихователем). Цей договір вимагає згоди дитини, якщо вона досягла віку, коли може її висловити. Термін дії договору – до досягнення дитиною повноліття. За виховання дитини патронажному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається угодою між ним і органом опіки і піклування.

   Обов’язки патронажного вихователя:

1. забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням;
2. створити умови для навчання, фізичного і духовного розвитку дитини;
3. захищати дитину, її права і інтереси як опікун чи піклувальник, без спеціальних на те повноважень;

   Договір про патронат може бути припинений у разі відмови від нього вихователя чи дитини по досягненню нею 14 років. Договір  про патронат може розриватися за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним і дитиною сталися стосунки, що перешкоджають виконанню обов'язків за договором.

   Прийомна  сім’я – це сім’я  яка добровільно  взяла на виховання  та спільне проживання від одного до чотирьох дітей – сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування.

   Дитячі  будинки сімейного  типу створюються  на підставі бажання  подружжя або окремої  особи про виховання  дітей, в яких виховується  і проживає не менш як п’ять дітей.

   Рішення про створення прийомної сім’ї приймається державними адміністраціями, органами місцевими самоврядуванням які укладають з прийомними батьками і батьками – вихователями договори про влаштування дитини до прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу.

   прийомними батьками і батьками вихователями може бути подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі не можуть бути особи визнанні не дієздатними або обмежено дієздатними, позбавленні батьківських прав, звільнення від повноважень опікуна, піклувальника, за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей, проживають на спільній житловій площі з членами сім’ї, які мають розлади здоров’я.