Лекции по "Правознавство"

    Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду  або придбання їх у житлових кооперативах на біржових торгах шляхом індивідуального  житлового будівництва чи одержання  у власність на інших підставах  передбачених законодавством.

    Виселення із займаного жилого приміщення або обмеження у праві користуванням жилим приміщенням здійснюється за підстав і в порядку передбачених законом.

    Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності чи з порушенням прав інших осіб.

    Громадяни зобов’язані дбайливо ставитися  до будинку, в якому вони проживають, використовувати приміщення за призначенням, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію, своєчасно  сплачувати житлово-комунальні послуги

    Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання  у користування жилого приміщення в  будинках державного або громадського державного фонду.

   4. Громадяни самостійно здійснюють право на одержання житлового приміщення з настання повноліття. Такі, що одружилися або влаштувалися на роботу – відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від 15 до 18 років) здійснюють право на одержання житлового приміщення за згодою батьків або піклувальників.

   Потребуючими  поліпшення житлових умов визнаються громадяни:

1. забезпечені жилою площею нижче за рівень визначений Кабінетом Міністрів України;
2. які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;
3. які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань;
4. які проживають за договором піднайму жилого приміщення;
5. які проживають тривалий час за договором найму (оренди);
6. які проживають у гуртожитках.

   Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень за місцем проживання або за місцем роботи. Громадянам, які перебувають на обліку та потребують поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік. Окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень.

     Розрізняють першочергове надання  жилих приміщень (інвалідам, при  народженні близнят, вчителям, хворим  на тяжкі форми деяких хронічних захворювань тощо) та позачергове надання жилих приміщень (житло стало непридатним до проживання, дітям-інвалідам, особам обраним на виборну посаду тощо).

   Норма жилої площі встановлена у  розмірі 13,65 м² на одну особу.

   Жиле  приміщення надається у межах жилої площі, але не менше розміру визначеного Кабінетом Міністрів України. Понад норму жилої площі окремим категоріям громадян надається жила площа у вигляді кімнати або в розмірі 10 м². При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а квартири, збудовані для однієї сім’ї, двома і більше сім’ями або двома і більше одинокими особами. Єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер, який може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

   Приватизація  державного житлового  фонду – це відчуження квартир (будинків) та інших житлових будинків, а також належних до них господарських споруд державного житлового фонду на користь громадян України.

   Способи приватизації:

1. безоплатна передача громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми   21 м² загальної площі на наймача і кожного члена його родини і додатково 10 м² на родину. Якщо загальна площа квартири (будинку), що підлягає приватизації, відповідає зазначеній нормі, то квартира (будинок) передається наймачу і членам його родини безкоштовно. Якщо загальна площа квартири менше площі, яку родина наймача має право одержати безкоштовно, наймачу і членам його родини видаються житлові чеки, які можна використовувати для приватизації не тільки житла, але і державних підприємств, земельного фонду.
2. продаж надлишків загальної площі квартир (будинку) громадянам України, що проживають в них або перебувають у черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку родина наймача має право одержати безкоштовно, наймач здійснює оплату житловими чеками, а за їх відсутності чи недостатності – грошима.

   Кожен громадянин має право приватизувати  наймане ним житло безкоштовно або з частковою оплатою тільки один раз.

   Особи винні у неналежному використанні житлового фонду та інших порушеннях житлового законодавства, зокрема:

• у порушенні порядку взяття на облік громадян потребуючих поліпшення житлових умов, зняття з обліку і надання громадянам жилих приміщень;
• у недодержанні встановлених строків заселення жилих приміщень і жилих будинків;
• у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, придомових територій;
• у самовільному переобладнанні та переплануванні жилих будинків і жилих приміщень та використанні їх не за призначенням;
• у порушенні правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, у безпосередньому їх утриманні;
• у псуванні жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою;

   несуть  кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність згідно чинного законодавства  України. 

   Питання для самоперевірки:

1. Види житлового фонду України.
2. Надання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.
3. Приватизація державного житлового фонду.
4. Відповідальність за порушення житлового законодавства.

 

   Нормативні  джерела:

1. Конституція України, 28 травня 1996 р.
2. Житловий кодекс УРСР від 30 червня 1983 р.
3. Закон України „Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Тема 6. Сімейне законодавство України

   План

1. Шлюб і сім’я.
2. Права і обов’язки подружжя: особисті немайнові права і обов’язки подружжя, право особистої приватної власності, право сумісної власності подружжя.
3. Шлюбний договір.
4. Припинення шлюбу.
5. Права і обов’язки матері, батька й дитини.
6. Опіка та піклування над дітьми.

 

   1. Сімейне законодавство є галуззю законодавства, що встановлює правові засади шлюбу, регулює особисті та майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновителями й усиновленими, іншими членами родини.

   Сім’я є первинним та основним осередком суспільства.

   Сім’ю складають особи, які спільно  проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку  з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Право на створення сім’ї має особа яка досягла шлюбного віку. У випадках визначених законом сім’ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Сім’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

   Шлюб – це сімейний союз чоловіка і жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

   Не  зареєстроване офіційними органами держави проживання жінки і чоловіка однією сім’єю не створює шлюбу  і не породжує подружніх правовідносин. Релігійний обряд укладання шлюбу не має юридичної сили. Шлюб може бути зареєстрований за наявності наступних умов:

1. взаємна згода осіб, що одружуються;
2. досягнення особами, що одружуються шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Для чоловіків він складає 18 років, для жінок – 17 років. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам;

   Шлюб  не може бути укладений за наявності  таких обставин:

1. перебування особи в іншому нерозірваному шлюбі;
2. між особами, які є родичами;
3. недієздатність одного з тих, хто одружується, встановлена в судовому порядку;

   Державна  реєстрація шлюбу встановлена для  забезпечення стабільності відносин між  чоловіком та жінкою, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави і суспільства. Особи, які бажають одружитися, особисто подають заяву в державний орган реєстрації актів цивільного стану. Працівники органу реєстрації актів цивільного стану зобов’язані ознайомити осіб, які подали заяву, з їхніми правами і обов’язками як майбутніх подружжя і батьків, попередити про відповідальність за приховування перешкод до реєстрації шлюбу. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, мають пройти медичний огляд та повідомити один одному відомості про стан свого здоров’я. Приховування тяжкої хвороби, хвороби небезпечної для іншого члена подружжя, їхніх нащадків може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

   Після подання заяви про реєстрацію шлюбу особи є  нареченими. Подача заяви  не створює обов’язку одружитися, але спричиняє певні майнові обов’язки. Особа, яка відмовилася одружитися, зобов’язана компенсувати іншій особі витрати понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу і весілля.

   Укладання шлюбу відбувається по закінченні місячного строку з дня подачі заяви. За наявності поважних причин цей строк може бути скорочений. Присутність нареченого і нареченої в момент реєстрації є обов’язковою. Особи, що одружуються, мають право обрати прізвище одного з них як спільне, зватися дошлюбним прізвищем чи приєднати до свого прізвища прізвище нареченого (нареченої). Державна реєстрація шлюбу закріплюється свідоцтвом про шлюб.

   Шлюб  може бути визнаний недійсним, якщо він  був укладений з порушенням законодавства  про сім’ю. Рішення про недійсність шлюбу приймає відповідний державний орган реєстрації актів цивільного стану, якщо шлюб був зареєстрований:

1. з особою, що одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
2. між родичами за прямою лінією чи між рідними братом і сестрою;
3. з недієздатною особою;

   Шлюб  визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:

1. без вільної згоди чоловіка і жінки або без наміру створити сім’ю;
2. між усиновителем і усиновленою ним дитиною (у разі не скасування усиновлення);
3. між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою (дядьком) і племінником (племінницею);
4. з особою, що приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для іншого з подружжя і/чи їхніх нащадків;
5. з особою, що не досягла шлюбного віку, якій не було надано права на шлюб;

   Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий одним з подружжя, батьками, опікуном, піклувальником, органом опіки і піклування, прокурором, особами, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. Визнання шлюбу недійсним означає, що права і обов’язки подружжя з моменту реєстрації шлюбу не виникали. Але діти, які народилися в недійсному шлюбі, мають ті ж права і обов’язки, що і діти народжені в дійсному шлюбі. Шлюб спричиняє для подружжя рівні особисті немайнові права і обов’язки.

   2. Подружжя має право на: