Лекции по "Правознавство"

     Цивільно-правові норми містяться  в різних нормативно-правових  актах. Серед них найважливішим  є Цивільний Кодекс України,  який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний Кодекс складається  з 6 книг, 90 глав, 1308 статей, має загальну й особливу частини. Основна частина містить норми, що визначають статус учасників цивільно-правових відносин, об’єкти цивільного права, поняття правочину, представництва, строки, терміни, позовну давність. Особлива частина – встановлює особисті немайнові права фізичної особи, право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, регулює зобов’язальні відносини, спадкування.

   Загальні  засади цивільного законодавства:

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків встановлених Конституцією та законом;
• свобода договору;
• свобода підприємницької діяльності, яка не забороняється законом;
• судовий захист цивільного права та інтересу;
• справедливість, добросовісність та розумність;

   2. Цивільно-правові відносини -  це суспільні  відносини, урегульовані нормою цивільного права, учасники яких є носіями цивільних прав і обов’язків.

   Суб‘єктами  цивільних правовідносин є фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи (організації, підприємства, установи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

   Людина  як учасник цивільних правовідносин  вважається фізичною особою. Всі фізичні  особи мають цивільну правоздатність.

   Цивільна  правоздатність – це можливість особи мати суб’єктивні цивільні права і цивільні обов’язки.

   Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження та припиняється в момент смерті.

   Цивільна  дієздатність – здатність особи самостійно набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести  відповідальність у випадку їх невиконання.

   Цивільна  дієздатність залежить від віку і  психічного стану фізичної особи. Особи, які не досягли 14 років  є частково дієздатними. Вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права щодо інтелектуальної, творчої діяльності. Усі інші цивільні правочини від їхнього імені та на їх користь здійснюють батьки (усиновителі) або опікуни.

   Особи  у віці від 14 до 18 років мають неповну цивільну дієздатність. Вони можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами,  здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності; бути учасником (засновником) юридичних осіб; укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним неповнолітнім на своє ім’я. Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновителів) або  піклувальників.

     Повну цивільну дієздатність мають особи, які досягли 18 років (повноліття).

   До 18 років повна цивільна дієздатність настає у таких випадках:

• реєстрації шлюбу (з 14 років);
• записана матір’ю або батьком дитини;
• працює за трудовим договором (з 16 років);
• бажає займатися підприємницькою діяльністю (з 16 років).

   За  наявності згоди батьків (усиновителів) або піклувальника надання повної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування, та за рішенням суду.

   За  рішенням суду з врахуванням психічного стану здоров’я  фізична особа  може бути визнана обмежено дієздатною якщо вона:

1. страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керування ними;
2. зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим самим ставить себе чи свою сім’ю у скрутне матеріальне становище.

   Обмежено  дієздатній особі призначається  піклувальник, який дає згоду на вчинення нею цивільно-правових дій. Обмежено дієздатна особа може самостійно здійснювати тільки дрібні правочини.

   Фізична особа, яка страждає хронічним психічним розладом і не здатна усвідомлювати своїх дій та (або) керувати ними, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Такій особі призначається опікун, який здійснює цивільно-правові дії від імені опікуваного.

   Місцем  проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення придатне для проживання в ньому. Особа може мати кілька місць проживання. Місцем проживанням до 14 років малолітньої особи  є місце проживання батьків (усиновителів), опікуна або місце знаходження навчального закладу чи охорони здоров’я, в якому вона проживає. По досягненню 14 років фізична особа вільно обирає місце проживання, за винятком обмежень, встановлених законом.

   Фізична особа може бути визнана судом  безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її проживання немає відомостей про місце її перебування. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання  немає відомостей про її перебування протягом  трьох років, а якщо вона пропала безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку - протягом шести місяців.

   Юридична  особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа  наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути  позивачем у суді

     Ознаки юридичної особи:

1. організаційна єдність. Юридична особа має певну структуру (відділи, цехи, інші підрозділи) керівництво, певну мету і завдання (визначені статутом);
2. наявність відокремленого майна. Юридична особа володіє майном за правом власності, повного господарського відання (державні підприємства), оперативного управління (казенні підприємства). Юридична особа має рахунки в банку, баланс та кошторис;
3. самостійна майнова відповідальність - юридична особа сама відповідає за виконання укладених нею правочинів;
4. від свого імені бере участь у цивільному обігу. Кожна юридична особа має власне найменування, закріплене державною реєстрацією. Набуває цивільні права й обов’язки, визначені статутом;
5. може бути позивачем і відповідачем у суді. Від свого імені юридична особа бере участь у розгляді справ у місцевих, господарських судах.

   Правоздатність  і дієздатність юридичної  особи виникає  одночасно – в  момент державної  реєстрації і внесення її до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій  України.

   Цивільна  правосуб’єктність держави України, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування визначається Конституцією і законами України.

   В залежності від порядку створення  розрізняють юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права.

   Юридичні  особи приватного права створюються  на підставі установчих документів (статутів, договорів). Юридична особа публічного права створюється розпорядчим  актом Президента України, органа влади  Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування;

   В залежності від форми  власності розрізняють  приватні, комунальні, державні юридичні особи.

   В залежності від організаційно-правових форм розрізняють товариства та установи. Товариство створюється шляхом об’єднання (осіб) учасників. Товариство може бути підприємницьким та непідприємницьким.

     Мета підприємницького товариства одержання  прибутку та його наступний розподіл між учасниками (господарські товариства та виробничі кооперативи). Непідприємницьке товариство не має мети отримати прибутку.

   3. Право власності за Цивільним кодексом України – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

   Власнику  належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном:

1. володіння – фактичне володіння річчю;
2. користування – вилучення з речі корисних властивостей;
3. розпорядження – можливість вирішити юридичну і фактичну долю речі.

   Суб’єктами  права власності можуть бути Український  народ, фізичні, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громадяни, іноземні держави. Всі суб’єкти права власності рівні перед законом.

   Цивільний Кодекс України встановив наступні форми права власності: право  власності Українського народу, приватна, державна і комунальна форма власності.

     Земля, її надра, атмосферне  повітря, водні та інші природні  ресурси в межах території  України, природні ресурси її  континентального шельфу, виключної  (морської) екологічної зони є  об’єктами права власності Українського народу.

   Суб’єктами  права приватної власності є  фізичні особи та юридичні особи. Об’єктом права приватної власності  є підприємства, будівлі, транспортні  засоби, гроші, цінні папери тощо. Різновидом приватної власності є спільна  власність – власність кількох осіб на одну річ.

     Суб’єктом права державної власності  є держава Україна, від імені  якої повноваження власника здійснюють  державні органи. Об’єктом  державної  власності може бути будь-яке  майно. 

   Суб’єктом права комунальної власності  є територіальні громади та органи місцевого самоврядування. Об’єктом права власності може бути рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, житловий фонд, заклади освіти, охорони здоров’я, науки тощо.

   Речове  право, це право особи на чуже майно  на підставі:

• права володіння;
• права користування (сервітут);
• права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
• права забудови земельної ділянки (суперфіцій);
• інші речові права.

   Держава забезпечує рівний захист прав суб’єктів  права власності.

   З метою захисту права власник та особа яка має речове право на чуже майно може вимагати:

1. витребування майна з чужого незаконного володіння ;
2. усунення перешкод у здійсненні повноважень;
3. визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, які засвідчують право власності;
4. визнання незаконним правового акта, що порушує право власності. Позов пред’являється до органа державної влади, органа влади Автономної Республіки Крим, органа місцевого самоврядування, якщо ними виданий правовий акт, що порушує його право власності. У цьому випадку власник має право вимагати відновлення стану, що існував до видання цього акта;
5. відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

   Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

   Односторонній правочин втілює волю одного об’єкта  правових відносин (заповіт, прийняття  спадщини). Двосторонні (багатосторонні) правочини втілюють погоджену волю кількох суб’єктів права.

     Форма правочинів:

1. Усна форма. У такій формі укладаються правочини, що виконуються при їх здійсненні;
2. Проста письмова форма. Укладаються такі правочини юридичними особами між собою і з громадянами, за винятком правочинів, що виконуються при здійсненні правочинів, для яких потрібне нотаріальне посвідчення. Письмово укладаються правочини на суму, яка у двадцять п’ять і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму громадян, за винятком правочинів що виконуються при здійсненні правочинів для яких потрібне нотаріальне посвідчення .