Лекции по "Правознавство"

      Характерними ознаками тоталітарного режиму є принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина, пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей, однопартійна політична система і заборона існування опозиції, формальний і декоративний характер виборів, заперечення розподілу влади, вождізм.

   4. За законом громадяни України мають право на свободу об`єднання. Вони можуть об`єднуватися для здійснення та захисту своїх прав і свобод, задоволення економічних, політичних, культурних та інших інтересів. Їхні права не можуть нічим і ніким обмежуватися, крім випадків, передбачених законами.

   Згідно  закону об`єднання  громадян – це добровільне  громадське формування, утворене на основі єдності інтересів  для спільної реалізації громадянами їхніх  прав і свобод.

   Держава у взаємовідносинах із об`єднаннями громадян використовує такі правові форми:

• правотворчу, тобто приймає відповідні закони, де передбачає порядок організації та функціонування того чи іншого об`єднання;
• контролю й нагляду за об`єднаннями громадян;
• правозастосовну, яка полягає в застосуванні компетентними органами чинних правових норм через винесення індивідуальних правозастосовних актів, обов`язкових до виконання;
• притягнення до юридичної відповідальності за порушення чинного законодавства.

   Правова держава – це така держава в якій найбільш повно забезпечені права та свободи особистості, а державна влада базується на праві, пов`язана правом та здійснюється у правових формах.

   Головні ознаки правової держави  становлять:

1. широкий спектр прав і свобод особи, гарантованих і забезпечуваних державою, рівність громадян перед законом, обмеження втручання держави в особисте життя громадян. Громадяни діють за принципом: „ Дозволено все, що не заборонено законом”.
2. верховенство правового закону в системі нормативно-правових актів.
3. демократичний, легальний спосіб формування влади. Органи влади правової держави, як правило, формуються шляхом виборів, а призначення на державні посади здійснюється з дотриманням законної процедури.
4. розподіл влади. Кожна з галузей влади (законодавча, виконавча, судова) формується і діє у певній залежності одна від одної.
5. зв`язаність влади правом. Влада діє за принципом: „ Дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом”.
6. високий загальний рівень загальної і правової культури громадян.
7. взаємна відповідальність держави й особи.
8. гідне становище суду у суспільстві і державі.

   5. Право як волевиявлення держави – це система загальнообов`язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв`язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві.

     Сутність і соціальне призначення  права виявляється через його  ознаки.

1. загальнообов`язковість - правові накази адресовані всім учасникам правових відносин і обов`язкові для них;
2. нормативність - право складається з правил загального характеру, розрахованих на неодноразове застосування.
3. формальна визначеність - правові норми фіксуються у письмовій формі, встановлює певні межі поведінки людини, визначаючі її права і обов`язки.
4. системність - право становить цілісну систему взаємопов`язаних норм, де у кожній нормі є своє строго визначене місце і взаємозв`язки з іншими нормами.
5. зв`язок з державою - правові норми встановлюються або санкціонуються державою і обороняються державним примусом.
6. регулятивність - право виступає як регулятор суспільних відносин, і в цьому полягає його головна соціальна цінність.

   Мораль  і право – головні регулятори поведінки людей. Єдність моралі і права в наступному:

• право і мораль є системами соціальних норм;
• переслідують одні цілі – упорядкування суспільних відносин, ствердження свободи, рівності, гуманізму і справедливості;
• адресуються одному колу осіб.

   Право і мораль відрізняють:

1. способи встановлення - правові норми створюються або санкціонуються державою, а норми моралі не є продуктом спеціальної цілеспрямованої діяльності, вони виникають і розвиваються в суспільстві стихійно. На відміну від права мораль носить неофіційний характер.
2. методи забезпечення - право забезпечується й охороняється державою, а мораль спирається на силу суспільної думки.
3. форма вираження - правові норми закріплюються в спеціальних юридичних актах держави, а моральні норми виникають та існують у свідомості людей;
4. оціночні поняття - в оцінки поведінки людей право оперує поняттями правомірного і неправомірного, законного і незаконного, караного і некараного. Мораль оцінює людські вчинки з позиції добра і зла, справедливості і несправедливості, совісті, честі, обов’язку;
5. різний характер відповідальності за порушення і різний порядок реалізації відповідальності. Порушення норми права тягне за собою негативну реакцію держави – юридичну відповідальність. За порушення норм моралі немає установлених форм, до порушника застосовуються різні форми морального впливу;
6. сфери дії - мораль регулює, як правило, міжособистісні відносини, а право, крім цього, відносини власності, владні відносини, правосуддя, управління.

      Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому щоб визначити активну й багатогранну роль права в громадському суспільстві з позицій його впливу на суспільні відносини між людьми

   Функції права поділяють на загально-соціальні  та спеціальні юридичні. Загально-соціальні функції наступні:

• гуманістична – право охороняє та захищає права людства, народу, людини;
• організаторська – управлінське право суб’єктів на розв’язання  певних економічних і соціальних проблем;
• інформаційна – право інформує людей про волю законодавця;
• оціночно-орієнтувальна  – поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні соціально допустимі способи  й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;
• ідеологічно-виховна  – право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки;
• пізнавальна – право виступає як джерело знань.

      До  спеціальних юридичних функцій  права відносять регулятивну  та охоронну. Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в галузях чи в інститутах права. Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканості з боку правопорушників, на недопущення правопорушень або усунення їх із повсякденного життя. Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему права.

     6. Система права – це внутрішня форма права , яка має об’єктивний  характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм диференційованих за правовими галузями, підгалузями інститутами й нормами права

   . Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

   Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

   Диспозиція – частина норми права, що містить суб’єктивні права й юридичні обов’язки, тобто правило поведінки.

   Санкція – така частини норми права, в якій подано юридичні  наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованих в диспозиції.

   Залежно від галузі права розрізняють  конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні та інші правові норми. За характером диспозиції розрізняють уповноважені, матеріальні та процесуальні. За терміном дії в часі – постійні та тимчасові. За колом осіб – загальні (діють щодо всіх громадян), соціальні (діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб’єктів ). Норми права об’єднуються в інститути і галузі права.

   Інститути права можна визначити як відокремлену групу взаємопов’язаних правових норм, що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

        Наступним структурним елементом системи права є галузь права. Це сукупність правових норм інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання. Залежно від предмета і методу правового   регулювання розрізняють: державне, адміністративне, фінансове, кримінальне, цивільне, земельне тощо. Окрім внутрішньої, розрізняють також зовнішню форму права, або джерела права.

   Історично відомі й нині існують чотири види джерела права:

1. Правовий звичай – стихійно сформоване стійке правило поведінки, санкціоноване державою.
2. Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент – рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов’язковість  під час розв’язання всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.
3. Нормативний договір – об’єктивно формально обов’язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб’єктів і забезпечується державою.
4. Нормативно-правовий акт – письмовий документ, який схвалено у встановленому порядку конкретними органами держави і містить правові норми узагальненого характеру, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.

        Нормативно-правові акти поділяють  на дві великі групи: закони  і підзаконні акти.

        Закони – нормативно правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні. Закони мають наступні ознаки:

• закон приймається тільки суб’єктами, що є носіями державного суверенітету;
• інші акти повинні відповідати закону;
• закон регулює найбільш важливі суспільні відносини;

         Закони поділяються на конституційні,  чрезвичайні, поточні.

         Підзаконні акти – це нормативні акти, видані на основі, на виконання і з метою конкретизації законів.

     Підзаконні акти обов’язкові  для виконання, мають необхідну  юридичну чинність. Але їх дія  обмежена законом, вони не можуть  виходити за межі законодавчого  регулювання. Підзаконні акти  не можуть змінювати або скасовувати норми законів. Підзаконні акти різноманітні за формою і джерелом походження:

1. укази Президента України;
2. постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;
3. інструкції і нормативні накази міністерств і відомств;
4. рішення органів місцевого самоврядування і їх виконавчих органів;
5. розпорядження глав місцевих державних адміністрацій;
6. нормативні накази адміністрацій підприємств, установ і організацій.

   7. Правові відносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

     Основні ознаки правовідносин:

         1. правові відносини виникають  на основі норм права;

         2. правові відносини є різновидом  суспільних відносин;

         3. учасники правовідносин мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

         4. правові відносини мають вольовий  характер, для їх виникнення необхідна  воля як мінімум одного з  учасників;

5. правові відносини охороняються і забезпечуються силою державного примусу;

   Правовідносини  можна поділити на наступні групи:

• залежно від кількості суб’єктів (прості та складні);
• за предметом правового регулювання (цивільні, кримінальні, земельні тощо);
• за дією в часі (довго/ короткотривалі);
• за методом правового регулювання (договірні, керівні );
• за змістом поведінки зобов’язаної сторони (пасивні та активні);
• залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні);