Лекции по "Правознавство"

        В  той же час закон покладає на адвоката обов’язок не використовувати свої права на шкоду особі, в інтересах якої он прийняв доручення, та визначає випадки за наявністю яких адвокат повинен відмовитися від взятого на себе захисту або представництва інтересів особи.

   5. Нотаріат – це система органів і посадових осіб на які покладено обов’язок засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, і виконувати інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної чинності.

     Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлений Законом України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р.

   Нотаріальні дії здійснюють державні й приватні нотаріуси України. В населених  пунктах де немає нотаріусів, нотаріальні  дії виконуються уповноваженими посадовими особами виконкомів місцевих рад. За кордоном здійснення нотаріальних дій покладено на консульські та дипломатичні представництва України.

        Нотаріуси наділенні наступними  повноваженнями:

1. Посвідчення заповітів і угод (договори, доручення, шлюбні контракти).
2. Видача свідоцтв про право власності, про право на спадщину та інші.
3. Посвідчення дійсності підпису на документі, вірності копій документів, вірності перекладу документа з однієї мови на іншу.
4. Передача заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам.
5. Вчинення протестів векселів і морських протестів.

        Повноваження приватних нотаріусів  дещо вужче, ніж повноваження  державних. Зокрема, вони не  мають права накладати і знімати  заборону на відчуження нерухомого  майна, видавати свідоцтво про спадщину та інше. 

   Питання для самоперевірки:

1. Судова система України .
2. Принципи правосуддя.
3. Конституційний суд України.
4. Суди загальної юрисдикції.
5. Прокуратура в системі правоохоронних органів. Її завдання і функції.
6. СБУ. Міліція. Завдання і функції.
7. Задачі адвокатури України.
8. Система нотаріату в Україні.

 

   Нормативні  джерела:

1. Конституція України , ВВР 1996 р., №30 ст. 141, зі змінами.
2. Закон України “ Про прокуратуру” , ВВР 1991, №53 ст. 793.
3. України “ Про службу безпеки України ” , ВВР 1992 р., №26 ст. 365.
4. Закон України “ Про міліцію” , ВВР 1991, №4 ст.21.
5. України “ Про адвокатуру ” , ВВР 1993 р., №9.
6. Закон України “Про нотаріат”, ВВР, 1993 р., №39, ст. 383.
7. Закон України “ Про судоустрій України” від 7.02.2002 р., ВВР 2002, ст. 27-28.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Висновки

   Використання  знань про державу і право  передбачає масову й індивідуальну  правову культуру. Суспільна корисність цих знань значно зростає в  період соціальної реконструкції суспільства, його нових економічних і політичних орієнтацій.

   З огляду на це сучасний спеціаліст, незалежно  від профілю роботи, повинен мати загальну світоглядну і юридичну культуру, навички опрацювання і  систематизації соціально-правової інформації.

   Професійна  діяльність у сучасних умовах ускладнюється через руйнацію старого законодавства, що виводить на перший план потребу негайного створення нової правової системи і конституювання державного механізму, здатних функціонувати в координатах суспільного розвитку, що за останній час якісно змінились. При цьому держава і право набувають насамперед людських вимірів і мають не тільки служити людям, захищаючи їхні інтереси, але й діяти через людей, виконувати свої функції через діяльність колективів людей та окремих осіб, характеристики яких, незалежно від професійного статусу, зумовлюють ефективність правотворчої, правозастосовчої, правоохоронної діяльності. Тому в інтересах людини, забезпечення її потреб, прав та свобод необхідно дбати про основи власних знань у галузі правознавства.

   Автор щиро сподівається, що даний навчальний посібник допоможе студентам у підготовці до складання заліку та іспит, з дисципліни “Основи права” та «Правознавства» 
 

 

 

     Список  рекомендованих джерел

         Основні 

1. А.В. Малько. Теория государства и права. М., «Юрист», 2000 р.
2. Авторське право і суміжні права. Законодавство та судова практика. Бюлетень законодавства і юридичної практики №3, 2003 р.
3. Адміністративне право України. Підручник. К., Юрінком Інтер, 2001 р.
4. В.О. Котюк. Основи держави і права. Навчальний посібник. К., Атіка, 2001 р.
5. Гражданское право. Учебно-практический справочник / Определения, понятия, законодательство) Х., «Одиссей», 1999 г.
6. Д.О. Карпенко. Трудове право України. Курс лекцій. К., 1999 р.
7. Жилищное законодательнство Украины. Х., “Одиссей”, 2001 г.
8. Житловий кодекс України, 1994 р. (із змін. і доп.).
9. Закон України “Про адвокатуру” ВВРУ, 2003 р. №9.
10. Закон України “Про відпустки” ВВРУ, 1997 р. №2.
11. Закон України “Про власність” ВВРУ, 1991 р. №20 (із змін. і доп.).
12. Закон України “Про зайнятість населення” ВВРУ, 1991 р. №14 (із змін. і доп.).
13. Закон України “Про колективні договори та угоди” ВВРУ, 1993 р. № 36.
14. Закон України “Про міліцію” ВВРУ, 1991 р. №9 (із змін. і доп.).
15. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” ВВРУ, 1997 р. №24.
16. Закон України “Про нотаріат” ВВРУ, 1993 р. №39.
17. Закон України “Про прокуратуру” ВВРУ, 1991 р. №53 (із змін. і доп.).
18. Закон України “Про судоустрій України” ВВРУ, 2002 р. №27-28.
19. Законодавство Украины об интеллектуальной собственности. К., «Одиссей», 2001 г.
20. Законодавство України про адміністративну відповідальність. Бюлетень законодавства і юр. практики №6, 2003 р.
21. Законодавство України про відпустки. К., Юрінком Інтер. 2000 р.
22. Збірник законів про працю. К., “Вікар”, 2002 р.
23. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. Підручник. Львів. Новий світ – 2000, 2003 р.
24. Кодекс законів про працю України Х., “Одиссей”, 2001 р.
25. Кодекс України про адміністративні правопорушення. К., 1996 р. (із змін. і доп.).
26. Конституція України. К., 1996 р. ВВРУ, 1996 р. №30.
27. Кримінальний кодекс України. ВВРУ, 2001 р. №25-26.
28. Л.К. Радзієвська, С.Г. Пасічник. Нотаріат в Україні. Навчальний посібник. К., Юрінком Інтер.2000 р.
29. Науково-практичний коментар до Закону України “Про адвокатуру”. Бюлетень законодавства і юр. практики №7 2003 р.
30. Нор В.Т., Стецюк П.Б. Конституція – Основний Закон України в питаннях і відповідях. Навч. посіб. з осн. положень Конституції України. – К.: Абрис: Л. Кальварія. 1996 р.
31. Основи держави і права. Навчальний посібник. / За ред. А.М. Колодія і А.О. олійника. К., “Либідь”, 1997 р.
32. Основи конституційного права України / За ред. проф. В.В. Копейчикова. К., Юрінком Інтер. 2000 р.
33. Основні чинні кодекси і закони України. К., “Махаон”, 2003 р.
34. Основы права / Под ред. проф. З.Г. Крыловой. М., «Высшая школа», 2002 г.
35. П.М. Рабінович. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. К., “Атака”,  
    2001 р.

1. Допоміжна

36. Права громадян України / Уклад.: Подпалий А.А. К., 1997 р.
37. Правознавство. Підручник / За ред. проф. В.В. Копєйчикова. К., Юрінком Інтер, 2003 р.
38. Сімейне законодавство України. Збірник законодавчих та підзаконних актів. К., “Атака”, 2003 р.
39. Сімейний кодекс України. ВВРУ, 2002 р. №21-22.
40. Сравнительная таблица уголовных кодексов Украины 1960 и 2001 годов. Х., «Одиссей». 2001 г.
41. Трудове право України. Практикум. К., Юрінком Інтер, 1999 р.
42. Цивільний кодекс України. ВВРУ, 2003 р. №40-44.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ДОДАТОК  

     ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК 

     з дисципліни “Правознавство”

     (за  темами курсу) 

   Тема 1. Основи теорії держави  і права  

   Держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов`язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загально-суспільними справами.

   Функції держави – це основні напрямки її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, проявляється її сутність, зміст і соціальне призначення в соціально неоднорідному суспільстві. Функції держави класифікуються за різними ознаками.

   Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв`язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

   Республіка – форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборчим орган

   Форма державного устрою – це спосіб територіально-політичного устрою держави, порядок взаємин між державами та її окремими частинами. ом і здійснюється ними

  Форма державного режиму – це сукупність прийомів і методів здійснення державної влади.

  Згідно  закону об`єднання  громадян – це добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами їхніх прав і свобод.

   Правова держава – це така держава в якій найбільш повно забезпечені права та свободи особистості, а державна влада базується на праві, пов`язана правом та здійснюється у правових формах.

   Право як волевиявлення держави – це система загальнообов`язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв`язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві.

   Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому щоб визначити активну й багатогранну роль права в громадському суспільстві з позицій його впливу на суспільні відносини між людьми

   Система права – це внутрішня форма права , яка має об’єктивний  характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм диференційованих за правовими галузями, підгалузями інститутами й нормами права

Закони – нормативно правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Підзаконні  акти – це нормативні акти, видані на основі, на виконання і з метою конкретизації законів.

Правові відносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

Суб’єкти  права – це люди та їх об’єднання, які виступають в якості носіїв прав та обов’язків

Законність – це правовий режим точного виконання таких законів усіма суб’єктами права у сфері правотворчості й право реалізації, в інших сферах життєдіяльності людей; режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов’язки людиною, державою і громадським суспільством.

   Правомірна  поведінка – це суспільна бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, що проявляється у здійснені норм права, гарантується та охороняється державою.