Лекции по "Правознавство"

 

   1.2. Кримінальне право - це галузь права України, що визначає які суспільно-небезпечні діяння є злочинними та які покарання необхідно застосовувати до осіб, що їх вчинили.

     Кримінальний Кодекс є єдиним  джерелом кримінального права.  У галузі кримінального права  немає підзаконних актів, не  допускається застосування юридичних  прецедентів або правових звичаїв.  Кримінальний Кодекс набрав чинності 1 вересня 2001 року. Він містить в собі загальну частину і особливу частину, які в свою чергу діляться на розділи і статті.

     Загальна частина містить завдання  Кримінального Кодексу, підстави  кримінальної відповідальності, поняття  злочину і покарання, види кримінальних  покарань, загальні засади призначення покарань і звільнення від них, особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх та інші загальні положення. Особлива частина містить вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами і конкретні покарання за вчинення цих діянь.

   3. Злочин – це передбачене Кримінальним Кодексом суспільнонебезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Не є злочином діяння, яке хоч і передбачене Кримінальним Кодексом, але через малозначність не становило суспільної небезпеки, тобто не заподіяло істотної шкоди.

   Ознаки  злочину:

• кримінальна протиправність – тобто діяння передбачене кримінальним законом і заборонене ним під загрозою покарання;
• суспільна небезпека – злочин завдає або створює загрозу завдання значної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі;
• винуватість – злочинним визнається тільки винне діяння. Вина – це психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків. Існує у формах умислу і необережності;
• караність – за здійснення конкретного злочину Кримінальним Кодексом встановлене відповідне покарання;

   Класифікація  злочинів здійснюється залежно від  ступеня їх тяжкості:

• злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш ніж два роки чи інше, більш м’яке покарання;
• злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш ніж 5 років;
• тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш ніж 10 років;
• особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне ув’язнення;

   4. Кримінальна відповідальність – це правові наслідки злочину, які полягають у перетерпінні винною особою певних позбавлень особистого та/ або майнового характеру.

   Ознаки  кримінальної відповідальності:

• зв’язок зі злочином – кримінальна відповідальність застосовується тільки щодо особи, яка скоїла злочин;
• обов’язок винної особи - випробувати на собі негативні наслідки злочину, тобто бути покараним;
• правова оцінка державою в особі його уповноважених органів злочинного діяння винної особи;
• судовий порядок застосування покарання та інших заходів кримінальної відповідальності. Реалізується виключно судом.

   Юридичним фактом, який спричинює кримінально-правові  відносини, є скоєння злочину.

   Судимість – юридичні наслідки покарання або іншого заходу кримінальної відповідальності. Підстава кримінальної відповідальності є скоєння особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом. Поняття злочину конкретизується у формі окремих складів злочину.

   5.6. Склад злочину – це сукупність встановлених законом об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

   Склад злочину включає в себе:

1. об’єкт злочину;
2. об’єктивна сторона злочину;
3. суб’єкт злочину;
4. суб’єктивна сторона злочину;

   Відсутність хоча б одного з цих елементів  свідчить про відсутність складу злочину в цілому та виключає кримінальну відповідальність.

   Об’єкт  злочину – це суспільні відносини, блага та цінності, що охороняються кримінальним законом, на які було скоєно посягання. Перелік об’єктів містить ст.1 Кримінального Кодексу України.

   Об’єктивна  сторона злочину – це зовнішня сторона злочину. Вона містить такі ознаки:

1. суспільнонебезпечне діяння (в формі дії або бездіяльності);
2. суспільнонебезпечне наслідки діяння;
3. причинний зв’язок між діянням та його суспільно небезпечними наслідками;
4. місце, час, спосіб, засоби вчинення злочину;
5. суспільно небезпечне діяння є обов’язковим елементом об’єктивної сторони. Без діяння, тобто без конкретного акту протиправної поведінки злочину не існує.

   Суб’єкт злочину – це особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Суб’єктом злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

     Осудність – це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (або бездіяльність) і керувати ними. Неосудність – це обумовлена розладом психіки нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент скоєння суспільно-небезпечного діяння. Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності. До неї вживаються тільки примусові заходи медичного характеру (направлення до психіатричної лікарні). Обмежена осудність означає, що під час здійснення злочину особа внаслідок психічного розладу була нездатна повною мірою усвідомлювати свої дії (або бездіяльність) і керувати ними. Особа, визнана судом обмежено осудною підлягає кримінальній відповідальності. Однак при призначенні покарання суд враховує обмежену осудність особи і може вживати замість покарання примусові заходи медичного характеру.

   Кримінальна відповідальність, за загальним правилом, настає з 16 років. За окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений в ст.22 Кримінального Кодексу України, відповідальність настає з 14 років.

   Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує її ставлення до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та до його наслідків. Суб’єктивна сторона має обов’язкові та факультативні ознаки. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є вина у формах умислу та необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки, бажала їх настання. Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки, і хоч не бажала, але свідомо припускала їх настання.

   Необережність має два різновиди:

• Злочинна самовпевненість має місце, якщо особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.
• Злочинна недбалість має місце, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоч повинна була і могла їх передбачити.

   До  факультативних ознак суб’єктивної сторони відносяться мотив та мета злочину. Мотив злочину – це внутрішнє спонукання до вчинення злочину, а мета – уявлення про бажаний для правопорушника результат злочину.

   7. Покарання – примусовий захід, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у скоєнні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

   Кримінальний  Кодекс передбачає 12 видів покарань, що поділяються на:

• основні покарання;
• додаткові покарання;
• покарання, що можуть призначатися як основні, так і додаткові;

   Види  основних покарань:

1. Громадські роботи (на строк від 80 до 240 годин при відбуванні не більш ніж 4 години в день). Це покарання полягає у виконанні у вільний від роботи чи навчання час суспільно-корисних робіт.
2. Виправні роботи (від 6 місяців до 2-х років). Із суми заробітку засудженого утримується в доход держави від 10 до 20 відсотків.
3. Службові обмеження для військовослужбовців (на строк від 6 місяців до 2 років). Із грошового забезпечення засудженого утримується в доход держави від 10 до 20 відсотків.
4. Арешт (на строк від 1 до 6 місяців).
5. Обмеження волі (на строк від 1 до 5 років). Покарання полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства під наглядом і з обов’язковим залученням до праці.
6. Утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строкової служби (на строк від 6 місяців до 2 років).
7. Позбавлення волі на певний строк (від 1 до 15 років).
8. Довічне позбавлення волі.

   До  основних покарань можуть приєднуватися додаткові покарання.

1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чинів або кваліфікаційного класу.
2. Конфіскація майна.

   Види  покарань, що можуть призначатися як основні так і додаткові.

1. Штраф (від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
2. Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю (на строк від 2 до 5 років - як основне покарання, і на строк від 1 до 3 років – як додаткове).

 

   Питання для самоперевірки:

1. Кримінальне право як галузь права.
2. Поняття злочину.
3. Ознака злочину.
4. Класифікація злочинів.
5. Поняття, ознаки та підстави кримінальної відповідальності.
6. Склад злочину.
7. Покарання і його види.

 

   Нормативні  джерела:

   1. Кримінальний Кодекс України  від 05.04.2001 року. Відомості Верховної ради України, 2001р., № 25, 26, стор.131. 

   Тема 9. Судові та правоохоронні органи України

   План

1. Правосуддя в Україні. Судова система.

2. Завдання, функції та принципи діяльності прокуратури України.
3. Органи внутрішніх справ України, Служба Безпеки України
4. Принципи та організаційні форми діяльності адвокатури України.

5. . Діяльність нотаріату в Україні

   1. Судова влада в Україні різновид і повноправна гілка державної влади. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій суду, а також привласнення цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається.

   Правосуддя – це особливий вид державної діяльності, суть якої полягає в розгляді та вирішенні кримінальних, цивільних, адміністративних та інших справ у строго визначеній законом процесуальній формі.

   Суди підкоряються виключно закону. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні. Професійні судді обіймають посади безстроково (крім суддів Конституційного суду України і суддів, призначених на посаду судді вперше). Контроль за діяльністю судів здійснюється у вигляді апеляційного касаційного розгляду справ судом вищого рівня. Ніякі органи держави і їх посадові особи не мають права втручатися у здійснення правосуддя.

   Принципи  правосуддя – це основні, керівні засади здійснення правосуддя, що закріплені Конституцією України:

1. Законність: Суди при здісненні правосуддя керуються тільки законом;
2. Рівність всіх учасників судового процесу перед законом и судом. Це означає що суд не встановлює привілеїв чи обмежень серед учасників судового процесу;
3. Забезпечення доведеності вини – особа визначається винною у скоєні злочину після набрання чинності обвинувального вироку;
4. Змагання сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів в доведеності перед судом їх переконливості;
5. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6. Забезпечення обвинуваченому права на захист;
7. Гласність судового процесу і його повна фіксація технічними засобами;
8. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження, крім випадків встановлених законом;
9. Обов’язковість рішень суду. Рішення суду, що набрало законної сили, підлягає обов’язковому  виконанню на території України.