Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

Соціологи, кримінологи, і психологи типологізували підлітків, членів упідгрупувань і вирізнили такі:

1.“Аутсайдер” – людина, яка потрапила до життєвого  тупика, невдаха, і яка не знайшовши  визнання у формальній групі  чи організації, не маючи   можливостей  для самореалізації.

2.“Маргінал” – одинока  особистість, яка втратила індивідуальні соціальні зв”язки, постійно відчуваюча соціальний і психологічний дискомфорт і нерідко намагається самоствердитися шляхом нестандартної поведінки.

3.“Конформіст” –  людина, яка легко піддається  впливу авторитетів, добре адаптується  в новому соціальному мікросередовищі,  швидко і без особливих зусиль засвоює групові цінності й норми.

4.“Пристосуванець” –  людина, яка сприймає групові  цінності і норми лише зовнішньо,  щоб домогтися визнання й підвищення  свого статусу в групі, а  за рахунок цього і престижу в суспільстві.

5“Фанат” –  людина, яка віддана цінностям і символам  підгрупи, неухильно дотримуючись  прийнятих тут норм і відмітаюча  все, що йде наперекір із  її цінностями.

6.“Борець” – людина, для якої процес боротьби за  ідею значить більше, ніж сама ідея, завжди готова до активних дій щодо захисту групових інтересів, її автономії й цінностей.

7.“Вождь” – людина, яка вбачає своє визнання в  тому, щоб керувати людьми, претендуюча  на роль лідера в групі, проявляюча  ініціативу організатора і нерідко дійсно володіюча непоганими для цього здібностями.

8.“Попутчик” – людина, випадково залучена  до підгрупи, не до кінця визначивши свої  ціннісні орієнтири, керуючись  у більшості випадків солідарністю, ніж груповими цілями й нормами.

9.“Імітатор” – людина, для якої першочергове значення мають зовнішні атрибути й символи об”єднання, складаючи для неї предмет гордості, при цьому вона не дуже  заглиблюється аналізом групових цінностей і цілей.

10.“Нудьгуючий” -  людина, одним із провідних мотивів,  вступу в підгрупу якої є надія змістовніше організувати своє дозвілля і знайти сферу   спілкування[12 ].

У криміногенних компаніях “модель  поведінки” убого - примітивна: слабкий  – пропадай, сильний – виживай. Під  “силою” часто розуміється  групова  розправа над одиночками, чимось невгодившими їхнім вимогам.

У підліткових компаніях  дуже часто висміюються такі якості, як чутливість, уважливість, відзивчивість  і доброта, так як відкидаються загальнолюдські  якості. Звідси жорстокість, що інколи доходить до садизму, розв`язаність , гнусні обзивання на адресу “чистеньких хлопчиків і дівчаток”, які сидять вдома  читають книги і гарно вчаться.

Так стверджується безумовне  підкорення “лідерам” і “ватажкам” вуличних компаній, нав’язується  бажання  “бути ведучим”. Відсутність теплих емоційних контактів із батьками в сім”ї може потягти до незворотного порушення в психіці дитини, а в подальшому – агресивної поведінки. Як  наголошував видатний лікар і педагог Б.Спок,  “злочинці виростають із  підлітків, страждаючих не від недостатності покарань, а від недостатньої любові”. Численні спостереження за дітьми  і експерименти з тваринами призводять  дослідників до висновку, що покарання не лише не викорінює агресивність, а навпаки викликає і посилює її. Кримінологам і працівникам правоохоронних органів добре відомо, що переважна більшість тих хто скоїв  насильницькі злочини, в дитинстві піддавались приниженню, покаранню, страждали від  твердої (а, то і жорстокої) поведінки  з боку  дорослих.

Побиті діти не хотіли повертатись в сім’ю. Кризова служба  не може забезпечити їм сховища. Діти ховаються на квартирах знайомих, у притулках  для бездомних або  вештаються будь-де. Дуже часто їх залучають до кримінального середовища[12].

Як же боротися з батьками-садистами?  Їх можна лишити прав на дитину, але це довгий і важкий процес. Наші закони не передбачають швидкої реакції на  знущання над дітьми. У Кримінальному кодексі  України є стаття 113, караюча за побиття, але на практиці майже не застосовується. Та й не стане дитина звертатись в суд із скаргою на власних батьків, її  називатимуть Павликом Морозовим[20 ].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до першого розділу

Отже, вищевикладений аналіз дає змогу зробити такі висновки:

1. У психології поки  що не існує  одностайного  й усталеного розуміння девіацій у поведінці підлітків. Разом із тим позиції багатьох науковців мають споріднені засади, що слугують методологічними позиціями й у нашому дослідженні.

2.За результатами аналізу  наукової літератури вирізняють  дві категорії підлітків з  девіантною поведінкою:

1. Діти з так званими "соціалізованими формами" антигромадської поведінки. Для них не характерні емоційні розлади, вони легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антигромадських груп (друзів або родичів), до яких вони належать. Свою антигромадську спрямованість вони не демонструють явно, розуміючи, що це спричинить негативні наслідки. Проте час від часу девіантна поведінка може виявлятися, будучи при цьому повною несподіванкою для оточуючих. Таким дітям властиві добрий інтелект, достатньо розвинута рефлексія і, при цьому, низький рівень моральної свідомості. Їх відрізняє уміння маніпулювати оточуючими і відчуття міри в цій діяльності.

2. Діти з несоціалізованою агресивною антигромадською поведінкою. Вони, як правило, знаходяться в поганих відносинах з однолітками і з своєю сім'єю і мають значні емоційні розлади, що виявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості і мстивості. Ми вважаємо, що дана характеристика виглядає дуже розмитою для організації корекційних заходів, оскільки не зрозуміло, чи є ці особливості поведінки результатом свідомого вибору, простим наслідуванням або, насправді, емоційним розладом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДЕВІАНТНИХ ПІДЛІТКІВ  У СОЦІАЛЬНОМУ ПРИТУЛКУ

   2.1.Концептуальні засади психолого-педагогічної реабілітації девіантних підлітків

Як зазначалося нами у теоретичній частині дослідження  провідною тенденцією поведінки  девіантних підлітків є агресія, що набуває різних форм прояву. Тому у експериментальній частині нашої роботи зупинимося докладніше на діагностиці й корекції агресіїї девіантних підлітків.

Слід зазначити, що в  агресивності є свої позитивні й  негативні тенденції. Наприклад, вона може проявлятися в ініціативності й активності або в ворожості, неслухняності й опорі. Агресивність здатна розвинути ініціативність або ж зробити дитину настирливою, недовірливою й лякливою. [46; 215]

Головним завданням  практики є розвиток позитивних сторін агресивності і попередження-негативних. Для цього, передусім, необхідно дати визначення агресії та дослідити основні детермінанти її проявів.

„Агресія — індивідуальна  або колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи підгрупи”. [40; 9]

Проте, на нашу думку, в основі агресії не завжди знаходиться реакція ворожості. Вона також може мати захисний характер. Приклад цього — інструментальна агресія. Звернемося знову до вищезгаданого словника: "Агресія інструментальна відрізняється тим, що мета суб'єкта, що виявляє агресію, нейтральна, й агресія використовується лише як засіб досягнення цієї мети" [40; 9].

Агресивна поведінка  проявляється вже в ранньому віці, піддаючи випробуванню батьківське терпіння і створюючи напруження в стосунках з однолітками.

Дослідження причин і  форм агресивної поведінки молодших  підлітків є необхідною передумовою  розробки психолого-педагогічних методів  корекції.

У даному дослідженні  автор використала такі методики: опитувальник FPI, опитувальник Басса-Даркі, модифікований варіант "Методики малюнкової фрустрації" С. Розенцвейга, тест-опитувальник згідно з методом "Незакінчені речення", а також бесіду з  підлітками.                           

Об'єктом дослідження  була група  підлітків підліткового віку – 18 чол. із  Рівненського притулоку для неповнолітніх.

З метою виявлення  основних причин і форм агресивної поведінки клас був розділений на 4 підгрупи залежно від індексів агресивності і ворожості, що були отримані згідно з опитувальником Басса-Даркі:

I  підгрупа —   підлітки з високим індексом агресивності;

II  підгрупа — підлітки з низьким індексом агресивності;

III  підгрупа — підлітки з високим індексом ворожості;

IV  підгрупу — підлітки з низьким індексом ворожості.

1. Для вияву особистісних  особливостей  підлітків була  використана модифікована форма  опитувальника FPI.

Дані, що отримали в І  і II підгрупах, свідчать про високий рівень психопатизації, який характеризується агресивним ставленням до соціального оточення і прагненням до домінування.

Нестійкість емоційного стану  виявляється в: частих змінах настрою, схильності до афективного реагування, недостатній саморегуляції. Внаслідок наявності ознак депресивного синдрому в  підлітків простежується тривожність, скутість, невпевненість у собі. Результатом цього є труднощі в соціальних контактах. Дані, отримані у III і IV підгрупах, теж свідчать про високий рівень психопатизації, який характеризується агресивним ставленням до соціального оточення і вираженим прагненням до домінування. Нестійкість емоційного стану  виявляється в схильності до афективного реагування. Також в  підлітків відзначається наявність ознак депресивного синдрому в емоційному стані. Таким чином, підвищений рівень психопатизації, який характерний для  підлітків усіх 4-х груп, сприяє виникненню агресивної поведінки, яка є засобом самовираження й самоствердження  підлітків.

2.Для вияву форм агресивної поведінки був використаний опитувальник Басса-Даркі.

Аналіз даних, отриманих  в І і II підгрупах, свідчить, що серед високо агресивних  підлітків переважає фізична агресія, тобто застосування ними фізичної сили проти інших осіб. Друге місце посідає аутоагресія. Вони переконані, що завдають шкоди оточуючим їх людям і схильні відчувати докори сумління. Тут зазначимо, що у низько агресивних  підлітків ця форма агресивної поведінки знаходиться на І місці. Негативізм посідає III місце в групі високо агресивних  підлітків. Ця форма поведінки спрямована проти керівництва. Пасивний опір посилюється ^;аж до активної боротьби проти встановлених правил.

У групі низько агресивних  підлітків негативізм займає II місце. Це вказує на те, що  підлітки цієї підгрупи активніше виступають проти обмеження своєї свободи. III місце в цій групі посідає фізична агресія, що свідчить про застосування ними фізичної сили у виключних випадках.

Дані, отримані в III і IV підгрупах, свідчать про переконання  підлітків у тому, що вони завдають шкоди оточуючим. Внаслідок цього  підлітки цих груп відчувають докори сумління.

Така форма агресивної поведінки, як аутоагресія, посідає  і місця в обох підгрупах. В  підлітків з низьким індексом ворожості відзначається застосування фізичної сили проти інших.  підлітки з високим індексом ворожості рідше застосовують фізичну силу до оточуючих. Однак у них сильніше виражене почуття ненависті, гніву за скривдження. Це спричинює підозру, недовіру до оточуючих людей, які, на їх погляд, здатні зашкодити.

У групі низько ворожих  підлітків більше виражена опозиційна форма поведінки, спрямована проти  керівництва. У них пасивний опір може перейти у активну боротьбу проти встановлених правил.

Відповідно, на І місці  в обох підгрупах знаходиться аутоагресія, на II місці в III групі – підозрілість, в IV — фізична агресія, на III місці в III групі — фізична агресія, в IV – негативізм.

Отже, такі форми агресивної поведінки, як аутоагресія, негативізм, підозрілість, використовуються  підлітками як засіб задоволення потреби в домінуванні, самовираженні і самоствердженні. Основою такої поведінки є підвищений рівень психопатизації особистості.

3. Модифікація "Методики  малюнкової фрустрації" С. Розенцвейга, розроблена в НДІ ім. В. Н. Бехтерева, використовувалася з метою вивчення того, чи є агресивна поведінка результатом фрустрації (в дослідженні були використані 7 малюнків, а саме: 1; 2; 3; 14; 15; 22; 24).

Проаналізуємо отримані дані.

У ситуації фрустрації реакція  підлітків І підгрупи була спрямована на оточуючих у формі осуду зовнішньої причини фрустрації. Вони намагалися приписати відповідальність за фрустрацію кому-небудь з оточуючих.  підлітками використовувалися такі форми агресивної поведінки, як фізична і вербальна агресія. В III групі спостерігалася подібна ситуація. Проте агресивна поведінка була виражена у формі підозрілості.

 Підлітки II підгрупи брали відповідальність за виправлення фруструючої ситуації на себе. В цьому випадку їх реакція була спрямована на самих себе. Відповідно вони застосовували аутоагресію.

У IV групі фруструюча ситуація розглядалася як малозначуща.  Підлітки були переконані, що взаєморозуміння і взаємопоступки з обох боків ліквідують цю ситуацію.

Таким чином, дані, отримані в І—III підгрупах, дають можливість дійти висновку, що агресивна поведінка є результатом фрустрації, оскільки остання є причиною такої поведінки. Проте дані, отримані в IV групі, цього не підтверджують. Відповідно, фрустрація — одна з важливих детермінант агресії, яка інколи сприяє виникненню агресивної поведінки.