Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

Значну ролу у процесі  подолання небажаної агресивності як риси  особистості повинні  відігравати . Саме вони мають стати  осередком загальної культури для  молодої  особистості, позбавленої впевненості, безпорадної, нерішучої, безвідповідальної. Безумовно, велику відповідальність за формування дитини несуть батьки. Вони є первинним інститутом соціалізації  особистості. У тісній взаємодії шкільних закладів і батьків ми вбачаємо поліпшення ситуації з підлітковою агресією.

Аналіз даних, отриманих  в І і ІІ підгрупах, свідчить, що в  підлітків зменшилося бажання  застосування фізичної сили проти інших  осіб. Діти почали відчувати докори сумління.

У ІІ групі  підлітки виступають проти обмеження своєї свободи, вони застосовують фізичну силу у виключних випадках.

Дані, отримані в ІІІ-ІУ підгрупах свідчать, що в  підлітків  виражене почуття ненависті, гніву  за скривдження. Це спричинює підозру, недовіру до оточуючих людей, які, на їх погляд, здатні зашкодити.

Дані, отримані в процесі  бесіди з  підлітками, свідчать про  те, що їм після пройденої програми стало легше спілкуватися з однолітками, вони знаходять ,,спільну мову", і  за останній час у них, щонайменше, з'явився хоча б один друг. Діти здружилися, у них переважає веселий, позитивний настрій. У  підлітків знизився рівень недовіри до оточуючих,  підлітки стали менше конфліктувати, принижувати і ображати один одного.

Застосована система  тренінгу, мабуть, не є ідеальною, досконалою, однак вона є досить цікавою і корисною для  підлітків і спеціалістів, які з ними працюють. Важливо відмітити, що застосовуючи будь-яку програму роботи з дітьми, слід творче підходити до здійснення певної програми, виходячи з вікових та індивідуальних особливостей  підлітків певного віку і специфіки конкретної .

Слово «важкий» в школі  повторюють постійно. Важкий час, важкі  сім'ї, важкі діти. Ми звертаємо увагу  на кризовий стан суспільства, сім'ї, низький  рівень гуманізації навчання і виховання. Ми акцентуємо увагу на соціально-економічних, медико-біологічних і інших причинах важкого дитинства. І це часто затуляє від нас проблему педагогічного обов’язку і компетентності. Ми апелюємо до причин глобального масштабу, опускаючись на рівень педагогічного песимізму. Але, на щастя, в кожній школі є психологи і педагоги, досвід яких служить підтвердженням того, що педагогічними засобами можна добитися багато чого. Шлях профілактики важкого дитинства, нагода рішення проблеми природними педагогічними засобами  є найгуманнішим і раціональним.

Зараз стало традицією  «скидати» педагогічні проблеми на психологічну службу. Що робити з  важкими? Один психолог, навіть найчудовіший, погоди не зробить. Потрібні і інші кваліфіковані фахівці, щоб кожний на своєму місці знайшов себе, став майстром.

Педагогічна занедбаність полягає в нерозвиненості, неписьменності, невихованості дитини, відставанні  його розвитку від власних можливостей, вимог віку, викликаних педагогічними  причинами і що піддаються корекції педагогічними засобами.

Затримка розвитку адекватної поведінки, невміння підкорятися вимогам  відповідної діяльності (ігрової, учбової, трудової) з часом зростає в  недисциплінованість, небажання зважати  на суспільні норми.

Залежно від якості, тривалості і ступеня несприятливого впливу негативні  настанови можуть:

• мати поверхневий, легкоусуваючий характер;
• укорінятися і вимагати тривалого і наполегливого перевиховання;
• доповнюватися вторинними, третинними недоліками.

У зв'язку з цим виникає  проблема ранньої профілактики антигромадської поведінки, яка повинна починатися з попередження педагогічної занедбаності.

Робота  психолога  соціального притулку повинна бути, в першу чергу,  спрямована на гуманізацію педагогічного процесу, розвиток загальної культури і культури спілкування, емпатичного розуміння як основи діалогу з важкими  підлітками, безоціночного  особистісного оптимістичного  ставлення до них педагогів.

Дослідження, проведені  окремими авторами, показують, що агресивні  способистості дії з'являються  тоді, коли інші форми поведінки не дають бажаних результатів. Це, ймовірно, свідчить про те, що навіть є в арсеналі у дитини адаптивні форми поведінки (як вчинені, так і недосконалі) можуть під впливом важких ситуацій змінитися проявами неадаптивної агресії. З цих позицій ми виділяємо в структурі агресивної поведінки молодших  підлітків неадаптивні агресивні реакції, що призводять до деструктивного, дезадаптивного результату  стосовно особистості.

У світовій психологічній  практиці прийнято вважати, що основним і найефективнішим методом корекції порушень поведінки у  підлітків є поведінкова терапія. Цей підхід заснований на теорії навчання і припускає розгляд порушень поведінки не як симптом якого-небудь захворювання, а як певні типи реагування. Тому об'єктом дії в процесі поведінкової терапії є сама поведінка дитини.

Багато авторів відзначають  ефективність поведінкової терапії  через дію трьох чинників:

1)  можливість контролю  соціального середовища дитини;

2)  можливість дії  на механізми дезадаптивної поведінки;

3)  відносна стислість терапії[47].

Виходячи з цього, свою роботу з  підлітками, які проявляють неадаптивні агресивні реакції  в повсякденній поведінці, ми будували з опорою на даний підхід, а також  на принципи гуманістичної психології, що розглядає людину як вищу духовну  істоту. Формування гуманного ставлення до навколишніх людей, на наш погляд, повинне стати основною задачею в роботі з агресивними дітьми.

Одним з найпоширеніших і ефективних засобів психологічної  корекції, зокрема корекції агресивної поведінки, є соціально-психологічний тренінг. Результати досліджень свідчать про взаємозв'язок дефіциту соціальних  навичок у  підлітків з їх агресивністю. Крім того, агресивність  підлітків виявляється і звертає на себе увагу лише під час їх контактів з оточуючими, тобто в процесі соціальної взаємодії. Тому соціально-психологічний тренінг, як форма групової психокорекційної роботи,  виявляється самим відповідним засобом. Взаємодія в групі однолітків дає найбільші можливості формувати у  підлітків  настанову на позитивні емоційні контакти з людьми, розвивати у них адекватні оцінні думки, коректувати самооцінку і самосприйняття на основі зворотного зв'язку (тобто оцінки їх оточуючими), формувати уміння розуміти емоційний стан інших, здійснювати самоконтроль над своїм станом і т.д. Проводити психокорекційну роботу в цьому напрямі доцільно вже з молодшими  підлітками, адже в цьому віці такі стани ще не стійкі і їх легше коректувати, не дати закріпитися як тенденціям поведінки.

 

3.2. Практичні рекомендації соціальному працівнику у роботі з девіантними підлітками в умовах соціального притулку

У сучасному суспільстві  збільшується кількість  підлітків, для яких характерна негативна поведінка, зростає дитяча злочинність, алкоголізм, наркоманія. Тому профілактична та корекційна робота є основною діяльності соціально – психологічної служби .

Слід виділити психолого-педагогічні принципи, за умов дотримання яких робота з попередження відхилень у поведінці  підлітків матиме результат.

1. Єдність вимог вихователів.

Для реалізації цього  принципу роботу з попередження відхилень у поведінці необхідно будувати так, щоб:

• кожний вихователь міг  висловити свою думку;

• шукати точки зіткнення  думок, не допускати анархізму і втрати авторитету дорослих;

•  зосередитися на спільних думках;

•  прагнути до більшого зближення позицій дорослих.

2. Адекватність  вимог. Вимоги повинні відповідати

віковим особливостям і  можливостям дитини. Необхідно надавати їй право визначити свої головні інтереси в житті, тому що нав'язування дорослими підлітку власних переконань та інтересів викликає у нього почуття невпевненості, неповноцінності.

3. Посилення  контролю за поведінкою підлітка.

Найбільше це потрібно імпульсивним і нестриманим дітям. За негативні вчинки їх слід не стільки карати, скільки викликати у них почуття каяття за скоєне. Засоби впливу: демонстрація образи, відмова в довірі.

4.    Заохочення  активності підлітка.

 підліткам потрібно  давати якомога більше корисних і цікавих* доручень, не залишаючи їм незадіяного часу. У протилежному випадку вони можуть використати його для небажаних дорослим ідей.

К.Ушинський зазначив, що дитина не повинна марнувати час, бо «бездіяльність буває причиною безлічі  аморальних учинків».

5. Використання похвали та заохочення.

 підлітків підгрупи  ризику слід хвалити за поліпшення навчальної діяльності, підвищення рівня вихованості, а також заохочувати їх до різних видів творчої діяльності.

6.   Надання  самостійності підлітку.

Самостійність має відповідати  індивідуальним віковим особливостям  підлітка, щоб у нього розвивалося почуття причетності, розуміння значущості особистостістого місця в житті та соціальній ролі. Необхідно, щоб у школяра відбулися зміни моральних цінностей, підвищення рівня відповідальності та впевненості в собі, що сприяло б уникненню негативізму в поведінці підлітка.

7.  Забезпечення  підліткам емоційного комфорту.

Педагог повинен сприймати  підлітків з відхиленнями в поведінці  такими, якими вони є. Реакція на їхні вчинки має бути спокійною, учитель  в жодному випадку не повинен виявляти посиленої дратівливості щодо негативного вчинку підлітка.

8.  Уникання  наклеювання ярликів.

Якщо вчитель (психолог) переглядає свої судження про важковиховуваних, заохочує їхні зусилля з подолання недоліків у навчанні і спілкуванні, то це дає великий ефект.

9.  Визнання дорослим власних помилок.

Педагог у разі допущення  помилки у стосунках із важким підлітком повинен визнати свою неправоту та вибачитися. Це підвищить авторитет учителя [15, с.72]

Наведені принципи в  контексті нашої проблеми дають  змогу дещо конкретизувати роботу педагогічного колективу з попередження відхилень у поведінці  підлітків. У практиці профілактичної роботи  ми намагаємося дотримуватися цих психолого-педагогічних принципів

Пріоритетним напрямом роботи сучасної  є утвердження здорового способу життя серед  підлітків і підлітків, рання діагностика негативних виявів поведінки  підлітків. Реалізація завдання виховання гармонійно розвиненої  особистості передбачає консолідацію зусиль і , і сім'ї, і суспільства.

Профілактична робота  спрямована на те, щоб:

1. Виробити в  підлітків  відповідальне ставлення до свого здоров'я.

2. Дати вихованцям  на доступному для їх сприйняття рівні переконливі наукові аргументи про згубність захоплення наркотиками, алкоголем, цигарками.

3. Ознайомити з основами правової відповідальності за вживання, поширення, розповсюдження наркотичної сировини, наркотиків та насильницьке прилучення до користування ними[15, стор 54].

Тобто, профілактична  робота , її працівників зорієнтована на те, аби дитина знала і пам'ятала, що вона людина, особистість.

У плані психолога  чи соціального педагога  з попередження правопорушень має бути місце для зустрічей з інспектором кримінальної міліції, юристом, наркологом, засідання комісії з профілактики правопорушень, проведення анкетувань з проблеми шкідливих звичок у підлітків.

Слід зупинитися на роботі комісії з профілактики правопорушень. На кожному засіданні обговорюється проблема щодо конкретного напряму роботи. Туди запрошуються  підлітки та батьки. Якщо батьки не з'являються на виклик, ухиляються від своїх обов'язків, соціально-психологічна служба відправляє офіційний лист до служби у справах неповнолітніх із проханням про надання допомоги щодо впливу на даних батьків, обов'язково попередивши останніх.

Соціально-психологічна служба  веде облік  підлітків підгрупи ризику,  підлітків, що перебувають на обліку у кримінальній міліції, служби у справах неповнолітніх. Профілактична робота передбачає також виявлення сімей, у яких мають місце асоціальні схильності батьків, несприятливий психологічний клімат.

Психолог чи соціальний педагог проводить із підлітками бесіди, консультації, анкетування на такі теми: «Пізнай свій характер», «Ранній алкоголізм», «Підліткова наркоманія», «Вплив куріння на молодий організм».

Профілактична робота проводиться також з учителями і батьками, яка грунтується на поглибленні ними психологічних особливостей підлітків, що дає можливість відкоригувати власний стиль взаємин із дітьми.

Метою проведення профілактичної роботи є пояснення причин негативних виявів у поведінці підлітків, їх значення для розвитку  особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Підлітковий вік називають  ще перехідним, тому що він характеризується переходом від періоду дитинства  до юності, від незрілості до зрілості. Підліток одночасно і дитина, і  дорослий, а, точніше, вже не дитина і ще не дорослий. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність усіх сторін розвитку в цей період - фізичного, розумового, морального, соціального та духовного.

Психологічний зміст  підліткової кризи пов'язаний з  виникненням у  підлітків почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як  особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткова криза – це перехід до нового вікового періоду, який повинен бути наповнений новим культурним змістом, це перехід до нової провідної діяльності. Підліткова криза характеризується також прагненням до ідеалів, максималізмом, значними фізіологічними змінами.