Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

Серед негативних форм поведінки підлітка  вирізняються грубість, впертість. Це пов'язано, як правило, із прагненням до самостійності, яке дорослі не підтримують. Підлітки хочуть, щоб із їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися. Вони не терплять недовіри, байдужого тону, насмішок,  нотацій,  особливо в присутності  друзів.

Спілкування з ровесниками  стає дуже важливими фактором розвитку особистості підлітка. Друзі підлітка - це не лише дорослі, але й однолітки, однокласники. Характерною особливістю  підлітків у порівнянні з молодшими  підлітками є посилене прагнення до спілкування з друзями, тому його неможливо втримати в рамках сімейного кола. Особливу роль у його житті відіграють підгрупи однолітків і стосунки з ними. Підліток хоче заслужити повагу й визнання ровесників, користуватися  авторитетом. Підгрупа ровесників ставить до підлітка високі вимоги, і завоювати авторитет та повагу друзів він зможе тоді, коли  буде відповідати цим вимогам. Не слід думати, що дорослий може замінити підліткові друзів-ровесників. Друзі для  нього необхідні. Вплив друга-ровесника неминучий і не треба цього боятися.  Дорослий повинен знати коло спілкування підлітка, розуміти його специфіку - лише за цієї умови можна зайняти позицію ведучого, далекоглядного дорослого друга.

У товаристві ровесників починає вироблятись нова система критеріїв оцінки поведінки та особистості людини, виникає своєрідна "переоцінка цінностей", нові морально-етичні вимоги. Становлення нового рівня самосвідомості тісно пов'язане з цими новими критеріями, із новими вимогами, які висуває підгрупа до особистості підлітка. У підлітковому віці підгрупа постає перед дитиною в усій своїй складності, виникає необхідність відповідати тим вимогам  [13;45]   .

Підліток починає наслідувати  друзів. Хоче частіше й більше часу проводити з ними, все від них переймає. Він, як правило, цікавиться тим, що й вони, ходить туди, куди й вони, читає те, що й вони, одягається так, як вони, слухає ту саму музику, що й вони. Друзі для підлітка є "найрозумнішими", найвеселішими", "най симпатичнішими” (М.Прошко).

Друзі - це те соціальне  оточення, яке життєво необхідне  підліткові. Серед друзів він бачить зразки для наслідування, прагнучи досягти їх, "творить" сам себе, виховує в собі потрібні якості. У друзів він знаходить так  необхідну йому оцінку особистісних якостей, оцінку своїх знань і вмінь, здібностей і можливостей, знаходить співчуття, відгук на всі свої душевні радощі та негаразди, які дорослим дуже часто здаються несерйозними. Але саме спілкування, його форми й зміст, його характер і способистості, по суті, визначаються тими стосунками, які складаються у підлітка з дорослими. У роздумах про поведінку друзів складається система вимог не лише до їх, поведінки та особистісних якостей, але й до своїх недоліків і переваг. Підліток виховує в собі ті  якості, які найбільше цінують однолітки.

Кожному підліткові важливо  відчувати повагу, визнання друзів, бути неостаннім серед них, знати, що тебе поважають, з тобою рахуються. Нормальний розвиток підлітка неможливий  без спілкування з ровесниками.

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю. Адже лише в контакті з іншими особистостістостями, зокрема, з однолітками, підліток бачить себе зі сторони, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі,  і  врешті-решт  формує  та  удосконалює  себе.

Як зазначалося вище, поряд із громадською діяльністю, спілкуванням, основним видом діяльності підлітка залишається нявчання. Підліток, готовий до всіх видів навчальної діяльності, які роблять його дорослим у власних очах та очах дорослих. Його приваблюють самостійні форми організації занять на уроці, складний навчальний матеріал, можливість самому будувати свою пізнавальну діяльність за межами . Але дуже часто цю готовність він ще не вміє реалізувати, оскільки не володіє способистістьми виконання нових форм навчальної діяльності. Важливе завдання педагога - навчити підлітка цим способистістьм, не дати згаснути інтересу до них.

Нерідко у підлітків  знижується інтерес до навчання, до , відбувається внутрішній відхід від  (О.Леонтьєв). Це виражається в тому, що школа перестає бути для  підлітка центром його особистісного (морального та духовного) життя  [24;42].

Як показують психологічні дослідження, основна причина такого "відходу від " полягає в несформованості навчальної діяльності у молодшому шкільному віці, що не дає можливості задовільнити актуальну потребу віку - потребу у самоутвердженні (А.Маркова). Сформованою навчальною діяльністю вважається така діяльність  підлітків, коли вони, спонукаючись адекватними і потужними мотивами навчання, можуть самостійно визначити навчальні завдання, вибирати раціональні прийоми і способистості їх вирішення,  контролювати та оцінювати свою роботу.

Зміст навчання в підлітковому віці розширюється, оскільки саме тоді набуття знань вже нерідко виходить за межі , навчальних програм і здійснюється не тільки самостійно, але й цілеспрямовано. З віком ця тенденція посилюється. У значної частини  підлітків з'є стійка схильність до розумової роботи і прагнення оволодіти новими знаннями та вміннями, стійкий інтерес до певних навчальних предметів і відповідних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту. У декого обсяг знань в одній чи кількох галузях може набагато перевищувати вікову норму.

Оптимальні умови для  розвитку особистості складаються  тоді, коли набуття знань стає для  підлітка суб'єктивно необхідним та важливим для сучасного і для підготовки до майбутнього, а також  коли  різні  види  занять насичуються завданнями пізнавального й продуктивно-творчого характеру, спрямовані на самоосвіту  й  самовдосконалення. Саме в підлітковому віці з'являються нові мотиви навчання, пов'язані з формуванням життєвої перспективи та ідеалу, професійних намірів і самосвідомості. Незадоволення собою і прагнення виконати задумане стають джерелами пізнавальної активності підлітка. У його самостійник заняттях з'являються далекі й  близькі цілі, вони організовують і скеровують його конкретну діяльність. Навчання набуває особистісного сенсу та перетворюється в самоосвіту. Виникнення і становлення цього якісно нового та вищого типу навчальної діяльності відбувається саме у підлітковому віці.

З іншої сторони, саме в підлітковому віці навчання у школі  може перетворитись в діяльність формальну - за наявності у підлітка сильних навчальних інтересів і несформованості пізнавальних тобто, коли серед особистісних цінностей набуття знань не займає суттєвого місця. Лише абстрактне  розуміння необхідності навчання в школі нерідко є для підлітка недостатньо дієвим стимулом до роботи. Соціальні, позиційні мотиви (наприклад, прагнення підлітка бути в класі серед кращих  підлітків і цим займати інше становище в порівнянні з іншими  підлітками) мають велику спонукальну силу. Однак ставлення до оцінки, як до головного в навчанні за відсутності інтересу до засвоюваних знань призводить до розпаду навчальної діяльності. Навчання перетворюється в нецікаву, важку працю, а знання мають формальний характер.

Основне психологічне новоутворення  підліткового віку -  виникнення джерела та особливості “почуття дорослості”. Розвиток соціальної дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві дорослих як повноцінного і рівноправного члена. Цей процес передбачає розвиток не тільки об'єктивної, але й суб'єктивної готовності, яка необхідна для засвоєння суспільних вимог до діяльності, стосунків і поведінки дорослих, оскільки саме в процесі оволодіння цими вимогами розвивається соціальна дорослість.

Процес становлення  дорослості не лежить на поверхні. Його прояви і симптоми багатозначні та різноманітні. Перші паростки дорослості можуть дуже відрізнятись від її розвинутих форм, проявлятися раптово для дорослого. Саме наявність у підлітка нового і несхожого в порівнянні з молодшим школярем свідчить про те, що він почав відходити від дитинства. Це нове переживання, що звернене в майбутнє,  саме воно буде розвиватись і саме на нього потрібно спиратись у вихованні підлітка. Якщо не знати і не враховувати нових тенденцій розвитку в підлітковому періоді, то процес виховання може бути неефективним, а формування особистості може відбуватися стихійно.

Отже, центральним і  специфічним новоутворенням в особистості  підлітка є виникнення у нього  уявлення про те, що він уже не дитина.  Дієва сторона цього уявлення  виявляється в прагненні бути і вважатися дорослим. На основі усвідомлення значних змін у своєму фізичному та статевому розвитку, своїх можливостей виконання суспільне важливих справ у сім'ї та  школі, на основі усвідомлення подібності між собою і дорослим у підлітка виникає "почуття дорослості", і на цій основі специфічне ставлення до себе. Підліток заперечує свою приналежність до  підлітків і всіма засобами намагається  актуалізувати  свою  дорослість.

Це новоутворення самосвідомості є стрижневою особливістю особистості, її структурним центром, оскільки виражає нову життєву позицію підлітка стосовно людей і світу, визначає специфічну спрямованість і зміст його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у великій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, які існують у світі дорослих та їх стосунках. Це має далекосяжні наслідки, тому що дорослі та діти становлять дві різні підгрупи,  і мають різні обов'язки та права. У багатьох нормах, правилах, обмеженнях і в особливій "моралі послуху", яка існує для підлітків, зафіксована їх несамостійність, нерівноправне і залежне становище у світі дорослих. Для дитини багато з того, що доступне дорослому, ще заборонено. У дитинстві дитина оволодіває нормами та вимогами, які суспільство ставить до неї. Ці норми та вимоги якісно змінюються при переході в підгрупу дорослих. Виникнення  у  підлітка уявлення про себе як  про  людину,  що  переступила поріг  дитинства,  визначає  його  переорієнтацію  з  одних  норм і цінностей на інші - з  дитячих  на  дорослі   [23;37].

Як стверджує Л.Божович, це визначає зовсім нову позицію  підлітків  стосовно вчителів та вихователів, ніби емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи  їх більш самостійними. Щоб здійснити самостійний вчинок, підліток мимоволі ніби переконує себе, що має на  це право, бо він  уже  дорослий. Він  усіляко намагається реалізувати свою потребу  в утвердженні нової позиції  дорослої  людини, але відсутність здібностей заважає досягти мети. Тут проявляється одна з основних суперечностей  віку - між зростаючим бажанням  підлітків зайняти позицію дорослої людини та їх обмеженими психічними можливостями,  розв’язання  якої  і  призводить  до  подальшого  психічного  розвитку.

Підліток  намагається  залучитися до життя  та  діяльності дорослих. При цьому, в першу чергу, переймаються більш доступні, чуттєво  сприйнятливі сторони дорослості: зовнішній  вигляд і манера поведінки (розваги, види відпочинку, косметика, різноманітні прикраси тощо). Засвоєння зовнішніх ознак чоловічої та жіночої дорослості робить підлітків дорослими у власних очах, а також, як їм здається, і в очах оточення, що дуже важливо у плані самосвідомості. Така "дорослість" набувається шляхом наслідування. І це найлегший спосіб досягнення відчутної дорослості.

На думку Т.Снєгірьової, почуття дорослості підлітків може проявлятися у двох формах. Перш за все,  в зміні загальної орієнтації від ровесників як значущих інших (яким здебільшого уподібнюється  “Я-минуле” і “Я-теперішнє”) на дорослих, характеристики яких починають визначати очікуваний напрямок власних змін. Почуття дорослості проявляється  в критичному ставленні до “Я-минулого”, у відчуженні багатьох рис дитячого "Я". Майбутнє є досить туманне. Оптимальні варіанти особистісного розвитку передбачають, на думку психології,  відносну  спадкоємність  минулого, теперішнього і  майбутнього "Я" в поєднанні з продуктивними поступовими змінами на шляху від дитинства до зрілості  [11;57].

Знаючи, що прагнення  отримати статус дорослого закономірне для цього віку і життєво необхідне для повноцінного психічного розвитку підлітка, педагог повинен правильно розуміти психологічну природу пов'язаних із цим негативних вчинків, не перешкоджати проявам у  підлітків дорослості, і скеровувати їх у позитивному напрямку. Необхідність для підлітка мати зразок для наслідування вчитель використовує як один з каналів впливу на  підлітків, організовуючи вечори-зустрічі, диспути тощо.

З прагненням підлітків швидше стати дорослими пов'язана дуже важлива, провідна для них потреба в самостійності та незалежності. Ця потреба, зокрема, реалізується у бажанні самостійно діяти, у здатності приймати рішення і захищати власні погляди, в умінні без прямого керівництва, самостійно досягати поставленої мети, діяти під впливом власних спонукань. Підлітки краще, ніж молодші школярі можуть аналізувати себе і свої вчинки, передбачати їх наслідки, вони менш імпульсивні й значно краще володіють собою,  поведінка їх більш осмислена. У них з'є здатність ставити перед собою  віддалені завдання,  вимальовуються певні життєві плани щодо вибору професії, ідеали, бажання бути на когось схожим, набути певних рис характеру. У них формуються основи моральних переконань. Усе це сприяє появі здатності самостійно регулювати свою поведінку. Разом з тим, зростає негативізм щодо  будь-яких  вимог  дорослих, яскраво виявляються реакції емансипації, спроби будь-що демонструвати свою незалежність. Цей вік характеризується пошуком можливостей  вільного вибору  підлітком шляхів виконання своїх обов'язків та  водночас страхом виявитися слабким, насильно втягнутим у таку діяльність, де він буде відчувати себе об'єктом насмішок, або відчувати невпевненість у своїх силах. Це може призвести і до такої форми поведінки, що поза вільним вибором підліток швидше буде поводитись зухвало  на думку старших, ніж дозволить змусити себе до активності.

Потреби у  самоствердженні. Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них. Це один із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Потреба в самоактуалізації у цьому віці настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий на все: він може поступитись своїми поглядами і переконаннями, здійснити вчинки, які розходяться з його моральними  установками.

Потребою в самоактуалізації можна пояснити  багато порушень норм та правил поведінки,  так  званими  “важкими” підлітками. Утратити авторитет  в очах друзів, утратити свою честь  і гідність - це найбільша трагедія, для підлітка. Ось чому він так бурхливо реагує на нетактовні зауваження   педагога у присутності друзів, розглядаючи це як приниження своєї особистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти між підлітками й учителем, і підліток стає “важким”. Тільки тактовне ставлення до підлітка, підтримка його в очах ровесників створюють психологічно сприятливу  основу  для  ефективного  впливу   виховних  засобів  педагога.