Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

Дані, отримані в процесі  бесіди з  підлітками, свідчать про те, що  підлітки І і III груп переважно з неблагополучиях сімей. В їх сім'ях панує атмосфера байдужості батьків до  підлітків та один .до одного. В дитинстві майже всіх  підлітків били, принижували та застосовували до них інші форми покарання.

У багатьох сім'ях жорстоке ставлення до  підлітків спостерігається  й зараз. Особливо відзначаються  напружені стосунки з батьками. Про  це свідчать наступні висловлювання  підлітків: "Батько постійно ображає мене", "Батько грубо зі мною поводиться" тощо. Батьки практично не приділяють уваги своїм дітям, мало цікавляться їх справами.

Дуже напружені стосунки відзначаються й між самими батьками.  підлітки вказують на те, що батьки постійно сваряться, ображають один одного в їх присутності. Мало часу проводять у сімейному колі. Кожний з батьків живе власним життям, не цікавиться сімейними справами.

Зовсім інша атмосфера  панує в сім'ях  підлітків II і IV груп. Це атмосфера взаєморозуміння і любові. Батьки багато уваги приділяють своїм дітям, їх стосунки побудовані на довірі. Діти оцінюють стосунки між батьками таким чином: "Батьки ніколи не сваряться", "Мої батьки вільний час проводять у сімейному колі".

Таким чином, атмосфера в сім'ях  підлітків І і IV груп визначає їх агресивну поведінку.  Підлітки І підгрупи активно використовують таку форму агресивної поведінки, як вербальна агресія, оскільки сімейні чвари і образи є для них звичайним способом спілкування в сім'ї.

У цілому їх агресивна  поведінка, з одного боку, є моделлю  батьківської поведінки, а з іншого,  результатом жорстокого ставлення батьків до  підлітків і намагання якось привернути до себе увагу.

У III групі неблагополучна сімейна обстановка сприяє прояву в  підлітків тривожності, скутості, невпевненості в собі. Жорстокість батьків слугує причиною виникнення образ, ненависті, гніву. Результатом цього є підозрілість, недовіра до оточуючих, котрі, на їх думку, здатні зашкодити. Таким чином,  підлітки з неблагополучних сімей більше схильні до агресивної поведінки порівняно з їх однолітками. Відповідно, сім'я — одне з важливих джерел для отримання дітьми знань про моделі агресивної поведінки.

Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний  процес, в якому діє ціла низка чинників.

Агресивна поведінка  визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками і дітьми, дисгармонія в сім'ї  є чинниками, що визначають агресивну поведінку  підлітків.

Особистостістісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них ми відносимо підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що  виявляється в підвищенні збудливості, подразливості, а також депресивності, яка веде до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.

Основними формами агресивної поведінки є:

• фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої особистості;
• негативізм, спрямований проти керівництва і встановлення правил;
• підозрілість, тобто недовіра до оточуючих людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;
• вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;
• аутоагресія — агресія спрямована на самого себе.

Агресивна поведінка  підлітків постає як спосіб:

• задоволення потреби в спілкуванні;
• самовираження і самоствердження;
• відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї і на жорстоке ставлення з боку батьків;
• досягнення значущої мети.

Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка являє собою своєрідний захисний механізм.

Враховуючи всі чинники, що беруть участь в становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити прояв форм агресії.

На основі проведеного  дослідження були розроблені рекомендації, які дозволять педагогам і батькам стримувати агресивну поведінку підлітків.

• Кращий спосіб уникнути надмірної агресивності підлітка — виявляти до нього більше уваги, любові і ласки, яких він так потребує.
• Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання  підлітків — єдність їх дій.
• He можна застосовувати фізичні покарання.
• Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме підприємливості, активності, ініціативності , перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
• Необхідно пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
• Враховувати у вихованні та навчанні особистостістісні властивості підлітка.
• Давати можливість підлітку задовольняти потреби у самовираженні і самоствердженні.
• Необхідно обмежувати перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це ж стосується й комп'ютерних ігор.
• Необхідно спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття в спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

Становлення агресивної поведінки – складний і багатогранний процес, в якому діє ціла низка чинників.

Агресивна поведінка  визначається впливом сім’ї, характером стосунків між батьками, між батьками і дітьми, дисгармонія в сім’ї  є чинниками, що визначають агресивну поведінку  підлітків.

 Особистісні характеристики  також відіграють важливу роль  у формуванні агресивної поведінки.  До них ми відносимо підвищений  рівень психопатизації, нестійкість  емоційного стану, що  виявляється  в підвищеній збудливості, яка  веде до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі. 

    2.2.Особливості   організації психологічної допомоги  девіантним підлітками в умовах  соціального притулку

Девіантні підлітки завжди є проблемою для, адже дуже часто  вони є ініціаторами конфліктних ситуацій, як між однолітками, так і по відношенню до педагогів.

Шкільний психолог при  роботі з девіантними підлітками повинен пам’ятати, що він може або  допомогти цій дитині позбутися  негативних проявів, або навпаки  ще більше загострити ситуацію.

Одним із основних видів  діяльності психолога є діагностика і профілактика.

За умови глибокої діагностики інтелектуального, фізичного  і психічного розвитку дитини можна з'ясувати природу негативних виявів поведінки. Психодіагностика виступає як засіб виявлення індивідуальних особливостей підлітка і як засіб профілактики відхилень у поведінці.

Діагностична спрямованість  — це та першооснова, без якої стає неможливим досягнення намічених результатів у навчально-виховному процесі, ефективна профілактика адиктивної поведінки.

Психодіагностика індивідуальних особливостей  підлітків підгрупи ризику дасть можливість побудувати їхній психологічний портрет, скласти прогноз їхньої поведінки і діяльності в певних ситуаціях, здійснювати індивідуальний підхід у навчальній і позанавчальній діяльності.

К.Ушинський говорив  про те, що, якщо хочеш виховати особистість  в усіх  ставленнях, то слід також  знати її у всіх  ставленнях. Тож  свою діагностичну роботу ми спрямовуємо  відповідно до програми вивчення  особистості важких  підлітків. Програма дає нам можливість комплексно підійти до оцінювання індивідуальних особливостей  підлітків.

Надзвичайно важливо  визначити тип здоров'я дитини через спостереження за поведінкою  підлітка, аналіз методичної документації (високий, середній чи низький).

«Низький» стан здоров'я  — це вірогідність відхилень в  інтелектуальному і психічному здоров'ї дитини, а почуття невпевненості, сором'язливості, заниженого самооцінювання, агресивності — чинники ризику в розвитку девіантної поведінки  підлітків.

Уважний спостерігач  може помітити деякі характерні риси поведінки, які пов'язані зі станом здоров'я. Наприклад, кусання нігтів свідчить про наявність негативного почуття тривожності, частих стресових станів, або ж указує на самотність дитини. Примруження очей, вибір незручної пози може вказувати на хвору печінку, нате, що дитина часто нервує. Слід обов'язково звернути увагу на  підлітків, які часто сидять зігнувшись. Це є ознакою захворювання кишково-шлункового тракту. Коли в дитини знижується зір, треба перевірити стан хребта, печінки.

Отже, такі спостереження  можуть дати привід для індивідуальної консультації батькам, пропозиції щодо медичних обстежень.

Безпосередня робота психолога з  підлітками підгрупи ризику розпочинається з бесіди. Бесіда залишається головним інструментом при діагностиці  особистості дитини, її вважають найскладнішим методом. Це пов'язане із сильною залежністю від міжособистісних відносин, які можуть значно підсилювати або послаблювати самостійність школяра, впливати на правильність відповідей. Тому головне під час бесіди — встановити позитивний емоційний контакт. Якщо цього не вдається, слід переходити до застосування проективних методик, не торкаючись більше тих тем, які є афектогенними зонами, і не нав'язуючи дитині контакту.

Під час бесіди з  підлітками підліткового віку слід враховувати їхні вікові фізіологічні і психологічні особливості. Соціальному працівнику не слід виступати в ролі батька. Бажаною є позиція нейтральної дорослої людини, яка приймає дитину серйозно, цікавиться її проблемами, розділяє її погляди, утім, зберігає певний рівень авторитету дорослих.

У 14—16 років дитина шукає  собі ідеали і зразки для наслідування. Це може викликати підвищену чутливість до позицій, які займають інші люди, зумовити схильність до наслідування поглядів тих людей, із якими у дитини добре налагоджені стосунки. Тому соціальному працівнику не слід розкривати свої позиції, думки. Водночас не рекомендується поводитися надмірно дружньо і поблажливо — подібна позиція може викликати недовіру і підозріливість.

У процесі бесіди можна  застосовувати різну міру директивності. За допомогою директивності психолог може достатньо точно контролювати зміст розмови за рахунок того, що він утримуватиме її у встановлених рамках і контролювати відповіді дитини таким чином, щоб вони мали бажаний напрям. Така директивна, чітко структурована розмова нагадує письмову анкету. За недирективного підходу психолог може створити атмосферу дискусії й цілком надати ініціативу дитині. Перебіг бесіди дорослий може утримувати в потрібному напрямі також завдяки тому, що цікавитиметься найактуальнішими для дитини питаннями.

На практиці зазвичай застосовується компромісний метод або комбінація обох підходів. Директивному підходу слід віддавати перевагу для отримання фактичної інформації. Перевага недирективного методу ведення бесіди полягає в тому, що він дає можливість обстежуваному вести розмову про ті питання, які для нього є найважливішими.

Діагностичне обстеження  підлітка практично завжди здійснюється спільно з бесідою. Тому до початку бесіди психолог має скласти перелік методик, які він збирається застосувати, з огляду на відомості, отримані від учителя або батьків. Важливо продумати також порядок пред'явлення методик: від нейтральних до особистостістісно-значущих, від легких до важких.

У процесі комплексної  психодіагностики підлітків необхідним є застосування тесту М. Люшера, який дає можливість спрогнозувати ступінь вираженості відхилень у поведінці. Для уточнення результатів психолог може застосовувати додаткові методи: соціометрію, метод спостереження за поведінкою, аналіз продуктів діяльності  підлітка, метод «бесіди» з педагогами, товаришами підлітка, з його батьками, спостереження за поведінкою підлітка.

Спираючись на отримані знання, на результати діагностики, проводяться індивідуальні консультації для вчителів, мають місце виступи на засіданнях шкільних методоб'еднань.

Психолог проводить  індивідуальні консультування підлітків, що мають прояви девіантної поведінки. Процес консультування спрямовується на розв'язання таких задач:

1. Формування у підлітка  здатності об'ективізувати особливості свого характеру й особливості небезпечних для нього ситуацій, побачити їх ніби з боку і навчити  підлітка аналізувати такі ситуації, продуктивно використовувати досвід своїх помилок.

2. Підвищення  здатності  підлітка до розпізнавання і  попередження таких ситуацій.

3. Розширення діапазону  можливих варіантів поведінки у складних для них ситуаціях. Коли підліток зіштовхується з найуразливішими для нього обставинами, він відчуває, що не здатен відповідати вимогам, які ставлять до нього. Це викликає стандартність, однотипність поведінки. Тому слід розкрити перед ним різні нюанси поведінки.

4. Спільно з підлітками формувати позитивну програму майбутнього, вийти на адекватні для його характеру способистості саморегуляції, види діяльності.

Також соціальному працівнику рекомендовано використовувати програма корекційної і профілактичної роботи із  підлітками, що мають прояви девіантної поведінки (Дод.2). У ній відзначені основні методики, що використовуються у цьому напрямку.