Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

          Порушення поведінки можливі  також при аномаліях темпераменту  і характеру, тобто при психопатіях  і акцентуації. Проте, наявність  психопатій і акцентуації характеру  не завжди однозначно є визначальними чинниками в розвитку девіантної поведінки. На основі робіт Леонгарда, А.Е. Личко і С. Шмішека  розглянемо специфічні поєднання рис вдачі, які можуть визначати ті або інші відхилення в поведінці [15;56].

Так, при гіперінтимній  акцентуації характеру - найпоширенішій серед підлітків - виражена реакція емансипації і високий рівень конформності, прояв в системі відносин рис мужності   створюють грунт для виникнення соціальної дезадаптації.  Акцентуація нестійкого типу пов'язана з мінливістю настрою, вчинків і дій без видимих причин, із слабовіллям, схильністю до страхів, поверхневістю контактів. Тривожний тип схильний до страху, надмірної підлеглості, зухвалого викиду негативних емоцій.

 Отже, за наявності  якої-небудь акцентуації характеру  (загостренні рис певного типу) особистість відрізняється деякими індивідуальними гіпертрофованими якостями, що порушують соціальні контакти.

Як правило, ці аномалії характеру  відбуваються унаслідок негативних виховних дій, коли батьками або особистістьми, що їх замінюють, створюються ситуації, в яких викристалізовуються і закріплюються негативні риси вдачі.

 Отже, узагальнюючи вищезазначені  концепції можна зробити висновок, що серед чинників, що впливають  на  виникнення девіантної поведінки  вітчизняні психологи основний акцент роблять на значущості соціального середовища, в якому росте і розвивається дитина.

За Л. З. Виготським, поведінка визначається вихованням, а виховання, у свою чергу, тим суспільним середовищем, в якому  формується особистість[4].

 А. В. Петровский також вважає, що на адекватність поведінки впливає середовище, що оточує дитину в процесі її розвитку, відзначаючи при цьому, що саме в соціумі формується здатність або нездатність індивіда «бути особистістю», що залежить від рівня і якості суспільних відносин в індивіді[30].

 В. С. Мухіна не заперечує,  що  особистість і способистості  її поведінки формується при  участі і під впливом соціуму,  підкреслює значущість ролі матері  в цьому процесі, аргументуючи  це тим, що саме відносини  з матір'ю є першим об'єктом ідентифікації дитини, і саме мати учить дитину відособленню[45].

І. С. Кон більш широко розглядає  проблему девіантної поведінки, вважаючи, що крім соціальних чинників на його виникнення впливають також можливі психічні відхилення -  нестабільність Я-концепції, а також індивідуально-особистостістісні якості дитини:  локус контролю і рівень самоповаги[34].

Результати багаточисельних  досліджень засвідчують, що ставлення  до аморальних учинків і злочинів часто мають характер “слизької  моралі”. У багатьох молодих людей крадіжки, рекет, спекуляція, незаконні валютні операції, проституція не вважаються злочинами. Відмінною рисою підліткової злочинності останніми роками стала корислива спрямованість.

Кримінальні наслідки демонстрації  каналами засобів масової інформації сцен жорстокості й насилля, які підверджують дані соціологічних досліджень, тісно пов”язані з психологічною схильністю  підлітків, підлітків до наслідування кумирів, які особливо сподобались. Регулярний перегляд супергероїв, для яких не страшні ніякі бійки, почасти формують впевненість, що лише за допомогою сили можна досягти успіхів у житті. Причому дівчата не набагато  відстають у проявах жорстокості від юнаків. Зараз діти і підлітки часто опиняються перед вибором – ким стати – жертвою чи злочинцем. При цьому багато з них обирають другий  шлях. Інколи до цього їх примушують старші[ 13].

Типовий набір злочинів неповнолітніх  – крадіжки, викрадення автомобілів, грабежі, розбої, хуліганство. Але найстрашніше  те,  що злочини  скоюються з  ще небаченою жорстокістю.

Репрезентативний запит населення  Санк-Петеребурга, проведений у грудні 1995 року (було опитано 1052 респондентів) показав, що 26 відсотків респондентів стали жертвами різноманітних злочинів у минулому році. Серед злочинців  росте число жіночих злочинів (навмисне  вбивство, важкі  тілесні пошкодження, розбої, крадіжки, хуліганство).

Останніми роками зросла латентність  навмисних вбивств, частково, за рахунок  швидкого росту числа ,, зниклих безвісті,, значну  частину  із яких було вбито.

У 1993 р. вперше в Санкт-Петербурзі рівень смертності від убивств (27%) перевищив  рівень смертності від самогубств (23,9%). Таке спів ставлення, властиве лише деяким латиноамериканським державам.  Ця тенденція збереглась і в 2001 році.

Для аргументації вищенаведених позицій висвітлимо підсумки анкетного опитування 56 малолітніх злочинців,  в Дубнівській виправно-трудовій колонії Рівненської області. Респонденти дуже добросовісно й старанно відповіли на запитання анкети. Дослідження показало, що засуджені (притягнуті до відповідальності) уперше – 53,6 % .

Мали відстрочку виконання вироку – 43,8% . Проте довіра суду не зупинила багатьох юнаків від скоєння таких  повторних злочинів. З відповідей виходить, що на першому місці –  крадіжки 61,2% , на другому - розбої й грабежі – 36,7%  на третьому  - хуліганство - 11,2, на четвертому: зґвалтування – 5,4 % . Були названі і інші злочини – 14,3%.  Сума відповідей перевищила 100 відсотків, так як частина респондентів скоїла не один злочин.

В анкеті запитувалось: ,,Що підштовхнуло Вас на злочин?,, Склався стійкий стереотип, який виходить із доброго ставлення до людей і покладений до нашої свідомість кращими творами світової літератури  постулат: на злочини людину штовхає бідність, постійне недоїдання, відчуття голоду. Частково це справджується. Ось відповіді   респондентів - піддослідних. Були голодні: завжди – 0,7% , часто – 4,6%, інколи – 48,4% .

Але, що все-таки підштовхує сьогодні на злочини респондентів? Більше половини – 56,6%  відповіли просто особистісна дурість. Друга причина: погані друзі – 17,8%. Були названі і такі причини: збіг обставин – 15,1% , на злочин ішов свідомо – 14,6% , інші причини – 11% .                                         

Ще раз звернемо увагу, що на першому місці стоїть ,,особистісна  дурість,,. Але хіба злочини скоюють  лише дурні? А, можливо, за ,,особистісною дурістю,, криється бездуховність існування, довге дитинство, моральна, духовна  і соціальна недорозвиненість? Такий тип живе одним днем, захоплений течією життя, його несе як щіпку. Поки горя не сьорбне – не задумається.

На другому місці  серед причин, що підштовхнули на злочин, названо поганих товаришів. Це знову  таки спроба зняти із себе особистостісту відповідальність[12].

 Декілька років  тому на прохання газети ,,Сьогодні”/м.  Дубно/ було аналізузовано твори  “Мама і я в цьому великому  й складному світі”. Їх, авторами  були підлітки,  засуджені з  Дубнівської виправно-трудової колонії.  Багато з них  написали у творах: “Мені дали відстрочку виконання  покарання. Із залу суду я вийшов  із чекавшими на мене дружками. “Обмив”. І знову опинився за гратами”[13].

Є таке поняття “психологія  юрби”. “Я, що?  - каже молода людина. - Я, як усі”. У юрбі, в злочинній  групі людина звичайно, безлика й одинока, хоча їй  спершу порах і здається, що тут її розуміють. Все-таки, частіше всього вона сліпо підкорюється команді вожака  “юрби”.

Численні соціологічні дослідження показали, що найбільш сприйнятливим до різних видів відхилення опинився вік 14-15 років, коли ще не сформувався світогляд і підлітки  піддаються впливу навколишніх і  особливо впливу ровесників. Такі відомі в педагогіці “шкідливі звички”, як куріння, вульгарщина, вживання алкогольних напоїв і інших одурманюючих засобів , розглядаються в підлітковому середовищі як поведінковий стандарт.

А. Личко вважає, що в  роботі з девіантними підлітками добре зарекомендував себе підхід, заснований на визначенні акцентуації  характеру. В той же час наголошується, що помилкою було б ототожнення тієї або іншої акцентуації з девіантністю[21].

Цілком обґрунтоване відхилення в поведінці  підлітків  пов'язується із стилем батьківського  виховання і взаємостосунками в  сім'ї. Д. Воумрин виділив параметри  батьківського стилю (контроль, вимоги, спілкування, емоційна підтримка), що "відповідають" за визначені ознаки дитячих рис, пов'язані з відповідною поведінкою.

Залежність поведінки  підлітків  від характеру сімейних взаємостосунків  підкреслюється більшістю психологів. Зрозуміло, ця залежність не завжди пряма, частіше вона опосередкована додатковими умовами і чинниками: соціальними, економічними, інтелектуальним кліматом в сім'ї.

А. Бандура, Р. Уолте в  роботі, присвяченій вивченню впливу виховання і сімейних відносин на розвиток підліткової агресивності, пропонують класифікацію правопорушників. Підставою для класифікації є різноманіття чинників, сприяючих розвитку антигромадських форм поведінки.

Субкультурний правопорушник

Асоціальна поведінка  підлітків розглядається як наслідування дорослих з найближчого соціального оточення. Психологічна природа асоціальності субкультурного правопорушника описується як наслідування агресивних асоціальних моделей, що підтримується і винагороджується в підгрупі, в якій прийняті форми поведінки і цінності, що йдуть врозріз з існуючими конвенціями.  Наприклад, відхід підлітків в так звані "нові юнацькі релігії" зрозумілий, оскільки цей шлях "обіцяє повну значення й віри життя в суспільстві однодумців" - представників своєї субкультури[1, с..56].

Невротичний правопорушник

В рамках цієї категорії  асоціальні дії розглядаються як невротичне вирішення неусвідомлюваного  інтрапсихічного конфлікту. Іншими словами, силою, спонукаючої до порушення  конвенціональних норм, є могутнє  і неусвідомлюване відчуття вини, яке приховує під собою заборонені бажання.

 

Психопатичний правопорушник

Психопатію пов'язують з сильною емоційною депривацією  в дитинстві і ранньому дитинстві: відсутність досвіду близьких відносин, знедоленість. В результаті у відповідному віці процес соціалізації не може досягти своєї мети. Психологічний портрет психопатичного правопорушника: "асоціальний, високо імпульсний, не переживаючий почуття вини і нездатний встановлювати і підтримувати близькі емоційні відносини індивід".

Органічний  правопорушник

Значне інтелектуальне відставання дефективних  підлітків і  підлітків з пошкодженнями мозку обумовлює трудносщі в соціалізації. Такі діти часто гіперактивні, розсіянні і імпульсні.  Отже, причиною антисуспільної поведінки може бути депривація як реакція па дефект.

Психотичний правопорушник

Поведінка психотичного девіанта рідко відображає стійку антигромадську спрямованість. Психотичний підліток скоює правопорушення унаслідок  спотвореного сприйняття дійсності.

На  думку А. Бандури  і Р. Уолте вирішальне для успішної соціалізації значення має: готовність дитини встановлювати залежні відносини, ступінь розвитку совісті і сила мотивації до агресії[5]. Відповідно до цього на характер агресивної і ворожої поведінки  підлітків впливає:

•  наскільки сильно батьки карають і не приймають дитини;

•  в якому ступені  вони провокують і заохочують агресію;

•  наскільки послідовно вони  добиваються  виконання  соціальних вимог 

На підставі власних  спостережень, а також бесід з  педагогами, батьками і підлітками, останні були умовно розділені на шість груп:

Розсудливі

Маючи вдалі зразки для  ідентифікації і володіючи добрими  когнітивними можливостями, вони асимілюють конвенціональні норми.

Слухняні

Такі підлітки також  мають непогані зразки для ідентифікації. "Слухняні підлітки" найбільш легко долають підліткову кризу, оскільки вони не пов'язують суперечливі вимоги в загальну категоріальну систему.

Небезпечні

Підлітки, асимілюють асоціальні зразки поведінки, бо знають, що в певних умовах їх не можна явно демонструвати. Часто це результат наслідування дорослим, батькам, що практикують тактику подвійного стандарту — різної поведінки удома і на роботі, в спілкуванні і т.д. Їх стратегія є емпіричною формою.

Важкі

Для цієї категорії підлітків  криза зовсім не пов'язана з суперечливими  вимогами і подвійними стандартами поведінки. Для них дорослі — це ті, хто вимагає, діти ті, з кого вимагають.

Невротичні

На відміну від слухняних, вони успадкували невдалі інтроекти. Неясно, чи успадковують вони в цьому  вічному русі по лабіринтах можливостей  стиль своїх батьків або навпаки, не можуть прийняти свою несхожість, унікальність

Винні

Такий підліток  навмисно скоює антисоціальні дії, провокуючи покарання і, тим самим, підтверджуючи  свою модель світу.

Отже, підлітковий вік найчастіше позначають як «важкий» вік. У цьому віці виявляються ті недоліки виховання, що виникли раніше, але були приховані. Виявляються вони через особливу суперечливість підліткового віку. Це протиріччя між зовнішнім виглядом акселерата і місцем «дитини» в сім'ї, між прагненням «бути» дорослим, бажанням незалежності і необхідністю підкорятися вказівкам дорослих. Це протиріччя між прагненням особистісної волі і невмінням правильно розпоряджатися цією волею[4;23].