Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

Отже, шкільний психолог при роботі з девіантними підлітками повинен пам’ятати, що він може або  допомогти цій дитині позбутися  негативних проявів, або навпаки ще більше загострити ситуацію. Психолог повинен застосовувати тільки апробовані методики, а також ті, які зазначені у програмі.

  

  2.3.Практичні  аспекти організації психологічної  допомоги девіантним підліткам  у соціальному притулку

Аналіз контингенту  підлітків, які перебували у притулках  показав, що певна кількість вихованців потрапила туди з ініціативи батьків, які самі приводять  підлітків, знімаючи з себе таким чином батьківські обов'язки, хоча такі дії не врегульовані в законодавчому порядку.

Причиною бродяжництва понад 50 відсотків підлітків –  вихованців Рівненського міського соціального  притулку назвали конфлікт у сім'ї, школі, з однолітками. Значна кількість з них не бажає надавати правдиву інформацію, що свідчить про страх перед батьками або дорослими. Певна категорія дорослих осіб, серед них є і батьки, змушують  підлітків жебракувати, їх дії мають чітко визначену організованість і скерованість.

Негативно впливає на попередження бездоглядності, безпритульності серед неповнолітніх недосконалість судової системи. Допускаються порушення строків і встановленого порядку розгляду справ цієї категорії, зокрема щодо обов'язкової участі у судовому засіданні прокурора, представників служб у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх. При застосуванні до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру дуже рідко вирішується питання направлення підлітків до закладів соціальної реабілітації, навіть за наявності достатніх підстав (з понад 5 тис. неповнолітніх, до яких судами у 1999 році застосовано примусові заходи, майже 4,5 тис. - передано під нагляд батьків і тільки 500 - направлено до закладів соціальної реабілітації).

Багатьма закладами  соціальної реабілітації неповнолітніх  не забезпечуються належним чином їх виправлення та перевиховання. Контроль за поведінкою неповнолітніх, виховна робота з ними здійснюється недостатньо, про що свідчать непоодинокі факти порушень громадського порядку з боку підлітків, скоєння ними втеч, під час яких вони нерідко вчиняють суспільно небезпечні діяння.

Проведена робота з батьками, опікунами, органами місцевої виконавчої влади по вирішенню подальшої долі вихованців позбавлених батьківської опіки.

Дитина, яка самостійно залишає сім'ю чи від якої відмовляються батьки, частіше за все повертається назад у родину або ж направляється до інтернатного закладу. Ні перший, ні другий варіант не є розв'язанням проблеми з огляду на забезпечення нормального розвитку дитини, про що свідчать випадки повернення  підлітків до притулку. За свідченням директорів притулків діти, які багато разів потрапляють до їхнього закладу, становлять 30 - 50 відсотків загальної кількості вихованців. З одного боку ця статистика свідчить про недосконалість роботи з влаштування долі дитини, з іншого - про недосконалість законодавства та правил опіки і піклування.

З переважною більшістю  підлітків, які неодноразово потрапляють до притулку, провадяться психологічні бесіди, роз'яснення. Разом з цим аналіз причин, через які діти потрапляють до притулку, свідчить про нагальну потребу в роботі з сім'ями, де не виконується виховної функції стосовно власних  підлітків. Директори притулків зазначають, що сім'ї, які співпрацюють з працівниками притулку, становлять не більше 20 відсотків.

Працівники притулку у першу чергу мають вирішувати проблеми, що стосуються встановлення особистості неповнолітнього, проведення медичного обстеження  підлітків, надання їм необхідної медичної допомоги, встановлення попереднього місця проживання вихованців, пошуку їхніх батьків, родичів тощо. Разом з цими існують проблеми, пов'язані із скрутним фінансовим становищем притулків: нестача одягу, взуття відповідно до сезону, труднощі із створенням нормальних житлово-побутових умов тощо.

Діти, які потрапляють  до притулку, мають хвороби, які можна віднести до класу "соціальних", тобто спричинені середовищем, способом життя дитини. Найбільш поширеними захворюваннями є дерматологічні, венеричні, простудні, шлункові.

Працівники притулків  до найпоширеніших захворювань вихованців відносять енурез, дерматологічні захворювання: пе-дикульоз, коросту, стрептодермію (з педикульозом потрапляє до притулку переважна більшість  підлітків). Діти мають захворювання, викликані переохолодженням організму: хвороби нирок і сечостатевої системи, простудні захворювання дихальних шляхів, а також шлункові спровоковані неякісним харчувантого проживання. Другим за значимістю виділяється питання також пов'язане із скрутним матеріальним становищем закладу, - неможливість забезпечити дитину необхідним одягом і взуттям. Виникають також проблеми із оформленням відповідник документів, вирішенням подальшої долі вихованця, отриманням путівок на влаштування дитини до інтернату.

Існує також проблема втечі  підлітків (самовільного залишення з притулку. Кількість втікачів становить до 10 - 15 відсотків від загальної кількості вихованців, а з деяких притулків втікає кожен третій. Найчастіше причиною втечі є бажання неповнолітніх жити самостійно, так звана "романтика свободи", мають місце також асоціальні  настанови  підлітків, певний кримінальний досвід Найбільше занепокоєння у працівників притулків викликаючі діти, які тривалий час жили на вулиці і позбулися багатьох соціальних навичок. Повернення таких  підлітків у сім'ю або ж де закладу освіти, з яких вони вже неодноразово тікали, є проблематичним. Такі вихованці потребують тривалої роботи з психологом, що, на думку директорів, неможливо здійснити в умовах притулку, а спеціальних установ (реабілітаційних центрів для такої категорії  підлітків не існує.

До таких же висновків дійшли і спеціалісти Інституту психології імені Г.С.Костюка Академії педагогічних наук України які вивчали особливості психічного розвитку  підлітків, які певний час перебували "на вулиці". Соціальне становище " підлітків вулиці" неминуче призводить до засвоєння ними дезадаптивних форм поведінки та до викривлення  особистісного розвитку. 

Особливості психічного та соматичного розвитку " підлітків  вулиці" обумовлюють необхідність створення спеціальних умов для їх виховання та освіти.

По-перше, цим дітям протипоказане перебування у великому дитячому колективі.

По-друге, вони потребують постійної уваги дорослої людини, особистісно-орієнтованого та позитивного емоційно забарвленого спілкування з ними.

По-третє, їм необхідно  відчуття стабільності, захищеності, впевненості у своїй життєвій перспективі та у повному прийнятті їх з боку осіб, що замінюють їм батьків.

Необхідність розв'язання проблеми безпритульності та бездоглядності  підлітків вимагає створення соціальних інституцій, що вирішували б нагальні потреби таких  підлітків, зокрема надавали можливість переночувати, отримати гарячу їжу, первинну медичну допомогу, помитися та попрати свою білизну, поспілкуватися із соціальним працівником (консультантом) тощо. Бесіда з працівниками притулків для неповнолітніх підтвердила актуальність створення таких установ. Найкраще, на їх думку, створити для таких  підлітків центри соціальної допомоги в широкому розумінні їх діяльності, центри реабілітації, спеціальні оздоровчі підгрупи.

У зв'язку з цим різноманітними захворюваннями та умовами попереднього життя  підлітків, які потрапляють до притулку, потребують подальшої соціально-психологічної реабілітації навіть після перебування у притулку. З цією метою впроваджується система соціально-реабілітаційних центрів: в порядку експерименту вони діють у Дніпропетровській, Одеській областях та в м. Києві. Але такі заклади потребують відповідного правового статусу, і тому до проекту Закону України "Про охорону дитинства" внесено відповідні пропозиції.

Різні види соціально-психологічної допомоги дітям надають також центри соціальних служб для молоді та консультативні пункти, створені при притулках. У більшості з них діють громадські опікунські ради, які разом з вихователями та психологами проводять роботу із соціальної реабілітації вихованців.

Не втрачає своєї  гостроти і проблема розроблення  системи подальшого влаштування таких  підлітків. На думку фахівців створення такого інституту піклування про  підлітків як прийомна сім'я, дасть змогу розв'язати проблему подальшого влаштування  підлітків - вихованців притулків. Можливість направити вихованця притулку в родину, яка разом з необхідними спеціалістами буде індивідуально займатися проблемами кожної конкретної дитини, дозволить зменшити кількість вихованців притулків, закладів освіти та безпритульних  підлітків.

Розв'язання проблеми поширення  безпритульності та бездоглядності в Україні потребує розроблення та впровадження чіткої цілісної схеми соціального захисту та допомоги "дітям вулиці" - від першого контакту з дитиною, яка опинилася у скрутному становищі на вулиці, до її остаточної соціалізації та психологічної адаптації та реабілітації. Здійснити це можливо шляхом створення комплексної моделі, яка включає:

• заходи з попередження бездоглядності  підлітків: створен 
  ня дитячих телефонів довіри, денних пунктів соціаль 
  ної допомоги, консультативних пунктів з психологіч 
  них, юридичних та соціальних проблем, а також май 
  данчиків і клубів для дозвілля;
• вуличну соціальну роботу з "дітьми вулиці", метою 
  якої буде встановлення контакту з дитиною та заохо 
  чення її до звернення до соціальних служб;
• створення кризових центрів для  підлітків, які опинилися у 
  скрутному становищі;
• вжиття заходів до забезпечення повноцінного функці 
  онування притулків відповідно до потреб регіонів;
• створення альтернативних установ для  підлітків-сиріт і 
  підлітків, позбавлених батьківського піклування, за зраз 
  ком сімейних дитячих будинків, прийомних сімей, ди 
  тячих общин тощо;
• створення реабілітаційних центрів для  підлітків з соціаль- 
  но дезадаптованою поведінкою;
• більш широке залучення громадських благодійних 
  організацій до вирішення проблем безпритульності та 
  бездоглядності  підлітків;
• розроблення методичних рекомендацій щодо органі 
  зації виховної та дозвіллєвої роботи з безпритульними 
  та бездоглядними дітьми.

Вони потребують постійної  уваги дорослої людини, особистісно-оріє-нтованого та позитивного емоційно забарвленого спілкування з ними. По-третє, їм необхідно відчуття стабільності, захищеності,  впевненості у своїй життєвій перспективі та у повному прийнятті їх з боку осіб, що замінюють їм батьків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до другого розділу

Необхідність розв'язання проблеми безпритульності та бездоглядності  підлітків вимагає створення соціальних інституцій, що вирішували б нагальні потреби таких  підлітків, зокрема надавали можливість переночувати, отримати гарячу їжу, первинну медичну допомогу, помитися та попрати свою білизну, поспілкуватися із соціальним працівником (консультантом) тощо. Бесіда з працівниками притулків для неповнолітніх підтвердила актуальність створення таких установ. Найкраще, на їх думку, створити для таких  підлітків центри соціальної допомоги в широкому розумінні їх діяльності, центри реабілітації, спеціальні оздоровчі підгрупи.

У зв'язку з цим різноманітними захворюваннями та умовами попереднього життя  підлітків, які потрапляють до притулку, потребують подальшої соціально-психологічної реабілітації навіть після перебування у притулку. З цією метою впроваджується система соціально-реабілітаційних центрів: в порядку експерименту вони діють у Дніпропетровській, Одеській областях та в м. Києві. Але такі заклади потребують відповідного правового статусу, і тому до проекту Закону України "Про охорону дитинства" внесено відповідні пропозиції.

Різні види соціально-психологічної допомоги дітям надають також центри соціальних служб для молоді та консультативні пункти, створені при притулках. У більшості з них діють громадські опікунські ради, які разом з вихователями та психологами проводять роботу із соціальної реабілітації вихованців.

Не втрачає своєї  гостроти і проблема розроблення  системи подальшого влаштування таких  підлітків. На думку фахівців створення такого інституту піклування про  підлітків як прийомна сім'я, дасть змогу розв'язати проблему подальшого влаштування підлітків - вихованців притулків. Можливість направити вихованця притулку в родину, яка разом з необхідними спеціалістами буде індивідуально займатися проблемами кожної конкретної дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНА ПЕРЕВІРКА  ЕФЕКТИВНОСТІ  ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ  ДЕВІАНТНИХ  ПІДЛІТКІВ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРИТУЛКУ

      3.1. Організація та  аналіз результатів експериментального  дослідження

Основні напрями психодіагностичної роботи на першому етапі  нашого дослідження передбачали:

-  діагностику характеру  і ієрархії взаємостосунків   підлітків в групі;

оцінку соціометричного  статусу кожної окремої дитини в  групі;

-  діагностику рівня  самооцінки  підлітків;

-  діагностику рівня  домагань  підлітків;

-  діагностику властивостей темпераменту кожного учасника;

- діагностику емоційної напруженості, підвищеної тривожності окремих  підлітків;

-  виявлення бар'єрів  спілкування кожного  підлітка;

-  з'ясування   неадекватних    компенсаторних форм поведінки   підлітків.

Здійснення такої психодіагностичної роботи на кожному занятті першого  блоку тренінгу дозволяє виявити  причини неадекватних агресивних реакцій  підлітків-учасників тренінгової  підгрупи і намітити напрями групової і індивідуальної психокорекційної роботи з ними.