Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

Значення  мотивів  діяльності і поведінки в розвитку особистості підлітка. У процесі  настання зрілості підлітка спостерігається ріст   соціальної та індивідуально-суспільної мотивації діяльності з одночасним зниженням групової мотивації.

На думку Д.Фельдштейна, на першій стадії підліткового періоду, в  підлітків 10-11 років мотивування  вчинків і діяльності має відтворювальний характер. Звідси випливає, що мотивація власних вчинків є у підлітків поверхневою  й  ситуативною  [20;89].

На другій стадії цього  віку різко посилюється ставлення  підлітків до своєї особистості. Підлітки з особливою гостротою  починають відчувати потребу в утвердженні себе в товаристві ровесників, в  їх оцінці, причому такій, яка, по можливості, співвідноситься з самооцінкою. Мотивація вчинку на цьому етапі стає  диференційованою.

На третій стадії в  розвитку підлітків головне значення має саморегуляція поведінки як складова частина самовиховання, а мотивація вчинків служить у цьому випадку регулятором поведінки та діяльності особистості.

Важливо, що в основі мотивів  підлітків лежать аргументація і  передбачення наслідків прийнятого рішення, що свідчить про значно повніше усвідомлення процесу мотивації та структури мотиву, а також про значну участь у формуванні мотиву блоку “внутрішнього фільтра”. Це знижує імпульсивність дій  і  вчинків підлітків, особливо старших.

Самооцінка в регулюванні  поведінки набуває більшого значення, ніж оцінка оточення. За даними Є.Савонько (1972) найбільша кількість  підлітків, орієнтованих на самооцінку - це 6-тий клас. Наявність ідеалів, самооцінок, засвоєних норм і правил суспільної поведінки засвідчує значний розвиток особистості підлітків, формування у них “внутрішнього плану”, який є суттєвим чинником мотивації та організації власної поведінки. Однак цей “внутрішній план” ще не організований у цілісну систему, недостатньо стійкий і узагальнений. Так, ідеал підлітка не конкретний і часто змінюється (сьогодні підліткові подобається один герой, якого він хоче наслідувати, завтра інший). Вимоги підлітка до себе потребують постійної підтримки зі сторони. Звідси і нестійкість ряду мотивів, мінливість поведінки. Крім того, характерним для даного віку є невідповідність між цілями, можливостями, що свідчить про завищений рівень домагань і причиною частих невдач у здійсненні задуманого.

Прагнення старших підлітків  утвердитись у власній думці  більше, ніж  в очах інших призводить до того, що мотиви у них формуються з врахуванням передусім власної думки, що в кінцевому результаті  реалізується  в їхній впертості.

Д.Фельдштейн виявив, що більшість підлітків (55%) характеризується індивідуалістичною акцентуацією особистості. При цьому пік індивідуалістичної спрямованості припадає на середніх підлітків, а до старшого підліткового віку частка індивідуалістів знижується; суспільство, інші люди цікавлять їх опосередковано, через самих себе. Дівчаток з гуманістичним спрямуванням набагато більше, ніж хлопчиків, у той же час хлопчиків більше з егоїстичним спрямуванням. Д.Фельдштейн  пов’язує цю різницю з соціальними ролями, які вироблені в суспільстві для жінок і чоловіків. Від жінки суспільство більше очікує дисциплінованості, старанності, аніж самостійності та незалежності, вони більшою мірою здатні співчувати, поділяти чужий погляд, аніж відстоювати свою думку. Жінка повинна бути лояльною, терплячою, вміти прощати і поступатись, що відповідає гуманістичній спрямованості особистості. Роль чоловіка вимагає від хлопчика більш мужньої, активної, самостійної та агресивної поведінки, більшої незалежності вчинків і суджень. Таким чином, його поведінка більш індивідуалістична  [20;137].

У молодших підлітків, за даними Д.Фельдштейна, найвищий відсоток індивідуалістичної  акцентуації гуманістичної спрямованості. Це, як вважає автор, “кінцеві” прояви попереднього вікового періоду: молодші школярі, як зауважує більшість психологів, з готовністю відгукуються на всі види групової діяльності, з великим бажанням допомагають один одному, вони орієнтовані на інтереси підгрупи, хоч їх колективізм має поверхневий характер і полягає в бажанні допомогти, бути разом з усіма. Окрім того, було виявлено 15% молодших підлітків з депресивною спрямованістю, а з суїцидною – 9%  [20;173].

Між середніми підлітками є такі, що мають гуманістичну спрямованість  з альтруїстичною акцентуацією (серед  молодших підлітків такого взагалі  не спостерігалось) і значно зменшується  кількість осіб з депресивною  спрямованістю особистості. Надзвичайно збільшується кількість дівчаток з егоїстичною спрямованістю (з 8% до 41%) і зменшується – з індивідуалістичною акцентуацією гуманістичної спрямованості.  Д.Фельдштейн пов’язує це зі “знедоленістю” дівчаток через скасування у школах громадських організацій, у яких вони перебували на керівних посадах частіше ніж хлопчики  [20;173].

Серед старших підлітків (14-15 років) кількість осіб з альтруїстичною акцентуацією гуманістичної спрямованості  зросла (з 20% до 41%), зменшується кількість  підлітків з егоцентричною акцентуацією егоїстичного спрямування. В той же час, збільшується кількість підлітків-дівчаток з суїцидною спрямованістю (до 17%);  хлопчиків з такою спрямованістю не було.

            Отже, підлітковий вік виступає  як важливий момент соціального розвитку, коли підліток робить значний крок у становленні спонукальної сфери.

Л.Виготський поставив нові проблеми у вивченні критичних періодів: необхідність виділити основне новоутворення у психіці підлітка та з'ясувати соціальну ситуацію розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків між дитиною і середовищем. На його думку, перебудова цієї системи складає основний зміст “кризи” перехідного віку [4;24].

Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку підлітка, слід враховувати те особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для даного вікового етапу. Це, перш за все,  виявляється у зміні внутрішньої позиції підлітка, у порівнянні з молодшим школярем. Тут варто відзначити, що зовні і молодший школяр, і підліток перебувають в однакових умовах — навчаються, ходять до школи тощо. Сутність внутрішніх відмінностей полягає в тому, що на основі більш високого рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті та співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка, які визначають зміни його психологічних особливостей. У підлітковому віці  виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні вийти за межі  та приєднатися до життя й діяльності дорослих, знайти своє місце у групі ровесників.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає  в тому, що він включається в  нову систему стосунків і спілкування з дорослими та ровесниками, займаючи серед них нове місце, виконуючи нові функції. У школі це  виявляється, перш за все, у тому, що підліток у зв'язку з предметним навчанням повинен встановлювати людські стосунки не з одним, а з багатьма   педагогами, враховувати своєрідність їх особистостістостей і ті вимоги (іноді суперечливі), які ставить кожен учитель. "Усе це, - зазначає Л.Божович, - визначає зовсім нову позицію  підлітків стосовно вчителів, ніби емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи Їх більш самостійними". Але “найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, - підкреслює Л.Божович,- полягає в тій ролі, яку виконують у цей період підгрупи ровесників. Тому організовуючи навчально-виховну роботу з підлітками, необхідно враховувати, що на їхню поведінку й діяльність вагомий вплив має думка однолітків. У всіх своїх діях і вчинках вони орієнтуються, перш за все, на неї “[2;36].

Важливе значення для  підлітка у соціальній ситуації розвитку має те місце, яке він займає у  сім'ї. Якщо батьки враховують його потреби і можливості, ставляться до нього з повагою та довірою, допомагають долати труднощі у навчанні й спілкуванні, то цим самим створюють сприятливі умови для його розвитку.

Важливим чинником розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних зразків і цінностей, на побудову таких стосунків з дорослими, ровесниками та друзями, які задовольняють його. Підлітки включаються у різні види суспільно - корисної діяльності, а це значною мірою розширює сферу соціального спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, формування моральних якостей особистості.

Таким чином, соціальними  факторами психічного розвитку підлітка є:

          -перехід в середню школу, зміна  характеру, стосунків у сфері  навчальної діяльності й спілкування   підлітків та вчителів;

           -розширення сфер суспільно - корисної діяльності, підвищення її самостійності й практичної віддачі;

-зміна становища дитини  в сім’ї.

Особливе значення у  нашій роботі має характеристика провідних видів діяльності підлітка. Дослідження показують, що провідною діяльністю підлітка є спілкування в умовах групової діяльності (ровесників, старших  підлітків і дорослих), в тому числі й суспільно - корисної як одного з її видів, та в умовах міжособистісної взаємодії. Підліткові часто байдуже, чим займатися, йому важливо спілкуватися та самоактуалізуватися в колі ровесників та старших. Зрозуміло, що для його морально - особистісного розвитку важливо, щоб він займався суспільно-корисною роботою і в ній самоутверджувався.

Групова діяльність найбільше  задовільняє домінуючі потреби віку -  в спілкуванні з однолітками і в самоактуалізації серед ровесників, старших підлітків, і дорослих. Задовільняючи ці потреби, підлітки засвоюють суспільну мораль, виробляють погляди, переконання, принципи і правила поведінки; у них формуються ідеали й сенс життя. Саме з суспільно-корисною діяльністю пов'язані резерви виховання підлітка як громадянина. Але свої функції ця діяльність виконує тільки за певних умов.

При організації суспільно-корисної діяльності дуже важливо, щоб підлітки не обмежувалися завданнями та інтересами своєї (контактної, дружної) підгрупи, оскільки таке обмеження породжує груповий егоїзм, тоді як завдання виховання полягає у формуванні просоціальної, а краще - гуманістичної спрямованості особистості. А це можливо, якщо підлітки керуються мотивами не першості, а відповідальності за загальну справу, за досягнення широких суспільне значущих цілей [14;19].

У процесі суспільно-корисної діяльності у підлітків виникає  ряд внутрішніх протиріч, які вони не завжди можуть вирішити самостійно. Дослідження показують, що підліток з великим бажанням береться за будь-яку суспільно-корисну справу, готовий до найрізноманітніших видів такої діяльності. Основне, щоб він бачив сенс цих справ і щоб був забезпечений успіх. Інколи, спостерігається пристрасний порив на початку і швидке охолодження в процесі роботи. Нерідко причиною такої негативної динаміки є або відсутність зацікавленості інших (ровесників і дорослих) в діяльності підлітка, або в невдоволенні способистістьми діяльності.  Підлітків приваблює не лише зміст, але й форма позакласної чи позашкільної діяльності. Їх захоплює героїка, романтика, підліткам подобаються походи, подорожі, дослідження.

Суспільно-корисна діяльність забезпечує умови для самореалізації підлітка в суспільно-значущих справах, для розвитку його самодіяльності  відповідає здорове прагнення зайняти більш доросле становище в системі суспільних стосунків. Головний зміст суспільно-корисної діяльності полягає в тому, що вона дозволяє підліткові змоделювати реальну практику суспільних відносин,  відповідає його потребі знайти  активне життя  в суспільстві.

Великий вплив на розвиток особистості підлітка здійснює  спілкування. Для підлітка характерні дві сфери спілкування: спілкування  з дорослими та спілкування з ровесниками. Їхня  роль у формуванні  особистості неоднакова. Якщо в першій сфері він засвоює суспільно-значущі критерії оцінок,  мотиви поведінки, способистості аналізу навколишньої дійсності й способистості дій, то у другій - стикається з проблемами стосунків серед рівних собі, тобто з проблемами моралі та етики. Не слід забувати про те, що у спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а в цьому становищі далеко не всі морально-етичні норми можуть бути засвоєні та апробовані. І лише у стосунках із ровесниками він формально рівноправний. Об'єктивно стосунки підлітків-ровесників містять у собі можливість прогресування різних ролей: організатора і виконавця, приятеля й суперника, друга, що зберігає таємницю і довіряє йому.

Підліткові необхідна  спільна діяльність з дорослими. При цьому в них мають бути спільні інтереси, захоплення. Зміст  такої співпраці може бути різним. Підліток може бути помічником батьків  у господарстві, порадником у справах. Дорослий може залучити його до своїх справ чи розділити його інтереси. Саме така спільна діяльність породжує схожість переживань, почуттів, настроїв, полегшує контакти з підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість. Підліток розкриває складний духовний світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливому ставленню до людей.

У підлітковому віці виникає  підвищений інтерес до внутрішнього стану людини, до її почуттів і переживань. Підліток прагне відповісти на запитання:, що означає бути дорослим? Він проводить паралелі між учинками дорослих і своїми, нестерпно ставиться до спроб дорослих принизити його. Підлітки добре зауважують прорахунки та помилки дорослих. При цьому вони щирі, і коли дорослі визнають це і попросять вибачення, то все буде гаразд  [16;39].

Часто предметом критики  стає вчитель. Підлітки говорять, що він "несправедливий", що в нього  є "улюбленці". Не слід заохочувати  такі розмови, потрібно спонукати підлітка замислитися над своєю поведінкою і зробити певні висновки.