Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

Соціальна норма визначає історично складену в певному  суспільстві межу, міру, інтервал допустимого (дозволеного чи обов’язкового) у  поведінці людей, соціальних груп, організацій.  На відміну від природних  норм фізично-біологічних систем соціальні норми складаються як результат відображення в поняттях і вчинках людей об`єктивних законів функціонування суспільства. Соціальна норма може або відповідати цим закономірностям (і тоді вона є ,,природною,,), або відображати їх неадекватно,  будучи продуктом викривленого відображення об`єктивних закономірностей. І тоді  виявляється аномальною (неприродною) сама норма,  нормальні ж відхилення від неї. Тому частково, соціальне відхилення може мати для суспільства подвійне значення.

Одні з них –  позитивні – служать засобами прогресивного розвитку системи,  підвищення рівня її організованості,  знищуючи стандарти поведінки. Це соціальна творчість (наукова, технічна, художня і т.п.).

 Інші – негативні  – порушують існування або  розвиток системи, дезорганізують її. Це так називаючи соціальна патологія (злочинність, п’янство, наркотизм, проституція і т.п.). Але, і патологія нерідко адаптивна, функціональна, в іншому разі її прояви змінювалися би в процесі еволюційного відбору. Наприклад, як неодноразово наголошується у багатьох соціологічних дослідженнях, що творчість – це порушення норм, правил, стандартів, інакше вона не була б творчістю [10;241-251, 11;41-49, 12].

Межі між позитивною й негативною девіантною поведінкою існують межі рухомі в часі і просторі соціумів. Узагалі організація й дезорганізація, хаос і порядок,  норми й аномалія (патологія) доповнюються тільки вкупі, вони проявляються разом, нерозривно і не можуть існувати одне без одного. Ось чому ілюзорні, утопічні уявлення про   можливості репресивно-недозволені або іншими мірками ,,знищити, перешкодити, викорінити,,  те чи інше негативне соціальне явище[5;281].

Вишенаведене не означає  заклик до відмови від всяких норм і відповідальності за їх порушення, а лише  до дуже м`якої, неспішної  й продуманої багатоальтернативної реакції суспільства й держави на соціальне відхилення з незмінним виконанням вимоги ”Не нашкодь”.

  Відомо, що підлітковий  вік (пубертат) – один із найскладніших  та найвідповідальніших періодів  становлення та розвитку психіки  людини. Це вік допитливого розуму,  жагучого прагнення до пізнання світу, пошуку свого призначення в ньому, бурхливої активності, ініціативності. Він характеризується багатьма суперечностями, різноманітними фізіологічними та психологічними змінами, кризами, тощо.

У підлітковому віці зростає  значення дружби й міжособистісних  стосунків у колективі однолітків. Підліток починає дивитися по дорослому  на світ, тому він прагне до того аби  батьки визнали його дорослість [4;12].

У вітчизняній психологічній  літературі підлітковий вік згадується як найнебезпечніший період щодо виникнення і закріплення шкідливих звичок, різних негативних виявів у поведінці. Буває так, що ці вияви є різними початковими формами нервово – психічного захворювання. Хворобливі вияви, які виникли у підлітковому віці, можуть на певний час зникнути, але обов’язково з’являться у зрілому віці. Проблемну поведінку часто називають девіантною, такою, що відхиляється від норми [55].

Латинське слово devitio відхилення (від via — дорога) використовується в психології як  аналог  поняття   поведінка, що "відхиляється”.  У вітчизняній психології девіантність розглядається як поведінка, що знаходиться на межі між законослухняністю і кримінальністю (делінквентністю).

Делінквент -  від латинського  слова delinquentis  - правопорушник, злочинець; бунтівник[56].

Поза сумнівом, ця грань  надзвичайно тонка і часто  визначається випадковістю, оскільки спосіб життя і спрямованість  вчинків підлітка з поведінкою, що відхиляється, такий, що він у будь-який момент може бути визнаний суспільством як делінквент.

У  підлітків середніх класів помітна  більша, ніж раніше, стійкість цілей, достатньо розвинуте почуття  обов'язку, відповідальності. Інтереси вже не ситуативні, а виникають  поступово, з накопиченням знань. Звідси - стійкість ряду мотивів, які ґрунтуються на інтересах і цілях, які підлітки самі собі поставили.

Завдяки  вищому рівневі  психічного розвитку підлітка, відбуваються суттєві зміни у змісті й співвідношенні основних мотиваційних тенденцій його особистості, формується своєрідна внутрішня позиція. Однією із суттєвих змін внутрішньої позиції підлітка с виникнення особливого комплексу потреб, що виражається в прагненні вийти за межі  та приєднатися до життя та діяльності дорослих. На основі цих потреб виділяється здатність орієнтуватися на цілі, що виходять за межі сьогодення, здатність до цілеспрямованості. Якщо ж усі переживання, інтереси, прагнення підлітка залишаються зосередженими на проблемах тільки шкільного життя: уроках, оцінках,  то можна стверджувати певне порушення  у  розвитку особистості, затримку розвитку, про те, що дитина не підготовлена до переходу на новий віковий етап.

Наступний момент нової  внутрішньої позиції підлітка - поява  потреби, прагнення відповідати  не лише рівню вимог оточуючих (що характерне для молодших  підлітків), але й власним вимогам та самооцінці. Спілкування підлітка з ровесниками, порівняння себе з іншими, інтерес до власної особистості, своїх здібностей, можливостей, їх оцінка створюють сприятливі умови для розвитку самосвідомості в цьому віці. І врешті, для внутрішньої позиції підлітка стає дуже значущою мова, потреба знайти і зайняти своє місце у товаристві ровесників і самореалізуватись.

Щоб зробити це, підлітки шукають надзвичайні ситуації, створюють  екстремальні умови для самопроявів, що часто призводить до нероздумливих учинків. С. Рубінштейн писав, що безглуздість дій нерідко зумовлюється нестійкістю мотивів людини[56]. У підлітків, для яких характерна емоційно-мотиваційна нестійкість як вікова особливість, такі дії не бувають рідкісними. Окрім того, для них характерна "близька мотивація" і слабкий розвиток "перспективної мотивації".

У старшому підлітковому віці переважає особистісний  мотив - прагнення бути "не гіршим від інших", “не втратити своє “Я”, що свідчить про наявність у підлітків почуття власної гідності. Мотивація підлітка спрямована на засвоєння норм людських взаємин, тобто підліток - це "особистість для інших", яка шукає підтримки зі сторони   інших.

Фундаментальними потребами  підлітків, як зазначалося вище, є  потреба у спілкуванні з ровесниками в умовах спільної діяльності, потреба у самоактуалізації та соціальному статусі у групі ровесників. У спонукальній сфері підлітків, як зауважує Л.Божович, відбувається  надзвичайно важлива подія, яка полягає у тому, що підлітки у моральній поведінці здатні керуватися тими вимогами, тими завданнями та цілями, які ставлять перед собою [2;42]. Отже, відбувається перехід від дотримання зовнішніх вимог щодо поведінки, до побудови власної активності за власними ідеалами, намірами, планами.

Система ціннісних орієнтацій підлітка перебуває на стадії активного  формування. Уявлення про цінності складається ще в дитинстві. Але з віком відбувається їх перегляд. У той час, як у дитинстві великий вплив має виховання, в підлітковому віці починають переважати абстрактні ціннісні поняття та погляди, які домінують у групі. В  підлітків цього віку більш сформована ієрархія життєвих цілей за недостатньої сформованості засобів їх досягнення, а це уповільнює проходження процесу інтеграції стереотипів соціально - цінної поведінки.

Загалом розвиток ціннісних  орієнтацій у підлітковому віці характеризується їх ускладненням, зростаючою лібералізацією і посиленням особистісної незалежності. У підлітковому віці збільшується конформізм щодо визнаних цінностей, який поступово зменшується у юнацькому віці. Вплив референтної підгрупи не призводить до суттєвої зміни сприйнятих у батьківському домі ціннісних уявлень, але послаблює зв'язок із батьками. Цілий ряд суспільних цінностей (допомога, самопожертва) у підлітковому віці  тимчасово втрачають своє значення. Досить актуальними стають соціальний статус, авторитет, економічна і світоглядна самостійність,  зовнішній вигляд.

У підлітковому віці починає  формуватись світогляд як основний інтегральний мотив і регулятор поведінки. Підлітки можуть прогнозувати наслідки своїх вчинків і відповідним чином планувати їх. Вони активно оволодівають науковими знаннями про природу, людські стосунки, і це робить їхні вчинки більш цілеспрямованими й  послідовними. Однак світогляд підлітка ще не характеризується цілісністю, змістовою завершеністю та надійністю, він може змінюватися під впливом особистісних невдач, негативного зовнішнього впливу.

Інтенсивний розвиток свідомості підлітків, що пов'язаний зі встановленням нової системи стосунків, особистісної рефлексії, критичності, виникнення потреби в новій інформації, особливо соціально-психологічної, починає викликати сумніви у всьому попередньому досвіді, у теперішньому, в поведінці дорослих. Виникає проблемна світоглядна ситуація, яка вимагає переоцінки смислів, цінностей, розв'язку світоглядних задач. Стійкий, безсумнівний предметний світ молодшого школяра у мисленні підлітка похитнувся, виникли різні сумніви: "Для чого? Чому?  Як? Що?". Підлітки через обмеженість досвіду, знань, здібностей не можуть розв'язати поставлені світоглядні завдання. Ця проблемна світоглядна ситуація значно підсилює суперечності та суб'єктивні труднощі. Все це вимагає особливої уваги та професійної активності зі  сторони   педагога, щоб світогляд став переконанням. Підліток повинен не тільки знати моральні ідеали, але й дотримуватись їх, відстоювати свої погляди, керуючись почуттям відповідальності та обов'язку.

У зв'язку з появою у  підлітка потреби й можливості самостійно накреслювати певні життєві цілі, планувати їх здійснення, реалізувати наміри та регулювати поведінку виникають передумови для розвитку моральних переконань. Хоча зростання можливостей підлітків у регуляції своєї поведінки на основі переконань ще не означає, що ці можливості повністю визначають реальну моральну поведінку. Оволодіння своєю поведінкою у підлітків пов'язане з рядом труднощів, які полягають у невмінні стійко керуватись певною метою, систематично здійснювати самоконтроль,  для  них характерна також навіюваність, імпульсивність. У підлітковому віці спостерігається нерівномірний розвиток когнітивного й емоційно-мотиваційного компонентів переконань, недостатній взаємозв'язок і узгодженість між ними,  що, у свою чергу, негативно позначається на прояві переконань у поведінці. Враховуючи це, у процесі виховної роботи необхідно сприяти одночасно як розвиткові кожного з названих компонентів переконань, так і зміцненню їх органічної єдності.

Підлітки, на відміну  від молодших  підлітків, уже здатні значною мірою оперувати узагальненими моральними категоріями, що зокрема дозволяє  наблизитись до оцінки людини як особистості, враховуючи не тільки її зовнішню поведінку,  а й суть її вчинків. Однак, це властиво не всім підліткам. Більша частина з них ще відчуває труднощів  при зіставленні вчинку з конкретними цілями та мотивами поведінки людини. Підлітки часто помиляються в інтерпретації прояву особистісних якостей, особливо тих, що виражають ставлення людей один до одного. У зв'язку з цим, моральні оцінки підлітків у багатьох випадках є поверховими та не аргументованими. Враховуючи цю особливість, вихователеві необхідно акцентувати увагу  підлітків на необхідності аналізувати мотиви  поведінки людини.

Важливим показником соціального розвитку підлітків  виступають їх інтереси, в яких проявляється спрямованість особистості, їх, інтелектуальна та емоційна активність.

У перехідному віці можна  чітко простежити два етапи розвитку інтересів: перший - поява нових захоплень, яка створює органічну основу для нової системи інтересів, і другий етап - становлення цієї нової системи інтересів, яка надбудовується над новими захопленнями. Етап захоплення триває близько двох років. Це фаза великих сумнівів і сутичок соціально-психологічних настанов, фаза розвінчання авторитетів. Відбувається згортання і відмирання спочатку встановленої системи інтересів (звідси її негативний, деструктивний характер), поява та формування перших переживань, пов'язаних із статевим дозріванням. Саме поєднання цих двох складових, узятих разом - пише Л.Виготський - характеризує той, на перший погляд, дивний факт, що у підлітка спостерігається загальне зниження, а іноді навіть і повна відсутність інтересів[4;132].

Ця деструктивна тенденція, упродовж якої підліток остаточно прощається з дитинством, дала підстави Л.Толстому назвати цей період “пустелею отроцтва”.

Для цієї фази характерний  також песимізм, розпад групових зв'язків, розрив установлених раніше зв'язків між дітьми, в тому числі й дружніх, потяг до самотності, різка зміна ставлення до інших людей, ігнорування правил суспільної поведінки.

Другий етап - фаза інтересів - спочатку характеризується їх, різноманітністю. Поступово, шляхом диференціації, вибирається та закріплюється головний стрижневий інтерес. Романтичні прагнення звільняють місце реалістичному й прагматичному вибору одного, найбільш стійкого інтересу, здебільшого безпосередньо пов'язаного з основною лінією життя підлітка, який і визначає спрямованість його особистості. Для цього етапу характерне розширення й зміцнення суспільних зв'язків. Протікання другого етапу істотно залежить від матеріальних умов життя підлітка, конкретного соціального оточення. За несприятливих, важких умов ця фаза обмежена в часі, спостерігається загальмованість у розвитку, через що коло інтересів підлітка вузьке й бідне.

У цьому процесі існують суттєві статеві відмінності. У хлопчиків негативний етап настає пізніше (через пізніше статеве дозрівання та соціальне дорослішання), але протікає бурхливіше і триває довше, а негативізм виражений сильніше.

У підлітка інтерес часто  переростає в захоплення. Вважають, що підлітковий вік без захоплень подібний до дитинства без гри. Захоплення підлітка нестійкі й часто змінюються, але інколи вони стають надзвичайним захопленням. Як правило, вони не пов'язані з навчальною діяльністю. А.Лічко поділяє захоплення підлітків на інтелектуально-естетичні (захоплення історією, радіотехнікою, музикою, малюванням тощо), егоцентричні (захоплення модними сферами діяльності - спортом, рідкісною іноземною мовою тощо - заради демонстрації своїх успіхів), тілесно-мануальні (заняття спортом, керування автомобілем чи мотоциклом, заняття в столярській майстерні тощо, заради отримання задоволення від самого процесу діяльності), накопичувальні (колекціонування у всіх його різновидах), інформаційно-комунікативне (прагнення до нової, але не дуже змістовної інформації, яка не потребує глибокого осмислення та освоєння, потреба легкого спілкування з однолітками, яка дає змогу обмінюватися такою інформацією). Деякі з цих захоплень сприяють розвитку особистості підлітків, оскільки задовольняють їх потребу у пізнанні, сприяють формуванню корисних звичок. Однак, за певних індивідуальних особливостей, вони можуть і спотворювати розвиток особистості, формувати нахил до накопичення, до пустої трати часу, показної бундючності (у рокерів) з порушенням громадського порядку. Про згубний вплив захоплень алкоголем, наркотиками, азартними  іграми  взагалі  немає  потреби  говорити.