Напрямки соціально-педагогічної роботi з девіантними підлітками

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ВІДЖКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ    УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

 

РІВНЕНСЬКИЙ ІНСТИТУТ

 

 

 

 

 

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

 

 

 

 

НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНО - ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДЕВІАНТНИМИ  ПІДЛІТКАМИ

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Петренко Людмила,

студентка 3 курсу,

групи  с–3,

заочного відділення

 

Науковий керівник:

Проф. Цимбалюк І.М.

Рівне – 2010

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ПІДЛІТКОВА ДЕВІАНТНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ…. .................................................................................6

  1.1.Феноменологічний  аналіз підліткової девіантності............................6

  1.2.Психолого-педагогічна реабілітація девіантних підлітків як проблема психологічної науки................................................................................................28

Висновки до першого  розділу......................................................................37

РОЗДІЛ  2.ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДЕВІАНТНИХ ПІДЛІТКІВ  У СОЦІАЛЬНОМУ ПРИТУЛКУ............................................................................................................38

   2.1.Концептуальні засади психолого-педагогічної реабілітації девіантних підлітків................................................................................................38

    2.2.Особливості   організації психологічної допомоги  девіантним підлітками................................................................................................................42

     2.3.Практичні  аспекти організації психологічної  допомоги девіантним підліткам..................................................................................................................45

Висновки до другого  розділу......................................................................49

   РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА  ПЕРЕВІРКА  УМОВ ЕФЕКТИВНОСТІ  ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ  ДЕВІАНТНИХ  ПІДЛІТКІВ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРИТУЛКУ............................................................................................................50

      3.1. Організація і аналіз результатів експериментального дослідження.............................................................................................................50

   3.2. Практичні рекомендації соціальному працівнику у роботі з девіантними підлітками в умовах соціального притулку...................................57

ВИСНОВКИ.................................................................................................60

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ........................................63

ДОДАТКИ....................................................................................................67

                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження. Підлітковий вік – це період розвитку  дітей від 11-12 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному вікові    учнів V-ІХ класів. Особливе місце підліткового періоду в циклі дитячого розвитку відображено в таких його назвах – “важкий”, “критичний”, “перехідний”.  Така оцінка зумовлена, по-перше, багатьма очевидними якісними змінами, що відбуваються в цьому віці, які нерідко   докорінно змінюють попередні  інтереси і стосунки дитини.  Це може відбуватись за порівняно короткий час, часто буває несподіваним і надає процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. По-друге, зміни, що відбуваються, нерідко супроводжуються,  з однієї сторони,  появою у підлітка значних суб’єктивних труднощів різного характеру, а з іншої – труднощів у його вихованні: підліток не підкоряється впливам дорослих, у нього з'являються різноманітні форми непокори, опору і протесту (впертість, грубість, негативізм, замкненість).

Психологи –науковці підлітковий вік називають  перехідним, тому що він характеризується переходом від періоду дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Підліток одночасно і дитина, і дорослий, а, точніше, вже не дитина і ще не дорослий. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність усіх  сторін розвитку в цей період - фізичного, розумового, морального, соціального та духовного.

У цьому періоді відбувається бурхливий та нерівномірний ріст і розвиток організму, удосконалюється м'язовий апарат, відбувається процес ствердіння кістяка. Невідповідність, нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції-часто призводить до тимчасових розладів кровообігу, підвищення тиску, напруження  серцевої діяльності у підлітків, а також до підвищення їх збудливості, що може виражатися у нервозності, швидкій  втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті. Нервова система підлітка ще не  здатна  витримувати  сильні чи тривалі подразники і під їх впливом часто переходить у стан загальмованості або навпаки, сильного збудження.

Тривожним симптомом  є зростання числа підлітків  з девіантною поведінкою, що  виявляється  в асоціальних, конфліктних і  агресивних вчинках, деструктивних і аутодеструктивних діях, відсутності інтересу до навчання, адиктивних тенденціях і т.д.

Психологічний вплив  на розвиток особистості девіантних підлітків має свою специфіку. Вона особливо проявляється у роботі психолога  з такими підлітками в умовах соціального притулку.

Як установа, що надає  підліткам можливість соціальної реабілітації притулок є однією із форм державного реагування на проблему підліткової девіантності. Психологічна робота з підлітками в умовах соціального притулку спрямовується на подолання негативних стереотипів поведінки  підлітків. 

Однак у науково-психологічній  літературі проблема розробки теоретичних  й методичних аспектів психологічної  допомоги девіантними підліткам  в умовах притулку ще не має достатнього  висвітлена, що негативно відбивається на її практичному вирішенні.

         Зважаючи на вищенаведену актуальність, темою курсової роботи обрано: “Напрямки соціально-педагогічної роботи з девіантними підлітками ”.

  Об'єкт дослідження – соціально-психологічні механізми, що передують  розвитку девіантної поведінки підлітків, її тенденції, шляхи та методи корекції.

   Предметом дослідження нашої роботи є психолого-педагогічна реабілітація девіантної поведінки підлітків: її прояви, передумови, причини виникнення та  особливості   корекції в умовах соціального притулку.

  Мета даної роботи  – вивчити причини виникнення девіантної поведінки з тим, щоб визначити найефективніші методи  психологічної реабілітації   підлітків в умовах соціального притулку.

Задачі дослідження:

• теоретичне обґрунтування проблеми дослідження;
• аналіз причин  підліткової девіантності в контексті існуючих вітчизняних і зарубіжних теорій;
• організація і проведення емпіричного дослідження  групи підлітків на виявлення виникаючих в пубертатному періоді тенденцій до девіантної поведінки;
• виявлення ефективних шляхів і методів психологічної реабілітації девіантних підлітків  в  умовах соціального притулку.

      Концепція дослідження. Ситуація, що склалася у сучасному українському суспільстві, вказує на необхідність пріоритетного розвитку  державних закладів соціального захисту на даному етапі, чільне місце серед яких належить притулкам у яких здійснюється психологічна реабілітація девіантних  підлітків.

До цього часу в Україні недостатньо  розроблено методологічний інструментарій аналізу й прогнозування тенденцій   розвитку соціальних притулків як складової системи психологічної допомоги девіантним підліткам.

Для забезпечення стабільності в суспільстві  існує система соціальних важелів, пов’язаних із певними соціальними  інститутами. Останні, як об`єкт пізнання, можуть вивчатися з позицій різних гуманітарних дисциплін, передусім  психології. Проблеми розвитку соціальних інститутів у суспільному житті – є особливими в суспільствах, які переживають соціальні трансформації. За цих умов, повноцінне функціонування політичних інституцій є вкрай важливою умовою соціокультурного розвитку, адже держава має притаманні їй засоби впливу на підвищення або зниження рівня життєздатності культури, як функціональної системи виховання, навчання, освіти.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні про те, що ефективність психолого-педагогічної реабілітації девіантних підлітків в умовах соціального притулку значною мірою залежить від системної організації психологічної діагностичної й корекційної роботи на засадах індивідуально-особистісного підходу.

Наукова новизна  дослідження полягає в тому, що у ньому вперше  визначено підхід і обґрунтовано теоретичну модель, уточнено основні поняття, розроблено концептуальні положення психологічного дослідження проблеми прояву девіантної поведінки підлітків в умовах соціального притулку.

 Подальшого розвитку  набуло вивчення причин і особливостей  проявів підліткової девіації, шляхів  та методів її психокорекції.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використаними для розробки методичних рекомендацій, посібників, інструктивно-методичних вказівок для   психологів та педагогічних працівників  соціальних притулків.

База дослідження: Рівненські обласний та міський соціальні притулки.

    Структура  роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, джерел використаної літератури,  додатків.

Перший розділ розкриває  теоретичні аспекти психокорекції  девіантних підлітків: їх, психологічна характеристика, визначення причин виникнення  поведінки, що не є нормативною.

У наступному – практичному  розділі йдеться про особливості  роботи психолога з девіантними  підлітками в умовах соціального  притулку, подано основні методики для виявлення та корекції девіантної поведінки,  про вплив сімейних взаємин на формування проявів негативної поведінки. Також подано основні прийоми роботи психологів і педагогів з такими  підлітками.

Організація,  проведення  та результати експериментальної роботи викладено у третьому розділі.

У висновках   підводяться підсумки роботи,  наведено рекомендації щодо практичного вирішення проблеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ПІДЛІТКОВА ДЕВІАНТНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

  1.1.Феноменологічний аналіз  підліткової девіантності

Розпочнемо аналіз наукової літератури з  уточнення його основних понять дослідження, з`ясування  їх  психологічного тлумачення.

 Поняття  девіантна  або відхиляюча (від латинського deviata - відхилення), поведінка завжди пов`язана з невідповідністю людських учинків, видів діяльності правилам поведінки, стереотипам, очікуванням відповідної поведінки, еталонам – зразкам[5;279].

Деякі науковці вважають,  що девіантними можуть бути не лише дії суб`єктів, але і їх ідеї. Девіантну  поведінку часто пов`язують із реакцією суспільства, а тоді визначають, як ,,відхилення від групової норми, що пов`язане  з ізоляцією,  лінчуванням, тюремним  ув`язненням або іншими  покараннями  порушника [74; 84-88, 8; 25-43, 9;15-79].

Отже, словами ,,девіантна  поведінка,, називають і конкретні  дії  певної людини (Іванов скоїв крадіжку, Петров уживає наркотики) і відносно масове стабільне соціальне явище: злочинність, наркотизм, проституцію і т.п.[5;279].

Таким чином, під девіантною поведінкою розуміється:

1)вчинок, дія людини, що  не відповідає офіційно встановленим чи фактично складеним у даному суспільстві (соціальній групі) нормам і очікуванням;

соціальне явище, що виражене у відносно масових і нестійких  формах людської діяльності, не  відповідних  офіційно до встановлених або ж фактично сформованих у даному суспільстві норм і очікувань різноманітні, тільки в різних суспільствах і в різний час [5;279].

Отже, підсумовуючи вищенаведене,  відзначимо, що  до основних форм девіантної поведінки  підлітків в сучасному  суспільстві можна віднести злочинність, наркоманію, алкоголізм,  проституцію, суїцид. Кожна форма девіантної  поведінки підлітків має свою специфіку.

Подальшим аналізом наукової літератури встановлено, що оскільки  базовими для означення й розуміння  поняття відхилень слугують певні  уявлення про норми, тому в теорії системної організації склалось найзагальніше уявлення про неї як межі, міри  допустимого для збереження й розвитку системи. Для фізичних і біологічних систем -  це допустимі межі структурних і функціональних змін, за яких забезпечується  збереження об`єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Іншими словами - це природна (адаптивна) норма,  що висвітлює об`єктивні закономірності збереження і зміни системи (скажімо, для людини нормальна температура тіла  +36,6, а артеріальний тиск 120рт.ст.)[5;280].