Лекции по электоральной социологии

  В подальшому дослідження механізмів електоральної  поведінки в Чікаг-ському університеті продовжувались під керівництвом Г.Ласуелла ("Політика: хто отримує що, коли і як" (1936), а потім центр теоретичних електоральних досліджень перемістився в Інститут Соціальних досліджень і Центр опитувань Мічіганського університету, де працювали Д.Лайкерт, Е. Кемпбелл та Картрайт, та Бюро прикладних досліджень при Колумбійському університеті, де були проведені класичні електоральні дослідження П. Ла-зарсфельда та Б.Берельсона. Ці дослідження були викладені в роботах Б.Берельсона, П.Лазарсфєльда та УМакфі "Голосування" (1954), П.Лазарсфельда, Б.Берельсона та П.Гаудо "Вибір народу" (1944), А.Кемпбела, П.Конверса, В.Міллера, Е.Стокса "Голосування в Америці" (1960)18, в яких були сформульовані основні положення соціологічної (класової, статусної) та соціально-психологічної концепції партійного голосування, які слугують теоретичною основою електоральних досліджень не тільки в США, але й у інших демократичних країнах. Дещо пізніше (1957 р.) з'явилась робота Ентоні Даунса "Економічна теорія демократії", яка поклала початок експансії теорії раціонального вибору в галузі електоральної соціології. Класичного свого вигляду ця теорія набула в роботі У Рікера та П.Ордешука "Вступ до позитивної політичної теорії" (1973)19 та М.ФіорІни "Ретроспективне голосування на американських національних виборах" (1981), які розглядатимуться у другому розділі книги.

  Одночасно з розвитком електоральних досліджень в США вони набували все більшого поширення і в Європі. Ще в довоєнний час у Франції та Швеції, а після другої світової війни і в інших країнах. А тому не можна погодитись з ГАлмондом, що під впливом американців "впровадження електоральних досліджень в Європі - на початку 60-х років - почали проводити в Англії, а потім і в інших країнах Європи".

  Ще  до другої світової війни невдовзі після створення в США Інституту Дж.Геллапа, виникла відповідна структура по дослідженню громадської думки шляхом загальнонаціональних опитувань і у Франції - в 1938 році під керівництвом відомого соціолога Жана Стецеля був створений Французький інститут досліджень громадської думки (ФІГД). Жан Стецель керував цим інститутом майже чотири десятиліття. У 1977 році, покинувши його, створив власний дослідницький центр "Факти і опінії". І хоча ФІГД займався не тільки політичними дослідженнями громадської думки, але й проблемами сім'ї, житлових умов, міграції, вартості життя І т.д., однак ще в довоєнні часи були проведені і перші дослідження електоральних намірів і поведінки французів. Тоді, як відзначив один з відомих фахівців з соціології і політики в Франції Гі Мішела, ФІГД на початку своєї діяльності ще не насмілювався прямо задавати питання про голосування. Використовувалися непрямі засо¬би, наприклад, питання "Якби вибори відбувались в даний момент в законо¬давчі органи, чи проголосували Ви б так само, як і в 1936 році, чи ні?", а далі тих, хто відповів "ні" запитували, був би їх вибір правішим чи лівішим?".

  Але до кінця 60-х років, до появи прямих виборів Президента і зростання ролі телебачення, ФІГД виконував окремі розробки для урядових та комерційних структур, а практика електоральних досліджень була маргінальною і конфіденційною.

  Розвиток  електоральних досліджень у Франції  різко активізувався в 60-ті роки, коли кілька молодих дослідників були запрошені ЗМІ для прогнозування результатів виборів і референдумів. Саме в 1958 році Національний Фонд Франції з політичних наук замовив інституту ФІГД при

  фінансовій  підтримці Фонду Рокфелера дослідження  референдуму і вибо¬рів - тих самих, які призвели до появи У-ї Республіки. Саме тоді, як відзначає Патрік Шампань, мова йшла не про дослідження громадської думки напередодні виборів, які потребують застосування спеціальних методів опитування компетентних, інформованих виборців тощо, а "про вивчення установок і поведінки виборців"23 , а також були поставлені завдання виявити механізми прийняття рішень і політичного вибору електорату з метою сприяння просуванню певних кандидатів.

  Результати  цих досліджень були опубліковані через два роки в монографії під керівництвом Жана Стецеля і Алена Жирара.

  В цей  же час була порушена і монополія  ФІГД в загальнонаціональних дослідженнях громадської думки і електоральних намірів (установок) виборців. В нього з'явились конкуренти : в 1962 р. - Софрес, в 1970 - БВА, в 1975 - ІПСОС, в 1977 - центр Луі Гарріса, в 1993 - ЦСА, хоча керівники багатьох з цих центрів були вихованцями саме французького центру дослідження громадської думки. І вже на перших прямих загальнонаціональних президентських виборах в 1965 році у Франції дослідження намірів виборців і прогнозуванням електоральної поведінки займалися як ФІГД під керівництвом Жана Стецеля і Мішеля Брюле, так і співробітники Національного Фонду політичних наукГІ Мішела і Жак-Люка Гіароді. Як відзначає П.Шампань "медіатичний успіх цієї операції призвів до її повторення у всіх ЗМІ в ході всіх наступних виборів".

  Хоча  дослідження електоральних намірів  І поведінки у Франції і  викликали певний спротив у соціологічному середовищі, бо провідні соціологи відмовились брати в них участь, і керівникам цих досліджень прийшлось звернутись до молодих дослідників Щціонального Фонду політичних наук Фредеріка Бона, Жака Ранісе, Елізабет Дюпуар'є, Бертрана Руе, Алена Лан-село тощо. Ці політологи використали методи опитувань для того, щоб спробувати вивчити соціальні детермінанти електорального вибору інакше, ніж Це робили в своїх роботах представники традиційної політології, зразком якої є "Політичний портрет Східної Франції" Андре Зігфріда, і які користувались методами регіонально-порівняльного аналізу. Широкого поширення набули дослідження основних політичних орієнтацій виборців, типології електорату, проблем, які хвилюють виборців тощо.   

  2. Предмет  електоральної соціології. 

  Электоральная социология представляет собой теорию среднего уровня, если использовать терминологию выдающегося американского социолога Р.Мертона.

  Можно предложить широкое и узкое понимание  электоральной социологии, которое, в свою очередь, связано с различным пониманием электорального поведения.

  В узком  смысле, электоральное поведение  представляет собой голосование избирателей на избирательном участке в день выборов. Таким образом, нам важно понять, чем обусловлен тот или иной выбор избирателя, какие факторы на него воздействовали. Выраженное в каузальных терминах, электоральное поведение есть выбор как следствие неких причин. При этом большинство социологов действуют традиционным для эмпирических социологов путём: такие причины они пытаются обнаружить среди социодемографических, классовых, этнонациональных и подобных факторов, которыми описывается принадлежность индивидов к социальным группам.

  Хотя  список подобных факторов расширяется  за счет учета партийных предпочтений, анализа политических убеждений, оценки деятельности правительства, ситуация радикально не меняется: анализируется зависимость голосования от того, кем являются или что думают избиратели.

  Второй, более широкий смысл, электорального поведения, подразумевает наличие борьбы за голоса, избирательной кампании как важнейшего инструмента по изменению предпочтений избирателя. Подразумевается, что статистически значимая доля избирателей может проголосовать и за кандидата А, и за кандидата Б, и за кандидата В, и, следовательно, результат будет зависеть от того, как эти кандидаты проведут предвыборную кампанию, смогут они или нет убедить избирателей голосовать именно за них (да и вообще приходить на выборы). Таким образом, здесь понятие электорального поведения тесно увязывается с политическими (избирательными) технологиями, с их влиянием на изменчивое электоральное поведение, которое теперь уже не предопределено социальными или политическими характеристиками избирателя.

  На  словах это расширенное понимание  электорального поведения кажется  всего лишь добавкой ещё одного фактора  в число детерминант электорального поведения. На деле же это означает, что существенно раздвигается предметная отрасль электоральной социологии. Политические (избирательные) технологии, деятельность многочисленных избирательных штабов, политических сил, групп поддержки и других акторов избирательного процесса рассматривается как не как вспомогательная, а как первостепенная.

  Соответственно, меняется и взгляд на смысл и содержание выборов: они предстают теперь не как нечто закономерное, а как результат довольно причудливой игры различных случайных сил, которые сами по себе переменчивы.

  Следовательно, меняется и представление о предмете электоральной социологии. В орбиту её внимание вовлекается деятельность акторов избирательного процесса, стратегии и действия кандидатов, политических сил, устройство избирательных систем, способы подсчета голосов, проблемы фальсификации, административного давления и т.п. Электоральная социология, оставаясь теорией среднего уровня, превращается в междисциплинарную отрасль научного знания, где социологические возможности изучения человеческого поведения соединяются с политологическим анализом действий игроков на политическом поле страны.

  Как и всякая теория среднего уровня, электоральная  социология имеет свою собственно теоретическую  часть, представленную различными концепциями, пытающимися обосновать первостепенную важность тех или иных каузальных связей (связей между социальными факторами и голосованием избирателей), и часть эмпирическую, которая представляет собой огромный массив прикладных исследований. Этот эмпирический фундамент позволяет выделять массу эмпирических закономерностей, которые, в силу такой своей природы, ограничены пространством и временем. Но, с другой стороны, они представляют практический интерес для политиков, участников избирательного процесса, общественности.