Палестинська проблема в зовнішній політиці США наприкінці 1980-1990-і роки

     Як  показує аналіз джерел, І.П. Бліщенко та В.Д. Кудрявцев [5], Т.А. Карасова і Б.С. Ленський [20], а також А.В. Кузнєцов [33] оцінили агресію Ізраїлю по відношенню до арабів з точки зору міжнародного права, а також показали деякі особливості внутрішньої і зовнішньої політики Ізраїлю.

     А.А. Агаришев [1] розглянув невеликий за часом, але, насичений подіями відрізок і прослідив прямий зв'язок від угод, укладених в Кемп-Девіді до війни в Лівані, показавши недалекоглядність американської дипломатії і агресивний курс зовнішньої політики США та Ізраїлю.

     Автором дипломної роботи було розглянуто роботи Р.С. Борисов [6], Ю.С. Скорохід [49], І.Д. Звягельська [18], С.А. Лосєв і Ю.Д. Тиссовський [35]. Вони освітили інтереси США в близькосхідному регіоні, відзначили значення нафтового чинника для міжнародних відносин, а також дали негативну оцінку впливу США на палестинську проблему.

     Палестинську  проблему на рубежі 80-х рр. XX століття розглянув А.П. Баришев [3], відзначивши, що дорога до миру лежить через врегулювання конфлікту на основі резолюцій РБ ООН.

     Перші зачатки переговорного процесу  по врегулюванню арабо-ізраїльського конфлікту освітив Л.Н. Толкунов [54].

     Єдиною  роботою в СРСР, присвяченій ролі ООН у вирішені палестинської проблеми була монографія М.Е. Хазанова «ООН і близькосхідна криза» [55].

     Отже, проведений аналіз показав, що в цілому радянська історіографія накопила великий фактичний матеріал по різних аспектах палестинської проблеми і її впливу на міжнародні відносини. Проте необхідно відзначити, що всі вище перелічені роботи мали ідеологічний характер, будувалися на марксистсько-ленінській методології, теорії класової боротьби і тому грішать відносною необ'єктивністю, однобокістю освітлення подій і вузькістю однозначних і категоричних оцінок.

     На  думку автора, всіх цих проблем позбавилася сучасна російська історіографія. Серед робіт, що вийшли з 1991 року необхідно відзначити статті С.С. Панкратьєва, де висвітлюється маловідомий на сьогоднішній день період мирного процесу по врегулюванню арабо-ізраїльського конфлікту. Автор даної праці детально описує раунди Вашингтонської конференції, а також наслідки зустрічей в Мадриді та Осло.

     Роль Палестинського руху опору в період інтифади і про його вплив на мирний процес можна знати в роботах К.І. Полякова і А.Ж. Касянова [41]. Готовність воюючих сторін до мирних переговорів можна прослідити в статтях Е.Д. Пирліна [45].

     Із  загальної маси праць автор дипломної роботи виділяє спільну працю А.3. Егоріна і X.А. Абдель-Хаміда «Війна за близькосхідний мир» [16]. Вона розглядає палестинську проблему в контексті міжнародних відносин, відзначає пріоритети США і СРСР в регіоні, показує зусилля дипломатії двох країн, розкриває суть підходу СРСР до Близькосхідної проблеми і дається оцінка подіям, що настали після Мадридської мирної конференції 1991 року. Проте робота носить оглядовий характер деяких подій, частина зустрічей на вищому рівні, які мають значення для розуміння глибинних процесів розвитку палестинської проблеми не знайшли свого відображення.

     Автор вважає, що унікальними за змістом є праці О.А. Колобова [26; 27], де вельми детально розглядаються економічні і політичні інтереси США в регіоні, політичні маневри, що робилися американською стороною протягом існування палестинської проблеми, а також політика США по відношенню до Ізраїлю і арабських країн в 1980-1990-і рр..

     Пирлін  Е.Д. [45; 46], відомий російський дипломат, професор і один з найбільших дослідників палестинської проблеми детально розглядає всі етапи розвитку і різні аспекти палестинської проблеми з кінця XIX століття до наших днів в контексті еволюції загальної близькосхідної ситуації. Даний автор окремо аналізує найгостріші питання, пов'язані з історією і сучасністю палестинського народу (питання біженців, ісламський чинник та ін.). Його дослідження демонструють, що палестинська проблема була і залишається стержнем близькосхідного врегулювання. Автор дає прогноз, що самовизначення палестинських арабів зрештою приведе до створення палестинської держави, яка не представлятиме загрози для Ізраїлю, що буде забезпечене максимально можливими міжнародними гарантіями.

     Автор дипломної роботи може відзначити, що сучасна російська історіографія, продовжуючи традиції радянської історіографії, приділяє велику увагу всім аспектам і проявам палестинської проблеми, як внутрішнім, так і зовнішнім чинникам. В той же час, позбавившись від радянських ідеологічних штампів і методологічних помилок, російські вчені зберігають в своїх дослідженнях проарабську позицію і антиізраїльську спрямованість, що можна розцінити як недостатній об'єктивізм, що виникає із зовнішньоекономічних пріоритетів держави.

     Щодо  української історіографії, то автор дипломної роботи вважає, що вона приділяла палестинській проблемі достатньо уваги.

     На  думку автора, в радянський період, вона грішила тими ж помилками, що і російська історіографія – мала антисемітську спрямованість та антиімперіалістичну позицію. До цієї категорії ми можемо віднести роботи М.Д. Несука [38], С.Д. Гура [9; 10].

     Щодо  сучасної української історіографії, то вона збагатилася новими дослідженнями, що стосуються досліджуваної теми. Серед всіх робіт необхідно виділити праці вітчизняного дослідника палестинської проблеми С.С. Щевельова [59; 60], який детально оповідає про розвиток палестинської проблеми, а також про мирний процес 90-х рр. XX століття і про конференцію в Мадриді, Вашингтоні та Осло, як основні складові цього процесу.

     Ролі  ООН і миротворчих сил до 1990 року у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту присвячена одна з глав в роботі В.С. Бруза [4].

     Також автором дипломної роботи було розглянуто ряд праць арабських авторів, які дотримуються різних позицій і відображають точку зору різних політичних сил і соціальних прошарків арабських країн.

     Особливо  детально автор дипломної роботи розглядав роботи А.Д. Епштейна [61], А.Я. Кляви [25], А. Бекера и Д. Конторера [78]. А.Д. Епштейн – доктор соціології, викладач кафедри соціології і політології Відкритого університету Ізраїлю, автор більше сотні робіт, опублікованих на чотирьох мовах в дев'яти країнах світу. В нашій країні відомі його роботи «Безкінечне протистояння» і «Війни і дипломатія. Арабо-ізраїльський конфлікт в XX столітті» [61]. Його роботи вигідно відрізняє новий погляд на події минулого, нові трактування і виклад своїх позицій по найбільш ключових проблемах Близького Сходу.

     Автор вважає, що робота Д. Полісара «Вибираючи диктатуру. Ясир Арафат і формування органів влади Палестинської адміністрації» [40] розглядає процес формування палестинської державності після підписання угод в Осло. Робота містить багатий фактичний матеріал про «формотворчий» період палестинського державного будівництва.

     Д. Маковський – кореспондент газети «Єрусалим пост», автор багаточисельних інтерв'ю єврейських, палестинських, єгипетських і інших політичних лідерів, у великій кількості використовує документи [80]. Його робота детально оповідає про дорогу І. Рабіна до укладення миру з палестинцями в Осло. Автор вважає, що немає альтернативи мирним переговорам для врегулювання конфлікту.

     Ізраїльський  автор Л. Фламхафт досліджував причини  скликання Мадридської конференції [80].

     Автор дипломної роботи уважно ознайомився  з цілим рядом робіт американських  дослідників з проблем близькосхідної політики США, в тому числі і палестинської. У роботі Гмергена Дана [77] аналізується ставлення США до мирного процесу в близькосхідному регіоні. Для нас сферою особливого інтересу було авторське бачення впливу ізраїльського чинника на формування близькосхідної політики США.

     Проблемам американо-ізраїльських відносин присвятив свою роботу колишній конгресмен США Фендлі Баул [77]. Він вважає, що існуюча думка відносно того, що Ізраїль сприяє реалізації американських інтересів на Близькому Сході, є великою ілюзією. На його погляд, США страждають внаслідок політики Ізраїлю більшою мірою, ніж отримують користь від двосторонньої співпраці, оскільки Ізраїль є наріжним каменем в погіршенні американо-арабських відносин.

     Важливою автора дипломної роботи виявилася праця Д. Старка і Ш. Робенберга [78], в якій розглядається позиція адміністрації Б.Клінтона стосовно палестинської проблеми. Автори підкреслюють, що прийшовши до влади, сам Б.Клінтон не  мав власної позиції по відношенню до цієї проблеми, а нинішня позиція адміністрації президента США є наслідком того, що до її складу входять  особи єврейського походження і результатом впливу єврейського лобі.

     На окрему увагу заслуговує робота американських авторів Таннера Э.Нолана і Джефрі Кемпа [79], оскільки, аналізуючи проблеми міжнародної безпеки в ХХІ-му столітті, вона зорієнтована в майбутнє. Значна частина її обсягу присвячена американо-ізраїльським відносинам і визначенню їх ролі в розв'язанні питання безпеки на Близькому Сході. Не залишилися поза полем зору авторів і американо-арабські відносини після підписання мирних угод з Ізраїлем.

     Відомий американський дипломат Г. Киссинджер в роботі «Дипломатія» [24] викладав позицію правлячих кіл США по врегулюванню арабо-ізраїльського конфлікту, зокрема «План Роджерса» 1969 років, розповідає про причини вступи Єгипту у війну 1973 роки, а також про єгипетсько-ізраїльське зближення в другій половині 70 -х рр. XX століття.

     Робота  іншого американського дослідника Д. Дюка [15] вельми наочно показує вплив сіоністів на формування всієї системи зовнішньої політики США і відношення до близькосхідного регіону зокрема. Автор робить неоднозначний вивід, що в США більше не існує неєврейського уряду. Робота виділяється із загальної маси американських робіт спробою поглянути на проблему сіонізму з різних точок зору, а також зробити вивід про вплив, який здійснюють єврейські кола на міжнародні відносини.

     Для вирішення поставлених у дипломній роботі завдань автор використав досить широке і різноманітне  за своїм характером коло документальних джерел і матеріалів.

     Найважливішим джерелом документальних матеріалів слугували офіційні документи виконавчої і законодавчої влади США, присвячені окремим аспектам близькосхідного врегулювання і розв'язання палестинської проблеми. Ці документи дозволили здійснити аналіз і оцінити офіційну позицію США з палестинської проблеми і питань близькосхідного врегулювання [72].

     Документальну базу дослідження складають документи Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН, а також нормативні матеріали, що відносяться до проблем врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту [67].

     Особливо цінним джерелом документальних матеріалів були тексти угод між ОВП і Ізраїлем стосовно врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, які стосуються основних аспектів розв'язання палестинської проблеми після завершення роботи Мадридської мирної конференції по Близькому Сходу.

     Важливим джерелом документальних матеріалів слугувало офіційне листування вищого керівництва ОВП, США та Ізраїлю, в якому розкривалися  основні аспекти близькосхідного конфлікту – палестинської  ключової проблеми [77].

     Документальну базу дипломної роботи істотно доповнили також матеріали численних періодичних видань США, палестинської автономії,  арабських країн, Ізраїлю та інших держав, у яких висвітлюється сучасний стан близькосхідного мирного процесу, викладаються офіційні позиції зацікавлених сторін, публікуються документи політичних партій та виступи  окремих державних і політичних діячів з актуальних проблем близькосхідного врегулювання.

     Отже, як показав аналіз джерельної бази досліджуваної проблеми, арабо-ізраїльський конфлікт активно розглядався в працях видатних вчених усіх країн світу, а отже ще раз підтверджує значимість даного питання для міжнародних відносин. 

     1.2 Генезис та розвиток  палестинського конфлікту

     Історична область, звана Палестиною і що включає  прибережну долину Середземного моря, Галілею, а також західний і східний  береги р. Йордан, входила до складу Османської імперії з XVI ст. [81]. З точки зору адміністративного поділу Палестина була включена у вілайєт Сирія (виключаючи Єрусалим, який «внаслідок свого важливого значення управлявся безпосередньо з Константинополя») [29, c. 149]. У XIX ст. як пануюча ідеологія в Палестині, як і в інших володіннях Османської імперії, затвердився так званий османізм, тобто «ідея єдності всіх народів Імперії, незалежно від конфесійної і національної приналежності. Османізм, таким чином, ставилася на перший план і затьмарював як локальну, так і етнічну ідентичність. Це дозволяло згладжувати або хоча б підтримувати в латентній формі можливі етнічні і релігійні конфлікти.

     В той же час, кризисні тенденції в  соціально-економічній і політичній сферах, що охопили Османську імперію  в XIX ст. і зрештою привели до її краху, не могли не торкнутися і ідентичності. В Османській імперії почали розвиватися національно-визвольні рухи: