Стан сформованости игровой диятельности у дитей таршого дошкольного вику

 Логопед привчає дітей будувати  речення з часткою “би”: гуляв  би, малював би.

Особливу увагу треба звернути на утворення префіксованих дієслів  різного типу (в’язати - розв’язати, підв’язати).

Логопедична робота над узгодженням  слів у реченні:

 Необхідно навчити дітей  узгоджувати іменники з прикметниками,  займенниками у різних відмінках та числах (мій, моя, моє). Треба вчити узгоджувати присвійні прикметники з іменниками (бабусині окуляри, солов’їна мова) у різних відмінках і множинах (вовчого хвоста, заячих вух).

Вчити узгоджувати прикметники  з іменниками, які мають тільки множину (великі ножиці, немає саней, по крутих сходах). Дітей навчають правильно вживати займенники - сам, весь, мій, свій.

 Подолання експресивного аграматизму  передбачає роботу над реченням. Треба формувати у дітей уявлення  про речення, що вони бувають довгі і короткі, у реченні слова ідуть одне за одним, зустрічаються короткі допоміжні слова (у, в, на, під, або...).

Потрібно також навчити дітей  складати схеми речень, користуючись при цьому відповідними смужками-позначками, що в подальшому готує до синтаксичного аналізу речення, та застерігае від характерних помилок на письмі, що притаманні дітям-логопатам при дисграфії.

 Необхідно ретельно стежити  за правильним порядком слів  у побудованих дітьми реченнях, за правильним  узгодженням та  керуванням. Вилучати з мовленнєвого потоку аграматичні речеення, та негайно виправляти їх за допомогою самих же дітей. Прикладом правильноі побудови речень повинно бути саме мовлення логопеда.

        3) Розвиток зв’язного мовлення.

Важливим аспектом при  вступі до школи є володіння дітьми самостійним зв’язним висловлюванням.

Логопеду необхідно стежити  за плануванням та побудовою зв’язного  мовлення дітей-логопатів, за чіткістю та інтонаційним завершенням висловлювань. Слід ввести та автоматизувати усі  поставлені звуки у самостійне мовлення дітей, та постійно контролювати його правильність.

 

Зв’язне мовлення поділяється на діалогічне та монологічне.

Діалог – це розмова двох або  більше осіб, він є основною формою спілкування дитини з дорослими  та однолітками.

Навчання діалогу відбувається у двох формах: у вільному повсякденному спілкуванні, та на спеціальних заняттях з розвитку зв’язного мовлення.

Навчання діалогічному мовленню відбувається у формі бесіди, що є однією із методів  передачі знань та інформації. У бесіді використовуються  різні типи речень:

• розповідні;
• спокунальні (найбільш підходять для організації спілкування на початкових етапах, бо зрозуміла їх семантика);
• питальні (найбільш  складний тип, бо потребує спеціальної схеми знань).

Особливістю бесіди є логічна послідовність, смисловий зв’язок  реплік між собою, підпорядкованість їх певній темі. Логопедом повинні бути продемонстровані моделі (еталони) бесіди.

 У дітей  формується діалогічне  мовлення в процесі бесід за  демонстрацією дій, за сюжетним  малюнком та серією малюнків,  за інсценізацією, за спонуканням логопеда (відповіді на запитання), сюжетно-рольових ігор.

Наступним етапом корекційно-виховної роботи з розвитку зв’язного мовлення є розвиток монологічного мовлення.

Монолог – це мовлення однієї особи, значне за обсягом висловлювання, яке має  тему, композицію і  основну думку. Тому монологічне мовлення потребує від дитини спеціальної підготовки та вольових зусиль.

На заняттях  логопед навчає дітей таким типам монологічного  мовлення, що відповідають програмним вимогам:

• розповідь з практичного досвіду;
• розповідь за малюнком та серією малюнків;
• переказ почутого;
• опис предметів;
• пояснення, міркування.

Усі ці складові монологічного мовлення також   навчаються за певними  схемами та еталонами, з урахуванням принципу послідовності та систематичності.

4) Розвиток просодики та мовленнєвого дихання.

Розвиток просодичної сторони  мовлення та мовленнєвого дихання є  важливим етапом корекційно-виховного  процесу особливо тоді, коли ЗНМ  обумовлене такими мовленнєвими порушеннями як: ринолалія, дизартрія, заїкання.

Потрібно насамперед розвивати  фізіологічне дихання дітей (без  мовного сіпроводу). Для цього  на заняттях пропонуються різноманітні дихальні вправи, ігри з надуванням повітряних кульок та ігри з піддуванням  легких предметів та іграшок:

–   здування паперових кульок;

–   піддування в повітрі пушинок, ватки, паперових смужок;

–  катання по столі катушок, круглих паличок;

  –   пускання мильних бульбашок;

  –  дуття в свисток,  на ліхтарики.

Пізніше дітям пропонуються вправи на вдихання та видихання повітря з мовним супроводом, спочатку при вимові голосних звуків( а, у, і), потім при вимові складів з цими звуками.

Особливу увагу потрібно приділяти  розвитку диференційованого дихання (вдих ротом, видих носом, і навпаки), а також вдиху і видиху з поперемінним закриванням правої або лівої ніздрі.

При важких мовленнєвих патологіях логопед повинен навчити дитину володіти діафрагмальним типом дихання, фксуючи при цьому руку дитини на животику. Ці вправи виконуються  в ігровій обстановці, спочатку лежачи, потім сидячи та стоячи.

Розвиток просодики включає  в себе інтонаційне забарвлення  мовлення, тембр, темп, ритм, наголос  та розвиток достатньої сили голосу дитини-логопата.

З цією метою на заняттях логопед  пропонує дітям різноманітні ігри зі звуконаслідуванням голосу тварин та сигналів (звуки машини, поїзда, музичних інструментів та ін.) Також діти в процесі гри вчаться змінювати висоту та силу голосу.

Для розвитку темпо-ритмового оформлення мовлення діти відстукують або відплескують склади в словах та різноманітні ритмічні комбінації запропоновані логопедом.

Далі проводиться робота над  інтонаційним завершенням різних типів  речень (спонукальних, розповідних, питальних, окличних). Логопед пропонує дітям  з цією метою також різноманітні віршики, чистомовки, скоромовки, інсценівки.

5) Формування вищих психічних функцій.

О.Р. Лурія, А.С. Винокур, О.А. Токарева, М.Ю. Хватцев, Р.І. Лалаєва,   Г.В. Чіркіна  та  Т.Б. Філічева  підкреслюють, що для  дітей  із  психофізичними вадами є характерним  низький  рівень сформованості  уваги – одного  із  основних  компонентів  шкільної  зрілості, серед  основних  вищих  психічних  функцій.  У  цих  дітей  відмічається  недостатня  сталість, сконцентрованість, роз подільність, обсяг  уваги  , що знаходить своє  відображення  в більш вираженому  порушенні фонематичного сприйняття.  Тому  доцільними  є такі  завдання:

• якнайдовше  утримувати  увагу  на  одному  й  тому  ж  об’єкті  або  завданні  (сталість  і  концентрація);
• швидко  переводити  увагу  з  одного  об’єкту  на  інший, переходити  від  одного  виду  діяльності  до  іншого  (переведення  уваги);
• підпорядковувати  увагу  вимогам  діяльності  (довільність  уваги);
• помічати  в  предметах  та  явищах  малопомітні, але  суттєві  ознаки й властивості.

Другим  критерієм  готовності  до шкільного  навчання  та  оволодіння  грамотою  є  стан  мнестичної  діяльності.  У  дітей  даної  категорії  при  відносно  збереженій  логічній  і  змістовій  пам’яті, порівняно  з  дітьми, що  не  відстають  від  норми  у  мовленнєвому  розвитку, значно  знижені  можливості  і  продуктивність  запам’ятовування  вербального  матеріалу.

Взаємозв’язок  мовленнєвої  патології  та  різноманітних  сторін  психічного  розвитку  дітей  із  ЗНМ  обумовлює  і  особливості  їх  мислення.  Володіючи  збереженими  передумовами  до  оволодіння  мисленнєвими  операціями, діти  із  ЗНМ  відстають  в  розвитку  словесно-логічного  мислення  і  без  спеціального  навчання  не  можуть  оволодіти  операціями  аналізу  та  синтезу, порівняння  та  узагальнення.  Несформованими  виявляються  сукцесивно- симультанні синтези.

Основною  умовою  розвитку  мислення  дітей  є  цілеспрямоване  навчання.  Розвиток  мислення  виявляється  в  поступовому  розширенні  змісту  думки, в  послідовному  виникненні  форм  і  способів  мисленнєвої  діяльності  та  зміни  їх  в  процесі  загального  формування  особистості.  Одночасно  у  дитини  посилюється  і  спонукання  до  мисленнєвої  діяльності–  пізнавальні  інтереси.

Розвиток  у  дітей  словесно-логічного  мислення, вироблення  вміння  користуватися  основними  логічними  прийомами  й  операціями  складає  одне  з  важливих  завдань  у  процесі  навчання  старших  дошкільників.

Мислення — процес  опосередкованого    й  узагальненого  пізнання  людиною  предметів  і  явищ  об’єктивної  дійсності  в  їх  істотних  властивостях, зв’язках  і  відношеннях.  Первинним  є  наочно-дієве  мислення, далі  формується  образне  мислення, а  у  віці  5-6 років  коли  діти  починають  діяти  із  знаками формується  логічне мислення, бо  такі  дії вимагають відволікання  від реальних  предметів, заміни  предметів словами, числами, схемами тощо.  Логічне мислення  формується  на  основі  наочно-образного і є вищою стадією мислення  взагалі.  Проте  підгрунтя  розвитку  логічного  мислення  закладається  ще  в  дошкільному віці.  Вченими доведено, що  діти  в  цьому  віці  здатні  оволодіти  на  елементарному  рівні  способами  логічного  мислення, а  саме: порівняння, узагальнення, класифікація, систематизація  та  змістове  співвідношення.  Тому  на  етапі підготовки  до  навчання  грамоти дітям з ЗНМ пропонуються  такі  завдання:

• виділення ознак об’єкта на основі співставлення його з іншим об’єктом;
• визначення спільних та  відмінних ознак порівнювальних  об’єктів;
• відокремлення  важливих  та  неважливих ознак  об’єкта.

Це  стосується  формування  порівняння, а  навчаючи  дітей  проводити  класифікацію  доцільно  виконувати  такі  завдання:

• співвідносити  конкретний  об’єкт  із  заданим  дорослим поняттям  і, навпаки, конкретизувати  задане  дорослим  поняття  через  окремі  (дії  віднесення);
• групувати  об’єкти  на  основі  самостійно  знайдених  спільних  ознак  і  позначати  утворену  групу  словом  (дії  узагальнення  і  позначення);
• розподіляти  об’єкти  за  класами  (дії  класифікації).

Завдання, які  необхідно  реалізовувати в процесі гри для здійснення  систематизації:

• знаходити  закономірність  розташування  об’єктів  за  однією  ознакою  і  розташованих  в  одному  ряді;
• впорядковувати об’єкти, розміщенні в ряді за принципом випадковості;
• знаходити закономірність розташування об’єктів, впорядкованих  на  основі  двох  чи  більше  ознак і розміщених  у  матриці.

Ці  завдання  стають  щільним  фундаментом  для  закладання  засвоєння  синтагматичних  та  парадигматичних  зв’язків.

6) Розвиток зорово-просторового гнозису.

Спостереження науковців, вчителів, логопедів (О.М. Корнєва, Р.І. Лалаєвої, Т.В. Пічугіної, Н.В. Чередніченко та ін.) за письмовими роботами дітей  із ЗНМ показали недостатню сформованість та уповільненість формування графічних навичок письма на етапі вступу до школи, не дивлячись на розробленість великої кількості корекційно-розвивальних вправ та методик з цієї проблеми.

Одним із важливих показників функціонального розвитку дитини  є рівень зорового сприймання, що визначає успішність, засвоєння базових навичок письма і читання у початковій школі.  Завдяки йому відбувається засвоєння і впізнавання букви, аналіз її елементів, розрізнення друкованих і рукописних букв.

Формування  зорово-просторових  уявлень.

Завдання:

• визначення  місцезнаходження  кожного  предмету  на  аркуші  паперу  (зліва, справа, посередині...);
• розташування  малюнків  на  папері  за  інструкцією  (в  правий  нижній  кут, в  лівий  верхній  кут  тощо);
• гра “Акваріум”.  Визначення  скільки  рибок  пливе  вправо, а  скільки  вліво;
• переставлення  фішок  на  дві, три, чотири  клітинки  вверх, вниз, вліво, вправо.

Графо-моторні навички  є кінцевою ланкою  операцій, що складають  письмо: за їх допомогою здійснюється операція перетворення оптичних образів букв у потрібні графічні накреслення за допомогою рухів руки. Тому доцільно на заняттях використовувати завдання на формування  графо-моторних  умінь  та  навичок:

• продовжити  орнамент, запропонований  логопедом;
• ведення  ручкою  по  “лабіринті”  не  відриваючи  руки;
• з’єднання  пунктирної  лінії;
• штрихування  з  лекалом  форм  предметів;
• обведення  трафаретів та ін.