Стан сформованости игровой диятельности у дитей таршого дошкольного вику

       затримкою психічного розвитку. Але із розвитком мовлення  відбувається розвиток психічний. Що позитивно позначається і на розвитку ігрової діяльності[11,79].

               У дошкільному віці більшу частину часу дітей із ЗНМ займає ігрова діяльність. Тільки пізніше, вже в шкільному віці важливішим за гру стає навчання. Але й тоді, поступившись місцем навчанню, гра довгий час займатиме визначне місце в житті дітей. І це не випадково, гра – не просто забава, вона є універсальною школою життя в людському суспільстві. Завдяки грі діти набувають досвіду використовувати речі за призначенням, виконувати різні обов’язки, вступати в стосунки з іншими людьми, дотримуватися певних правил поведінки. Разом з ростом і розвитком дитини гра теж проходить певні етапи свого розвитку.

Спочатку малята просто повторюють дії дорослих з різними  предметами, починають самостійно сприймати  в грі різні явища життя: дівчата  годують ляльку, колишуть її, співають їй пісні. Якщо в сім’ї є старші діти, то часто їх приклад спонукає до тих чи інших ігор. Дитина бере іграшку літак, піднімає його над головою і гудить. Це вона навчилася у старшого брата, дитина наслідує його.

Великий інтерес у  дітей викликає все, що рухається  – автомобіль, трамвай, літак. Машина стає однією з улюблених іграшок, особливо хлопців. Інколи дитина не тільки захоплюється самим рухом іграшки, а й створює ігровий образ, наприклад, катає на машині мишку, а потім скидає мишку: «Мишка впала».

В дітей із ЗНМ проявляються деякі спроби конструювання: ігри з іграшками-вкладками, ігри з вежею. Дитина може зняти кола вежі і надіти їх, але, як правило, не по-порядку. Можливо, дитина і розрізняє величину предметів, хоча для дітей із ЗНМ це важко, тому її захоплює процес надягання кілець, а не порядок їх розташування.

Дуже важливо з самого початку розвивати в дітей активність і самостійність в грі, не забороняти їй повторювати дії дорослих, а поєднувати наслідування з творчим задумом. Тому в керівництві ігрової діяльності дітей потрібні такі прийоми: створення інтересу до явищ навколишнього життя, нагадування, допомога в організації гри та інші. Однак ігри дітей із ЗНМ виникають в основному за допомогою зорового сприймання: дитині потрібен об’єкт для наслідування. Дії, яких потрібно навчити дитину, педагог може показувати на ляльці чи іншій іграшці, при тому не нав’язуючись, не заставляючи негайно повторювати свої дії, а лише впливати на уяву дітей. Іграшки можна використовувати і для наочного нагадування: маленька ялинка викликає бажання повторити новорічні свята, іграшкове піаніно – повторити музичне заняття.

Для дітей із ЗНМ особливо важливо, щоб учитель добре відносився до їхньої гри, допомагав, брав участь у грі, керував нею. Педагог повинен приділяти велику увагу дітям, а особливо якщо це діти, які відстають у розвитку, повинен приділяти увагу кожній дитині, слідкувати за тим, щоб дитина знайшла собі улюблену іграшку, щоб дитині було цікаво і весело.

Для розвитку самостійної  ігрової діяльності, творчої уяви велике значення мають ігри – дидактичні і рухливі ігри.

Щодо дидактичних ігор, то вони допомагають дітям розв’язувати розумові завдання, які подаються їм в цікавій ігровій формі, вони знаходять відповіді, долаючи при цьому певні перешкоди. Дитина сприймає розумову задачу як практичну, ігрову, це підвищує її розумову активність.

В дидактичній грі  формується пізнавальна діяльність дітей із затримкою психічного розвитку.

Є такі вимоги до дидактичних  ігор:

1. Кожна дидактична гра повинна давати вправи, корисні для розумового розвитку дітей та їх виховання.
2. В дидактичній грі обов’язково повинні бути цікаві завдання, розв’язання яких вимагає розумових зусиль, подолання певних труднощів. До дидактичної гри, як і до будь-якої гри, належать слова А.С. Макаренка: «Гра без зусиль, гра без активної діяльності – завжди погана гра».
3. Дидактизм в грі повинен пов’язуватися із зайнятістю, жартом. Захоплення грою мобілізує розумову діяльність, полегшує виконання завдань.

Дидактична гра опирається на знання, які дитина вже має, при  чому в одній грі вони можуть використовувати  знання і уявлення, отримані на заняттях по різних розділах програми. Наприклад, в грі «Назви три предмети» слід згадати тварин, овочі, фрукти, меблі, посуд.

Деякі дидактичні ігри мають  сюжет, потребують розігрування ролей. Так, в грі «Магазин» є продавець  і покупець. Дидактичні ігри допомагають виховувати у дітей правильне уявлення про різноманітні предмети та явища, гуманні почуття, інтерес і повагу до праці, дружелюбні відносини з людьми, добре ставлення до тварин та інші.

Багато дидактичних  ігор не мають сюжету і заключаються тільки в розв’язанні необхідного завдання. І в цих іграх зміст черпається з уявлення дітей про навколишнє і пов’язане із завданням виховання. Інколи і в безсюжетних іграх є образ, наприклад, загадки загадуються про Петрика чи іншого казкового персонажу.

В залежності від матеріалу дидактичної гри можна поділити їх на три види:

• ігри з предметами;
• настільні ігри;
• словесні ігри.

Ігри з предметами найбільш доступні дітям із ЗПР, так  як вони підштовхують дітей діяти  з предметами і таким чином  знайомитися з ними. Грати в ці ігри дитина любить протягом всього дошкільного віку.

Настільні ігри – це ігри в лото і парні картинки, вони знайомлять дітей з окремими предметами, з тваринами, птахами, овочами, фруктами, їх значеннями. Уточнюють ці ігри також  уявлення про пори року, різні професії. Як і дидактична гра, настільна гра хороша в тому випадку, коли вона потребує самостійної розумової роботи.

Найбільш складними, особливо для дітей із ЗНМ, є словесні ігри: вони пов’язані зі сприйманням предмету, в них діти повинні оперувати предметом. Це дуже важко для дітей із загальним недорозвиненням мовлення, деякі діти взагалі не засвоюють цей вид дидактичної гри.

Рухливі ігри являють  собою елементи фізичної та загальної  культури, є корисним засобом відновлення порушених функцій у дітей із ЗНМ. Характерною особливістю рухливих ігор є значна кількість найрізноманітніших предметів. Ці рухові дії, мотивовані сюжетом гри і спрямовані на подолання різних проблем, сприяють досягненню поставленої мети.

Рухливі ігри у закладах для дошкільників із ЗНМ повинні проводитися так, щоб максимально активізувати їх розвиток, підвищити стимул для самовдосконалення, зокрема, фізичного, викликати у них позитивні емоції.

Рухливі ігри, так само як дидактичні, дуже важливі для розвитку дітей із ЗНМ.

Гра є творчою діяльністю дошкільника із ЗНМ. Отже, крім дидактичних і рухливих ігор є ще творчі ігри. В процесі творчої гри розвивається фантазія дітей, яка проявляється і в виборі сюжету гри, і в тому, як цей сюжет розвивається, якими способами дитина створює різні образи, як вона сама відноситься до своєї творчості.

Творча гра також  сприяє розвитку ігрового задуму, являється  способом естетичного виховання  та індивідуальної роботи з дітьми.

Для побудови будь-якого  виду ігор можна виділити декілька типових ситуацій:

1. Діти індивідуально, незалежно один від одного, виконують ігрове завдання («Одягнемо ляльку на прогулянку», «Куди їдуть машини» та інші).
2. Діти, які виконують ігрове завдання, входять в контакт один з одним: правильне розв’язання завдання однією дитиною впливає на успіхи інших («Підбери вантаж до машинки» та інші). Такі ігри створюють умови для практичного засвоєння норм взаємовідношень між дітьми.
3. Найбільш складні ігри з двома формами взаємодії – всередині групи і між групами: вони виховують відповідальності, взаємодопомогу («Добери пару», «Будинок, в якому ти живеш»).

Тип взаємовідношень  у грі зумовлює особливості її організації, більшу або меншу самостійність  і активність дітей.

Діти із ЗНМ краще виконують завдання, якщо гра побудована на відомому їх змісті. Тоді вони поглиблюють свій життєвий досвід, удосконалюють пізнання навколишнього світу. Але в кожній грі передбачається не лише повторення вже відомого, але й пізнання нового.

В ігровій діяльності дітей із ЗНМ важливе місце займає ще й рольова гра, яка є найпривабливішою для дитини, бо головним в ній є виконання певної ролі, різні дії з предметами добирають залежно від її знань про цю роль. Звичайно, діти в грі відтворюють те, що найчастіше спостерігають. При цьому хлопчики й дівчатка швидко диференціюють чоловічі і жіночі справи і беруть на себе відповідні ролі. Правда, більшість ролей залишаються так само привабливими і для тих, і для інших.

Чим ширше обізнана дитина з навколишнім світом, тим різноманітніші її ігри. Протягом дитинства вона встигає приміряти до себе, програти сотні ролей. Це і лікар, що прийшов до маленького пацієнта, і вихователь дитячого садка, і вчитель, і сувора та лагідна мама, я слухняна чи вередлива донька, і естрадний співак, і продавець, і відвідувач пошти і багато інших. Зрозуміло, що виконання усіх цих ролей є якнайсерйознішою роботою для дітей, завдяки якій вони здобувають досвід бути дорослими людьми.

Як і в які ігри дитина грається – важливий показник рівня її розвитку. Інші вважають, що діти із загальним недорозвиненням мовлення мають труднощі тільки в навчанні, а в грі нічим не відрізняються від своїх ровесників з нормальним розвитком. Це, звичайно, не так. Та і як би могла дитина із загальним недорозвиненням мовлення не відставати в грі, якщо вона відстає в нагромадженні різних знань, якщо вона менш спостережлива, якщо їх важче, ніж здоровим дітям, керувати своєю поведінкою? Безумовно, усі характерні недоліки психічного розвитку цих дітей не можуть не позначатися і на якості гри.

Якщо уважно придивитися  до гри дитини, що відстає в розвитку, виявиться, що вона довше затримується на предметних діях, а рольові ігри засвоює значно важче й пізніше. Ці ігри в неї одноманітніші за змістом і мало розгорнуті за сюжетом. Іноді діти із загальним недорозвиненням мовлення терплять труднощі в спільній грі з ровесниками, бо не вміють дотримуватися певних правил, послідовності поведінки, якої вимагає роль.

Серед дітей ЗНМ, є такі, яким важко зосередитись, зайнятись певною справою. Такі діти іноді можуть справити враження дуже активних, бо вони завжди в русі, постійно звертаються з проханнями, запитаннями до дорослих. Проте запитання ці одноманітні й поверхові. Та й відповіді на них дитина часто не чекає і не вислуховує, а запитує чи просить щось інше. Недоліки поведінки таких дітей особливо виразні, коли вони потрапляють у товариство інших дітей, що граються. Тут вони швидко стають причиною розладу в грі, бо не дотримуються покладеної на них ролі, не виконують правил гри, а іноді віднімають іграшки в інших дітей, не хочуть ділитися своїми, виявляють агресію. Саме такі діти найчастіше викликають занепокоєння у батьків, бо з ними дуже багато клопоту. Але є й інші діти, які можуть справити враження більш благополучних: вони довго нікому не набридають, чимось займаються самі. Здатність дитини знайти собі цікаву справу, тривало й зосереджено нею займатися, справді дуже цінна риса. Проте не завжди дитина, яка справляє враження зосередженої, змістовно грається. Серед дітей із загальним недорозвиненням мовлення є дуже загальмовані діти, такі, що надзвичайно легко стомлюються. Вони часто тихенько сидять, щось перебирають, розгойдують, монотонно возять взад-вперед машинку і так далі. Такі дії з іграшками певною мірою можна вважати нормальними для дитини другого року життя. Якщо ж вони становлять зміст гри дитини в 4 роки і старшої, тут явне відставання розвитку гри, а отже і загальне недорозвинення мовлення в цілому.

Звичайно, далеко не в  усіх дітей із загальним недорозвиненням мовлення гра настільки недорозвинена, що заважає гратися з однолітками. Багато дітей граються більш-менш успішно, але вони завжди виконують якість прості ролі, займають положення підлеглих, і часто стають причиною розладу гри, бо не завжди вміють бути на рівні вимог, зумовлених правилами гри. Отже, дбаючи про розвиток дитини, потрібно приділяти спеціальну увагу її вмінню гратися, а саме розширювати тему гри і вчити дотримуватися умов, правил. Для цього дорослим слід частіше гратися з малюком, беручи на себе ініціативу, як у виборі теми, так і в її розгортанні й регулюванні правилами. Наприклад, щоб дитина почала гратися в магазин, вона повинна мати деякі уявлення про те, що там відбувається. Тому спочатку необхідно побувати в магазині, звернути увагу малюка на те, що роблять продавці, касири, як до них звертаються відвідувачі магазину, що вони купують. Повернувшись додому із свіжими враженнями, можна починати гру. Хоч дорослий і бере на себе організацію гри, проте головне його завдання – збуджувати ініціативу дитини. Тому він повинен частіше звертатися до неї із запитаннями, радитися про те, що будуть продавати, хто виконуватиме ту чи іншу роль, з чого будуть гроші, чеки. Слід мати на увазі, що діти легко приймають умовність тих чи інших атрибутів гри, і головну увагу переносять на саме спілкування відповідно до ролі. Їм буває байдуже, чи є в руці папірець – гроші, вони просто простягують до «продавця» пустий кулачок, розтискуючи його, щоб віддати уявну плату. Треба спробувати і такий варіант гри.

Так само можна гратися  в пошту, попередньо відвідавши її і  уважно роздивившись, чим там займаються, або в лікаря – після відвідування дитячої поліклініки. Таким чином у дитини закріплюватимуться знання про різні справи, обов’язки, професії людей та вміння включатися в посильні завдання, наприклад, в присутності мами самостійно заплатити продавцеві за хліб.

Друге важливе завдання дорослих у навчанні дитини гратися  – навчання дотримуватися певних правил. Як ми вже знаємо, у дітей, що із ЗНМ, часто особливо недорозвиненою буває здатність регулювати свою поведінку: утримуватися від певних дій, виконувати їх у заданій послідовності чи відповідно чергувати. Тому корисно таких дітей вправляти в іграх з правилами, наприклад, граючись удвох, поступатися правом повторювати якусь дію, якщо зроблена помилка, і терпляче очікувати, поки настане черга продовжувати гру. Корисні й рухливі ігри, які вимагають стежити за діями партнерів, вчасної реакції, негайної відповідної дії. Звичайно, всі ігри потрібно добирати, виходячи з можливостей конкретної дитини і поступово вести її від простого до складнішого. Отже, дитяча гра – не пуста забава, а школа життя та джерело розвитку малюка, тому дорослим не варто шкодувати часу для неї, слід виявляти щирість і безпосередність у грі, спонукаючи до цього і дитину.