Стан сформованости игровой диятельности у дитей таршого дошкольного вику

Підкреслена   вимова  звуків  необхідна  для  того,  щоб  дитина  навчилася  чути  їх  в  словах.  Це  засіб  тимчасовий,  він сприяє  розвитку фонематичного слуху і вмінню  розрізняти  в подальшому  звуки при звичайній вимові  слів.  Тому,  як  тільки  стає  відомо, що  дитина  чує в слові та  виділяє звук що  вивчається  з любої позиції,  йому  надається можливість  здійснювати   звуковий  аналіз  без  підкресленого  інтонування  фонем.  Логопед  своїми  питаннями  спонукає  дитину   “показати”  той  чи  інший  звук,  довести  його  наявність  в  слові. 

Виділивши  із  слова  звук,  діти  знайомляться  з  особливостями  його  звучання  і  вимови  ( участь  голосу,  положення  губ,  язика, зубів ), виробляють певні кінестезії. З  цією  метою  корисно  звернути  увагу  дітей  на  те, як  його  вимовляє  логопед.  Значення  подібних  вправ  багатопланове.  Свідоме  засвоєння акустичних  та  мовно-рухових  якостей  окремих  звуків  сприяє  розвитку  у  дітей  уваги  до  звукової  сторони  мовлення,  що,  в  свою  чергу,  сприяє  корекції  недостатньої  чіткості,  слабкої  артикуляції, яка  є  властивою  для  більшості  дітей  з  ЗНМ. Чітка  та  ясна  вимова  кожного  звуку  ізольовано, яка покращує чіткість  мовлення  вцілому, активізує слухове сприйняття,  поліпшує  його  взаємодію   з  артикуляцією. Чіткість  вимови,  уміння  диференційовано  сприймати  звуки  допоможуть  дітям  успішно оволодіти  письмом  та  читанням.

Виділення  звуків  із  слова  починається  з  голосних  [а], [о], [и], [у], [і], що  знаходяться  в  наголошеному  положенні  на  початку  слова, знайомство  з  приголосними – з  сонорних  та  вибухових  [м], [н], [к], що  стоять  на  кінці  чи  на  початку  слова  ( дим, син, мак,  тощо).  Далі  діти  вчаться  виділяти  заданий  звук, з  будь-якої  частини  слова.

Особливу  увагу  слід  звернути  на  звуки, що  є  близькими  за  вимовою  чи  за акустико-артикуляційними  ознаками (лабіалізованих [о] - [у], дзвінкі – глухі, свистячі – шиплячі).  Для  того  щоб  діти  навчились  їх  диференційовано  сприймати, доцільно  спочатку  ознайомити  з  акустичними  та  артикуляційними  якостями  одного  з  опозиційних  звуків, і  лише  тоді, коли  діти  зможуть  вільно  впізнавати  і  виділяти  звук, що  вивчають, його  слід  порівнювати  з  парним  ( [с] - [з], [ш] - [ж], [п] - [б], [т] - [д], [в] - [ф], тощо).

Спираючись  на  якості  звуків  мови,  що  сприймаються  дитиною,  і  особливості  їх  вимови,  логопед  звертає  увагу  дітей  на  те, що  одні  звуки  вимовляються  з  голосом,  вільно,  їх  можна  співати,  а  вимова  других  пов’язана  з  тим,  що  губи,  зуби  чи   язик  утворюють  перепону.  Таким  чином  діти  знайомляться  з  суттєвими  ознаками  двох  основних  груп  звуків  української  мови  (голосними  та  приголосними), оволодівають  відповідною  термінологією  та  співвідносять  з  умовними  позначеннями.    

Значну  роль  в  навчанні  старших  дошкільників  із  ЗНМ  відіграє  форма  подачі  нового  матеріалу.  Одним  з  ефективних  методів  є  застосування  на  заняттях  різноманітних  ігор.  Однак  необхідно, щоб  і  в  грі  використовувались  тільки  наукові  відомості, а  діяльність  дитини  була  спрямована  безпосередньо  на  вирішення  поставленого  завдання, зокрема,  в  темі, що  розглядається – на  розробку  уміння  вслуховуватися  в  звучання  слова, виділяти  з  нього  окремі  звуки.

Для  цього  можна  рекомендувати  ряд  вправ  та  ігор.  Їх  зміст  сприяє  не  тільки  формуванню  фонематичних процесів, але  і  загальному  розвитку  дітей:

• відбір  дітьми  предметів, іграшок  чи  картинок  з  зображенням, в  назвах  яких  є  звук, що  вивчають;
• підбір  слів  по  визначеній  лексичній  темі  з  використанням  фонетичних  завдань;
• називання, а  потім  малювання  овочів, фруктів, ягід,  посуду,  тощо, в  найменуваннях  яких  знаходиться  заданий  звук;
• находження  на  спеціально  підібраних  сюжетних  картинках  предметів, в  назвах  котрих  знаходиться  потрібний  звук;
• відгадування  загадок  і  виділення  першого  чи  останнього  звуку  в  словах-відгадках;
• виділення  з  ряду  слів, що  вимовляються  логопедом, тих, в  яких  є  заданий  звук  (діти  піднімають  фішку  відповідного  кольору);
• називання  імен дітей,  предметів, найменування  яких  починаються з даного  звуку;
• виділення  з  речення  слів  з  заданим  звуком;

При  виконанні  завдань  з  формування  звукового  аналізу  передбачається  постійне  збільшення  обсягу  нового  матеріалу  і  ускладнення  завдань, а  також  зростання  самостійності  дітей  при  їх  виконанні.

Вміння  виділяти  з  слова  окремі  звуки  ще  не  забезпечує  навиків  звукового  аналізу  і  синтезу, що  є  необхідними  для  успішного  оволодіння  грамотою.  Це  лише  його  початкова  сходинка.  Звуковий  аналіз  включає  в  себе  не  тільки  розрізнення  та  виділення  того  чи  іншого  звуку, а  й  визначення його  місця  в  слові (за  схемою: початок, середина, кінець  слова).  Саме  звуковий  аналіз  об’єднує  звуковимову, читання та  письмо.  Тому  основне завдання  другого етапу підготовки  до  навчання  грамоти полягає в тому, щоб навчити дітей встановлювати точне місце звуку в слові, визначати послідовність звуків, порядок, в якому вони  знаходяться в слові.

Знайомство  із  звуками  продовжується  і  на  другому  етапі  підготовки  до  навчання  грамоти.  Однак  кількість  завдань, призначених  для  їх  вивчання, скорочується, так  як  до  цього  часу  значно  розвивається  фонематичне  сприйняття  логопатів.

Навчання  звуковому  аналізу  і  синтезу  проходить  на  основі  слів  зростаючої  ступені  складової  складності: односкладових, що  складаються  із  зворотних  складів, чи  двоскладових, що  складаються  з  двох  голосних; односкладових  слів з закритим  складом без збігу приголосних (мак); двоскладових  слів, перший  склад яких  складається з однієї  голосної  (оси); двоскладових  без збігу приголосних (хата); двоскладових  з закритим  і відкритим складом (качка); багатоскладових  (зозуля); односкладових  зі  збігом  приголосних  (вовк, слон).  Необхідно  враховувати, що  діти  можуть  аналізувати  лише  ті  слова, в  яких  всі  звуки  чітко  чуються  і  вимовляються. 

Предметом  аналізу  є  саме  звуки, а  не  букви.  На  цьому  етапі  навчання  діти  закріплюють  знання  про  дві  основні  групи  звуків  української  мови – голосних  та  приголосних – і  засвоюють  нову  для  них  термінологію  (“тверді  та  м’які  приголосні”).  Нагадаємо, що  з  різним  звучанням  твердої  та  м’якої  фонеми  діти  ознайомились  на  першому  етапі  розвитку  мовленнєвого  слуху.

Формування  повноцінного  звукового  аналізу  та  синтезу  здійснюється  в  певному  порядку.  З  початку  діти  послідовно  виділяють  звуки  в  слові  на  основі  голосного  промовляння, співвідносять  їх, по  кількості, з  даною  схемою  звукового  складу  слова, заповнюють  її  клітинки  фішками, умовними  замінниками  звуків.

Потім   послідовне  виділення  звуків  в  слові  проходить  так  само, але  без  готової  схеми його  звукового складу.  Діти  позначають  фішками різного кольору голосні та  приголосні  звуки або викреслюють умовно-графічні  схеми звукового складу  кольоровими олівцями.  Діти  таким чином ніби записують слова без букв. Умовно-графічна  схема, яка  є  самостійно  створена  дітьми, допомагає  їм  глибоко  проникнути  в  звукову  структуру  слова.

По  мірі  розвитку  і  закріплення  навиків  звукового  аналізу  дітям  пропонується  замінити  червоні  фішки  відповідними  буквами.  Наприклад, послідовно  виділивши  звуки  в  слові  “рука”, діти  замінюють  фішки, що  означають  голосні  звуки  [у]  та  [а], буквами  “у”  та  “а”  з  розрізаної  азбуки.

Введення  голосних  букв  в  схеми  звукового  складу  слів  попереджає  пропуск  голосних  на  письмі  і  готує  дітей  до  навчання  читанню, так  як  вони  отримують  навики  злиття  звуків  у  склади, орієнтуючись  на  голосні.

Наступним  етапом  є  аналіз  звукового  складу  слів  без  складання  умовно-графічної  схеми, тільки  на основі  промовляння вголос.  Нарешті, звуковий  аналіз  здійснюється  без промовляння вголос.

Вміння  здійснювати  звуковий  аналіз  вважається  сформованим, після  того  як  дитина  самостійно  на  слух  може  послідовно  виділяти  звуки, що  входять  в слова різноманітної складової структури.

            2) Розвиток лексико-граматичної будови мовлення.

            Робота над лексичною стороною мовлення включає в себе активізацію та розширення кількісного та якісного словника дошкільників.

Діти повинні засвоїти основні слова-назви предметів найближчого оточення: групової кімнати, інших приміщень, предметів домашнього вжитку, іграшок, овочів, фруктів, страв, тварин, птахів і їхніх малят, назви транспорту, знарядь праці, детальніше ознайомити з місцевістю (уявлення про будинок, подвір’я, вулицю, місто, село); ознайомитись з таким суспільним явищем, як свято, з атрибутами традиційного сільського побуту, житла (лава, піч, скриня, хлів, млин).

Працюючи над іменниками слід переходити до називання частин від цілого (частини тіла людей, тварин, птахів, меблів, тощо). Вводити в активний словник більше узагальнюючих слів (овочі, фрукти, комахи). Вчити пояснювати значення слів, особливо тих, що мають багато спільного - пляшка, флакон; швабра, віник, мітла; сумка, торбинка, портфель, валіза.

Ознайомлювати з багатозначними словами (язичок у роті, у черевику; вушко - маляти, голки, чашки; носик - дитини, чайника).

Вчити розрізняти слова, які вимовляються однаково, але мають різне значення (аноніми) - кувати: про зозулю, про коваля.

Вчити добирати синоніми: прикрашати, прибирати, наряджати,; ввічливий, чемний, добирати слова протилежного значення (антоніми) - гарячий – холодний, великий – малий.

Вчити вживати фразеологізми: ловити гав, як з відра, їсти за трьох та ін.

Розширювати вживання ввічливих слів, звертань: смачного, пробачте, будь-ласка, добрий день, надобраніч.

Збагатити словник дітей дієсловами, які позначають процеси споживання їжі, рухи людей, тварин, птахів, дії  пов’язані з трудовими процесами, з гігієнічними навичками людей, психічні стани людей та ін.

Поступово, але цілеспрямовано вводити  складні слова із з’єднувальними голосними - о, є - листопад, снігопад.

Продовжувати нагромаджувати запас  необхідних слів назв осіб за характерною  ознакою (хвалько, балакун).

Поступово вводити дієприкметники та прислівники дієприслівникового походження (поламаний, співаючи).

Вчити добирати до іменника якомога  більше прикметників, дієслів, до дієслів - прислівників і навпаки - до дієслів-прикметників добирати іменники, до прикметників - дієслова (сніг білий, блискучий, іскристий, блищить, рипить, падає, сипле, валить, летить, кружляє, мете, замітає, застеляє, укриває).

Розвиваючи вміння розрізняти стилістичні  відтінки слів (одягнути–начепити, лягти(спати) - завалитись), помічати помилки у власному та чужому мовленні.

Робота над подоланням аграматизмів.

Логопед працює над правильним вживанням  у мовленні дітей іменників у  різних відмінках. Звертає увагу  на родовий відмінок (немає чого?), давальний відмінок, знахідний відмінок, у називанні істот (бабу, маму…), орудний відмінок, місцевий відмінок (на бабусі, на татові, на вулиці, на коневі…).

Іменники використовуються в однині та множині (множина назв дитинчат, овочів, знарядь праці).

Особливо логопед звертає увагу  до слів, які мають тільки множини(сани, двері), до слів невідмінюваних (лото, кіно).

Передбачається робота над словотворенням: утворювання іменників за допомогою суфіксів з пестливо-здрібнілим значенням: -очк,-ечк,-ичк (голівочка), із суфіксами, що передають відтінок збільшення:  -ищ, -ещ, -ущ.

Необхідно вчити дітей утворювати назви приміщення за призначенням із суфіксом -альн(я): спальня, вітальня, умивальня, назви посуду: хлібниця, цукорниця. Вчити утворювати іменники (назви  осіб) за фахом (двірник, садівник), утворювати іменники назви дитинчат (жаба–жабеня), вчити утворювати іменники типу вовк–вовчиця, морж–моржиха; назви людей за фахом (у жіночому та чоловічому родах): художник–художниця, кравець–кравчиня. Треба навчати утворювати іменники із суфіксами -ин(а) при виділенні одного предмета із загальної маси (волосина, квасолина, зернина).

Особливу увагу логопед надає  дієсловам. Він навчає дітей вживати  дієслова у теперішньому і минулому часах; І, ІІ, ІІІ особи однини (йду, йшов, йшла, йшли), привчає правильно  вживати дієслова із змінами голосних і приголосних в основі (ношу, ходжу, кличу, п’ю); дієслова в наказовому способі (їж, ляж, сядь), дієслова з відтінками лагідності у суфіксах (спатки, спатусі, питоньки, їстоньки).

На логопедичних заняттях діти навчаються утворювати особові форми майбутнього часу (будь–будемо), вміти правильно вживати дієслова І, ІІ, ІІІ особи множини теперішнього і минулого часах (гуляємо, гуляєте, гуляють, гуляли).

Стимулюється використовування дієслів  типу: купати(ся), мити(ся). Діти навчаються утворювати аналітичну форму майбутнього часу (гулятиму), дієслова в наказовому способі з часткою не: не(хай) миє (скаже, принесе), користуватися обома синонімічними формами: їж – нехай їсть.