Розвиток комунікативного самоконтролю підлітків засобами тренінгової роботи

З роками також змінюються критерії оцінки підлітками один одного. Якщо в молодших класах діти найбільш цінують один в одному якості, що відповідають вимогам дорослих (дисциплінованість, активність і т. д.), то у підлітків на перший план виходять комунікабельність, товариськість, сміливість, вміння керувати собою і обізнаність, всебічна розвиненість.

В підлітковому віці розвивається вміння орієнтуватися на вимоги ровесників, серед яких особливе місце займає необхідність дотримуватись певного  кодексу товаришування (до його норм належать повага до особистості, чесність, готовність допомогти, сміливість, підтримка тощо).

Важливу роль в житті  підлітка відіграє дружба. В особливу діяльність виділяється пошук друга, протягом якої підлітки встановлюють тісні, проте недовгочасні відносини один з одним [24, 45].

До дружніх стосунків, на відміну від товариських, висувають  високі вимоги – взаємне розуміння  і чесність, рівноправ’я, співпереживання  і т. д. З кожним роком потреба  в таких відносинах стає все гострішою. Значення спілкування з другом для підлітка надзвичайно велике: пізнання іншої людини і самого себе; вироблення вмінь порівнювати, аналізувати вчинки свої і друга, оцінювати їх етичну сутність; підвищення самооцінки; розвиток навичок висловлювати свою точку зору і так далі.

Підлітки цінують дружбу, будучи одночасно вкрай вимогливими і образливими, що призводить до конфліктів і нестабільності відносин.

У зв’язку з підвищеною чутливістю, тривожністю і відсутністю  навичок спілкування у підлітків  нерідко виникають комунікативні  труднощі (сором’язливість, грубість, напруженість і неприродність спілкування, нездатність самостійно встановити контакт, неадекватність вираження почуттів і т. д.). Хлопцями власна сором’язливість звичайно сприймається дуже болісно, так як її прийнято вважати жіночою характеристикою. Тому часто вони намагаються компенсувати сором’язливість і невпевненість в собі за рахунок демонстративної розпущеності. Це явище називається гіперкомпенсацією (спроба продемонструвати високий рівень розвитку якості, яка насправді не розвинена або відсутня взагалі). Часто підлітки орієнтуються на «уявну аудиторію», їм здається, що всі звертають на них увагу і запам’ятовують їх слова і вчинки. Щоб не допустити агресії з боку оточуючих, підлітки свідомо виробляють власні способи самоствердження в різноманітних комунікативних ситуаціях, наприклад, відпрацьовують техніку того, як можна образити співрозмовника. Нерідко саме ті комунікативні прийоми, що використовуються підлітками, вкрай ускладнюють процес їх спілкування [38, 144].

Отже, можна дійти висновку, що підлітковий вік є надзвичайно важливим періодом людського життя. В цей період відкрито проявляється більшість життєво необхідних особистісних ділових якостей людини. Активно розвивається самосвідомість (це усвідомленням особою самої себе на відміну від інших - інших суб'єктів і світу взагалі) підлітків. Емоційну сферу характеризують збудливість, чутливість, нестійкість, а вольову – імпульсивність, зародження здатності до самовиховання. Провідним видом діяльності підлітків є інтимно-особистісне спілкування.

Особливо важливо розвивати  комунікативні здібності в підлітковому віці, щоб попередити конфлікти з  дорослими та допомогти у налагодженні стосунків з однолітками. Спілкування  з ровесниками має вирішальне значення для особистісного та соціального ставлення підлітків. Формування їх комунікативних здібностей слугуватиме засобом профілактики багатьох викривлень самооцінки та емоційного самопочуття підлітків.

Спілкування з дорослими  найчастіше характеризується конфліктністю, оскільки підлітки вимагають визнання за ними нових прав, але не бажають виконувати відповідні обов’язки. Стрімко зростає потреба мати друга та користуватися авторитетом ровесників. Невміння спілкуватися, особливо – з однолітками, імпульсивність, нестриманість можуть призвести до зниження самооцінки підлітка, переживання стану відчуженості, викривлення особистісного розвитку, цінностей та ставлення до життя. Це свідчить про необхідність впровадження профілактичних заходів, для розвитку комунікативного самоконтролю в підлітковому віці.

1.3. Психологічний тренінг як засіб розвитку комунікативного самоконтролю підлітків

Поняття «тренінг» розглядається  в науковій літературі багатьма вченими.

Тренінг – це специфічна психологічна технологія, зорієнтована на використання активних методів групової роботи для розвитку і підвищення компетентності особистості у спілкуванні та корегування відносин у групі

[14, 12].

Тренінг – це форма  групової роботи, що спрямована на розвиток навичок спілкування, саморегуляції, професійних умінь і т. п. Основними методами соціально-психологічного тренінгу є групова дискусія і рольова гра в їх різноманітних модифікаціях [12, 24].

Вже до п'ятдесятих років  минулого століття стало ясно, що спеціально організований тренінг є однією з найбільш зручних, конструктивних, швидкодіючих форм психологічної роботи із групами. При цьому тренінг повинен включати, окрім спеціальних психотерапевтичних і психокорекційних технік, ділові й рольові ігри, дискусійні методи групового прийняття рішень тощо, - іншими словами, всі ті прийоми, які націлені на формування необхідних навичок. Саме тренінг серед інших психологічних методів дозволяє реалізувати необхідні психологічні умови розвитку професійної й особистісної самосвідомості людей й актуалізації їхніх ресурсів, змінити їхню поведінку, ставлення до світу й інших людей.

Визначаючи межі поняття "психологічний тренінг", І.В. Вачков зазначив

[15, 54]: "Сучасне розуміння тренінгу містить у собі багато традиційних методів групової психотерапії й психокорекції, що змушує шукати його джерела в різноманітних напрямках клінічної психотерапії в групах".

А.П. Ситніков [30, 75] зазначав, що "Тренінги (навчальні ігри) є синтетичною антропотехнікою, що сполучає в собі навчальну й ігрову діяльність, що проходить в умовах моделювання різних ігрових ситуацій..."

О.С. Прутченков [31, 25] стверджував, що "Слово "тренінг" не означає нічого іншого, крім добре відомого нам поняття "тренування".

Тренінг є активною формою соціально-психологічного навчання, являє  собою цілісну психолого-педагогічну систему, здатну допомагати людині у глибинному пізнанні нею як іншої людини, так і самої себе, своїх умінь спілкуватись і впливати на інших. Багаторівневий зворотний зв'язок з учасниками навчання дає змогу кожному, хто навчається, побачити відбиток себе в очах різних людей та отримати інформацію про те, як сприймається його поведінка в тій чи іншій ситуації, зрозуміти обмеженість власних способів і засобів спілкування, їх недосконалість, а також позитивні сторони своєї особистості. На відміну від традиційних методів навчання, соціально-психологічний тренінг спрямований передусім на: розвиток особистості; формування ефективних комунікативних умінь; засвоєння навичок як ділового спілкування, так і неформального; формування впевненості в собі та зниження тривожності у спілкуванні; стійку мотивацію до саморозвитку.

При використанні цієї форми  навчання позиція вчителя характеризується яскраво вираженою спрямованістю  на особистість учасника групи, на підтримку  й допомогу в його розвитку, на засвоєння  теоретичних знань у їх безпосередньому відпрацюванні на практиці. Цьому сприяє саме специфіка тренінгу як однієї із сучасних форм психолого-педагогічної підготовки вчителів. Річ у тому, що набуття нових навичок і досвіду відбувається у тренінгу завдяки активній участі всіх членів групи та кожного зокрема. Принцип активності передбачає на засвоєння готових знань і прийомів, а самостійне відпрацювання найефективніших навичок спілкування. Другий важливий принцип соціально-психологічного тренінгу - принцип зворотного зв'язку, на якому ґрунтується набуття нового перцептивного, емоційного та когнітивного досвіду. Специфіка зворотного зв'язку тренінгу - це його описовий, а не оцінювальний характер, його не віддаленість, реальність як відправника, так і того, хто отримує, реалізація його в контексті групи. Зворотний зв'язок для вчителя відбувається через анкети, які учасники тренінгу заповнюють на кожному занятті. Вони дають можливість керівнику простежити динаміку в балах таких показників, як: думка про тренінг; самопочуття учасника; задоволеність його своєю поведінкою під час роботи; бажання займатись тренінгом тощо [41, 94].

Соціально-психологічний  тренінг проводиться у групах із 8-12 осіб. Як правило, цикл занять розрахований на 30-50 годин, однак тривалість можна  змінювати залежно від завдань, які необхідно вирішувати. Досвід свідчить, що тривалість занять, менша від 20-24 годин, не дає змоги певною мірою реалізувати оптимальну програму соціально-психологічної підготовки. Заняття можна проводити з інтервалом 1-3 дні по три години, але найефективнішою формою організації роботи є «марафон» (чотири дні до 9-10-ти годин). Тут утома дає додатковий позитивний ефект, оскільки знижується самоконтроль, а це, у свою чергу, сприяє саморозкриттю особистості. Використання відеозапису суттєво впливає на підвищення ефективності всієї роботи, бо поряд із зворотним зв'язком з іншими членами групи відеозапис допомагає кожному учаснику оцінити себе, побачити різні нюанси своєї поведінки, її негативні та позитивні сторони. Як підсумок - через зіставлення оцінки інших та своєї власної (з урахуванням, за необхідності, й думки тренера) можна сформувати врешті-решт до певної міри об'єктивний образ своєї особистості саме в контексті спілкування.

Водночас більшість  авторів, що приділяють увагу проблематиці психологічного тренінгу, докладно описують області застосування тренінгу в практиці психологічної допомоги, корекції й для забезпечення особистісного росту. Традиційно психологічний тренінг застосовують для розвитку навичок: самопізнання; саморозуміння; рефлексії; зміни відносин до себе, інших; вироблення навичок саморегуляції; розвитку емоційної гнучкості; поліпшення соціальної адаптації учасників; поглиблення досвіду психологічної інтерпретації поведінки інших людей [8, 29].

Одна з основних переваг тренінгу у тому, що під час занять людина почуває себе прийнятою та активно сприймає інших. В правильно зорганізованій групі створюються умови, коли кожний член групи знаходиться у колі уваги та духовного тепла, він має можливість відверто піклуватися про інших учасників тренінгу, допомагати їм у випадку необхідності та має право розраховувати на їх допомогу та підтримку.

На даний момент термін «тренінг» використовують для визначення широкого кола методик, які базуються  на різноманітних теоретичних принципах. Єдиної класифікації тренінгів не існує. Виділяють тренінги, спрямовані на розвиток навичок саморегуляції, комунікативні тренінги, тренінгові підходи, що стимулюють особистісне зростання, навчальні тренінги [6, 17].

До тренінгів саморегуляції  відносять аутогенне тренування в різних варіантах, тренінг біологічного зворотного зв’язку (в основі цього методу лежить принцип доцільного саморегулювання мимовільних функцій з використанням систем зовнішнього зворотного зв’язку). Вони спрямовані на розвиток здатності контролю і управління фізіологічними функціями, на оптимізацію емоційного стану і зниження психологічної напруги.

До комунікативних тренінгів, чи тренінгів комунікативних умінь, відносять групові варіанти поведінкового  і соціально-психологічного тренінгу. Їх мета – формування і вдосконалення загальної комунікативної готовності особистості.

Поведінковий тренінг  відображає терапевтичну спрямованість  комунікативної корекції.

Соціально-психологічний  тренінг має за мету формування або  розвиток комунікативних навичок.

Отже, комунікативний тренінг  відрізняється від соціально-психологічного тим, що є ширшим за сферою впливу. Комунікативний тренінг сприяє покращенню взаємодії  людини з іншими людьми, виправленню  її поведінки, підвищенню розуміння  оточуючих тощо. А соціально-психологічний тренінг сприяє лише розвитку або формуванню комунікативних навичок.

О.А. Ліщинська [46, 5-7] визначає соціально-психологічний тренінг як активний метод групової психологічної допомоги, який дозволяє сформувати чи розвинути певні навички людини.

Групова форма психологічного впливу є особливо ефективною і важливою саме у роботі з дітьми підліткового віку. Адже підліток не завжди здатен самостійно проаналізувати, а тим більше –  усунути причини своїх комунікативних труднощів. В цьому випадку може допомогти група соціально-психологічного тренінгу (Т-група) разом з психологом, під керівництвом якого проходять заняття (тренером). Заняття соціально-психологічного тренінгу організовані таким чином, що підліток бачить, що і у інших людей бувають такі ж проблеми, як і у нього, що інші члени групи вважають їх наявність цілком природним явищем, яке не варто приховувати від оточуючих.

О.А. Ліщинська [46, 8-10]  в розвитку групового процесу виділяє два етапи: діагностичний і корекційний.

Діагностичний етап тренінгу забезпечує перш за все самопізнання учасників. Кожен учасник тренінгу в процесі його проведення зобов’язаний задуматись над своїми індивідуально-психологічними особливостями, оцінити їх, визначити своє ставлення до них. Це забезпечується використанням різноманітних ігор, в процесі яких їх учасники отримують від своїх партнерів відповідний «зворотний зв'язок», навіть більш інтенсивний і концентрований, ніж у звичайному житті.

Разом з самодіагностикою, в процесі роботи групи відбувається і «зовнішня» діагностика – пізнання тренером індивідуально-психологічних особливостей учасників гри. Цей бік тренінгу є необхідною передумовою здійснення корекційного етапу.

На корекційному етапі  групова робота спрямована на виправлення  недоліків, виявлених на діагностичному етапі. Корекційний ефект досягається за рахунок отримання і усвідомлення особистістю нових знань як про себе, так і про інших членів групи.