Розвиток комунікативного самоконтролю підлітків засобами тренінгової роботи

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. За умов перенасиченості життя стресовими ситуаціями, які вимагають від людини уміння спокійно і доброзичливо вирішувати поточні проблеми, великого значення набуває така особистісна властивість, як комунікативний самоконтроль. Сформованість комунікативного самоконтролю виступає однією з передумов успішного спілкування, порозуміння людей, дотримання ними соціальних норм. Важливу роль спілкування відіграє в підлітковому віці, оскільки належить до основних факторів, які впливають на розвиток властивостей особистості, її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, індивідуально-типологічних якостей. Разом з тим, через несформованість самосвідомості та механізмів вольової саморегуляції, а також – бурхливий процес гормональної перебудови, підлітки нерідко виявляють імпульсивність, неврівноваженість, нетерплячість, що призводить до порушень спілкування з дорослими та однолітками.

Проблемою формування комунікативного  самоконтролю займалися такі психологи, як М.І. Боришевський, Г.С. Нікіфоров, М.Д. Снайдер,

О.Ф. Бондаренко, В.А. Іванникова та ін.

Разом з тим, проблема зберігає актуальність у наш час. У зв’язку з цим тема бакалаврської  роботи була сформульована таким чином: «Розвиток комунікативного самоконтролю підлітків засобами тренінгової роботи (на прикладі ХННРБЦ)»

Об’єкт дослідження: комунікативний самоконтроль підлітків.

Предмет дослідження: процес розвитку комунікативного самоконтролю підлітків засобами тренінгової роботи.

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування проблеми розвитку комунікативного самоконтролю підлітків та розробка і експериментальна перевірка ефективності спеціальної програми тренінгових занять, спрямованої на підвищення рівня комунікативного самоконтролю підлітків.

Гіпотеза: якщо розробити та впровадити спеціальну програму тренінгових занять, це може сприяти розвитку комунікативного самоконтролю підлітків.

Виходячи з мети та гіпотези, було визначені такі завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз психолого-педагогічної літератури з метою визначення змісту поняття та основних теорій комунікативного самоконтролю.

2. Визначити рівні розвитку комунікативного самоконтролю підлітків.

3. Розробити спеціальну програму психологічного тренінгу, спрямовану на розвиток комунікативного самоконтролю підлітків.

4. Впровадити розроблену програму психологічного тренінгу, визначити її ефективність.

Для розв’язання поставлених  завдань було використано такі методи дослідження:  аналіз психолого-педагогічної літератури; систематизація та узагальнення інформації; констатувальний експеримент; формувальний експеримент; кількісний та якісний аналіз отриманих даних; формулювання висновків.

Дослідження рівнів комунікативного  самоконтролю підлітків проводилось з вісімнадцятьма учнями 7-х - 8-х класів Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру. Для діагностики було використано методики «Оцінка комунікативного самоконтролю» (за Снайдером) [44, 158]; «Вивчення здібностей до самоконтролю у спілкуванні» (за Н.П. Фетискіним) [44, 164].

Робота складається  зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Проблема розвитку комунікативного  самоконтролю підлітків у психолого-педагогічній літературі

 

1. Поняття та психологічна характеристика комунікативного самоконтролю підлітків

 

Перш ніж розглянути поняття «комунікативний самоконтроль», треба звернути увагу на термін «комунікація». За словником психолога-практика

[28, 278] «комунікація» має декілька значень.

Комунікація – це процес, протягом якого відбувається обмін  інформацією між системами у живій і неживій природі.

Комунікація розглядається  і як суттєвий аспект соціальної взаємодії. Оскільки кожна індивідуальна дія  виконується в умовах прямих або  непрямих відносин з іншими людьми, вона містить не лише фізичний, але  й комунікативний аспект.

Розрізняють шість видів  комунікації: інтраперсональна (роздуми, самоаналіз); інтерперсональна (міжособистісна взаємодія); групова (групова динаміка); інституційна (організаційна); масова (повідомлення, що спрямовуються масовій  аудиторії через засоби масової інформації, часто з політичними чи комерційними цілями); екстраперсональна (обмін повідомленнями з неживими об’єктами: машинами, комп’ютерами, банкоматами та ін.).

Г.М. Андрєєва [28, 86] вважає, що одним з різновидів комунікації в умовах спільної діяльності є комунікативний процес. Він має ключове значення для розуміння комунікативних процесів будь-якого виду перш за все тому, що комунікація формується саме під час спільної діяльності і пов’язаної з нею взаємодії між людьми. З іншого боку, сформований комунікативний процес відіграє важливу роль в подальшому розвитку спільної діяльності і взаємодії між людьми. Завдяки цьому можлива регуляція і координація спільної діяльності, а також - керування нею.

Успішність комунікативної діяльності особистості зумовлюється рядом внутрішніх факторів, важливе місце серед яких посідає комунікативний самоконтроль.

Н.В. Клюєва [29, 149] визначає в комунікативній діяльності особистості два головних аспекти. Перший аспект – вміння цілеспрямовано змінювати свої відносини з людьми, враховувати суб’єктивні і об’єктивні умови, вибирати необхідну стратегію і тактику поведінки в ситуації спілкування, тобто самоконтроль спілкування (комунікативний самоконтроль). Другий аспект – здатність особистості враховувати, передбачувати, планувати вплив тих комунікативних засобів і методів, з яких складається акт спілкування, на взаємовідносини в колективі.

Перш ніж розглянути поняття «комунікативний самоконтроль», потрібно розглянути поняття «комунікативний контроль».

Комунікативний контроль - це будь-яке вербальна або невербальна дія людини, що містить в собі інформацію про розподіл контролю між суб'єктами комунікації. За великим рахунком контроль означає актуалізацію влади і реалізацію якогось впливу [12, 89]. У зв'язку з цим контроль являє собою набір обмежень, які люди накладають один на одного через те, що і як вони говорять і роблять [12, 120].

На відміну від комунікативного контролю, комунікативний самоконтроль - це свідоме контролювання своїх емоцій, думок та висловлювань. Люди з достатньо розвиненим  комунікативним контролем, за М.Д. Снайдером, постійно стежать за собою, добре знають, де і як поводитися та вміють керувати виразом своїх емоцій.

Самоконтроль - дуже  важлива характеристика спілкування. Добре розвиненні комунікативні навички включають не лише здатність правильно формувати свої думки, ясно їх висловлювати, але й уміння правильно реагувати на слова і поведінку співрозмовника [1, 69].

Наявність самоконтролю дозволяє вести більш усвідомлене життя, уникати помилок і критичних ситуацій. Ця навичка надзвичайно корисна для ефективних комунікацій.

Чим краще людина контролює себе в процесі спілкування, тим легше і швидше вона зможе досягти цілей комунікації, або ж просто встановити добрі і довірчі відносини з співрозмовником.

Самоконтроль - це усвідомлення і оцінка суб'єктом власних дій, психічних процесів і станів. Самоконтроль припускає наявність еталона у формі суб'єктивних уявлень або критеріїв і можливість отримання уявлення про контроль дій і станів. Поява і розвиток самоконтролю обумовлено вимогами суспільства до соціальної поведінки людини. Самоконтроль має регулюючу функцію, а також може бути об'єктом вольової регуляції, наприклад у стресових ситуаціях [26, 97].

Представники різних наук вкладають в поняття «самоконтроль» різний зміст. Самоконтроль відноситься до сфери, яку філософи позначали, як механізм забезпечення надійності в будь-якому виді діяльності, здатність до протидії несприятливим факторам, готовність до внесення змін в діяльність

[18, 183].

У психолого-педагогічних дослідженнях самоконтроль, з одного боку, розглядають як характеристику самосвідомості, що залежить від розвитку здібностей, відносин, готовності людини до самоврядування самостійними діями. З іншого боку, його розуміють як один з механізмів регуляції діяльності, поведінки, відносин людини. В узагальненому варіанті в психології самоконтроль розуміється як «усвідомлення і оцінка суб'єктом власних дій, психічних процесів і станів» [31, 56].

Дане визначення вказує на самоконтроль, як на аспект діяльності особистості, тому що ключовими є поняття усвідомлення і оцінки. Усвідомлення припускає наявність певної пізнавальної бази, тобто знань та вмінь, з допомогою яких підліток може контролювати себе сам. Оцінку суб'єкт здійснює при аналізі діяльності, поведінки, керуючись системою ціннісних критеріїв і норм. Однак, при такому розумінні самоконтролю зникає його актуальна сторона - корекція поведінки та діяльності.

У психолого-педагогічній літературі є різні підходи до визначення сутності самоконтролю. Л.І. Рувинский, А.Я. Арета, розглядають самоконтроль як властивість особистості і необхідний етап процесу самовиховання. Вони вважають, що всебічний і глибокий контроль за своєю діяльністю по самовихованню може здійснюватися у зв'язку з самоспостереження та самоаналізом, які виступають засобами самоконтролю. Самоконтроль, на їхню думку, є засобом самовиховання, розвивається на основі самоспостереження і самоаналізу [13, 147].

Інша група авторів (Н.Д.Левітів, Н.І. Кувшинов) вважає самоконтроль актом розумової діяльності людини, формою виявлення та розвитку самосвідомості, мислення [26, 114].

Більш істотні риси самоконтролю (його структурних складових і актів  розумової дії, спрямованих на здійснення самоконтролю), можна виявити у  визначеннях Л.Б. Ітельсона: «Самоконтроль – це форма діяльності, що виявляється у перевірці поставленого завдання, у практичній оцінці процесу роботи, у виправленні її недоліків» [25, 49].

Інші вчені,  такі як Л.А. Кандибович та М.І.Дяченко визначають: «Самоконтроль – це сукупність сенсорних, моторних та інтелектуальних компонентів діяльності, необхідних для оцінки доцільного та ефективного планування, здійснення і регулювання виконуваного трудового процесу"

[12, 4].

К.Д. Ушинський приділив особливу увагу питанню самоконтролю, висловивши про нього ряд цінних міркувань, що не втратили свого значення і в наш час. Говорячи про здатність керувати собою, про "владу над своїм нервовим організмом", К.Д. Ушинський пов'язує самоконтроль (не вживаючи цього терміну) головним чином з волею людини [34, 107].

К.Д. Ушинський підкреслює, що вміння контролювати себе, "обміркованість в словах і вчинках", є "плодом досвіду" [34, 109].

До найпоширеніших причин, що викликають труднощі спілкування  підлітків, належать емоційна нестійкість, нерішучість, обережність, підозрілість, егоїстичність, залежність від групи, від громадської думки, недисциплінованість, поганий самоконтроль та ін. Самоконтроль займає важливе місце в системі внутрішніх факторів, які впливають на розвиток властивостей особистості, її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, індивідуально-типологічних якостей. Самоконтроль є вольовою рисою особистості, яка характеризується досить високим рівнем розвитку самосвідомості і пов'язана з контролем не тільки своєї поведінки, але й емоцій, думок [10, 56].

Дослідження М.І. Боришевського, О.Ф. Бондаренка, В.А. Іванникова, Г.С. Нікіфорова показують, що самоконтроль як вольова риса особистості поступово самовдосконалюється в поведінці і діяльності за умов адекватної самооцінки, низької тривожності, але підлітку необхідно допомогти сформувати в собі механізми самоконтролю, витримки. Претензії підлітка на своє виняткове становище серед інших заважають розвиватись механізмам самоконтролю [29, 132].

Отже, можна зробити  висновок, що самоконтроль - це усвідомлення і оцінка суб'єктом власних дій, психічних процесів і станів. Самоконтроль припускає наявність еталона у формі суб'єктивних уявлень або критеріїв і можливість отримання уявлення про контроль дій і станів. Поява і розвиток самоконтролю обумовлено вимогами суспільства до соціальної поведінки людини. Комунікативний самоконтроль - це свідоме контролювання своїх емоцій, думок та висловлювань. Люди з достатньо розвиненим  комунікативним самоконтролем, за М.Д. Снайдером, постійно стежать за собою, добре знають, де і як поводитися та вміють керувати вираженням своїх емоцій.

Комунікативний самоконтроль - дуже важлива характеристика процесу спілкування. Добре розвинені комунікативні навички включають не лише здатність правильно формулювати свої думки, ясно їх висловлювати, але й уміння правильно реагувати на слова і поведінка співрозмовника.

Особливо важливо розвивати  комунікативний самоконтроль в підлітковому віці, щоб попередити конфлікти з  дорослими та допомогти у налагодженні стосунків з однолітками.