Формування педаг ог і чног о і мі джу майбутньог о вик ладача вищої шк оли в процесі маг і стерськ ої пі дг отовк и

професійними уміннями та кроками  до педагогічної майстерності.

 Студенти вчаться проективній  поведінці: обігравати ситуацію  на декілька 

кроків вперед, прораховувати можливі  дії іншої людини і, в залежності від 

цього, планувати свою поведінку, замислюватись  яким буде результат, вміти на

нього вплинути.

На основному етапі формування педагогічного іміджу у студентів 

з’являється  самоповага до себе, як до педагога – це ступінь, на якому  вони

цінують себе, як майбутнього педагога і який часто називається самооцінкою.

Під самооцінкою ми розуміємо: вміння людини визнати свою цінність,

значущість, котрою особистість наділяє  себе в цілому або окремі сторони  своєї 

діяльності та поведінки. Це пов’язано  з рівнем її домагань та відноситься, як і 

Я-концепція в цілому, до ядра особистості. Від самооцінки залежать стосунки

студентів з оточуючими, їх критичність, вимогливість до себе, ставлення до

успіхів і невдач. Тим самим вона впливає на ефективність діяльності та

подальший розвиток особистості студента. 

 Етап вільного володіння  професією – третя стадія, що  характеризується 

виявом майстерності, гармонізації професійних якостей педагога. Відбувається

засвоєння професійних стандартів, відтворення на високому рівні методичних

рекомендацій. Це період утвердження  педагога – він триває від 10 до 20 років 

педагогічного стажу. Студенти, які  навчаються, також мають вже свій досвід:

загальнокультурний, індивідуальний, професійний.

 Цей етап на думку Г.Бєлєнької,  називається інтеграцією у педагогічне 

суспільство та соціальне середовище (самореалізація). Він створює умови  для 

закріплення єдності розвитку когнітивного та діяльнісного компонента фахової 

  46

підготовки та самореалізації всіх потенційних можливостей педагога в обраній 

сфері професійної діяльності. На цьому етапі відбувається розвиток аналітико-

синтетичних умінь, вибір методологічних орієнтирів діяльності, вдосконалення 

професійних умінь і набуття  та реалізація педагогічної майстерності, на базі

набутих знань.

 В сучасних реаліях педагогічної  праці самовдосконалення студента 

виступає незаперечною цінністю як основний шлях досягнення педагогом 

вершини професійного розвитку та високої  якості професійної діяльності.

Готовність до діяльності пов’язана  з досвідом особистості (що поєднує  їх

знання, уміння і навички) та розкривається  через єдність мотиваційного,

когнітивного і операційного компонентів, як відображення емоційно-вольової,

інтелектуальної та дієво-практичної сфери особистості.

 Головними компонентами готовності  до професійно-педагогічного 

самовдосконалення є мотиваційний, який обумовлює вмотивованість та

позитивний характер дій по самовдосконаленню, когнітивний, який сприяє їх

цілеспрямованості й осмисленості, та операційний, який забезпечує якість і 

творчий характер професійного самовдосконалення  студента.

Отже, закономірно, що й формування педагогічного іміджу здійснюватиметься 

у відповідності до вказаних компонентів. Спочатку у студентів має виникнути  і 

сформуватись мотивація іміджетворчої  діяльності. 

 Важливою характеристикою мотиваційного  компоненту готовності до 

професійно-педагогічного самовдосконалення, яка забезпечує досягнення

виключно позитивних особистісних змін в процесі роботи педагога над  собою,

є його розвинута гуманістична спрямованість, основними показниками якої

виступають відповідність власної  світоглядної позиції загальнолюдським

гуманістичним цінностям, сформованість  високих еталонів професійної праці 

та особистості, наявність високих  педагогічних ідеалів, що стають орієнтирам у 

його самовдосконаленні. Розвинута  мотивація професійно-педагогічного 

самовдосконалення спрямовує і  регулює процес професійного розвитку

  47

спеціаліста, визначає його цілеспрямованість  і активність до досягнення

вершин професіоналізму та виражається  у наявності стійких мотивів  до

самовдосконалення, глибоких особистісних переконань щодо важливості

постійного професійного зростання  як для успішності професійної діяльності,

так і для особистого розвитку студентів, у розвинутості стійкої суб’єктивної

позиції, що забезпечує самостійність, відповідальність і творчу активність та в 

утвердженні себе в ролі педагога.

 Після виникнення мотивів  діяльності необхідне набуття  знань, що й 

здійснюється особистістю самостійно (самонавчання), або під впливом 

цілеспрямованого научіння під  керівництвом педагога. Тобто запускається

активність когнітивного компоненту. Важливою особистісною передумовою 

самовдосконалення студента, яка лежить в основі когнітивного компоненту, є 

розвиненість його професійної  готовності та самосвідомості, що фіксується в 

наявності знань про сутність та  специфіку педагогічної професії в  єдності їх

діяльнісних і особистісних характеристик, здатності до виявлення педагогічних

проблем. 

На цьому етапі у студентів  під час навчання виникає вже  професійний 

іміджевий розвиток та змінюється мотивація [14, 22]. Студенти хочуть змінити 

імідж коли мета досягнута, закінчено  певний етап у житті, для зміни  свого 

статусу. Це особливо стосується студентів  магістратури, що розуміють і 

відчувають свій новий статус і  прагнуть відповідати йому як внутрішньо, так і 

зовнішньо. У студентському житті  це етап найбільш продуктивної роботи

особистості над собою.

Етап продуктивності, у свою чергу, має три етапи розвитку:

- етап вільного володіння професією,  що виявляється у формі творчості 

(збагачення свого досвіду особистим  творчим внеском, удосконалення, 

досягнення вершин, творче перетворення професійного середовища або його

проектування);

  48

- етап вільного володіння кількома  видами діяльності, які допомагають  в 

навчанні та професійній діяльності;

- етап творчого самопроектування  себе як особистості, професіонала 

(формування нових психологічних  і професійних якостей).

Аналіз спеціальних досліджень дозволив виокремити наступну

закономірність: на різних етапах професіоналізації  імідж формується різними 

засобами [14, 35]:

1) На етапі професійної підготовки (навчання у ВНЗ) забезпечується  базова 

іміджева компетентність, як система  знань внутрішніх і зовнішніх  механізмів

іміджеформуючої діяльності, володіння  базовими технологіями та

спеціальними техніками. А також  імідж моделювання, виявлення неповторної 

особистої ідентичності, проби ролів, примірювання стилів. Основними 

засобами виступають: навчання, надання  прикладу для наслідування,

моделювання.

2) На етапі професійного становлення  (включення у професійну діяльність)

відбувається цільове імідж-моделювання, у якому прослідковується

відповідність стилю професійним  завданням. Основними засобами виступають:

аналіз практичних ситуацій, проектування та моделювання, вправляння.

3) На етапі вільного професійного  розвитку (самостійної професійної 

діяльності) – концентрація неповторного іміджу, оформлення індивідуального 

стилю діяльності. Основними засобами виступають: самоаналіз,

експериментування, самонавчання.

 Імідж оптимізує професійну  діяльність особистості за умови: 

· опору на базові емоційно-образні  установки особистості; 

· використання образа або символу, що знаходиться в зоні найближчого 

розвитку, як зразка для наслідування; 

· організації у відповідності  до мети навчання соціального середовища,

прийняття та стимулювання розвитку, вирішення соціальних проблем 

особистого характеру;

  49

· регулювання напрямів розвитку особистості;

·  організації діяльності, що забезпечує психологічний захист і форсажний 

стан, підвищення активізації та ефективності діяльності (створення 

«ситуації успіху»).

Оптимізуючий ефект соціалізації за рахунок іміджевих механізмів

забезпечує: моделюючу, трансформуючу, смислову та образну, полегшену 

розумінню та мотивації ролі, врахування діалогічного характеру символу,

синтез образу і значущості, досягнення творчого і форсажного стану для 

перевтілення, формування нової домінанти  образу.

На основі вищесказаного можна  зробити висновок:

Педагогічний імідж не може бути заданим один раз і на завжди, його

потрібно створювати, і в основі його створення лежить копітка праця  над 

собою. Вона починається із мотиву, продовжується пошуком та використанням 

знань, діяльністю та корекцією свого  іміджу, оцінкою результатів роботи.

Основою формування іміджу педагога є мотивація, яка виступає

«вектором» іміджевої діяльності. Наступним важелем формування

педагогічного іміджу є естетичні  і особистісні якості педагога, що становлять в 

професійній культурі моральне ядро, в якому присутні в єдності  краса, добро,

істина, що сприяють пошуку різних форм творчості, насиченості діяльності

педагога.

Формування педагогічного іміджу проходить шлях у 5 етапів:

починається із сприйняття образу; продовжується  аналізом інформації та його

уявною корекцією; використанням, яке розкривається через примірювання і 

програвання окремих елементів  бажаного іміджу та подальшим вживанням  в 

образ; і закінчується робота привласненням  та індивідуалізацією обраного або 

бажаного іміджу. Це і є механізм його формування.

В процесі навчання  та спілкування  в колективі студенти змінюють своє

відношення до теми іміджу. Вони цікавляться  літературою та іншими

джерелами знань, спостерігають за студентами різних курсів та вчителями  для 

  50

оцінки їх іміджу, корекції свого  зовнішнього вигляду та відбору  внутрішніх

якостей особистості. Саме в процесі  навчання у ВНЗ виникає особистісний

іміджевий розвиток та використовується студентами іміджевий процес, як шлях

створення власного іміджу: від задуму до реалізації. Він починається із

зацікавленості студентів темою  іміджу, та виникненням бажання змінити  себе,

або вдосконалити, тому що студенти вже  мають певну мету, яка виступає

мотивацією до діяльності.

Стосовно закономірностей формування іміджу, то результати

теоретичного аналізу дозволяють стверджувати: на різних етапах

професіоналізації імідж формується різними засобами. На першому етапі  – 

навчання, надання прикладу для  наслідування, моделювання. На другому  – 

аналіз практичних ситуацій, проектування та моделювання, вправляння. На

третьому етапі, відповідно, самоаналіз, експериментування, самонавчання.

Закономірністю є й те, що імідж  оптимізує професійну діяльність

особистості.  Для цього необхідно  забезпечити наступні умови:

· опору на базові емоційно-образні  установки особистості; 

· використання образа або символу, що знаходиться в зоні найближчого 

розвитку, як зразка для наслідування; 

· організації у відповідності  до мети навчання соціального середовища,

прийняття та стимулювання розвитку, вирішення соціальних проблем 

особистого характеру;

· регулювання напрямів розвитку особистості;

·  організації діяльності, що забезпечує психологічний захист і форсажний 

стан, підвищення активізації та ефективності діяльності (створення 

«ситуації успіху»).

 

 

 

 

  51

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ:

Імідж являє собою своєрідну  закріплену в образах, символах і  нормах,

програму соціальної поведінки  людини. Класичний педагогічний імідж, або 

образ педагога, як взірця для наслідування дітьми, формувався поступово,

охоплюючи як внутрішні так і  зовнішні якості людини. Вчення про 

педагогічний імідж також формувалося  поступово і пройшло у своєму розвитку

ряд етапів: від початкового до сучасного. Сучасний етап є науковим, про що

свідчать цілеспрямовані дослідження  в освітній галузі, поява науки  – 

іміджелогії та професії іміджмейкера. На перших етапах значне місце серед 

якостей педагога посідали загальна ерудованість та ораторські здібності.

Згодом до них приєдналися моральні якості, вимоги до поведінки та

зовнішнього вигляду. На сьогоднішній день імідж педагога об’єднує комплекс

внутрішніх та зовнішніх якостей  особистості, що потребують цілеспрямованого

формування, розвитку та вдосконалення.

Розрізняють наступні типи педагогічного  іміджу: імідж самосприйняття;

імідж, що сприймається іншими та актуальний (потрібний в суспільстві) імідж.

Останній в свою чергу поділяється  на особистісний і професійний, кожен  із них 

може бути як позитивним, так і  негативним.

 Види іміджу також можуть  бути різними: дзеркальний –  відображення,

наче у дзеркалі особистого іміджу;  поточний – бачення існуючого  іміджу

педагога іншими людьми; груповий – імідж самої групи та особистості  в ній;