Формування педаг ог і чног о і мі джу майбутньог о вик ладача вищої шк оли в процесі маг і стерськ ої пі дг отовк и

суспільством як точка відліку  для подальшого розвитку.

У кожного педагога складові іміджу мають індивідуальні прояви:

зовнішній вигляд, комунікативність та внутрішнє «Я», яке є його головною

складовою. Мова є інтегруючою складовою  двох проявів педагогічного іміджу.

До структури іміджу відносяться  три групи пріоритетних якостей, що

формують позитивний імідж педагога.

  38

1. Природні якості, що складають  матрицю природних обдарувань  і 

характеризуються як мистецтво  «подобатися людям».

2. Основні якості як наслідок  освіти і виховання. 

3. Якості пов’язані із життєвим  та професійним досвідом.

Імідж виконує ряд різних функцій: адаптаційну, соціальну, розвивальну,

психологічного захисту та символьного  пізнання; він є механізмом успішної

соціалізації особистості в  сучасному світі.

Педагогічний імідж має такі структурні компоненти, визначені Л.М.

Мітіною: когнітивний, габітарний, кінетичний, вербальний або комунікативний

– єдність та досконалість яких становить  мистецтво подобатися людям –  одне з 

найголовніших бажань та прагнень педагога.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  39

 

 

 

1.3. Закономірності формування педагогічного  іміджу.

В основі розгляду питання про закономірності формування педагогічного 

іміджу лежить висунута нами гіпотеза про те, що імідж не формується

спонтанно, а є результатом цілеспрямованої  роботи педагога над собою в 

контексті вибудови взаємо поєднаних  компонентів: когнітивного, габітарного,

комунікативного або вербального  та кінетичного. Формування іміджу –  процес,

для якого характерні всі компоненти процесуальності, а саме цілемотивований,

когнітивний, діяльністний та оцінно-рефлексивний компоненти. Результатом 

ефективності процесу є створений  образ, або імідж.

 Цілемотивований компонент  – ціль, мотив в основі якого  лежить бажання 

змінити себе. 

Використовуючи когнітивний компонент  – педагог шукає знання,

використання яких допоможе йому при  вдосконаленні власного, або створенні 

собі нового іміджу.

 Діяльнісний компонент –  використання знань в безпосередній  роботі над 

собою, яка сприяє прояву творчості  та реалізації задуму по створенню  себе.

Оцінно-рефлексивний компонент –  оцінка проведеної роботи та 

створеного  педагогічного іміджу; це погляд на себе зі сторони та оцінка

іншими тебе самого.

Ці компоненти взаємозалежні і  використовуються в певній послідовності,

де цілемотивований компонент  є підгрунттям до створення педагогом 

індивідуального іміджу.

Рушієм формування педагогічного  іміджу є мотивація. Різноманітні

мотиви особистості виступають спонукальною силою в досягненні мети. Мотив 

і мета, на думку Б. Ломова, утворюють  свого роду «вектор» діяльності,

визначають її напрямок, а також  величину зусиль, які розвиває особистість 

  40

виконуючи її. Цей вектор виступає в ролі системоутворюючого фактора, що

організує всю систему психічних  процесів і станів, які формуються і 

розкриваються в процесі іміджевої  діяльності.

 Мотивація – це процес, в  результаті якого певна діяльність  набуває для 

індивіда особистого сенсу, створює  стійкість його інтересів до неї  і перетворює

зовнішню задану мету його діяльності у внутрішню потребу особи [20, 305].

Основна функція мотивації, за С. Рубінштейном – саморегуляція 

активності людини на окремих фазах  діяльності, передусім до і після  виконання 

дії. Серед мотивів, які сприяють підвищенню професійної кваліфікації вчителя,

є і мотиви зміни його іміджу [20, 303]. Різниця між тими хто досяг  успіху та

тими, хто це не зміг зробити, полягає  не в таланті, а в наполегливості, яка 

проявляється через мотивацію (відмітив А.Джексон). Внутрішня мотивація 

спонукає до дій, підтримує людину у хвилини подолання труднощів  та невдач,

це мрія – самореалізація, ідеї – творчість, самоствердження –  впевненість,

потрібність – особисте зростання, потреба спілкуванні та здоров’є [22, 78].

 Якщо ти не можеш підтримати  себе, то не потрібно чекати  позитивного 

результату від інших, говорить народна мудрість. Отже потрібно самому

створити мотив. Самомотивація  – виникає від слів «сам» і  «мотивація» та

визначає стан  людини, який стимулює її до успішних педагогічних дій.

За Маслоу  існують два типи мотивації [22, 24]:

1) психологічний - імідж орієнтований  на самовідчуття і самооцінку, в основі його 

лежить особиста інтуїція.

2) прагматичний - імідж орієнтований  на сприйняття – для більш  ефективного 

соціального впливу і досягнення зовнішньої мети, в його основі лежать знання і 

досвід.

 Стосовно мотивації створення  іміджу класифікація будується  на основі 

людських потреб [за Дж. Роттером]:

- визнання (потреба відчувати себе  компетентним);

- захисту (захист та допомога  у здійсненні мети);

  41

- домінування (потреба вплинути  на інших людей);

- незалежності (прийняття незалежних  рішень);

- любові і прив’язаності (потреба,  щоб вас розуміли і любили);

- фізичного комфорту (потреба в  хорошому здоров’ї та безпеці).

 

Формування педагогічного іміджу  є системою соціального формування

поведінки засобом ментальних стереотипів  і символів. На думку Н. Гузій,

системоутворюючим фактором, а також  однією із закономірностей 

формування педагогічного іміджу можна вважати естетичні якості

особистості вчителя. Естетичний потенціал  педагогічної культури дозволяє

вчителеві позбавитися унітарності  у вирішенні професійних задач, допомагає 

вирішити їх за законами краси та досконалості. Естетична культура гармонізує

педагогічний інтелект, емоційно-почуттєву, вольову і потребнісно-мотиваційну 

сферу професійної самосвідомості вчителя. Естетична розвиненість вчителя 

стимулює роботу педагогічної уяви та фантазії, збагачує образність та

асоціативність професійного мислення, витончується культура почуттів,

емоційної виразності професійної  поведінки та зовнішнього вигляду,

виховується наполегливість, терплячість  та вміння керувати собою [20. 286].

 Особливий інтерес для усвідомлення  системоутворюючої ролі 

естетичного компоненту в професійній  культурі педагога становить ідея

єдності краси, добра, істини, що обумовлює  невичерпні  евристичні, пошукові

форми педагогічної творчості. Відчуття та розуміння педагогом краси  підвищує 

здатність до співробітництва, до духовної та інтелектуальної насиченості 

педагогічної діяльності.

 Імідж може формуватися на  основі даних зовнішності людини  та її 

психологічних характеристик як за першим уявленням, так і в процесі 

взаємодії. Його формування є досягненням  впливу зовнішніх якостей і 

виразності внутрішнього образу педагога на особистість. Змальовування,

створення та розігрування образа назовні  – все це передбачає володіння 

  42

прийомами матеріалізації іміджу, знаходженню  нової форми образу, контуру,

силуету, конфігурацій, що потребує «прописування  зовнішніх фарб»,

безпосереднього ситуативного «обігравання»  внутрішніх якостей через 

володіння технікою міні сцени [14, 73].

 Формування нового іміджу  можна розглядати і як вияв  зони найближчого 

розвитку, «визначення образу на зростання». Весь процес формування нового

іміджу можна розділити на чотири етапи: імідж-аналіз, імідж-креатив,

імідж-дизайн та імідж-промоушен. [14, 127].

 Спочатку проводиться аналіз  зовнішності та якостей людини, її 

потенціалу, можливостей, а згодом знаходиться ідея перевтілення. Після  цього 

будується нова картинка, яка через  певний час буде представлена суспільству.

 Іміджеформуюча діяльність  педагога повинна виконуватися  в зоні 

найближчого розвитку – це може бути образ, який можна досягнути при  деяких

злиттях зі сторони педагога та допомозі ззовні.

 Спроби створити собі імідж  – це спосіб самовиховання,  розуміння своїх 

можливостей. Роботу з формування іміджу можна уявити у вигляді  наступної 

моделі: визначання вимог групи, сильних  і слабких сторін особистості,

формування образу (підсилення позитивних моментів), переведення потрібних 

характеристик особи у вербальну, візуальну та процесуальну форму [22, 59].

      Формується індивідуальний  імідж в процесі соціальних  комунікацій, де в 

закодованому вигляді відбито  основні психологічні процеси (рівень

тривожності, рефлекторності, копіювання, емоції), шифр існує у вигляді 

символів на рівні зовнішніх  проявів. Рівень ефективності індивідуального 

іміджу педагога впливає на успішність його діяльності і несе в собі відбиток

змісту особистості вчителя. Успішність особистісного іміджу будуть оцінювати 

різні групи людей, які висловлюють  суперечні вимоги, тому імідж повинен 

бути гнучким, самостійним, толерантним; він повинен будуватися

індивідуально з погляду на конкретні  характеристики, вік учнів чи студентів  та

  43

соціальну ситуацію.  Будується  він, здебільш, під впливом педагога, залежить

від стилю керівництва, культури викладача  та його системи поглядів [28].

   Етапи формування педагогічного  іміджу можна представити наступною 

схемою: 

1 етап: сприйняття образу на  основі якого буде будуватися  цілісний 

імідж; 

2 етап: аналіз інформації та  уявна корекція сприйнятого образу  у 

відповідності до ідеального образу та індивідуальних особистостей того, хто 

сприймає;

3 етап: використання (примірювання, програвання)  окремих елементів 

бажаного іміджу: стилю спілкування, техніки володіння жестами, одяг тощо;

4 етап: «вживання» в образ; 

5 етап: привласнення та індивідуалізація  обраного (бажаного) образу.

Зазначимо, що ряд науковців, які  досліджували проблеми формування

педагогічного іміджу у студентів  та лінії їхньої педагогічної поведінки [2, 12,

27] зазначають, що на першому  етапі важливе значення має  реальний образ 

педагога, що виступає в наступному зразком для наслідування студентами.

Якщо ж такого образу немає в  реальному житті студентів, вони створюють його

на основі ідеальних уявлень, інформації, отриманої з літературних джерел чи

інших засобів інформації.

На етапі аналізу відбувається співставлення власних та бажаних  якостей,

приймається рішення про можливість та доцільність їх використання,

здійснюється корекція у відповідності  до типу власного темпераменту,

особливостей розвитку фізичної та інтелектуальної сфери, фінансових

можливостей тощо.

 Для третього етапу характерним  є робота з окремими компонентами 

бажаного іміджу. 

Найвідповідальнішим є четвертий  етап – вживання в образ, який

ефективно відбувається в процесі  педагогічної практики, коли студенти самою 

  44

формою організації навчальної діяльності поставлені в умови необхідності

рольового використання педагогічного  іміджу. 

Наступний (п’ятий) етап є пролонгованим  у часі і таким, що віддзеркалює

всі внутрішні зміни, що відбуваються в інтелектуальному та моральному

розвитку особистості. 

Стосовно закономірностей формування педагогічного іміджу у 

студентів, зазначимо наступне:

На різних етапах розвитку студентів  імідж формується по різному, у 

відповідності до етапів професійного зростання педагога А. Маркова визначає

такі етапи професійного зростання:

· Етап адаптації до професії –  засвоєння студентами норм, менталітетів;

відбувається внутрішній розвиток студента;

· Етап самоактуалізації в професії – друга стадія, протягом якої

відбувається аналіз студентом  своїх можливостей, саморозвиток засобами 

професійної практики, усвідомлення своїх позитивних і негативних

якостей, а згодом і закріплення  індивідуального стилю, самореалізація в 

професійній діяльності та самовдосконалення. Цей стан відповідає стадії

автономності і продовжується  три-пять  років навчання у вузі. Цей етап,

на нашу думку,  умовно можна  поділити на два етапи: початковий і 

основний.

 На початковому етапі, згідно  досліджень О. Власової, поряд  із впливом 

педагогічного середовища на особистість, виникає і вплив особистості  на

педагогічне середовище. Сила впливу педагогічного середовища на

формування особистості переважає  силу впливу суб’єкта діяльності на

педагогічний процес. У цей час  самооцінка та концепція розвитку

стабілізуються на основі формування ціннісних орієнтацій, світоглядних

переконань у зв’язку з адекватним усвідомленням власних особистісних

якостей, завдяки збільшенню кола осіб в процесі спілкування.

  45

Цей етап можна назвати етапом індивідуалізації: розвитку на основі  отриманих 

знань, індивідуально забарвлених  професійно значущих якостей та здібностей

особистості, професійних умінь [2, 37]. Він спрямований на найповніше

розкриття особистості та ампліфікацію її розвитку, опанування широкого кола

педагогічних знань, формування світоглядних позицій, оволодіння основними