Формування педаг ог і чног о і мі джу майбутньог о вик ладача вищої шк оли в процесі маг і стерськ ої пі дг отовк и

можливо. Він думає про те, як вчити, щоб напій науки діти могли  проковтнути 

без побоїв, без крику, без насилля, без огиди, словом привітно і приємно.

Школа не могла терпіти такого вчителя, який не наділений мораллю, чесністю.

  9

Від учителя вимагалося бути освіченим  і завжди прагнути до розширення своїх 

знань і досвіду [26].

Четвертий етап – конкретизація  вимог до педагога в епоху Просвітництва.

Послідовник Я. Коменського Й.Песталоцці вважав, що вчителем має бути

не просто освічена людина, підготована  до того, щоб передавати дітям свої

знання. Він має, насамперед, щиро любити дітей, будувати навчання і 

виховання на основі знань про фізичні  і психічні особливості учнів, незмінно

виявляти у своїй діяльності педагогічний такт. Високо цінував  Песталоцці в 

учителеві такі риси, як кмітливість, життєрадісність і безпосередність,

скромність, моральну чистоту. Саме ці якості учителя здатні допомогти  йому

завоювати симпатії дітей, увійти з  ними у тісне спілкування, користуватися  з їх

боку заслуженою любов’ю та повагою. І лише за цієї умови учитель в  змозі 

буде всім своїм виглядом і поведінкою служити гідним прикладом для  дітей 

[46, 87].

Автор концепції виховання джентльмена  – англійський філософ Джон

Локк, розробив програму виховання  хлопчика для дітей аристократичного

походження починаючи з раннього віку та систему формування характеру. Він 

прагнув, щоб сам вчитель спочатку був джентльменом, виховував вільну

особистість, не зазіхав на її свободу [46, 85].

Французький мислитель Ж.-Ж. Руссо  обґрунтував у книзі «Еміль, або  Про 

виховання» ідеал природо відповідного виховання. На його думку наставник 

повинен давати дитині можливість відчувати  себе господарем середовища та

налаштовувати її на самостійний пошук  істини. 

      У ХVІІ – ХVІІІ  столітті випускник Києво-Могилянської  академії, мав 

володіти кількома мовами, трьома стилями мовлення. Найвидатнішим 

оратором вважався той, хто визначався у всіх цих стилях, застосовував їх

відповідно до справи [20, 29]. 

Вітчизняний педагог Г. Сковорода  був взірцем гармонії, мудрості і  таланту 

педагога. Він створив етичний  ідеал вільної, незалежної людини, наставника

  10

молоді, з високою гідністю, який володіє скарбами «спокою нерушеного»,

«здоров’я міцного», «серцем незламним», «зрівноваженим духом», «мудрою 

розсудливістю», «веселістю ясною», закликав не марнувати час, а «з радістю 

творити добро» [20, 291].

П’ятий етап – формування вимог  до педагога в період розвитку

капіталістичних відносин, у який остаточно сформувалася класична педагогіка

Нового часу, утвердилася в науці  ідея про невичерпні можливості людини,

неповторність особистості.

Представник даного періоду, англійський  фабрикант Роберт Оуен ретельно

добирав педагогів для Нью-Ленаркського «Нового інституту формування

характеру». Природна доброта у  них повинна була поєднуватися з  привітністю 

та розумом, правдивістю, умінням  розуміти дітей та впливати на них  не

методом покарань, а любов’ю та заохоченням, через організацію  спільної,

цікавої діяльності [46, 90].

На думку німецького педагога Адольфа  Дістервега, хороший учитель 

повинен досконало володіти своїм  предметом, любити свою професію і дітей.

Справжній вчитель має твердо і  неухильно втілювати в життя  свої педагогічні 

принципи та не відступати від них [2, 10].

Значний вплив на педагогічну науку  і практику справили ідеї письменника 

і педагога Льва Толстого. Він вказував, що основними рисами народного 

вчителя має бути – любов до дітей та педагогічної праці, а також  педагогічна 

майстерність, або «талант». Ним  була запропонована своєрідна ієрархія

складових професіоналізму вчителя: якщо вчитель любить свою справу, то він 

буде хорошим вчителем, якщо вчитель  любить дітей, як батько або мати, то він 

буде кращим ніж той вчитель, що прочитав усі книги, але не любить ні своєї 

справи, ні своїх учнів, якщо учитель  поєднує у собі знання, любов до справи та

учнів – тоді він є досконалим вчителем [2, 11].

  11

 К.Ушинський  справедливо  вважав, що справа вчителя скромна  ззовні – є 

однією з великих справ в  історії людства. Виховання «...має  просвітити

свідомість людини, щоб перед  її очима лежав ясний шлях добра» [46, 93].

Шостий етап – розвиток наукових ідей про вимоги до особистості вчителя 

в період побудови соціалізму. Це період створення новітніх концепцій, де за

основу береться особистість дитини, бо вона – є «унікальним світом», який

педагог повинен зрозуміти, прийняти і знайти з ним шляхи взаємодії.

Видатний український педагог  Антон Макаренко, серед вимог  до

професійних якостей педагога, визначив можливість і уважне ставлення до

особистості. Він застерігав, що учні вибирають вчителя і більш  за все цінують 

його за майстерність, кваліфікацію, золоті руки, глибоке знання предмету та

ясний розум [2, 11]. Основними професійними якостями вчителя є:

працьовитість, цілеспрямованість, воля, мужність та самовідданість. А.

Макаренко також вважав, що вчитель  не може нехтувати естетикою свого 

зовнішнього вигляду. У закладі, де він працював, було прийнято на роботу

приходити в найкращому одязі. Учитель  з нечищеним взуттям та несвіжою

носовою хустинкою не допускався на урок.

  Образ ідеального педагога  вимальовується в творах В.  Сухомлинського,

який  узагальнив всі вимоги до цілісної моделі особистості та сформував  сто 

порад вчителю школи. Ним було розроблено поняття «хороший вчитель», як

людина, яка любить дітей та відчуває радість від спілкування з  ними, вміє

дружити та вірить, що кожна дитина може стати хорошою людиною, приймає 

близько до серця дитячі радощі, біди, знає душу дитини [46, 103]. Особливу

увагу він звертав на внутрішню  культуру та етику поведінки і  спілкування 

вчителя.  Він вважав, що вчителю, перш ніж робити дисциплінарне зауваження

учневі, треба легенько доторкнутися до плеча чи покласти руку на голову,

заглянути в очі. Така поведінка  вчителя воістину гуманна.

Шалва Олександрович Амонашвілі порівнював професію педагога з 

професією актора і заповідав «Даруй себе дітям!» На думку Ш.О. Амонашвілі

  12

педагог повинен  бути добрим, любити дітей такими, які вони є; уміти  розуміти

їх та цінувати їхні почуття, рахуватися з їх думками, та не підпорядковувати

своїй силі, бути оптимістом, володіти здатністю перевтілюватися та вдало 

входити в образ [46, 104]. Його думки  співзвучні з думкою К.С.

Станіславського про те, що якщо образ  вчителя приємний, добре сприймається,

то в ньому вже закладена  початкова сила духовного зростання. Такого вчителя 

хочеться слухати і йти за ним [57, 36].  

Сучасний етап – період розвитку спеціальних досліджень та наукових

підходів до формування  образу педагога.

Професійний метод вивчення особистості  та діяльності вчителя  розкрили

такі українські педагоги, як Ф.Гоноболін [11], І.Зязюн [42], Н.Кузьміна [27],

О.Мороз [37], Д.Ніколенко [40], В.Сластьонін [54] та інші.

Професіограму вихователя дошкільного  закладу розробили Н. Гузій [20],

Л.Завгородня [18] та Т.Поніманська [46]. Термін «професіограма» буквально 

означає опис професії і є всебічною  характеристикою тих рис особистості, що

забезпечують успішне виконання  роботи.

Професіограма вчителя – це його первісна якісно-описова модель [56, 4].

За останні роки було створено ряд  професіограм учителів різних

спеціальностей, але найбільш повне  узагальнення необхідних педагогові

професійних якостей здійснено  в роботах І.Зязюна [41] та О.Мороза [37], які 

змогли розкрити і методику їх формування у студентів в процесі навчання.

Сучасний етап дослідження вимог  до особистості педагога можна назвати 

іміджевим, або технологічним. Іміджевий  етап – це період створення нових 

іміджевих технологій, які розкривають  сучасні підходи до побудови іміджу та

їх вплив на особистість. Це період становлення педагогічної іміджелогії, як

нової інтегрованої галузі педагогічного  знання, яка спирається на глибоке 

коріння в історії педагогічної думки. Він починається ще в 60-ті роки XX

сторіччя і продовжується зараз.

  13

 Слово імідж з'явилося в  нашій мові у кінці 60-х році XX століття, а в 90-х 

роках вийшла книга В. Шепеля „Имидж и секреты личного обаяния”, в  якій він 

визначив формування нової галузі наукових досліджень – іміджелогії, науки,

що не тільки будує імідж практично, а й пояснює його аспекти. Кінець XX

сторіччя ознаменувався виникненням  нової професії – іміджмейкера, або 

людини, яка професійно та досконало  володіє мистецтвом створювати імідж 

іншій людині.

Щаслива та людина, яка вабить до себе іміджем від Бога. Але привертають 

до себе симпатії та увагу люди, котрі з успіхом створюють  свій творчий імідж 

завдяки технології самопрезентації [67, 7].

В останні роки з’явилося немало робіт присвячених іміджу та іміджелогії,

які містять наукове обґрунтування  окремих практичних результатів  з побудови

іміджу [28, 44, 48].

Цікавим для вивчення є унікальний курс по створенню особистого іміджу

на основі іміджевої технології [14, 130], у якій розкриваються не тільки саме

поняття, критерії та етапи формування іміджу, а також його моделювання  на

основі іміджевих технологій.

Відома також японська іміджева технологія (JIS), яка виділяє основні 

компоненти іміджу, визначає знакові  характеристики особистості, виявляє 

додаткові складові іміджу та розкриває  способи реалізації креативних

іміджевих ідей.

Поява вчителя, який усвідомлено створює  свій особистий імідж, дозволяє

говорити про виникнення нової  галузі іміджелогії – педагогічної, яка дозволяє

по новому подивитися на навчання у вищих закладах та на самого педагога.

А. Калюжний у своїй роботі «Психология  формирования имиджа учителя»

здійснив не тільки теоретичне обґрунтування  природи іміджу вчителя, його

характеристики і типів, а також  описав інструментарій його формування [22,

42].

  14

 Цілезмістовні компоненти підготовки  педагога в аспекті категорії 

професіоналізму були розроблені Н. Гузій. Нею були розкриті механізми 

формування іміджу та технологія його побудови, як система послідовних  етапів

створення образу вчителя, органічно  пов’язаних між собою [20, 300].

Узагальнюючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки: 

- Імідж являє собою своєрідну  закріплену в образах, символах  і нормах,

програму соціальної поведінки  людини.

- Імідж, або образ педагога, як  взірця для наслідування дітьми, формувався 

поступово, охоплюючи як внутрішні  так і зовнішні якості людини.

- Вчення про педагогічний імідж  формувалося поступово і пройшло  у 

своєму розвитку 6 етапів: від початкового  до сучасного.

- Сучасний етап є науковим, про  що свідчать цілеспрямовані дослідження  в 

освітній галузі, поява науки  – іміджелогії та професії іміджмейкера.

- На перших етапах значне  місце серед якостей педагога  посідали загальна 

ерудованість та ораторські здібності. Згодом до них приєдналися 

моральні якості, вимоги до поведінки  та зовнішнього вигляду. На

сьогоднішній день імідж педагога об’єднує комплекс внутрішніх та

зовнішніх якостей особистості, що потребують цілеспрямованого

формування, розвитку та вдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  15

 

 

 

 

1.2.Поняття та складові педагогічного  іміджу.

Поняття імідж в останні роки міцно увійшло до  словника сучасної

людини. Воно виникло від латинського  слова imago – «образ», яке пов’язано  з 

іншим латинським словом – imitate, «імітувати», «відтворювати» [14, 7].

 У словнику російської мови  слово «образ» має декілька  значень: «вид», 

«уявлення», «тип», «характер» [14, 12].

Те, що в англійському світі називається  поняттям «імідж», в російській

мові трактується як «думка», «судження», які висловлюють оцінку, відношення

та погляд.

Імідж – це цілеспрямовано сформований  образ, багатозначне послання,

адресоване різним людям, взаємозбагачуючий  діалог, багатообразний,

стереотипний або особистісний [14, 4].

Отже, під образом ми розуміємо  не тільки візуально сприйнятий зовнішній 

вигляд, але і образ мислення, дій та вчинків людини. Слово «образ» 

використовується в широкому розумінні  – як уявлення про людину. Це означає,

що поняття імідж може трактуватися і так: це оцінка людини іншими людьми:

якою вони її бачать, як оцінюють та як до неї відносяться.

        Імідж є  прийомом психологічного впливу  на особистість, способом 

саморегулювання та самонавіювання, найважливішим елементом 

передстартової підготовки, необхідним атрибутом різних досягнень. В ньому 

відображена сукупність як реальних, так і очікуваних якостей. Успішність

іміджевого впливу обумовлена спектром особистісних і образних

трансформацій. Умови для такого перевтілення забезпечуються емоційністю,

творчим станом та інсайтовими іміджевими ідеями [14, 14].

  16

        А. Калюжний  визначив такі основні підходи  до іміджу: перший,