Формування педаг ог і чног о і мі джу майбутньог о вик ладача вищої шк оли в процесі маг і стерськ ої пі дг отовк и

створювати для себе певний образ. Ця думка просліджується також в  роботах 

Богуш А., Бєлєнької Г., Луценко І.О., Гавриш Н., Луцан Н.І..

Естетична виразність педагога   виявляється у тому, наскільки  привітний у 

нього вираз обличчя, у здібності  та стриманості рухів, поставі, які  є 

невербальними засобами та елементами самореклами та невербальним засобом 

спілкування.

На нашу думку, правильна постава, створює враження спокою, впевненості 

та високої самооцінки. Досить впевненою  повинна бути і хода: усе говорить

про зібраність та діловитість. 

Самостійне і досить значне місце  серед невербальних засобів самореклами 

посідає міміка і жестикуляція. Використовуючи їх можна продемонструвати

своє ставлення до аудиторії  та емоційний стан. Проте найбільша  увага 

приділяється експресії обличчя.

Один мудрець сказав, що життя  не що інше, як робота над своїм обличчям.

Воно є головною складовою іміджу. Почуття, які ми показуємо обличчям,

здійснює ще більший вплив ніж  одяг та аксесуари. Усвідомлене використання

очей підвищує силу внутрішніх слів на 25%, [22, 79].

 Для викладача важливо не  тільки вміти управляти експресією  обличчя, а й 

імітувати різні стани для демонстрування свого ставлення до аудиторії. На

довіру і контакт налаштовують і приємний вигляд; відкритий, приємний,

прямий погляд, зосередженість та діловитість. 

  31

Слід пам’ятати, що жести та міміка допомагають продемонструвати

психічний стан, доповнюють інформацію про людину її бажання та

відношення, розташовують до себе співрозмовника [67, 8].

Педагог повинен вміти читати «мову  тіла» та рис обличчя для того, щоб 

знати як вести себе правильно із оточуючими людьми, відчувати їх. Він 

постійно спілкується із іншими вчителями, учнями, батьками вихованців, і тому

повинен уникати конфліктів, непорозумінь, суперечок, тобто не порушувати

стандарти культурної поведінки. Тому педагогу потрібно володіти мистецтвом

спілкування, яке розкривається  не тільки в мові, а в етикеті  і хороших манерах.

Під етикетом ми розуміємо засіб  комунікації і форму поведінки  та

своєрідну систему знаків, які повинен  знати та вміти використовувати  педагог.

Сюди ми відносимо: манери спілкування, мистецтво вести бесіду, словесні

форми вітання; правильне використання жестів, міміки, погляду, виразності

обличчя; розташування співрозмовника в просторі та ставлення до нього;

вміння підбирати одяг та естетично  виглядати [3, 13].

Має велике значення місце перебування  викладача при його спілкуванні  із

студентами. Найкраще говорити, знаходячись  поблизу і на рівні з ними. Ця

умова забезпечить  можливість створення  значно інтенсивної та привабливішої 

обстановки. 

Експериментальні дослідження, проведені  П.С.Гуревичем, свідчать про те,

що при визначенні оптимальної  манери спілкування мають значення характер

взаємин з аудиторією, соціальний престиж викладача, зміст розмови, розмір

приміщення. Адже лектор часто зменшує  дистанцію спілкування, щоб створити

«ефект довіри» у слухачів, забезпечити  більшу «відкритість» спілкування.

Внутрішнє «Я» є головною із складових  педагогічного іміджу, тому що

уміння подобатися та розташовувати  до себе інших людей є необхідною якістю 

професійного спілкування.

Дуже важливо, щоб зовнішній  імідж не розходився з внутрішніми 

установками учителя, відповідав його характеру і поглядам [45, 301].

  32

Діяльність є переходом особистого внутрішнього у зовнішнє – продуктивне.

Частіше всього – це несхожість, оформлення себе зовнішньо, експресія, уміння

піднести свою особистість, зробити  її неповторною у кожній складовій 

педагогічного процесу. Внутрішнє  «Я» розкривається через темперамент,

характер, мотивацію, спрямованість, інтереси, здібності, самооцінку, моральні

та вольові якості, компетентність, правильне будівництво спілкування, вміння

здійснювати педагогічний вплив.

 Внутрішній образ – це  особиста культура вчителя: безпосередність  і 

свобода, привабливість, емоційність, гра уяви, витонченість, шлях постановки і 

вирішення проблем, уміння презентувати себе, асоціативне бачення,

внутрішній настрій на творчість, витримка в публічних умовах та інші складові

[22, 12].

Роль особистості викладача  в педагогіці важко переоцінити, він в процесі 

діяльності приймає найважливіші для своїх студентів рішення. Індивідуальна 

мораль викладача повинна поєднуватись із відповідальністю за кожен свій

крок, свідомою, добровільною спрямованістю  діяльності, повагою до

особистості студента, толерантністю, багатим внутрішнім світом і моральним 

здоров’ям.

Виховання особистості залежить, передусім, від особистості педагога – 

носія загальноприйнятих, усталених  чи неортодоксальних, нетрадиційних 

підходів до організації навчально-виховного  процесу. Учитель як організатор 

культурної діяльності забезпечує систематичний інформаційний вплив, формує

у кожного учасника освітнього процесу  ідеї, цінності, зразки поведінки.

Практична роль емоцій в професійній  діяльності, на жаль, оцінюється не

повністю і неоднозначно. На нашу думку, майбутніх вчителів не готують  до

можливих емоційних перевантажень, не формують знання, уміння та

особистісні якості необхідні для  подолання емоційних труднощів  професії.

Оволодіння майбутнім педагогом  етики характеризує його професійну

культуру і є важливим аспектом становлення іміджу. Без сумніву, педагог має 

  33

бути високоморальною людиною, що виявляється в його педагогічній культурі:

щирості і доступності у педагогічному  спілкуванні; доброзичливості,

коректності, тактовності та толерантності. І тому, на нашу думку, йому мають 

бути притаманні загальнолюдські  моральні риси: патріотизм, гуманізм,

відповідальність і працелюбність, а також професійні моральні якості: совість,

професійна чесність, скромність, об’єктивність, відповідальність та вольові 

якості, які проявляються в дисциплінованості, вимогливості, самоконтролі [42,

47].

Цікавим є факт схожості портрету хорошого педагога, отриманий на основі

даних американських і російських досліджень. В узагальненому вигляді  йому

притаманні такі якості як: гуманізм, справедливість, демократизм, здатність  до

емпатії; він легко входить і  налагоджує контакт з класом та окремими учнями.

На наш погляд якості, які входять  до стереотипу образу ідеального вчителя 

можна зрозуміти як систему вимог, які висувають учні до іміджу педагога в 

сучасних умовах. 

Професійна культура педагога розкриває  особливості педагогічної уяви та

уваги, пам’яті та переживань, педагогічного  мислення та здібностей,

вироблення ідеального світогляду. Специфіка педагогічної творчості  полягає у 

високій соціальній відповідальності та гуманізмі, спільному творчому

характеру вчительської праці. Творча активність педагога мотивується 

системою загальнолюдських та професійних  цінностей, соціально–педагогічних

поглядів та ідеалів, розвитком  педагогічного інтелекту та емоційної  чутливості,

емпатії та рефлексії [20, 285].

До внутрішнього «Я» відносимо  і професійну компетентність педагога – 

головний інструмент його особистості  та іміджу, яка визначається високим 

рівнем педагогічної діяльності, реалізує особистість викладача, визначає

співвідношення професійних знань  і умінь та психолого-педагогічні  якості. А 

ще під педагогічною компетентністю вчителя ми розуміємо гармонійне

  34

поєднання знань викладачем предмету, дидактики та методики викладання,

вмінь і навичок професійного спілкування.

Психологічні дослідження показують  різний відсоток отримання 

інформації людиною вербальним та невербальним шляхом. Це показано в 

діаграмі 1.2. 

невербальним 

шляхом

65%

вербальним 

шляхом 

35%

невербальним

шляхом

вербальним шляхом

 

Діаграма 1.2: Отримання інформації вербальним та невербальним шляхом.

Отже, можна зробити висновок, що невербальні засоби впливу на людину

більш ефективніші.

 Існують різні підходи до  визначення структурних компонентів 

педагогічного іміджу, які запропонували  Л.Мітіна, А.Панасюк, Г.Почепцов,

В.Шепель. Так, наприклад, Л.Мітіна пропонує розглядати професійний імідж у 

взаємозв’язку наступних складових, що показано на рис. 1.5.       

 

  35

 

 

 

 

 

 

 

  Складові іміджу 

                                                         

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.5: Структурні компоненти іміджу.

 

             Спеціалісти визначають імідж  як мистецтво подобатися людям, 

«збільшене скло, що знаходить ділові і особистісні якості людина» [В.Шепель],

як погляд іншого, сприйняття людини людиною, як  публічне «Я» людини

[Г. Почетков], «картинка із зовні,  яка рекламує те, що у середині»  [Сэмпсон].

Особиста привабливість, на думку  П.Мангерацці, Б.Хатунцева, розглядається 

як «суб’єктивний засіб побудови ореола навколо себе, що сприяє формуванню

людини»[14, 59]. Формування особистої  привабливості супроводжується 

великою роботою над собою та приносить хороші результати: формує

позитивні установки по відношенню до себе у навколишніх, робить

спілкування приємним і комфортним [22, 101].

 

Габітарний 

 

когнітивний  

Вербальний або 

комунікативний 

 

Кінетичний 

Знання,

методи 

впливу 

Морально-

етичні 

установки,

стереотипи 

Зовнішній

вигляд,

костюм,

зачіска 

Жести,

міміка,

рухи тіла

Словесний,

вміння говорити

і писати

 

Мистецтво подобатися людям 

  36

 Описавши типи, види і складові  іміджу не можна не сказати  про його 

функції. Імідж є механізмом успішної соціалізації особистості в сучасному 

світі, виконує різні функції: адаптаційну, соціальну, розвивальну,

психологічного захисту, символьного  впізнання, які показані  на рисунку 1.6.

Функції іміджу

 

Символьного впізнання        Адаптації        Захисту     Розвивальна    Соціальна  

 

Рис.1.6.: Функції іміджу.

Імідж дозволяє оптимізувати соціальні, професійні та особистісні 

досягнення особистості за рахунок  створення мети, яка стимулює до розвитку

його внутрішні і зовнішні складові.

Механізм адаптації  сприяє  визначенню себе в соціальній реальності за

рахунок розуміння і моделювання  необхідних ознак, які символізують

внутрішню суть.

Соціальна функція передбачає: збереження, концентрації, кодування, 

соціальної поведінки в умовах певних груп та норм їхньої моралі.

Розвивальна функція висвітлює  механізм гармонії – рівне співвідношення

частин внутрішнього і зовнішнього  іміджу та механізм трансформації – 

перевтілення особистості через  моделювання необхідних емоційних  стенів, а 

також механізм самонастрою – символьне, образне та словесне

самонавіювання.

 Функція психологічного захисту  запускає механізм  використання  іміджу з 

метою приховання недоліків, позбавлення  від тривожності, оптимізації своєї 

поведінки з метою максимального  впливу на інших.

Функція символьного впізнання  інформує про готовність людини до

обміну цінностями.

Нами були розглянуті ще й інші підходи до визначення структурних 

компонентів, але ми зупинилися на структурі запропонованій Л.М.Мітіною, так 

  37

як в ній розглянуті найбільш значущі складові педагогічного  іміджу, на яких

має зосереджуватись викладач при  підготовці майбутніх педагогів. 

 Аналіз психолого-педагогічної  літератури надав можливості  для 

ствердження: в роботі викладача  немає дрібниць: все має сенс, на все треба 

звертати увагу та тримати під  контролем. Лише за цих умов викладач має шанс

досягти успіху в діяльності та отримати задоволення від неї.

Таким чином можемо підсумувати:

Педагогічний імідж – це образ  педагога, що створюється ним відповідно

до його відношення до ідеального стилю професійної діяльності, зовнішнього 

вигляду та характеру спілкування, який активно впливає на формування його

педагогічної культури.

Розрізняють наступні типи педагогічного  іміджу: імідж самосприйняття;

імідж, що сприймається іншими та актуальний (потрібний в суспільстві) імідж.

Останній в свою чергу поділяється  на особистісний і професійний, кожен  із них 

може бути як позитивним, так і  негативним.

 Види іміджу також можуть  бути різними: дзеркальний –  відображення,

наче у дзеркалі особистого іміджу;  поточний – бачення існуючого  іміджу

педагога іншими людьми; груповий – імідж самої групи та особистості  в ній;

множинний – поєднує в собі декілька структур замість однієї групи та

узагальнює загальноприйняті, унормовані внутрішні та зовнішні якості людей 

певної професії, соціального стану, громадянства тощо. Множинний імідж  – 

основа створення «класики», тобто  класичного образу, що сприймається