Формирование конструктивного общения у детей дошкольного возраста

На нашу думку, гуманістичні ідеали в освітньо-виховну систему, за підходом дорослих до дитини, найповніше втілюють особистісно орієнтовані технології, до яких (за Г.К. Селевко) входять гуманно-особистісні технології співробітництва, вільного виховання [38].

Особистісно орієнтовані технології в центр уваги ставлять цілісну особистість, яка прагне творчої самореалізації. Вони розвивають здатність особистості свідомо та відповідально робити вибір у житті.

В особистісно орієнтованих технологіях використовуються методи, форми і засоби навчання та виховання, які враховують індивідуальні особливості кожної дитини. А тому розвиток особистості дитини здійснюється в атмосфері допомоги, підтримки, піклування, соціально-педагогічного захисту, співпраці.

Психолого-педагогічне  обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості дитини, педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють у створенні та реалізації особистісного підходу Проблеми особистісного підходу, педагогіки гуманізму, гуманістичної, педагогічної психології знайшли своє відображення в педагогічних системах та публікаціях видатних педагогів, дослідників (Ш. Амонашвілі, І. Беха, С. Кона, О. Кононко, А. Петровського, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, В. Шата-лова, І. Якиманської та ін.), в гуманістичній психології (Р. Берне, А. Маслоу, Р. Мей, Дж. Олпорт, К. Роджерс, Е. Фром, В. Франкль та ін.). Згідно з дослідженнями цих авторів, дитина визнається центральною фігурою освітньо-виховного процесу. У вітчизняній психології проблема особистісного підходу вперше була поставлена в 60-70-ті роки минулого століття такими науковцями, як Л. І. Божович, Н.С. Лейтес, К.К. Платонов та ін. Розв'язання цієї проблеми вони пов'язували з необхідністю цілісного вивчення психіки людини. Так, К.К. Платонов вважав особистісний підхід загальним принципом психології, яка має справу з цілістю, а не з окремими її аспектами [ЗО].

Розвиток та поширення  нових гуманістичних педагогічних  ідей отримали назву «особистісно орієнтований підхід».

В українському педагогічному словнику С. Гончаренка дається визначення терміна «особистісний підхід». Це послідовне ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб'єкта власного розвитку і як до суб'єкта виховної взаємодії. Особистісний підхід — базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною й колективом; передбачає допомогу вихованцю в усвідомленні себе особистістю, у виявленні, розкритті його можливостей, становленні самосвідомості, у здійсненні особистісно значущих і суспільно прийнятних самовизначення, самореалізації та самоутвердження. Сучасне розуміння особистісного (або особистісно орієнтованого) підходу визначили в 60-ті роки представники напряму гуманістичної психології (К. Роджерс, Р. Мей, А. Маслоу, В. Франкль), які твердили, що повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, коли сім'я, школа, дитячі заклади служитимуть лабораторією для відкриття унікального «Я» кожної дитини [14].

Отже, використання гуманно-особистісного підходу до кожної дитини і дитячого колективу в цілому — основа будь-якої особистісно орієнтованої технології, де діяльність педагога виміряється за «гуманістичними принципами» і вимагає гуманно-педагогічного мислення й уміння перенести прогресивні засади педагогів минулого і сучасного на виховання дітей.

1.7. Діагностика

Кожен новий світанок несе зі собою можливість нового життя.

Цілісність особистості  залишається головною вимогою в  оцінці загального психічного розвитку дитини. Системний підхід у характеристиці закономірностей і тенденцій щодо появи якостей кожної зі сфер психічного розвитку (емоційної, інтелектуальної, мовної, вольової) демонструє той факт, що на усіх вікових етапах ми говоримо про одну й ту ж особистість.

Особистість — системоутворення, що не тільки має визначений статус у системі соціальних відносин, але і власне ставлення до соціального оточення. Воно має прояв також в особливому ставленні до самого себе і характеризується таким психологічним досягненням як підструктура самовідношення. Цей важливий психологічний феномен (самовідношення) включає самосвідомість, самопізнання, самооцінку, самоконтроль, саморегуляцію.

Діагностика особистості  — важкий, але необхідний етап психологічного аналізу розвитку дитини. Не існує  абсолютно об'єктивних способів оцінки особистісного становлення дитини, але має місце загальне поняття про відхилення в особистісному зростанні. Тому виявлення особливостей структури особистості, описові прояви рис характеру та особистісних якостей дитини повинні стати предметом пильної уваги з боку педагога, оскільки саме особистісний рівень досягнень психіки (самооцінка, рівень домагань, потреби і мотиви діяльності) пояснюють особливості відносин дитини зі світом. Під час діагностики необхідно відрізняти індивідуальні особливості від якостей особистості дитини. Індивідуальні особливості — успадковані, вони зв'язані з особливостями роботи нервової системи, а якості особистості формуються протягом життя і залежать, певною мірою, від соціального оточення. Тому можна говорити про корекцію, зміну структури особистості, але неможливо змінити індивідуальні особливості людини. Можна лише намагатися допомогти дитині створити індивідуальний, заснований на його особливостях стиль діяльності і спілкування, що використовує позитивні сторони його індивідуальності, по можливості нейтралізуючи негативні. Основою характеристики особистості служить самооцінка, в яку входять ставлення до себе і знання про себе. Широко поширені тести, спрямовані на вивчення самооцінки

1.8. Гра 

 Кожному періоду дитинства відповідає свій   особливий тип основної діяльності. Вікові можливості психологічного розвитку реалізуються завдяки участі малюків у тих видах діяльностi  які відповідають цьому вікові

Важливо запобігти  штучному прискоренню розвитку дитини за рахунок пригнічення інших    важливих аспектів виховання.

Традиційна, роками відпрацьована  система знань як основна форма  організації пізнавальної діяльності малоефективна щодо розвитку і  навчання шестирічок в умовах класно-урочної  системи школи.             

Традиційний «дитячий»  вид діяльності шестирічки— гра. Гра в малюванні, спілкуванні, музичнїй діяльності... (Через гру можна розв'язати широкий спектр завдань загальноосвітнього, загальнолюдського значення, які стосуються будь-якої галузі життя і праці людини. Саме в цьому віці відбуваються суттєві зміни в різних психічних сферах діяльності дитини. У неї формується здатність до первинних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вже здатна підпорядковувати свою увагу вимогам вихователя,  зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю. Головним досягненням у розвитку дитини є те, що багато психічних процесів, дій і рухів стають керованими, підконтрольними та усвідомленими. Оволодіння дитиною умінням довільно регулювати свої рухи та дії є найбільш суттєвим показником ЇЇ загального розвитку і свідчить про готовність дитини до навчання в школі.

Як задовольнити потребу  дитини в грі, русі, допомогти їй оволодіти навчальною діяльністю, заснованою на довільних зусиллях дитини?

Щоб задовольнити біологічну потребу дитячого організму в рухах, слід уводити в заняття рухові ігри. А натомість загострюється увага, формується швидка рухова реакція, розвивається спроможність вибору реакціі, вміння керувати своїми діями, здатність переключатися з одного завдання на інше. Ці вправи впливають на розвиток вольової сфери дитини.

слід брати до уваги  такі вправи:

а}з психогімнастики;

б) для формування уваги та розвитку пам'яті;

  в) вправи на орієнтацію в просторі;

г) ритміко-г1мнастичні  вправи, як1 регулюють

тонус м'язів та формують діафрагмальне дихання

Тільки розуміння  унікальності, самоцінності, неповторності  шестирічок, усвідомлення складності цього вікового періоду для подальшого розвитку особистості допоможе забезпечити повноцінний розвиток дитини, захистити її право зростати фізично і психічно здоровою.

Людина  грає тільки тоді, коли вона в повному  значенні цього слова  людина, та вона людиною  буває тільки тоді, коли грає.

Ф.ШІллер

Де гра, там і розум.

Народна мудрість.

Гра — це система дій, у процесі яких активність дитини спрямована на реалізацію її потреби в рухах. Гра є змістом життя дитини. Недарма психологи в системі навчальної діяльності ставлять на перше місце гру, адже це не тільки розвага, а й певна форма діяльності, основою якої є навчання. Гра стимулює дитячі фантазії, творчість, увагу, пам'ять, спостережливість, кмітливість, волю, виховує самостійність, дійову рішучість, формує вміння самоконтролю та саморегуляції, , пробуджує позитивні емоції. Останнє особливо важливе, адже в дітей-шестирічок часто простежується підвищена втомлюваність. Є багато дітей, у яких процеси збудження превалюють над процесами гальмування, внаслідок чого їм важко контролювати свої емоцїйні прояви. Є діти й пасивні, замкнуті, яких треба повсякчас підбадьорювати, активізувати їхню діяльність. За спостереженнями лікарів-педіатрів, значна

кількість дітей, які  приходять на навчання до загальноосвітніх шкіл, знаходяться на межі хвороби  та здоров,я.

Доцільним є поєднання  ігрової ситуації та серйозності  навчального завдання. Воно допомагає дитині бути активною та працездатною. Отже, саме гра є дійовим засобом для формування особистості. Крім того, діти в процесі гри невимушено спілкуються, що сприяє розвитку мовлення.

Отже, гра має такі функції:

а) навчальну;

б) виховну;

в) корекційну;

г) комунікативну;

д) психотехнічну.

У методиці проведення гри дуже допомагають унікальні  дослідження видатного українського педагога В.Верховинця, який писав: «Кожна гра — це функціональний синтез поетичного (слова пісні), драматичного, й хореографічного (інсценізація пісенного матеріалу за допомогою пантомімічних і танцювальних рухів) та образотворчого мистецтва».

1.9. УЧЕТ ТИПА ТЕМПЕРАМЕНТА КАК ПРОЯВЛЕНИЯ ИНДИВИДУАЛЬНЫХ ОСОБЕННОСТЕЙ РЕБЕНКА-ДОШКОЛЬНИКА 

Физиологической основой  темперамента является тип нервной деятельности человека. По мнению отечественного физиолога И- П. Павлова, сочетание таких свойств нервных процессов, как сила, уравновешенность к подвижность, дают возможность выделить А тина нервной системы (табл. ).

Таблица  Типы нервной системы

Возникновение и развитие свойств темперамента происходит постепенно, в соответствии с закономерностями психики ребенка, с одной стороны, и в соответствии со специфическими особенностями созревания каждого из 4 типов НС с другой. 

Возраст человека непосредственно  влияет на проявление темперамента. В  дошкольном возрасте;, наиболее ярко обнаруживаются обладатели уравновешенного, инертного  и слабого типов, так. как они  контрастируют с такими, возрастными  особенностями дошкольников как:

а)  высокая чувствительность;

б)  быстрое восстановление сил;

в) слабость процессов  возбуждения и торможения;

г)  неуравновешенность процессов возбуждения и торможения.

В процессе определения  типа темперамента у детей дошкольного возраста необходимо опираться на жизненные показатели нервной системы .

Жизненными показателями силы/слабости НС являются:

— сон: скорость засыпания, глубина сна (крепкий или неглубокий); тревожный или спокойный;

—  реакция на голод; крик, плач, спокойствие, вялость;

—  восстановление сил: быстрое, медленное. Жизненными показателями силы возбуждения

являются:

— длительность сохранения высокого уровня работоспособности при длительной напряженности;

— устойчивость положительного эмоционального фона;

— проявление смелости в непривычных условиях; Устойчивость внимания типов темперамента

детей дошкольного  возраста представлена в таблице 10.                      '

Каждый тип темперамента имеет черты, которые при определенных обстоятельствах могут становиться недостатками. Задача психолога — помочь родителям и педагогам выработать такие меры воздействия на ребёнка, которые не «ломали» бы его природные качества, а развивали положительные, сильные  стороны.