Формирование конструктивного общения у детей дошкольного возраста

Незважаючи на недружнє, зневажливе ставлення до себе дитина намагається, як уміє, використати позитивний бік спілкування

Бувають у групі діти, які часто тримаються осторонь від інших. Якого соціального досвіду вони набувають, чи формується у них повноцінне Я? І як формується? Дитина довго спостерігає за грою однолітків, наближається до них, інколи намагається і коментувати чиїсь дії, дає поради, та це не завжди приводить до спільної діяльності. Можливо, і хотіла б дитина ввійти в контакт з однолітками, та є перешкоди:

 — наявність негативних намірів, мотивів;

— невміння керувати своєю поведінкою;

— неволодіння способами побудови спілкування;

—  невміння обґрунтовувати власну роль, місце в грі;

— психічні та фізичні вади.

Ізольовані діти і такі, якими часто нехтують однолітки, можуть виявитися соціально занедбаними. Ці та подібні ситуації — сигнал про неблагополуччя дитини, про труднощі, яких вона зазнає і які самостійно не може подолати. Означені ситуації є типовими і дають підставу констатувати, що дошкільнята ще недостатньо володіють способами комунікативної діяльності, не завжди адекватно їх застосовують, що знижує соціалізацію. Саме тому в змістовій лінії "Соціальне Я" Базового компонента йдеться окремо й про соціалізацію та комунікативні здібності 

 Такими проявами можуть бути емоційні розлади, невротичні реакції, психосоматичні захворювання, затримка психофізичного розвитку, гальмування пізнавальних потреб (діти стають недопитливими, байдужими.

Часом стани психологічного неблагополуччя супроводжуються такими хворобливими розладами нервової системи, як заїкання, нервовий тик, енурез.

Причин виникнення розладів нервової системи існує  чимало, а саме: 

1) конституційний  фактор; 2) загальна нервова ослабленість (невропатія), зокрема слабкість артикулярного апарату при заїканні, психомоторної сфери при тиках, порушення біоритму сну при енурезі; 3) нерівномірність психічного розвитку: переважний розвиток одних психічних функцій і відставання інших; 4) брак емоційного спілкування (наприклад, надмірна інтелектуалізація виховання — при тиках і заїканні) або брак душевного тепла (при енурезі); 5) психічний стрес, обумовлений невідповідністю вимог і очікувань батьків темпераментові дітей (частіше сангвінічному при заїканні, холеричному при тиках, флегматичному при енурезі); 6) відсутність стабілізуючої функції батька або ж надмірна суворість з його боку.

З такою психологічно неблагополучною дитиною дуже важливо  налагодити доброзичливі стосунки, всіляко  проявляти свою любов до неї, тактовне розуміння і впевненість в її

силах. Будь-які присоромленім або незадоволення тількі погіршують її емоційний стан і підсилюють невротичні щ яви. І навіть якщо останні з часом зникають, наслідки психологічних травм у вигляді почуття неповноцінності, пасивності залишаються на все життя.          

2.2.6 Дитячі острахи. 

 Наявність острахів у дошкільника не зав» діє показником психологічного неблагополуччя. В основи більшості острахів у дошкільному віці лежить афективне загострене сприйняття загрози для життя як один із прояв інстинкту самозбереження. Діти, які бояться, більш передбачливі, більш емоційні та вразливі Відсутній острахів — скоріше виняток, ніж правило, і може свідчив про серйозні мозкові порушення дитини або про алкоголізм батьків. В останньому випадку поряд із нестійкістю уваги непосидючістю, збудливістю спостерігається нечутливість дитини до переживань узагалі й острахів зокрема.                 

Таким чином, наявність  відповідних вікових острахів - показник і передумова повноцінного розвитку емоційної сфери особистості. Переростаючи свої острахи, дитина не просто позбавляється їх, а набуває необхідного їй досвіду перемогти впевненості у собі ("А я можу застрелити Вовка і у вікно кинути!"; "Я сильніший за Бармалея!")- Природа подарувала дитині здатність самостійно долати власні острахи. Це відбув вається під час гри, коли дитина знов і знов програє сюжет психотравмуючої ситуації. Цій же меті слугують слухана "страшних" оповідань, перегляд фільмів жахів, лазання на найвище дерево або відвідання темного льоху. Дитині страшно, але хочеться, "душа потребує"...

На жаль, не всі  діти здатні подолати свої острахи  самостійно. Причиною цього може бути як типологічні схильність дитини до тривожних переживань, так і соціальні ситуація її розвитку, що зациклює на переживанні острахів.

Так, брак у трирічному віці емоційної підтримки, любові І  заохочування з боку батьків призводить до компенсаторною загострення потреби  у визнанні, до прагнення привернута до себе увагу. Проявляється це у вигляді  вередувань, плачу, підвищеної вразливості, нестійкості настрою, егоцентрична фіксації на острахах, особливо перед сном. Острахи посилюються, набувають стійкого характеру, бо вони допомагают дитині задовольнити свою потребу в любові, увазі, піклуванні Призводити до фіксації острахів можуть також надмірна категоричність батьків, "умовний" характер батьківської любові ("будеш хороший — любитиму"), надто велике бажання бачити  сміливою, осуд її острахів. Може фіксувати острахи крайність виховання: тривожність батьків, прагнення будь-що захистити дитину від неприємних переживань, обмеження її емоційного досвіду, до в дитини накопичується велика кількість непережитих острахів, у неї виникає невротичний стан психічного напруження, атрофуються допитливість, життєрадісність, оптимізм. Таким дітям необхідна психологічна допомога. У пригоді психологові стануть психотерапевтичні малюнки, ігри, змагання, що допоможуть дитині пережити існуючі острахи та навчитися долати майбутні.  
 

2.4. Конфликты 

УМЕНИЕ  РАЗРЕШАТЬ ПРОБЛЕМЫ И КОНФЛИКТЫ

В межличностных отношениях неизбежно возникают трудности и конфликты, они являются естественной частью нашей жизни. Широко распространены житейские соображения, что конфликты — это нечто неблагоприятное и опасное, что следует любой ценой их избегать и что хорошим отношениям между людьми свойственно полное отсутствие каких-либо конфликтов. В результате большой популярности подобных воззрений люди стараются скрывать свои конфликты от других и даже от самих себя. Таким образом, часть конфликтов существует как бы во внутреннем, скрытом плане.

Нередко осуждение  самого факта существования конфликтов и наивная вера в то, что можно  прожить жизнь, ни разу ни с кем  не конфликтуя, связаны с недостаточным разграничением между самим конфликтом и способом его разрешения. А ведь существуют эффективные способы разрешения конфликтов, вызванных различиями во взглядах, установках и стремлениях, несовпадением целей и поступков. Они укрепляют взаимоотношения и тем необычайно ценны. Совместное успешное разрешение противоречий может сблизить людей больше, чем многие годы, проведенные во взаимном обмене любезностями. Однако наряду с этим есть и такие способы разрешения конфликтов, которые отравляют жизнь и разрушают даже устойчивые многолетние связи.

Невозможно успешно  справляться с чем-то. неясным, невидимым. Поэтому одним из важнейших элементов умения разрешать межличностные конфликты является способность полностью осознавать масштабы и детали разногласий и открыто обсуждать их с партнером. Такой стиль поведения прямо противоположен тому, который основан на житей- ских представлениях  типа:  „не будем говорить том, что нам неприятно", „зачем ворошить старо лучше   не   обострять  ситуацию",   „все  равно   на не разрешить всех противоречий, может быть, в( как-нибудь само наладится" и т. д.

Такое „заглаживание" реальных конфликте нередко притупляет чувство страха и опасения, связанные с ожиданием того, что могло бы произойти если бы конфликты вылезли на свет. Эти опасения основаны на прошлом негативном опыте и на отсутствии надежды на успешное разрешение выявленных конфликтов. К сожалению, в результате приходится платить немалую цену за избегание попыток справиться с актуальными конфликтами — неразрешенные проблемы суммируются и откладываются нашем индивидуальном опыте. Очень часто, даже если удается избежать внешних проявлений конфликта, постепенно возрастает груз полностью н высказанных претензий, обид, разочарований, что свою очередь затрудняет и выхолащивает взаимоотношения.

Поэтому, когда между  людьми возникает конфликт стремлений, установок, интересов, огромно значение приобретает способность к конфронтации — объяснению — „лицом к лицу", умение с одной стороны, отстаивать свою позицию, а другой — стремиться к достижению более искренних и близких отношений с другим человеком. 

III. ОСНОВЫ ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ КОРРЕКЦИИ ОБЩЕНИЯ

КОРЕКЦІЯ

Надзвичайно важливий момент взаємодії — корекція. Досить часто можна спостерігати, як батьки, обравши певну манеру поводження з дитиною, неухильно дотримуються її навіть тоді, коли вона зовсім не відповідає новій ситуації. Корекція в ідеалі повинна охоплювати всі параметри ситуації: з'ясування мети, виявлення основного мотиву і співвіднесення його з метою, уточнення взірця, розширення сувєктності другого учасника ситуації, визначення ефективності засобів, підвищення самоконтролю під час конфлікту, регулювання умов взаємодії, точна оцінка ефективності результату і, нарешті, своєчасність корекції. Проте реально учасники конфлікту коригують лише засоби впливу на партнера, та й то не завжди, адже нерідко такі засоби обираються стихійно, не-усвідомлено або під впливом зафіксованих у життєвому досвіді педагогічних стереотипів. І навіть якщо ці засоби суперечать власним принципам, якщо вони лише посилюють опір партнера або не дають бажаного результату, їх використовують знову й знову в цій ситуації чи в аналогічних зіткненнях.

3.1. Развитие и коррекция  эмоциональной сферы

Коррекционная работа с эмоциональной сферой ребен-1 ка может проводиться по нескольким направлениям. Так*| например, она может  быть связана с коррекцией эмоцио?! нальных расстройств ребенка (аутизм, невроз), со снижением эмоционального напряжения, с нейтрализацией стра-; хов и эмоционально-отрицательных переживаний.

Что касается эмоциональных  расстройств ребенка, то в данном случае эффективность методов коррекции будет зависеть от точности построения типологии симптомов и синдромов нарушения. Психокоррекционная работа связана не с деактуализацией определенных, эмоционально травмирующих ситуаций, купированием отдельного патологического симптома, а с определенным уровнем проявления этого симптома и выявлением механизма, на недостатки работы которого указывает данный симптом [1],          

Одним из направлений  в коррекции эмоциональных нарушений является работа с агрессивными детьми. На сегодняшний день существует несколько методов работы в этом направлении. В качестве одного из вариантов коррекционно-развивающей работы предлагается следующая модель (работа проводится как в групповой, так и в индивидуальной форме) Что касается коррекции эмоциональной сферы ребенка связанной со снижением эмоционального напряжения, одним из видов работы могут быть уроки психологической разгрузки. Введение уроков психологической разгрузки положительно воздействует на работоспособность учащихся стимулирует их учебную деятельность.

В программу уроков психологической разгрузки можно вводить различные формы психокоррекционной работы. Среди них аутогенная тренировка, психогимнастика, элементы танцевальной терапии, музыкотерапии, проективного рисунка. Не менее важен метод ролевой игры, где проблемы и конфликты «гасятся» посредством драматического изображения.

Подобные методы на уроках психологической разгрузки создают эмоциональную поддержку, укрепляют климат психической безопасности. Действительность эмоциональной поддержки тем большей выше, чем выше теплота и сердечность отношений, складывающихся на занятиях среди обучаемых.

Во время таких  занятий ребенок начинает осознавать неблагоприятные прежние способы  поведения и постепенно, при помощи психолога, осуществляет переход к благоприятным. Прогресс во многом зависит от подготовленности обучаемого к изменениям, от психологической установки и контроля, от его воспитательного импульса

Социально неустойчивый и неуверенный в себе ребенок  с преобладанием определенной пассивности  начинает показывать большую активность. Более того, этим он обретает не только симпатию со стороны своих товарищей, но и уверенность в успехе. Такое поведение ему нравится значительно больше, он накапливает положительные эмоции, чувства, которые стимулируют дальнейшие положительные изменения.

3.1.1.Психологическая  коррекция

Психологічна корекція і психотерапія (поряд із психологічним  консультуванням) є видами психологічної  допомоги. На відміну від психологічного консультування вони передбачають більш активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий та інтелектуальний рівні функціонування людини і, як правило, потребують більшого часу для здійснення. Психологічна корекція являє собою тактовне втручання у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише, на особистість, а й на її оточення, організацію життєдіяльності. Психотерапія спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень в м взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання. У зв'язку з цим говорять про зміни радикалу чи екзистенціалу, що визначає особистість, про інтеграцію (3. Фрейд), інди-відуацію (К. Г. Юнг), компенсацію (А. Адлер), персоналізацію, особистісне зростання (К. Роджерс), самоактуалізацію (А. Маслоу), посилення "Я" (біхевіоральна орієнтація) іт. ін. Розглядаючи терміни "психотерапія" і "психологічна корекція", варто пам'ятати, що у психологічній та психологічно-педагогічній теорії і практиці вони часто вживаються як синоніми. Це пов'язане з тим, що поняття психотерапії у вітчизняній психології з'явилося порівняно недавно. Довгий час психотерапія розвивалась як галузь суто медичної допомоги. Щодо корекції, то, вийшовши з надр дефектології, згодом перейшовши у вікову й педагогічну психологію і активно використовуючись у роботі з дітьми (набувши оформлення як "психологічна корекція"), цей термін вийшов за рамки дитячої психологи і став застосовуватись щодо дорослих при наданні їм психологічної допомоги.