Формирование конструктивного общения у детей дошкольного возраста

Зверніть увагу  на те, що чоловік і дружина за будь-яких умов прагнуть до особистісно орієнтованої взаємодії, коли зміст та структура спілкування наповнюються психологічним смислом. Але часом один із партнерів може з тих чи інших причин спробувати формалізувати взаємодію.

Спілкування може бути тривалим і короткочасним. Це також суттєво впливає на його характер. Є люди, які наперед налаштовуються на певну тривалість взаємодії. Одні віддають перевагу швидкому розв'язанню будь-якого питання, не дозволяють спілкуванню «обрости контекстами», інші ж шукають додаткові можливості для продовження спілкування, розширення його змісту. Коли люди першого типу змушені тривалий час займати розмовою співрозмовника або групу, вони швидко вичерпують теми для обговорення, починають нервувати, не знають, чим заповнити паузи. Особливо це помітно в умовах підвищеного емоційного напруження (при розмові з дівчиною, що подобається, з малознайомими, з начальством або далекими родичами). Люди другого типу відчувають дискомфорт в умовах регламентованої формально-ділової взаємодії, бо тоді вони мусять блокувати свою потребу в більш пожвавленому спілкуванні, утримуватися від розширення змісту комунікації.

Люди по-різному  спілкуються із знайомими чи незнайомими. З незнайомими, крім здійснення конкретної мети розмови, ми орієнтовані ще й на пізнання нової людини, її характеру. Якщо ж часу на взаємодію мало, наші висновки найчастіше такі: «відчув неприязнь», «відчув симпатію». При спілкуванні зі знайомими людина передусім прагне саморозкритися (особистісна самореалізація). А ось гострота сприймання партнера значно знижується, ми чекаємо від нього більшого розуміння. Саме тому ми й дозволяємо собі бути менш ввічливими з близькими людьми, ігноруємо їхні почуття, швидше ображаємося на неуважність.

Незавершеність спілкування може зумовлюватися різними причинами — як об'єктивними, так і суб'єктивними. Об'єктивними, або зовнішніми, причинами можуть бути: вичерпаність часового ліміту на спілкування, роз'єднання в просторі (наприклад, одна людина від'їжджає, а інша залишається), заборона на спілкування («Мені про це не можна розмовляти»), інші (перервався телефонний зв'язок). Суб'єктивна причина — це взаємне або однобічне небажання продовжувати контакт. Іноді буває приховане переривання спілкування: хтось починає розповідь, а співрозмовник, не дослухавши до кінця, переводить розмову на іншу тему. Але у першого зберігається внутрішня напруга, тому що залишаються нереалізованими (невідреагованими) ті емоції, з якими він вступив у спілкування. Якщо такі ситуації повторюються, то виникає загальна невдоволеність спілкуванням, образа, істинна причина якої не завжди зрозуміла для самої людини. Вона починає дратуватися, чіплятися до слів співрозмовника.

Велике значення для  спілкування має середовище, в  якому реалізується ситуація взаємодії. Якщо при цьому присутні інші люди, то це зветься соціальною ситуацією спілкування. Діти часто зовсім розгублюються в подібних випадках, не знають, як себе поводити. Тому якщо треба душевно поговорити з дитиною, краще це робити батькові чи матері віч-на-віч. Спільна присутність батьків створює для дитини додаткове напруження, не дозволяє розкритися повністю, бо вона ще не володіє навичками соціального спілкування.

Ступінь реагування на соціальну ситуацію в різних людей  суттєво відрізняється. Є особи, що звуться демонстративними; маючи багато слухачів і спостерігачів, вони наче розквітають, відчувають натхнення. Інші ж відчувають суттєві труднощі «перед публікою», зовсім розгублюються, втрачають здатність контролювати свою поведінку, висловлювання, діють імпульсивно, роблять і кажуть не те, що планували.

Образ людини або  її реальна  присутність можуть суттєво  впливати  на діяльність та відчуття іншої людини.

Розрізняють такі форми впливу, які одна людина або  її уявний образ справляють на іншу:

Фасілітація (від англ. — полегшувати) — підвищення швидкості або продуктивності діяльності однієї людини під впливом іншої. Наприклад, спортсмен у присутності суперника або просто глядачів, що спостерігають за його тренуванням, значно покращує свої результати, або актор починає виразніше грати.

Інгібіція (від латин.— стримувати) — це погіршення продуктивності, якості або інтенсивності діяльності у присутності інших людей.

Одна й та сама людина може у взаємодії з  однією особою бути фасілітатором, а з іншою — інгібітором..

Зауважимо: найчастіше ефект позитивного впливу помічається щодо кількісних показників діяльності, а негативного — щодо якісних; підвищується результативність простих видів діяльності, а утруднюється виконання складних дій, які вимагають максимального зосередження. 

МЕХАНІЗМИ СПІЛКУВАННЯ

Для того щоб  спілкування було ефективним, важливо  постійно оцінювати рівень взаєморозуміння, прагнути зрозуміти, що спонукає дії  співрозмовника. Тобто в процесі спілкування йде дослідження внутрішнього світу іншого, по-перше, через зовнішнє спостереження за його словами, жестами, мімікою, вчинками, поведінкою (багато важить також, що саме зміг помітити спостерігач) і, по-друге відповідно з тим, як він інтерпретує результати спостереження. Сприймання одне одного в процесі комунікації має назву перцептивних дій.

Складність посилюється  тим, що однакові зовнішні прояви можуть мати різні внутрішні причини. Скажімо, розв'язність однієї людини є рисою  її характеру, а в іншої — це спроба замаскувати свою сором'язливість, незграбність у спілкуванні, хвилювання в напруженій ситуації. Тому процес спілкування — це постійне розв'язування конкретних психологічних загадок.

Існують особливі механізми міжособистісного сприйняття, які суттєво впливають на те, як ми розуміємо одне одного,— ідентифікація, рефлексія і стереотипізація.

Ідентифікація — це усвідомлене або неусвідомлене уподібнення себе з іншою людиною й іншої людини із собою. Ми начебто ставимо себе на місце іншого і пробуємо згадати, що самі відчували, переживали у подібних умовах. Це допомагає зрозуміти вчинки іншої людини.

Але тут можна  і суттєво помилитися, якщо ми не потрапляли в аналогічну ситуацію або  індивідуальні особливості партнерів  значно різняться. Приміром, є люди, які в момент глибокого горя начебто  кам'яніють, їхні думки і відчуття блокуються. Чим травма сильніша, тим зовнішньо спокійнішою виглядає ця людина. Ті ж, хто звик виливати свої почуття в сльозах, скаргах, голосінні, спостерігаючи це, можуть зробити висновок: «Він (вона) безсердечний, ані сльозинки не пролив, отже, горе його (її) не таке вже й велике».

Інший механізм, що забезпечує процес спілкування,—  рефлексія. Зрозуміти іншу людину на рефлексивному рівні — означає зрозуміти, як вона ставиться до тебе в конкретній ситуації, взаємодії. Психологи, описуючи цей механізм, порівнюють його з подвоєним дзеркальним відображенням: людина, відображаючи іншу, відображається сама у дзеркалі сприйняття цієї людини.

Третій механізм, що впливає на процес сприйняття іншого,—  стерео-типізація, тобто причини його дій інтерпретуються через співвіднесення з певним узагальненням. Стереотип у спілкуванні — це сформований образ людини, яким користуються як штампом. Найчастіше формування цього штампу-образу відбувається під впливом узагальнення інформації, отриманої з різних джерел (книжок, кінофільмів, окремих висловлювань інших людей, особистого досвіду). Формуються так звані суб'єктивні еталони, саме на їх основі оцінюються інші.

1.4. Развитие личности 
 

ОСНОВНЫЕ  СОЦИАЛЬНЫЕ УСТАНОВКИ  ЛИЧНОСТИ

Люди отличаются друг от друга по способу взаимоотношений с окружающими. Типичные схемы поведения в ситуациях межличностных контактов можно определить, как <;..> готовность сближаться с людьми, . избегать их, бороться с ними, доминировать над ними или подчиняться им. Анализ того, какие индивидуальные схемы поведения проявляются в контактах с теми или иными людьми, позволяет более полно охарактеризовать состояние этих контактов.

Три основных вида индивидуальных потребностей и желаний, связанных  с разными формами межличностных  отношений, это:

а)  потребность в близости (привязанности) к людям,

б)  потребность  влиять на людей,

в)  потребность  в эмоциональной вовлеченности. Каждый человек старается, часто неосознанно,

вести себя в соответствии со своей индивидуальной

установкой, а то, что происходит между людьми, по существу является результатом согласования разнородных стремлений. Ведь нередко характер поведения человека в межличностных отношениях отличается от его индивидуального стиля или модели. Кто-то значительно чаще, чем ему бы хотелось, оказывается в одиночестве. Второй имеет чересчур незначительное влияние на поступки других. Третий слишком мучительно переживает эмоциональную холодность, сложившуюся в той среде, где он живет. Бывает, что в отношениях двух или более людей возникают недоразумения и конфликты из-за того, что для этих людей характерны разные модели „привязанности", „влияния" и „эмоциональной вовлеченности". 

ОБЩИЕ ЦЕННОСТИ

В жизни каждого  из нас особую роль играют ценности, которыми мы руководствуемся в своих  действиях и при оценке своих и чужих поступков.

Личностная автономия  и чувство общности — это две  основные ценности, на которых строятся хорошие контакты.

Вкратце автономию можно определить как право человека на своеобразие, неповторимость своей личности, на самостоятельность в выборе своей судьбы. Общность же означает дружеское общение, совместную жизнь и совместную работу автономных личностей, которые преследуют и создают общие цели, совместно ищут пути к достижению этих целей.

Когда обе эти ценности реализуются, это значит, что автономность и развитие личности достигаются не за счет других людей или в изоляции от них и что осуществление общих целей происходит не ценой утраты индивидуальности и свободы отдельных людей. Это очень трудная задача, над решением которой люди бьются уже тысячелетия.

Мне кажется, что к  числу наиболее существенных ценностей  можно отнести: аутентичность и  открытость, возможность поиска и  исследования, готовность делать добро  другим людям, уменьшение угрозы для  личности, развитие личности и самоутверждение, авторитет как право на руководство. Эти ценности могут помочь наметить направление поисков людям, заинтересованным в нахождении оптимальных форм взаимодействия с окружающими.  

1.5. Гуманістичний підхід

Гуманно-особистісний підхід як психолого-педагогічна проблема 

1.5.1.   Концептуальні положення гуманно-особистісного підходу до дитини

Вихователь, який не затискує, а  визволяє, не пригнічує, а підносить, не мне, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує,— переживає разом з дитиною багато натхненних хвилин...

Януш  Корчак

На зламі тисячоліть освіта стає на якісно новий етап розвитку. Зарубіжні та вітчизняі вчені визнали, що традиційна авторитарна освітня система застаріла і потребує докорінних реформувань на засадах гуманістичних загальнолюдських цінностей.

Проблема гуманізації  всіх галузей суспільного життя, а передусім освіти набула сьогодні глобального характеру. За останні 15-20 років більшість країн світу реформували свої освітні системи. Найважливішими тенденціями розвитку національних освітніх систем початку III тисячоліття стали: безперервність (від освіти для життя до освіти впродовж усього життя); інформатизація; інтернаціоналізація (глобалізація), перехід на інноваційне навчання, гуманізація.

Науковими орієнтирами  у вирішенні цього завдання є основні положення парадигми особистісно орієнтованої освіти.

Слово «парадигма»  в перекладі з давньогрецької означає приклад, взірець. У науковий обіг це поняття ввів Г. Бергман. Широке розповсюдження воно отримало в другій половині минулого століття. За Т. Куном, під парадигмою слід розуміти «загальновизнані наукові досягнення, що впродовж певного часу надають науковому співтовариству модель постановки проблем і їх вирішень».

З позиції педагогіки, педагогічна парадигма трактується  як сукупність стійких, змістовно утворюючих характеристик, що визначають сутнісні особливості схем теоретичної та практичної педагогічної діяльності й взаємодії в освіті [1].

Основою особистісно  орієнтованої парадигми освіти є  ідеї та принципи гуманістичної педагогіки.

Гуманістична педагогіка як педагогічна реалізація ідей гуманістичної психології, що виникла в 50-60 роках минулого століття у США, є також особистісно орієнтованою, зосередженою на особистість. У центрі уваги гуманістичної педагогіки знаходиться унікальна, цілісна особистість, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей (самоактуалізації), відкрита для сприймання нового досвіду, здатна на свідомий і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях .