Формирование конструктивного общения у детей дошкольного возраста

Проникнення досягнень зарубіжної психології та її понять у контекст нашої науки внесло певне непорозуміння в існуючу термінологію. Так, стосовно психологічної допомоги в позамедичному аспекті у вітчизняній психології частіше вживався термін "корекція", тоді як у зарубіжній — "психотерапія". Отож, оскільки існують два терміни, спробуємо дослідити специфіку кожного з них і те спільне, що є між ними.

Там, де психолог працює не з аномальними особами, а з  тими, чий онтогенетичний розвиток перебуває в межах норми і котрі потребують допомоги не в інтелектуальному, а в особистісному розвитку, розділення психотерапії та корекції значно ускладнюється. Розглянемо два принципових моменти: цілі та методи цих видів психологічної допомоги. Мета психотерапії — створення умов для повноцінного становлення особистості, мета психологічної корекції — усунення недоліків у розвитку особистості. Як видно, завдання психологічної корекції мають певну смислову відмінність, хоча можуть підпорядковуватися психотерапевтичній меті як більш загальній. Що ж до методів, то психологічна корекція на відміну від психотерапії не має своїх спеціальних методик, а користується залежно від потреб методами психотерапії, педагогіки, медицини.

Таким чином, психологічна корекція наближається до психотерапії і навіть збігається з нею, коли здійснення корекційного впливу допомагає реалізації психотерапевтичної мети, а також коли вона використовує виключно (або переважно) психотерапевтичні методи допомоги людині.

Важливими ознаками психологічної  корекції є дискретність і орієнтація на вікові норми. Дискретність означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини. Вплив здійснюється на основі теоретичних уявлень про норми перебігу пізнавальних та емоційних процесів,  про норми цілеутворення в тому чи іншому віковому періоді. Орієнтація на вікові норми визначає контингент корекційного впливу (переважно діти, підлітки, юнацтво) та використання психодіагностичних методик.

Завдання  психологічної корекції формулюються залежно від свого адресату — дитини з аномальним розвитком чи особистості, яка має певні відхилення і труднощі в межах психологічної норми. Вони також визначаються змістом корекційної роботи: корекція розумового розвитку; корекція емоційного розвитку; корекція та профілактика невротичних станів, неврозів.

Існують різні недоліки характеру, які підлягають психокорекції. Вони привертають увагу оточуючих і часто є предметом їхньої турботи. Розглянемо типології вад особистісного розвитку людей, що перебувають у межах психологічної норми. Це підвищена збудливість, гнівливість; лякливість і хворобливі острахи; песимізм або перебільшена веселість; нестійкість, підвищена імпульсивність; конфліктність; упертість; байдужість; неохайність; брехливість; постійна жадоба насолод; надмірна активність чи пасивність; замкненість; хвороблива сором'язливість; схильність до крадіжки; негативізм; схильність до блукання; неуважність; деспотизм; надмірна безпорадність; жорстокість щодо тварин; зловтішність, знущання над оточуючими та ін. Названі вади можуть бути відносно дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери чи мати більш тотальний характер і бути пов'язаними зі становленням акцентуації, провідних переживань, системи ставлень і ціннісних орієнтацій. Цей момент є важливим для діагностики і вибору видів психологічної допомоги особистості — корекції чи психотерапії, або корекції у межах психотерапії.

Основними етапами психокорекційної роботи є діагноз, прогноз, створення психологічно-педагогічної корекційної програми, її виконання та аналіз її ефективності. У діагнозі (на основі психологічної діагностики з використанням тестів) фіксуються показники психічного розвитку, їхня відповідність нормам, формулюється гіпотеза щодо причин відхилень.

Психологічний діагноз включає також формування прогнозу. Прогноз є передбаченням подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої.

Особливостями програми корекції є наявність суто психологічної та педагогічної частин. Психолог розробляє і здійснює психологічну частину. Педагогічну частину психолог може розробляти як самостійно, так і разом з батьками, соціальними працівниками, педагогами, родичами (залежно від того, хто буде працювати з дитиною).Педагогічна частина виконується під постійним контролем психолога. Оскільки корігуючий вплив спрямований на певні конкретні характеристики , то показником ефективності виступають вимирі цієї характеристики до і після корекції.

Истоком конфликта  зачастую становится неподтверждение ролевых ожиданий, предъявляемых друг к другу партнерами общения

Относительная психологическая несовместимость  в конфликте

„Жало" конфликта  может заключаться  и  в  относительной  психологической несовместимости людей, вынужденных в силу обстоятельств ежедневно  контактировать друг с другом. Так,  выраженный экстраверт   подчас   открыто   высмеивает интроверта, который представляется ему „хитрым",   „зазнающимся" либо „злым" человеком; ригидный субъект выражает свое презрение мобильному как „балаболке" и „попрыгунчику";    доминантный   субъект   враждует   с другим, столь же доминантным, либо пытается подчинить себе недоминантного, который, тем не менее его „превосходства" не признает. В такой ситуации исходное расхождение характеров легко обрастает взаимными обидами,  основанными на ущемлении достоинства (либо амбиции) конфликтующих. Психологическое вмешательство в конфликт здесь чрезвычайно важно, поскольку человек должен понять и принять индивидуальные различия в характера и научиться уважать тех, кто не похож на него самого.

Посредничество  в конфликте.

Решаясь на вмешательство  конфликт, вы оказываетесь как бы „над" конфликтующими и склонны рассматривать их почти как фигуры в шахматной партии. Эта позиция принципиально ошибочна: „третий при столкновении двоих, в свою очередь, вступает в сложные межличностные отношения с обоими и  будучи сам личностью со своим специфически характером,   не   может   претендовать   на   полную объективность. В большинстве случаев он все-таки тяготеет к тому из двоих, кто ближе ему по психологическому складу, по социальным и ценностным ориентациям и т. д. Косвенные методы угашения конфликта

Принцип „выхода чувств" — если человеку дать  беспрепятственно выразить свои отрицательные эмоции, то постепенно они „сами собой" сменяются положительными. Реализация данного принципа требует профессионального терпения и способности эмоционально поддерживать собеседника.

Принцип „эмоционального  возмещения". Человек, обращающийся к вам с сетованиями на своего недруга, должен рассматриваться как страдающее, лицо. Внутренняя картина ситуации, сложившаяся.

у вашего собеседника, именно его выставляет страдальцем.                                                                         

Со страданием следует  считаться, будь оно даже: „неправедным". Показав, что вы считаетесь с этим, вы уже „эмоционально возмещаете" удрученное душевное состояние собеседника. Его в особенности согревает уместно ввернутое в беседу слово похвалы.  ...Надо только знать, каковы его действительно хорошие черты 

Чтобы достичь разумного решения, необходимо примирить интересы, а не позиции

Основная проблема переговоров заключается не в  конфликтных позициях, а в конфликте  между нуждами, желаниями, заботами и опасениями каждой

Интересы являются мотивировкой поведения людей, они  являются молчаливой движущей силой на фоне гама и шума из-за позиций. Ваша позиция — это нечто, о чем вы приняли решение. Ваши интересы — это нечто, что заставило вас принять решение.

Наиболее  сильные интересы — это основные человеческие нужды

В поисках базовых интересов за той или иной провозглашенной позицией обращайте особое внимание на основополагающие потребности, которые мотивируют действия вообще всех людей. К основным человеческим нуждам относятся:

безопасность

экономическое благосостояние

чувство принадлежности

признание

распоряжение собственной  жизнью. 

Будьте  тверды, говоря о  проблеме, но мягки  с людьми

Не позволяйте своему примирительному настроению помешать вам отдать должное вашей проблеме.

Если они будут чувствовать, что из-за проблемы вы нападаете на них лично, вас перестанут слушать. Вот почему так важно отделить людей от проблемы. Атакуйте проблему, но не вините людей. Пойдите даже дальше и поддерживайте их: слушайте их с уважением, оказывайте им любезность, подчеркивайте свое стремление понять их нужды и так далее. Продемонстрируйте им, что вы заняты проблемой, а не ищете ссоры.

Твердая защита своих  интересов на переговорах не означает, что вы отказываетесь понимать точку  зрения ваших оппонентов, что вы закрыты.

 

  Причины неэффективности общения детей могут быть связаны с особенностями развития мотивов — недостаточ ным развитием социальных мотивов, ориентированности на сверстника, на сферу его потребностей и интересов а также с низким уровнем развития необходимых коммуникативных навыков и умений либо с несформированностью тех видов деятельности, по поводу которых дети устанавливают самостоятельные активные отношения. 

  Показателями  сферы  межличностных отношений являются  

  1. Особенности восприятия (эмоционального, рационального, поведенческого) другого человека:

  а) эгоцентрическое  либо антиэгоцентрическое восприятие других людей, иными словами — восприятие друга в их самоценности

  б) одностороннее  либо многосторонне восприятие другого.

  2. Способность соотносить свои интересы, желания| 
ценностности с таковыми у других людей.

     3. Уровень осознания сферы отношения с другими, 

Эти показатели, должны отслеживаться педагогом

психологом у детей и являться основой направлений коррекционно-развивающей работы. Конкретные проявления отношения к другим людям многообразны. Нередко за одной й той же формой внешнего поведения: лежат разные механизмы, обусловливающие данное поведение, разные типы отношения к другим людям, что определяется особенностями сферы межличностных отношений; Так, например, по результатам некоторых исследований, известно, что у большинства детей обнаруживаются тенденции к эгоцентрическому типу межличностных отношений. Это значит, что не смотря на то, что ребенок выполняет определенные действие /наприрмер, помогает) для другого, такая помощь не обусловлена сочувствием к другому. Скорее, ребенок выполняет действия, значимые и привлекательные для себя самого.

Наиболее адекватной формой деятельности для решения указанных коррекционных задач является групповая игра. Организация отношений детей в игре предполагает специальный подбор группы детей, расшатывание фиксированных позиционных ролей в сфере руководства совместной деятельностью, введение способов и норм «справедливой» регуляции отношений Сюжетнр-ролевая игра обеспечивает установление положительного эмоционального отношения к сверстникам и даже к педагогу. 

3.1.4.  Групові форми  психокорекції та  психотерапії

Історичний екскурс. Термін "групова психотерапія" запроваджений у 1932 р. Дж. Морено. Він  використовувався для позначення методу об'єднання людей за соціометричними оцінками. Перед тим Морено заснував перший фаховий журнал із групової психотерапії, а в 1942 р. створив професійну організацію групових психотерапевтів. Першим методом трупової психотерапії була психодрама, тобто драматична імпровізація, яка використовувалася для вивчення внутрішнього світу кожного учасника групи, його особистіс-них проблем, мрій та страхів. Основним прийомом психо-драми була рольова гра, яка й донині досить інтенсивно застосовується і в інших терапевтичних підходах для навчання бажаної та адаптивної поведінки.

Паралельно з Морено в середині 40-х років відомий  американський психолог К. Левін дійшов висновку, що більшість ефективних змін особистості здійснюється у груповому, а не в індивідуальному контексті Праці Левіна в галузі групової динаміки стали класичними, а його ідея створення груп і вивчення їхньої діяльності на базі науково обгрунтованих фактів стала наріжним каменем у русі так званих Т-груп. Метою цих груп були формування міжособистісних стосунків і вивчення процесів, що існують у малих групах, а також орієнтація на розвиток умінь для ефективної організаційної діяльності. Одним із різновидів Т-груп, де акцент робився на загальному розвитку індивіда, а групове функціонування та набуття особистісних умінь були вторинними, виступали групи сензигпивності. Але навіть тоді, коли Т-група була спрямована на розвиток індивідуальності, в ній завжди існував і другий контекст: розуміння групового процесу, тобто зміст взаємодій ставав засобом розуміння процесу взаємодій. _ Найхарактернішою рисою Т-груп було те, що вони являли собою навчальну лабораторію, де опрацьовувалися нові форми поведінки учасників. В. Бенніс визначив такі чотири "метацілі" Т-груп:

1)  учасники навчаються  знаходити альтернативні види поведінки при зустрічі з життєвими проблемами;

2)  учасники заохочуються  до дослідницького ставлення  до дійсності. Питання, що постійно  стоїть перед членами групи,  таке: "Що зараз відбувається  і чому?"; 3)  Т-групи підкреслюють  значення автентичності (спонтанності та "справжньості") в комунікації;                         

4) Т-групи привчають до цінностей демократичного стилю, оскільки завдання тренера полягає в залученні учасників до співпраці у дослідженні їхніх взаємин і поведінки, а згодом — у самоусуненні від керівництва.