Емпіричне дослідження та аналіз взаємовідносин між батьками та дітьми в сім’ях

     - попереджувально-профілактична та  соціально-терапевтична – передбачення  і приведення до дії механізмів  запобігання й подолання негативних  впливів у соціально-правовому,  юридичному та психологічному  плані; організація соціотерапевтичної  допомоги, забезпечення захисту  прав учня у суспільстві, допомога  підліткам і молоді у період  соціального і професійного визначення [12; 25].

     Специфіка функцій практичного психолога потребує безперервного самовдосконалення, широкої поінформованості, обізнаності, ерудиції, глибоких спеціальних знань. Він мусить бути цікавим для оточення. Практичний психолог сприяє педагогізації середовища, активізує соціально-культурні та соціально-педагогічні функції суспільства, сім'ї, кожної конкретної особистості.

     На  відміну від педагога у навчальному  закладі, в роботі психолога першорядну роль відіграє не навчальна, а, передусім, виховна функція, функція соціальної, психологічної допомоги і захисту. Психолог покликаний сприяти саморозвитку особистості.

     На  основі цих функцій виокремлюють такі основні напрями професійної  діяльності шкільного психолога або соціального педагога в загальноосвітніх закладах:

     - вивчення соціально-психологічних особливостей особистості та соціально-педагогічного впливу мікросередовища на вихованців шляхом спостереження, бесід, опитування експертів, інтерв'ювання, тестування, аналізу документів; організація соціально-психологічної взаємодії з особистістю, яка потребує допомоги, що забезпечується підтримкою дітей із проблемних сімей, спонуканням особистості до самоорганізації та самостійності, сприянням особистості у вирішенні її проблем; співпраця з сім'єю, школою та громадою;

     - соціально-психологічна допомога  та підтримка особистості у  кризових ситуаціях здійснюється  шляхом з'ясування проблеми, обговорення  шляхів її вирішення, розробки  плану дій, допомоги в організації  виходу з проблеми, координації  зусиль найближчого оточення  особистості, створення груп підтримки  тощо;

     - корекція стосунків, способів  соціальної дії, посередництво  у творчому розвитку особи  і групи можуть бути реалізовані  при моделюванні ситуацій, які  сприятимуть оволодінню підлітками  новим досвідом, допомозі у розблокуванні  позитивних емоцій, створенні ситуації  успіху, зміні уявлень вихованця  про своє „Я", підтримці ініціатив  окремого учня чи групи, створенні  умов для творчості.

     Відповідно  до напрямків діяльності практичного психолога розрізняють такі основні види професійної діяльності:

     - правоохоронна (пропедевтика правопорушень,  соціальна підтримка різних категорій  населення, соціально-реабілітаційна  діяльність);

     - психологічна (консультативно-посередницька,  охорона здоров'я і пропаганда  здорового способу життя, медико-реабілітаційна допомога);

     - культурно-дозвільна (організація  діяльності дітей, молоді, сімейно-сусідських  осередків, культурно-освітня робота  за місцем проживання, організація  фізкультурно-оздоровчого та культурного  відпочинку, соціальна анімація).

     Таким чином, шкільний психолог у навчальному закладі має доволі широкий діапазон обов'язків. Учням та їхнім батькам він надає такі види соціальних послуг:

     - допомагає в адаптації дітей  при вступі до школи, в переході  з одного ступеня навчального  закладу до іншої та при  випуску з навчального закладу;

     - попереджує конфлікти, які можуть  виникнути в учнівському колективі;  допомагає у вирішенні конфліктних  ситуацій на ранній стадії  та запобігає розвитку більш  складніших проблем; допомагає  учням у формуванні навичок  вирішення та подолання кризових  станів; відпрацьовує соціальні  навички;

     - виступає посередником між навчальним  закладом та сім'єю: допомагає  батькам і вчителям зрозуміти  інтереси і потреби дітей в  отриманні освіти і віднайти  способи їх задоволення в навчальному  закладі; допомагає визначати  індивідуальні навчальні програми  для дітей, які цього потребують (наприклад, навчання вдома);

      - виступає посередником між батьками  і вчительським колективом, спонукає  батьків до активної участі  в житті навчального закладу,  доводить до відома адміністрації  та педколективу необхідну інформацію  про становище в сім'ях учнів,  які потребують соціально-педагогічної  підтримки;

     - слідкує за відвідуванням учнями  навчального закладу, допомагає  їм у подоланні причин, що призводять  до пропусків занять;

     - попереджує і понижує негативний  вплив факторів ризику на дітей;

     - разом із педагогічним колективом навчального закладу психолог бере участь у педрадах, батьківських зборах та інших нарадах, що стосуються соціально-психологічного життя навчального закладу;

     - проводить консультації з вчителями  та іншими працівниками навчального  закладу з різних соціально-педагогічних  проблем з метою сприяння покращенню  умов життя та навчання учнів; 

     - організовує співпрацю з учителями  та іншими спеціалістами школи  (соціальний педагог, дефектолог, лікар) при розробці індивідуальної стратегії і тактики допомоги дезадаптованим учням;

     - надає допомогу в оцінці та  аналізі дисциплінарних порушень  учнів тощо.

     Сьогоднішні учні стикаються з багатьма соціальними, економічними, особистісними проблемами, які часто негативно впливають  на процес їхнього соціального і  громадянського становлення. Колектив навчального закладу повинен  комплексно вирішувати проблеми учня. Роль шкільного психолога у цій справі досить вагома [12; 24]. 

РОЗДІЛ  ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА АНАЛІЗ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ В СІМ’ЯХ 

       2.1. Методика та процедура  дослідження 

       Об’єктом  нашого емпіричного дослідження  стали учні 10 класу Неліпинської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів, Свалявського району, Закарпатської області. Вибірка досліджуваних становила 60 чоловік, з них 30 учнів віком 15-16 років та їх батьків віком 34-51 років.

       Спираючись  на поставлені нами завдання, відповідно до вибраної теми наукової роботи нами були підібрані певні методики. Оскільки в цей час існує багато проблем у взаємовідносинах між батьками та дітьми, то, на нашу думку, доцільно дослідити, що ж саме стає причиною порушення зв’язків у системі «батьки – діти». За результатами емпіричного дослідження можна будувати відповідну корекційну роботу як з батьками, так і з дітьми. У дослідженні ми застосували такі методики: опитувальник «Поведінка батьків і відношення до них підлітків» (ADOR) [10], опитувальник «Міра турботи» [33], тест «Стратегії сімейного виховання»[40], тест-опитувальник батьківського ставлення А. Варги, В. Століна [33].

       Опитувальник  «Поведінка батьків і відношення до них підлітків» (ADOR – скорочено підлітки про батьків) вивчає установки, поведінку і методи виховання дітей батьками очима підлітків.

       Основою слугує опитувальник, який створив  Шафер в 1965 році. Ця методика базується на положенні про те, що виховний вплив батьків (так, як це описують діти) можна охарактеризувати за допомогою трьох факторних змінних: прийняття – емоційне відторгнення, психологічний контроль – автономія, прихований контроль – відкритий контроль. При цьому прийняття тут має на увазі виключно позитивне ставлення до дитини, що не залежить від вихідних очікувань батьків.

       Емоційне  ж відторгнення розглядається як негативне відношення до дитини, відсутність  до неї любові і поваги, а інколи і просту ворожість. Поняття психологічного контролю означає певний тиск і попередньо обумовлене керування дітьми, а також  рівень послідовності в реалізації виховних принципів.

       Використання  опитувальника в Чехословаччині, де вибірка була представлена молодими людьми підліткового віку, продемонструвало необхідність його переробки і адаптації  до соціокультурних умов. Модифікований  варіант опитувальника був запропонований З. Матейчиком і П. Ржичаном у 1983 році.

       В ході міжнародного наукового співробітництва  лабораторії клінічної психології інституту імені В. М. Бехтєрєва з інститутом психодіагностики (Бритислава, Словаччина) ця методика була апробована на підлітках 13 – 18 років в Росії, як це передбачалося авторами модифікації.

       Модифікована  версія має такий вигляд. На початку  експерименту підлітка вводять в  курс справи відповідно до цілей і  завдань дослідження, після чого його ознайомлюють з інструкцією. Потім  досліджуваним видають реєстраційний  бланк для заповнення на кожного  з батьків окремо. Усі твердження мають три варіанти відповіді: якщо досліджуваний повністю погоджується з виховними принципами батька (матері), то обводить цифру «2», якщо частково – цифру «1», якщо взагалі не підходить  для характеристики виховного впливу батька (матері) то обводимо цифру «0».

       Принципової різниці між формулюваннями тверджень  немає: по відношенню до матері всі  питання формулюються в жіночому роді, а по відношенню до батька –  в чоловічому. Важливим є заповнення бланків нарізно, спочатку, наприклад, заповняють бланк, в якому відображаються виховні принципи матері, потім цей  бланк здається експериментатору і  тільки після цього видається  аналогічний бланк, де вказані положення, спрямовані вже до батька.

       Після того як підліток заповнив обидва бланки (на матір і батька), всі отримані дані зводяться в «оціночний лист»  відповідно для матері і батька. Потім по кожному параметру підраховується арифметична сума сирих балів, які  переводяться в стандартизовані. Стандартизовані  дані мають значення від 1 до 5 і нормою є середнє значення, тобто 3.

       Якщо  ваша шкала має 1-2 бали, то можна говорити, що параметри по даній шкалі слабко виражені, якщо ж 4-5 – то вимірювана якість виражена досить помітно. Потім  будуються оцінкові профілі відношення як до матері, так до батька на спеціальному бланку.

       Інтерпретація даних по даній методиці відбувається відповідно по таких категоріях: оцінка сином матері, оцінка сином батька, оцінка дочкою матері і оцінка дочкою батька.

       Оцінювання матері сином здійснюється по п’яти шкалам наступним чином:

       Шкала позитивного інтересу. Перш за все психологічне прийняття матері хлопчики-підлітки бачать у відносно критичному підході до них. Підлітки часто відчувають потребу в допомозі та підтримці матері, в більшості випадків приймають її думку, схильні погоджуватися з нею. Такі ж форми поведінки, як владність, підозрілість, тенденція до лідерства заперечуються. У той же час сини не чекають від матері надмірного конформізму, аж до тенденції «йти на поводу». Тим не менше, просто компетентну поведінку, дружній спосіб спілкування і нормальні емоційні контакти виявляються недостатніми для того, щоб підліток міг стверджувати, що мати отримує по відношенню до нього позитивний інтерес. Вони прагнуть надмірної опіки сильної, дорослої і самостійної людини.

       Шкала директивності. Директивність матері по відношенню до сина підлітки вбачають у нав'язуванні їм почуття провини по відношенню до неї, її деклараціями і постійним нагадуванням про те, що «мати жертвує всім заради сина», повністю бере на себе відповідальність за все, що зробив, робить і буде робити дитина. Матір'ю як би затверджується початкова залежність її статусу та оцінки оточуючих від відповідності сина «еталону дитини», виключаючи при цьому можливість інших варіантів самовираження. Таким чином, мати прагне будь-яким способом виключити неправильну поведінку сина, щоб «не вдарити в бруд обличчям». Прості ж форми прояву чуйності, прояви симпатії, що викликають позитивні емоційні відносини, негативно корелюють з директивною формою взаємодії матері і підлітка.

       Шкала ворожості. Ворожість матері у відносинах з сином-підлітком характеризується її агресивністю і надмірною строгістю в міжособистісних стосунках. Орієнтування матері виключно на себе, її самолюбство, зайве самоствердження, як правило, виключають прийняття дитини. Він, тобто син, сприймається, перш за все, як суперник, якого необхідно придушити, щоб утвердити свою значимість. Так, емоційна холодність до підлітка маскується і часто видається за стриманість, скромність, слідування «етикету» і навіть підпорядкованість йому. У той же час може спостерігатися яскраво виражена підозрілість, схильність до надмірної критики на адресу сина і оточуючих, метою якої є прагнення принизити їх в очах оточуючих. Поряд з цим, постійно (головним чином на вербальному рівні) демонструється позитивна активність, відповідальність за долю сина.