Емпіричне дослідження та аналіз взаємовідносин між батьками та дітьми в сім’ях

         Робота з “важкими” дітьми і підлітками передбачає діагностику сімейної і шкільної ситуації, виявлення первинної соціальної мережі дитини, обов'язковий аналіз його медико-соціального і інтелектуально-психологічного статусу. На основі отриманих даних складається програма роботи з сім'єю дитини, вирішення її шкільних проблем, залучення її до сприятливішої соціальної мережі. Така програма виконується командою фахівців, що включає соціального педагога, психолога, іноді юриста, з можливим залученням правоохоронних органів, культурних і спортивних центрів. В ході такої роботи паралельно проводяться соціально-психологічне консультування сім'ї з метою усунення взаємного нерозуміння, непродуктивних видів сімейної взаємодії, конфліктності у взаєминах; соціально-правове консультування, яке дозволяє сім'ї усвідомити і навчитися відстоювати свої права у взаєминах з соціальним середовищем, в першу чергу з освітньою системою; педагогічне консультування, а також педагогічна допомога, яка сприяє подоланню шкільних труднощів дитини (дітей). Велике значення мають також психокорекційні заходи, зміни самооцінок дорослих і дітей, усунення негативних стереотипів і виробітку доброзичливого і шанобливого відношення один до одного. Нерідко така діяльність містить і власне соціальні компоненти, наприклад, надання допомоги в працевлаштуванні батьків, поліпшенні житлових умов (що, безумовно, при всій своїй важливості залежить перш за все від соціально-економічної ситуації в країні і в конкретному населеному пункті) [16].

         Значна увага має приділятися  сім’ям, що перебувають на межі розлучення. Причинами розлучень можуть бути соціально-економічні (матеріальні нестатки), соціальні і біологічні (хвороби членів сім’ї, подружня невірність, пияцтво, наркотична залежність), психолого-педагогічні (соціальна та психологічна несумісність, неповага один до одного, різні життєві цінності, різниця в рівні культури) та фізіологічні (фізіологічна несумісність, імпотенція, ригідність, велика різниця у віці) прояви. Як свідчить практика, переважають соціально-психологічні причини, що стають основою сімейних конфліктів і призводять до розлучення [8]. Взагалі, конфлікт вважається рушійною силою розвитку сім’ї; відкриті або приховані конфлікти виникають у всіх сім’ях. Але існують такі сім’ї, в яких конфлікти відбуваються постійно. Звичайно, наявність стійких конфліктів негативно позначається на вихованні дітей, деформує їх особистість, сприяє формуванню цілого ряду негативних якостей особистості, а також появі нервово-психічних захворювань у всіх членів сім’ї. Робота з такими сім’ями має індивідуальний характер і полягає у проведенні психологічних консультацій, комунікативних та поведінкових тренінгів. Спочатку здійснюється діагностування, на основі якого надаються різні види допомоги, підтримки сім’ям і дітям цих сімей, здійснюється корекційна та реабілітаційна робота. Усе це буде успішним, якщо в роботі психолога з клієнтами пануватиме атмосфера доброзичливості й зацікавленості, відповідна оточуюча обстановка [17;18].

       Пропонуємо  наступний алгоритм роботи з неблагополучною родиною:

       1 етап: вивчення родини й усвідомлення наявних у ній проблем;

       2 етап: первинне обстеження побутових умов неблагополучної родини;

       3 етап: знайомство з членами родини і її оточенням, бесіда з дітьми, оцінка їхніх умов життя;

       4 етап: знайомство з тими службами, що вже допомагали  родині, вивчення їхніх дій, висновок;

       5 етап: вивчення причин неблагополуччя в родині, її особливостей, її цілей, ціннісних орієнтацій;

       6 етап: вивчення особистісних особливостей членів родини;

       7 етап: складання карти родини;

       8 етап: координаційна діяльність з усіма зацікавленими організаціями (освітніми, дошкільними установами, Центром захисту родини, притулками, дитячими будинками, інспекціями у справах неповнолітніх, комісіями і т.ін.);

       9 етап: складання програми роботи з неблагополучною родиною;

       10 етап: поточні і контрольні відвідування родини;

       11 етап: висновки про результати роботи з неблагополучною родиною.

       Психолог прагне, по можливості, запобігти проблемі, вчасно виявити й усунути причини, що її породжують, забезпечити превентивну профілактику  різного роду негативних явищ.

       Об'єктом  впливу психолога можуть бути і дитина в родині, і дорослі члени родини, і сама родина в цілому як колектив [30].

       Отже, практичний психолог у соціально-психологічній  роботі з сім’ями виступає як фахівець із широким колом обов’язків. Тому є необхідним для такої роботи глибинні знання по психології, педагогіці і похідних науках, володіння особистісними  якостями, емпатією, співчуттям, розумінням і перш за все – бажанням допомогти, бо ж не завжди робота з соціально-психологічного патронажу є простою, особливо коли об’єктом нашої роботи виступають неблагополучні сім’ї з низьким  рівнем вихованості і взагалі  з відсутністю бажання йти  на контакт.

        

1.4. Зміст функціонування  соціально-психологічної служби в школі 

     В соціально-психологічному патронажі  не останнє місце посідає роль школи, особливо коли дитина навчається в ній. Негативний вплив проблемної сім’ї може одразу простежуватися у поведінці дитини, його можна  визначити і за допомогою психологічного діагностування. Тому плідна і злагоджена співпраця між школою і сім’єю дає головний результат – гармонійний  розвиток дитини.

     Соціально-психологічною  чи то соціально-педагогічною роботою  в школі займається психолог або  соціальний педагог. Нижче ми розглянемо зміст їхньої роботи в школі.

     Практичний  психолог — це фахівець із виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчально-виховні, психологічні умови для розвитку й соціалізації особистості; це спеціаліст, який зайнятий у сфері соціально-психологічної роботи або освітньо-виховної діяльності; він організовує взаємодію освітніх та позашкільних закладів та установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціально-психологічної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку [30].

     Мета  соціально-психологічної роботи в навчальному закладі - сприяння успішному вирішенню учнями власних проблем. Засоби досягнення цієї мети – вивільнення і розвиток ресурсів учня і його соціального оточення, забезпечення необхідних соціальних змін, навчання, виховання та самовиховання особистості [44].

     Від традиційних сфер діяльності, які  пов'язані з аналізом та вирішенням проблем людей (психологія, соціологія, педагогіка тощо), соціально-психологічна робота відрізняється перш за все своїм інтегральним характером. Практичний психолог сприймає учня як цілісного індивіда, поєднуючи різні сторони його особистості, в той час як суміжні спеціалісти підходять до вирішення проблем однобоко, однак цілісне бачення учня дозволяє вчасно прийти йому на допомогу.

     Важливою  особливістю соціально-психологічної роботи в загальноосвітній школі, на відміну від суміжних сфер діяльності, є її посередницький характер, до того ж цей елемент виступає не як периферійний, а як центральний [22].

     Шкільний  психолог виступає посередником між учнем і соціумом. За умови більш детального аналізу посередництва можна виділити декілька напрямів його здійснення:

     - між учнем і різноманітними  структурами й установами;

     - між учнем та вчителями і  вихователями;

     - між дитиною та батьками;

     - між учнем та іншими спеціалістами,  які залучаються до вирішення  виховних та навчальних проблем  учня (тренери, керівники гуртків  тощо);

     - між учнем та різними групами  ровесників, молодіжними групами  тощо.

     Ефективне здійснення психологом посередницької функції можливе в разі дотримання таких умов:

     - розуміння психологом проблем учня, його здатності перейматися змістом проблеми дитини;

     - адекватного представлення (презентації)  і вираження (репрезентації) проблем  учня;

     - наявності знань про існування  соціальних ресурсів різних закладів  та установ, що займаються проблемами  дітей та молоді;

     - наявності знань про інструментальні  можливості суміжних професій, представники  яких залучаються до вирішення  проблем учня;

     - уміння забезпечувати порозуміння  різних спеціалістів та їх  ефективне співробітництво;

     - довіри учня до психолога і тих людей, з якими у нього виникли проблеми (що досягається завдяки професіоналізму і бездоганній роботі спеціаліста) [36].

     Провідним у діяльності психолога загальноосвітньої школи є діагностичний напрям роботи. Шкільний психолог діагностує розвиток особистості дитини, підлітка, молодої людини як клієнта в соціальному середовищі, особливості впливу цього середовища на їх соціалізацію, їхні позитивні можливості, негативні впливи, а потім проектує діяльність усіх суб'єктів соціального виховання.

     Психолог користується різноманітними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети, і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного і частково медичного дослідження. Метою психодіагностики є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психічних особливостей особистості та прогнозування їх подальшого розвитку.

     Метою соціальної діагностики є встановлення соціального діагнозу, тобто науково  обґрунтованого висновку про стан соціального  здоров'я досліджуваного.

     Педагогічна діагностика – це вивчення особистості дитини, підлітка, молодої людини та дитячого, молодіжного колективів з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій.

     Практичний  психолог повинен пам'ятати про те, що вивчення особистості повинно бути спрямоване не стільки на викриття недоліків, скільки на пошук резервів особистості, її нерозкритих можливостей і потенціалів.

     Соціально-педагогічна  діагностика за змістом і кінцевою метою є педагогічною, а за методикою  проведення має багато спільного  з психологічними і соціальними  дослідженнями.

     Процес  соціально-психологічної діагностики має таку структуру.

     1. Констатація певного неблагополуччя  в діяльності і поведінці учня.

     2. Усвідомлення можливих причин  неблагополуччя, аналіз особливостей  випадку.

     3. Висунення робочої гіпотези шляхом  аналізу сукупності виявлених  даних.

     4. Збір додаткової інформації, необхідної  для перевірки гіпотези.

     5. Перевірка робочої гіпотези шляхом  аналізу сукупності даних.

     6. Повторення процедури, якщо гіпотеза не підтвердилася [30; 31].

     Основними функціями психолога-практика у навчальних закладах є:

     - діагностична – вивчення та  оцінювання особливостей діяльності  особистості, мікроколективу (класу  чи референтної групи), шкільного  колективу загалом, неформальних  молодіжних об'єднань; спрямованості  впливу мікросередовища, особливостей  сім'ї та сімейного виховання,  позитивних сил у мікрорайоні та джерел негативного впливу на дітей та підлітків;

     - прогностична – прогнозування  на основі спостережень та  досліджень посилення негативних  чи позитивних чинників соціальної  ситуації, що впливає на розвиток  особистості чи групи; прогнозування  і програмування процесів соціального  розвитку мікрорайону і конкретного  мікросоціуму, діяльності тих інститутів, які беруть участь у соціальному формуванні особистості;

     - консультативна – надання порад,  рекомендацій учням, батькам,  вчителям та іншим особам, які  звертаються до психолога;

     - захисна – забезпечення дотримання  норм охорони та захисту прав  дітей і підлітків, представлення  їхніх інтересів у різноманітних  інстанціях (службі у справах  неповнолітніх, міліції, суді  тощо);

     - організаторська – забезпечення  змістовного дозвілля дітей та  підлітків у школі та соціальному  середовищі, залучення сім'ї та  представників громадськості до  соціально-педагогічного процесу  в навчальному закладі;