Емпіричне дослідження та аналіз взаємовідносин між батьками та дітьми в сім’ях

       2-й  фактор – деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

       • розбіжності членів родини з питань виховання;

       • суперечливість, непослідовність, неадекватність;

       • опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

       • підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз.

       3-й  фактор – вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, капризними, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням, особливо з батьками. У них відзначається негативне ставлення до раніше виконуваних обов’язків, що доходить до впертості [19].

       4-й  фактор – особистісний. Серед  особистісних рис батьків, що сприяють конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань, тощо. Серед особистісних рис дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей [9; 20].

       Виділяють наступні типи відносин батьків і дітей:

       • потребою це назвати не можна, але  батьки вникають у інтереси дітей, а  діти діляться з ними своїми думками;

       • скоріше батьки вникають у турботи  дітей, чим діти діляться з ними (виникає  обопільне невдоволення);

       • скоріше діти відчувають бажання  ділитися з батьками, ніж ті вникають в турботи, інтереси і заняття  дітей;

       • поведінка, життєві прагнення дітей  викликають у родині конфлікти, і  при цьому скоріше праві батьки;

       • поведінка, життєві прагнення дітей  викликають у родині конфлікти, і  при цьому скоріше праві діти;

       • батьки не вникають в інтереси дітей, а діти не виявляють бажання ділитися з ними (протиріччя не помічалися батьками і переросли в конфлікти, взаємне відчуження (С. Годнік).

       Найчастіше  конфлікти в батьків виникають  з дітьми підліткового віку. Психологи  виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості  батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт підвищеної міри турботи (зайва опіка і надочікування); конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальність вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

       Звичайно  дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

       • реакція опозиції (демонстративні дії  негативного характеру);

       • реакція відмовлення (непокора вимогам  батьків);

       • реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, приховування інформації і дій).

       Виходячи  з цього основними напрямками профілактики конфліктів «батьки-діти» можуть бути наступні:

       1. Підвищення педагогічної культури  батьків, що дозволяють враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

       2. Організація сім’ї на колективних засадах. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і вирішення виникаючих протиріч.

       3. Підкріплення словесних вимог  обставинами виховного процесу. 

       4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхніх турбот і захоплень.

         На думку психологів (Д. Лешлі, А. Рояк, Т. Юферова, С. Якобсон), конструктивній поведінці батьків у конфліктах з дітьми може сприяти наступне:

       • завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

       • враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

       • намагатися зрозуміти вимоги дитини;

       • пам'ятати, що для змін потрібен час;

       • протиріччя сприймати як фактори  нормального розвитку;

       • виявляти сталість стосовно дитини;

       • частіше пропонувати вибір з  декількох альтернатив;

       • схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки;

       • спільно шукати вихід шляхом зміни  в ситуації;

       • зменшувати число «не можна» і  збільшувати число «можна»;

       • обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому їх справедливості і необхідності;

       • дати дитині можливість відчути неминучість  негативних наслідків його провини, логічно роз'яснювати можливі негативні наслідки;

       • розширювати діапазон моральних, а  не матеріальних заохочень;

       • використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків [17].

       У науковій літературі виділити чотири стратегії сімейного виховання, які ведуть до протилежного ефекту – підвищення напруги в дитячо-батьківських відносинах чи до формування хронічного конфлікту, – це відхід від проблеми, стратегія «мир любою ціною» (батьки ігнорують проступки дитини, «закриває  очі» на асоціальну поведінку, утримується  від критичних зауважень, щоб  зберегти хороші взаємовідносини), стратегія  «перемога любою ціною», коли батьки не зупиняються ні перед чим, щоб  стати «переможцем» в конфлікті; і нарешті, четверта стратегія –  компроміс, негативною стороною якого  є те, що доводиться поступатися  позиціями обом сторонам, що лише відкладає  вирішення конфлікту на певний час  [15].

       Таким чином, дослідивши систему «батьки-діти»  можемо зробити висновки, що від  гармонійності взаємовідносин у  цій діаді і взагалі в сім’ї  залежить нормальний розвиток і соціалізація молодої людини, закладаються навички  самостійного життя. Наша робота як практичних психологів, покликана попередити або  звести до мінімуму конфлікти між  дітьми і дорослими, що не можливе без глибоких і професійних знань з питань, що розглядалися вище.

       1.3. Загальна характеристика соціально-психологічного патронажу сім’ї

 

       Патронаж  соціальний (лат. — покровитель, оборонець) — особлива форма захисту прав особистості, майна недієздатних та інших громадян у випадках, передбачених законом. Патронаж передбачає проведення в домашніх умовах профілактичних, оздоровчих санітарно-просвітницьких заходів, надання соціальних послуг.

       Патронаж може проводитися з такими цілями:

• діагностичною: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику (медичних, соціальних, побутових), дослідження сформованих проблемних ситуацій;
• контрольною: оцінка стану родини і дитини, динаміка проблем (якщо контакт із родиною повторний); аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій та ін.;
• адаптаційно-реабілітаційною: надання конкретної освітньої, посередницької, психологічної  допомоги.

          Соціально-психологічний патронаж сімей здійснюється з урахуванням їх віднесення до певних груп (багатодітні, малозабезпечені тощо) на основі спостережень з метою виявлення фізичного та психологічного стану членів сім'ї, характеру батьківсько-дитячих стосунків, забезпечення нормального сімейного виховання [37].

         Сучасна сім'я зосереджує в  собі всю сукупність соціальних  проблем, властивих сучасному  суспільству, способу життя. 

         Серед них можна виділити і  власне сімейні проблеми. Це розподіл  між подружжям сімейних ролей  і боротьба за лідерство; потреба  в спілкуванні окремих членів  сім'ї і неможливість її реалізації  в сім'ї через різні причини: відсутність культури спілкування; відсутність пізнавальних потреб (наприклад, в знаннях і уміннях по вихованню дітей і ін. ) у окремих членів сім'ї або в цілому у сім'ї-системи; неадекватність оцінок поведінки дітей, грубе втручання в їх внутрішній світ, емоційне відкидання аж до депривації і жорстокого звернення, що сприяє за наявності у дітей і підлітків різної акцентуації характеру розвитку девіантної поведінки їх; наявність в сім'ї негативної етично-психологічної атмосфери; незадовільні матеріальні потреби сім'ї та багато інших [4].

         Запобігання і ліквідація відмічених  негативних явищ (конфліктних структур) в сім'ї можливі при організації  системної цілеспрямованої соціальної  роботи на основі моделі, що  передбачає послідовність дій  по відношенню до сім'ї і  грамотне виконання кожної з  дій, оскільки будь-яка система,  що достатньо довго знаходиться  в стані хронічного відхилення, ризикує поступово зламатися  (у випадку з сім'єю – це  розпад її як простий варіант  цієї ломки), і тоді застосування  додаткових ресурсів в цілях  надання їй допомоги не дає  очікуваного або бажаного результату.

         Експериментально обґрунтована  модель діяльності фахівця з  сім'єю включає наступні компоненти:

• наявність у фахівця власних уявлень про зміст підтримки сім'ї як клієнта і про уявлення клієнта про зміст цієї підтримки, також про форму її надання;
• диференціація сімей на типи відповідно деформованості сімейних структур;
• розробка програми (відповідно типам сімей, що виділяються в ході диференціації) соціальних дій на сім'ю коректувально-виховній спрямованості;
• входження сім'єю-системою в контакт з метою реалізації програми соціальних дій; відстежування результатів коректувально-виховної діяльності з сім'єю і внесення необхідних змін [18].

       Працюючи  з родиною, практичний психолог виступає в трьох основних ролях:

• Радник - інформує родину про важливість і можливість взаємодії батьків і дітей у родині; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні поради щодо виховання дітей.
• Консультант – консультує з питань сімейного законодавства; міжособистісної взаємодії в родині; інформує про існуючі методи виховання, орієнтовані на конкретну родину; роз'яснює батькам способи створення умов, необхідних для нормального розвитку і виховання дитини в родині.
• Захисник – захищає права дитини у випадку,  коли доводиться зіштовхуватися з повною деградацією особистості батьків (алкоголізм, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей).

       Для того, щоб налагодити контакт з  сім’єю ми повинні скористатися певними  методиками. Так, зокрема, методикою, запропонованою російським вченим Л.Б. Філоновим, яка передбачає шість стадій у контактуванні, у процесі яких закономірно розвиваються позитивні відносини між педагогами та батьками.

• На першій стадії знімається напруга, тривога і непевність батьків у відносинах з педагогом за допомогою акцентування уваги на позитивному з того, що відомо психологу про родину і її членів з попередньо зібраної інформації. Причому на цій стадії спеціаліст виконує роль слухача, використовуючи емпатичне педагогічне вміння.
• На другій стадії (при дотриманні сказаного вище) батьки починають «виговорюватися», психолог, як і раніше, - слухач. Батьки починають просити поради.
• На третій стадії психолог переключає увагу батьків на підвищення вимог як до себе, так і до кожного члена родини.
• На четвертій стадії психолог переходить до дій – обговорення окремих негативних властивостей особистості, несприятливих супровідних обставин.
• На п'ятій стадії довіра завойована, і це є початком  взаємодії.
• На шостій стадії ведеться корекційно-виховна робота з боку психолога.