Матерія

На певному етапі розвитку метагалактики в деяких планетних  системах утворюються необхідні  умови для формування з молекул  неживої природи носіїв життя. Останнє  має кілька рівнів матеріальної організації: система доклітинного рівня —  нуклеїнові кислоти (ДНК і РНК) та білки; клітини як особливий рівень біоорганізації; одноклітинні та багатоклітинні організми — рослинного й тваринного походження, існують також над-органічні  структури (популяції) — спільності особин одного виду, пов'язаних між  собою загальним генофондом і  здатних до самовідтворення.

Кожна популяція, будучи системною  цілісністю, регулює поведінку й  розмноження особин, що входять до неї. У межах популяцій існують  складні системи сигналів, які  визначають поведінку однієї особини  стосовно іншої.

До надорганічних рівнів організації матерії належать також  види та біоценози. Останні утворюються  внаслідок взаємодії різних популяцій  між собою та довкіллям. У системі  біоценозу популяції взаємопов'язані  так, що продукти життєдіяльності одних  є умовами життя інших. Наприклад, ліс, будучи цілісною системою (біоценозом), охоплює такі популяції, як дерева, гриби, мохи, лишайники та інші, які  живуть системно. У свою чергу, взаємодія  біоценозів утворює глобальну систему  життя — біосферу. В ній біоценози  взаємодіють між собою, а також  з повітряною оболонкою, через яку  здійснюється теплообмін Землі з  космосом та водним середовищем. У разі порушення цих взаємодій змінюється життя на Землі. Щоб підтримувати цю рівнодію, потрібне не лише відтворення  певних умов життя популяцій, а й  певна їх різноманітність.

Будучи складовою життя  на Землі, люди постійно збільшують виробничий вплив на навколишнє середовище й  тим самим — на динаміку біосфери. Нині антропо- і техногенний вплив  на природу настільки значний, що це навіть загрожує виродженням біосфери. Знання та уміле використання людиною  законів розвитку останньої, розуміння  свого місця в її динаміці є  однією з умов існування людства.

Поява нових рівнів організації  матерії викликає зміни в біосфері, є результатом її функціонування як цілого в межах Всесвіту. Разом  з тим це ціле обумовлює й диференціацію  самої біосфери на різних рівнях функціонування живої матерії. В межах біосфери розвивається особливий вид матеріальної системи — людське суспільство, яке має свої системи: нації, класи, сім'ї тощо. Воно існує завдяки  діяльності людей і як необхідний елемент свого функціонування й  розвитку включає духовне життя. Взаємодія людини з природою через  практичну діяльність не є простим  споживанням людиною природної  речовини. У своїй діяльності людина спирається на об'єктивні закони розвитку світу, виявляючи й реалізуючи разом  з тим такі можливості, які "самі собою" стихійно не можуть бути реалізованими: створює штучні речовини, механізми  тощо, що заведено називати штучною, "другою природою".

У процесі життєдіяльності  людства перетинаються дві лінії  розвитку: природна еволюція неживої  й живої матерії і, так би мовити, матерії штучної, яка лежить в  основі суспільних явищ. Причому друга  здійснюється не лише через предмети, створені людиною, а й через зміну  самої людини, через її суспільний розвиток. Виникнення людського суспільства  як особливого етапу розвитку матерії  наводить на думку про можливість існування інших цивілізацій, про  космічне майбутнє людства, а це, у  свою чергу, ставить одвічне світоглядне  питання про місце людини в  світі, про майбутнє людства.

Дослідження взаємозв'язку всіх рівнів існування матерії, включаючи  й людину (суспільство), дає змогу  по-новому пояснити проблему єдності  світу. Послідовно проведений матеріалістичний монізм, який вбачає єдність світу  в його матеріальності, включає й  ідеї діалектичної єдності та різноманітності  світового розвитку. Таке розуміння  принципово відрізняється від вульгарно-матеріалістичного, яке не враховує якісних особливостей різних рівнів організації матерії, в тому числі й вищого, на якому  виникає й існує свідомість, дух. Воно відрізняється й від ідеалістичного монізму, який первинним вважає ідеальне, а матерію — його інобуттям.

Формування філософського поняття матерії. Сучасна наука про системну організації матерії

Проблема визначення сутності матерії  вельми складна. Складність полягає  у високому ступені абстрактності  самого поняття матерії, а також  в різноманітті різних матеріальних об'єктів, форм матерії, її властивостей і взаємозумовленості. У зв'язку з цим перед філософією та іншими науками стоїть безліч питань: Що такематерія? Як розвивалися уявлення про неї? Як співвіднести з поняттям матерії нескінченна безліч конкретних предметів, речей? Якими властивостями вона володіє? Вічна чи і нескінченна матерія? Що є причиною її зміни? Які види матерії відомі в даний час? Як здійснюється взаємний перехід одних видів матерії та форм її руху в інші? На основі яких законів це відбувається? Нарешті, яким чином виникло таке властивість матерії, як свідомість?

Звертаючи свою увагу на навколишній нас світ, ми бачимо сукупність різноманітних предметів, речей. Ці предмети мають самими різними властивостями. Одні з них мають великі розміри, інші - менші, одні прості, інші - більш складні, одні постігаеми досить повно безпосередньо чуттєвим чином, для проникнення в сутність інших необхідна абстрагуються діяльність нашого розуму. Відрізняються ці предмети і по силі свого впливу на наші органи чуття.

Однак при всій своїй численності  й різноманітності самі різні  предмети оточуючого нас світу мають  один спільний, якщо так можна висловитися, знаменник, що дозволяє об'єднати їх поняттям матерії. Це спільне є незалежність усього різноманіття предметів від свідомості людей. У той же час це загальне в бутті різних матеріальних утворень є передумовою єдності світу. Однак помітити спільне у самих різних предметах, явища, процеси задача далеко не проста. Для цього потрібна певна система, що склалися знань і розвинена здатність до абстрагуються діяль-ності людського розуму. Оскільки знання є продукт придбаний, причому накопичений поступово, протягом тривалого часу, то багато судження людей про природу і суспільствоспочатку носили досить невиразних, наближений, а часом і просто невірний характер. Повною мірою це стосується і до визначення категорії матерії. Так, мислителі давнини могли ловити у різноманітті предметів природи суспільних явищ лише те, що лежало на поверхні, тобто вловити явища, але не сутність речей.

Тим часом вже в далекий час  допитлива думка людей прагнула встановити якісь єдині закони функціонування природи і суспільства, вказати  у вченні про природу якесь  єдине начало всіх речей і явищ. Так, наприклад, у Стародавній Індії  виникли подання чарваки про  те, що всі тіла складаються з  чотирьох елементів: вогню, повітря, води і землі. Різні комбінації їх утворюють  предмети природи. Більш високо була розвинена наукова думка в  Стародавній Греції. Фалес, наприклад, вважав, що первинної незмінною субстанцією (основою) всіх речей є вода. За Анаксімандра, такий незмінною субстанцією  є деяке невизначений початок - Апейрон, а з точки зору Анаксімен, першоосновою всього може бути тільки повітря. Різна  щільність останнього пов'язана  з появою води, каменів і т. д. Для  Геракліта первоначалом всього служив вогонь.

Самий побіжний аналіз розглянутих  явищ про матерію показує, що всі  вони за духом своїм були матеріалістичними, але спільним їх недоліком було, по-перше, зведення поняття матерії  до якогось конкретного виду речовини або ряду речовин.

По-друге, визнання матерії в якості будівельного матеріалу, якоюсь первинної  незмінною субстанції автоматично  виключало вихід за межі наявних  про неї уявлень. Тим самим  будь-яким конкретним видом речовини з притаманними йому властивостями  обмежувалося подальше пізнання, проникнення в сутність матерії. Все ж таки великою заслугою древніх матеріалістів було вигнання уявлень про бога-творця і визнання взаємозв'язку матерії і руху, а також вічності їх існування.

Помітний слід у розвитку вчення про матерію залишили мислителі  Стародавньої Греції Левкіпп і особливо Демокріт - родоначальники атомістичної вчення про навколишній світ. Вони вперше висловили мисиль про те, що всі предмети складаються з  найдрібніших неподільних частинок - атомів. Первинна субстанція - атоми рухаються в порожнечі, і їх різні поєднання суть ті чи інші матеріальні освіти. Знищення речей, по Демокріту, означає лише їх розкладання на атоми. У самому понятті атома міститься щось спільне, притаманне різним тілам.

Разом з тим, хоча атомістичної вчення та встановлювало загальну природу буття мікропредметов, проте воно не розкривало повною мірою поняття матерії; в силу своєї субстанційності та обмеженості воно не могло служити критерієм спільності всього різноманіття видів матерії. В даний час ми знаємо, що атоми різні за своєю природою і структурі і представляють лише частинки речовини. Таким чином, у Демокріта ми бачимо ототожнення поняття матерії з одним з конкретних її проявів, з речовиною.

Дуже важливу спробу дати визначення матерії зробив французький матеріаліст XVIII століття Гольбах, який у роботі "Система природи" писав, що "по відношенню до нас матерія взагалі є все те, що впливає яким-небудь чином на наші почуття". (Гольбах П. Система природи. М., 1924. С. 31.).

Тут ми бачимо прагнення виділити те спільне у різних формах матерії, а саме: що вони викликають у нас  відчуття. У цьому визначенні Гольбах  вже відволікається від конкретних властивостей предметів і дає  уявлення про матерію як абстракції. Разом з тим визначення Гольбаха була обмеженою. Воно не розкривало до кінця сутності всього того, що впливає  на наші органи чуття, воно не розкривало специфіки того, що не може впливати на наші почуття. Ця незавершеність запропонованого  Гольбахом визначення матерії створювала можливості як для матеріалістичної, так і ідеалістичної її трактування.

До кінця минулого століття природознавство, і зокрема фізика, досягло досить високого рівня свого розвитку. Були відкриті загальні і, здавалося, непорушні принципи будови світу. Була відкрита клітина, сформульований закон збереження і перетворення енергії, встановлений Дарвіном еволюційний шлях розвитку живої природи, Менделєєвим створена періодична система елементів. Основою буття всіх людей, предметів визнавалися атоми - найдрібніші, з точки зору того часу, неподільні частки речовини. Поняття матерії ототожнювалося, таким чином, з поняттям речовини, маса характеризувалася як міра кількості речовини або міра кількості матерії. Матерія розглядалася поза зв'язку з простором і часом. Завдяки роботам Фарадея, а потім Максвелла, були встановлені закони руху електромагнітного поля й електромагнітна природа світла. При цьому поширення електромагнітних хвиль пов'язувалося з механічними коливаннями гіпотетичної середовища - ефіру. Фізики з задоволенням відзначали: нарешті-то, картина світу створена, що оточують нас явища укладаються в визначений їм рамки.

Правда, у той час відомий  фізик лорд Кельвін, відзначаючи  в цілому завершеність фізичної картини  світу, вказував на існування на горизонті  науки двох невеликих хмарок. Перше  хмарка являло собою неясності з  випромінюванням чорного тіла, а  друге неясності з експериментом  Майкельсона. При подальшому розвитку фізики з першого хмарки виросла  квантова механіка, а друге - породило спеціальну теорію відносності.

Оцінюючи в цілому подання класичної  фізики XIX ст. про будову і властивості  матерії, відзначимо, що вони страждали  тими ж недоліками, що і навчання древніх. Точка зору на матерію як на первинну, незмінну субстанцію і  ототожнення її при цьому з  речовиною містили в собі передумови можливості критичних ситуацій у  фізиці. І це не сповільнило позначитися.

На благополучному, здавалося, тлі "стрункої теорії" раптом пішла  ціла серія непояснених в рамках класичної фізики наукових відкриттів. У 1896 р. були відкриті рентгенівські  промені. У 1896 р. Беккерель випадково  виявив радіоактивність урану, в  цьому ж році подружжя Кюрі відкривають  радій. Томсоном у 1897 р. відкрито електрон, а в 19О1 р. Кауфманом показана мінливість маси електрона при його русі в  електромагнітному полі. Наш співвітчизник  Лебедєв виявляє світловий тиск, тим самим остаточно стверджуючи  матеріальність електромагнітного  поля. На початку ХХ ст. Планком, Лоренцом, Пуанкаре та ін закладаються основи квантової  механіки, і, нарешті, в 19О5 р. Ейнштейном створюється спеціальна теорія відносності.

Багато фізиків того періоду, які  мислять метафізично, не змогли зрозуміти  суті цих відкриттів. Віра в непорушність основних принципів класичної фізики привела їх до скачуванню з матеріалістичних позицій у бік ідеалізму. Логіка їхніх міркувань була така. Атом - найдрібніша частка речовини. Атом має властивості неподільності, непроникності, сталості маси, нейтральності  відносно заряду. І раптом виявляється, що атом розпадається на якісь частинки, які за своїми властивостями протилежні властивостям атома. Так, наприклад, електрон має мінливу масу, заряд і т. д. Це корінна відмінність властивостей електрона в атома привело  до думки, що електрон нематеріальний. А оскільки з поняттям атома, речовини ототожнювалося поняття матерії, а  атом зникав, то звідси випливав висновок: "матерія зникла". З іншого боку, мінливість маси електрона, під якою розумілося кількість речовини, стала  трактуватися як перетворення матерії  в "ніщо". Таким чином, рухнув один з найголовніших принципів матеріалізму - принцип незнищенність і несотворімості матерії. У фізиці настала криза.

З точки зору діалектики цей процес закономірний. Нові відкриття при  цьому можуть вписуватися в стару  теорію, а можуть і суперечити їй. Якщо нові відкриття не вкладаються  в рамки старої теорії, то або  ця теорія побудована на невірних вихідних принципах і тоді вона повинна  бути відкинута, або це пов'язано  з неповнотою, обмеженістю старої теорії, і тоді остання вимагає  часткового перегляду, уточнення.

Для того, щоб показати, що новітні  відкриття фізики все більш і  більш підтверджують діалектичний матеріалізм, Ленін звертає свою увагу, перш за все, на визначення сутності матерії. "Матерія, - пише він, - є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях його, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них". (Ленін В. І. Повне. Зібр. Тв. Т. 18.-С. 131).

Це визначення матерії є найбільш повним, що відповідає не тільки сучасному  рівню розвитку науки, а й майбутнім її проривів в область незвіданого. Роль цього визначення для подальшого розвитку як філософії, так і приватних громадських та природничих наук надзвичайно велика. Воно абсолютно виключає подання про якусь первинною "субстанції", незмінною "сутності" речей, що лежить в основі всіх предметівматеріального світу.

Проаналізуємо це визначення докладніше. По-перше, в онтологічному плані  в ньому стверджується, що існує  об'єктивна реальність, незалежна  ні від людини, ні від якого б  то не було абсолютного духу. У гносеологічному  плані категорія матерії є  абстрактне відображення в свідомості людей цієї об'єктивної реальності, втіленої в нескінченному різноманітті конкретних речей. Визначення стверджує  здатність людей копіювати, відображати  об'єктивну реальність. Це є визнання необмежених пізнавальних здібностей людства в цілому.