Матерія

слова, як “матерія” і  “рух”, є не більш ніж скорочення, якими ми

осягаємо множину різних чуттєво сприймаємих речей згідно  їх загальних

властивостей”.1 (1Энгельс  Ф. Диалектика природы//Маркс К., Энгельс  Ф.

Избранные сочинения. В 9-ти томах.– М., 1986. Т.5. С.562.)

 

До тих пір, поки фізики мали справу з дослідженням предметів  тільки у

вигляді зримих тіл,  вони, а разом з ними й філософи, інтерпретували

матеріальність  як тілесність. Згодом, з розширенням області  емпіричного

дослідження за рахунок невидимих  елементарних часток, плазмових явищ і

поля у фізиці, клітинних  і субклітинних процесів у біології, міжатомних

і молекулярних взаємодій  у хімії і таке інше, уявлення про матерію вже

не поєднувалось з думкою про сукупність об’єктивно існуючих тіл, і нині

це поняття просто вказує на існування явищ, властивостей, процесів,

предметів  як об’єктивної  реальності, в котрій можна виділити різні

взаємопов’язані структурні рівні й системи. Кожний з елементів  таких

структур і систем разом  з його властивостями і відносинами  може бути

названий матеріальним у  тому і тільки в тому смислі, що він  існує (якщо

існує!) об’єктивно, тобто  є данністю  незалежно від наших  думок і знань

про нього, а в цілому ж  поняття матерії стосується всієї  сукупності

об’єктивно існуючого.

 

Пізніше філософ Рене Декарт визначав, що матерія – складова частинка

предмета, субстанція самоіснуючого  буття. Інші філософи вважали, що

матерія – чуттєво пізнавальні  реалії.

ттєво пізнавальні реалії.

 

Простір і час нерозривно зв‘язані між собою.   Їх єдність проявляється у

русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу

пронизує усю матеріальну  і духовну культуру людства. Невипадково  ще в

“Рамаяні”, пам‘ятнику духовного  життя Стародавньої Індії, знання

простору і часу віднесено  до властивостей, що визначають гідність

людини. Філософи і вчені  розходилися в міркуваннях стосовно природи

простору і часу та їх відносин до матерії. Сформувалися два  основні

підходи до цього питання: субстанціональний і реляційний.

 

Представники субстанціонального підходу (Демокріт, Ісаак Ньютон)

трактували простір і  час як самостійні сутності, що діють  поруч з

матерією і незалежно  від неї. Відносини між простором, часом і матерією

мислилися як відносини між  двома видами самостійних субстанцій. Звідси

висновок про незалежність властивостей простору і часу від  характеру

матеріальних процесів, що відбуваються у них. За ними визначилися  такі

властивості: абсолютність, універсальність і незалежність. Простір і час

і матеріальні об‘єкти  не взаємодіяли, а знаходилися у  відриві, в

протиставленні. Виходячи з  такої концепції, Ісаак Ньютон будував  фізичну

модель світу. Ньютонове  розуміння сутності простору і часу справило

суттєвий вплив на пізнавальну  активність. Перші світоглядні послідовники

Ісаака Ньютона, застосувавши його ідеї до історичного процесу,

обґрунтували згодом філософію  механіцизму, що визнає механічні форми

руху матерії єдино об‘єктивними.2. Сучасне визначення матерії

як філософський підсумок революції думки

Матерія – це філософська  категорія, що означає об‘єктивну реальність,

тобто світ речей, властивостей, відносин, станів і процесів, що

відображаються людськими  відчуттями і існують незалежно від них.

Матерія не створювана, не ліквідується, матерія вічна і безкінечна.

Матерія, як загальна субстанція, субстрат будь-яких речей, їх

властивостей, відносин і  форм руху. Отже, матерія має властивість

саморуху і саморозвитку. Матерія, як субстанція є єдністю

багатоманітності. Атрибутами (невід‘ємними властивостями) матерії  як

субстанції є системність, рух, простір і час.

Початкове поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з

якого  складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина

тощо). Подібне розуміння  матерії зустрічаємо у філософії  стародавнього

світу, наприклад, у представників  давньоіндійської школи локаяти  або

давньокитайських матеріалістів.

Перші філософські визначення матерії даються, власне, через узагальнення

її побутового  розуміння. Представники давньогрецької філософії  в

більшості випадків під матерією  розуміли найдрібніші частинки —  атоми,

або корпускули, з яких складаються  тіла і які є першоосновами буття.

Узагальнюючи здобутки минулих  часів, Арістотель у книзі "Метафізика"

писав, що  "більшість  перших філософів вважали початком усього лише

матеріальні начала, а саме, те,  з чого складаються всі  речі, із чого,

як першого, вони виникають  і на що, як останнє, вони,  гинучи,

вони,  гинучи,

перетворюються, причому  сутність хоч і залишається, але  змінюється в

своїх  проявах, — це вони вважають елементом і початком речей. Фалес,

засновник такої  філософії, як стверджує далі Арістотель, говорить, що

начало — вода, що сім'я  всього за  природою вологе, а начало вологого —

вода". Звичайно, таке розуміння  історично  обмежене, але якщо вдуматись,

то сьогодні, вирішуючи  глобальні проблеми сучасності, чи  не починаємо

ми розуміти, що вода, земля, повітря, енергія — першооснови  буття

людини?

Якщо для філософів  стародавнього світу матерія  — це матеріал, з якого

складаються тіла,  предмети, а кожен предмет (тіло) складається  з

матерії та форми як духовного  першопочатку, то для Р.Декарта (XVII ст.)

матерія — це складова частинка предмета (тіла), а  саме: тіло разом  з

формою. Оскільки предметів, тіл — безліч, то матерія —  це сукупність

тіл,  предметів, які містяться  у Всесвіті. Декарт розкриває зміст

поняття матерії за допомогою  трьох категорій: субстанції, атрибута і

аксиденсу. При цьому під  субстанцією він розуміє  самоіснуюче  буття —

самостійне, самодіяльне: під  атрибутом — невід'ємні, загальні,

універсальні риси даної  субстанції, а під аксиденсом —  довільні,

випадкові, необов'язкові  риси субстанції.

Тому Декарт визначає матерію  як субстанцію самоіснуючого буття,

атрибутом якої є  протяжність  із її властивостями: займати певне  місце,

мати об'єм, бути тривимірною.

 

І. Ньютон додає до Декартового  визначення матерії як субстанції ще три

атрибути:  протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла),

інертність (пасивність, нездатність  самостійно змінювати швидкість

згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону  всесвітньої

гравітації. Причому інертність та вага потім об'єднуються ним  у поняття

маси,  яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно  мірою її

кількості.

Інший підхід у П.Гольбаха, який визначає матерію як все те, що

пізнається чуттєво, при  цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття

форми, кольору, смаку, звуку  та ін. Він  доводить розуміння матерії  до

гносеологічного узагальнення, піднімається на вищий рівень

абстрагування, незважаючи нате, що прискіпливі критики дорікали йому за

надмірну  широту, неконкретність, а тому неадекватність цього

визначення. Як на аргумент, вони  посилалися на релігійні та філософські

концепції, за якими боги і духи (Бог-Сонце в  єгипетській  релігії або

поняття Бога у філософії  Д.Юма) — чуттєво пізнавані реалії.

Відповідний внесок до поглиблення  поняття матерії зробив Г.Гельм-гольц.

За його словами,  матерія  — це все, що існує об'єктивно (незалежно  від

свідомості людини). Але  Бог існує  об'єктивно і від  того не стає

матеріальним.

Матерія як філософська категорія  — не закостеніла, незмінна форма  або

вмістилище всього  існуючого  у світі. Вона визначає найбільш суттєві

властивості об'єктивно-реального  буття  світу — пізнаного і  ще не

пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність,  невичерпність,

мінливість, системна упорядкованість  та інше.

 

Системність в організації  матерії — не тільки її фундаментальна

емність в організації  матерії — не тільки її фундаментальна

властивість, вона також  визначає методологію сучасного  наукового

пізнання структурних  рівнів матерії:  неорганічний (мікро-, макро-,

мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений,

понадорга-нізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я,

народність, нація, клас,  суспільство, людство).

Отже, поняття матерії  проходить складний шлях, постійно уточнюється,

поглиблюється,  збагачується новими властивостями, відображає рівень

розвитку пізнання людиною  світу.  Матеріальність світу, як зазначає

Ф.Енгельс, доводиться не парою  фокусницьких фраз, а  довгим і важким

розвитком філософії та природознавства.

Поширене визначення матерії  як філософської категорії для означення

об'єктивної  реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається

нашими відчуттями та свідомістю й  існує незалежно від них, певною мірою

є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах

матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний  зміст.

Справді, якщо не зосереджуватися  тільки на гносеологічному визначенні

матерії, а  розглядати її, враховуючи розвиток сучасної науки  і

філософії, то можна виокремити:

1. Онтологічні складові: а) рух та його форми; б)  простір; в) час;

г) детермінація.

2. Гносеологічні принципи: а) пізнаваність; б) об'єктивність;

в) реальність.

Таким чином, узагальнене  визначення категорії "матерія" має  базуватися

на тому, що це — об'єктивно  реальне буття світу в часі, просторі, русі,

детерміноване і безпосередньо  чи  опосередковано пізнаване людиною.

3. Сучасні наука і філософія  про рівні організації та форми матерії

Сучасна наука неспростовно доводить, що матерія, різноманітність  речей,

властивостей і відносин має системну організацію. Під системою розуміють

сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках один з

одним, що утворює визначену  цілісність, єдність. Існують такі системні

рівні матерії:

1) системи неживої природи,  що включають елементарні частинки, у тому

числі античастинки, поля, атоми, молекули, макроскопічні тіла, космічні

системи – планети, зорі, Галактику, системи галактик;

2) системи живої природи  біологічні системи доклітинного  рівня ( білки і

нуклеїнові кислоти), клітини, багатоклітинні організми ( рослини  і

тварини), понадорганізмові системи, ( популяції, види і біоценози),

біосфера;

3) соціально-організовані  системи людина, сім’я, різні  колективи, класи,

партії, держава, суспільство, людство.

Усім рівням організації  матерії відповідають різні форми  руху. У

філософії під рухом розуміють  усяку зміну матеріальних речей,

властивостей, відносин, систем. Це і переміщення тіл у просторі,

народження або смерть організму, обмін речовин у клітині, реформування

суспільства, розширення метагалактики  та ін. Матерія і рух нерозривно

пов‘язані одне з одним. Рух внутрішньо притаманний матерії  і невідривний