Матерія

І останній важливий філософський аргумент. Оскільки матерія вічна і нескінченна, то в цій вічності нескінченна  безліч разів могло б настати  стан абсолютного спокою. А цього  не сталося. Таким чином, діалектико-матеріалістичні  погляди не допускають можливості теплової смерті Всесвіту.

У світі немає нічого, крім рухомої  матерії, писав Ленін, і ця остання  рухається в просторі й часі.

Рух як спосіб існування  матерії.

Третє питання теми стосується вияснення способу та форм існування матерії. Як свідчить практика, оточуючий людину світ знаходиться в постійній зміні, в русі. Ми ніколи не спостерігали матеріальної системи, яка б не знаходилась хоча б в якомусь русі, а була б у стані абсолютного спокою. Така б нерухома система не взаємодіяла б з оточуючими речами і явищами і не могла би виявити жодних своїх властивостей, тобто вона має бути абсолютно непоміченою. На цій підставі цілком слушним є висновок про те, що рух є невід’ємна, атрибутивна характеристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж в русі, тому рух є спосіб існування матерії. Рух – це зміна загалом.

Оскільки матерія є  абсолютною, рух як атрибут матерії  також є абсолютним. Разом з  тим матерія завжди існує у  конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми (види) матерії. Рух взагалі – це абстракція, яка в дійсності реально не існує; реальне існування мають конкретні форми руху. При виділенні різних форм руху варто пам’ятати, що конкретні форми руху безпосередньо пов’язані з ієрархією структурних рівнів матерії.

В основу виділення форм руху покладені такі основні принципи: а)субстратний, що пов’язує певну форму руху із специфічним матеріальним носієм. Кожна форма руху має свою матеріальну основу; б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху.

У сучасній науковій картині  світу виділяється чимало форм руху. Серед них найпоширенішими є  такі: механічний, тепловий, електромагнітний, хімічний, гравітаційний, геологічний, біологічний, соціальний. Хоча кожна  форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов’язані між  собою. Їх взаємозв’язок виявляється  в тому, що одна форма руху при  певних умовах переходить в іншу; окрім  того, вищі форми руху виникають  на основі нижчих і включають їх у себе в знятому виді.

Рух як спосіб існування  матерії

Існування того чи іншого матеріального  об'єкту можливо тільки завдякиелементам, які його створюють. Атом існує тому, що відбувається взаємодія між ядром і електронами, створюючих його оболонку; живі організми існують тільки завдяки взаємодії складаючих її молекул, клітин, органів; суспільство існує тільки завдяки обміну діяльністю між людьми, взаємодії різних соціальних підсистем.

Окрім внутрішньої взаємодії  між елементами і частинами має  місце і взаємодія об'єктів з зовнішнім світом. Вони можуть включатися в більш складні системи, ставати їхніми елементами. Наприклад, ядра та електрони, які входять до атому, можуть бути складовими частинами молекул, з молекул будуються макротіла і т.д.

Взаємодія призводить до зміни властивостей, відносин, стану. Зміна вфілософії визначається поняттям руху. Під рухом матерії треба розуміти нетільки механічне переміщення тіл в просторі, а й різні взаємодії, а також зміни станів об'єктів, які викликаються цими взаємодіями. Рух – це і взаємне перетворення елементарних частинок, й розширення Метагалактики, і обмін речовин в клітинах організму, й обмін діяльністю міме людьми в процесі соціального життя.

Матерія не може існувати поза рухом. Кожний її об'єкт  існує тому, що в ньому відтворюються  ті чи інші типи руху. Якщо вони знищуються об'єкт припиняє своє існування, переходить в інші об'єкти, які, в свою чергу, характеризуються певним набором типів і форм руху. Рух – спосіб існування матерії.

В звичайному житті рух  часто ототожнюють з переміщенням тіл у просторі. А так як одні тіла можуть переміщуватися відносно поверхні Землі, а інші покоїтися, то на рівні повсякденної свідомості. Ці два стани – спокій і рух  – вважають рівноправними. Однак  усім, хто знайомий хоча б з загальними принципами механіки, ясно, що говорити про спокій можна тільки відносно визначеній системі відлічення. Наш  дім покоїться відносно поверхні Землі, але він обертається разом  з Землею навколо її осі, переміщується  разом з Землею в просторі відносно Сонця. Разом з Землею та Сонцем він  обертається навколо центра нашої  галактики із швидкістю 250 км.

Таким чином, поняття покою відносно, воно уявляє собою визначення тих станів руху, які забезпечують стабільність предмету, збереження його якостей. А поняття руху абсолютно, воно є невід'ємною властивістю матерії.

Які ж  існують типи руху?

Перший – це рух, пов'язаний із збереженням стійкості предмету, його якостей. В предметі завжди відбуваються деякі зміни, і він ніколи не буває тотожним самому собі у часі. Але чи можна говорити про стійкість предметів, їхній тотожності собі, якщо предмети змінюються? Це дуже давня філософська проблема. Відомо вислів Геракліта: "В одну і ту саму річку не можна увійти двічі, бо на того, хто входить, кожного разу течуть нові води".

Ідеї релятивізму в  розумінні існування речей неодноразово відтворювалися в історії філософської думки. Так, американський філософ XX ст. Чейз вважав, що будь-який предмет  ніколи не рівний самому собі. І значить, визначення словом індивідуальних об'єктів  неможливо.

В подібних міркуваннях ми стикаємося з протиставленням речі і процесу, стійкості і мінливості.

Філософський аналіз, який спирається на наукові данні, переконує  нас в тому, що будь-яка річ  є теж процес. Коли навіть про  такі речі, як стіл, стул, дім, говориться, що вони зберігають свої якості, тотожні  собі, то це не значить, що в них не відбуваються різноманітні зміни. Однак  попри всі зміни зберігається, відтворюється деякий набір ознак, який дозволяє говорити про стіл як про певний предмет, які відрізняється  від інших.

Таким чином, перший тип руху - це рух, коли зберігається якість предмету. Але крім нього існує ще один тип руху, який пов'язаний з переходом від однієї якості до другої, із зміного якісного стану предмету. Це може бути руйнування предмету, розпад його на складові елементи, які уявляють собою особливі якості, що виникають в результаті перетворення вихідного предмету. Але може бути і більш складний процес, коли завдяки взаємодії об'єкти створюють більш складну систему, новий об'єкт.

Поряд з існуванням основних типів матерії існують якісно різноманітні форми її руху. Ідея про  форми руху матерії належать Ф. Енгельсу. Він виділяє п'ять форм руху матерії: механічний, фізичний, хімічний, біологічний  і соціальний. В основі такої класифікації було закладено такі принципи: 1) кожному  рівню організації матерії відповідає своя форма руху; 2) між формами  руху існує генетичний зв'язок, тобто  форма руху виникає на базі нижчих форм; 3) вищі форми руху якісно специфічні і їх не можна зводити до нижчих форм.

Сучасна наука відкрила нові рівні організації матерії і  відповідно виявила нові форми руху. Тому класифікацію за Енгельсом потрібно розвивати і доповнювати, тому що принципи, які закладено в її основу зберігають свою цінність, бо схоплюють  важливі особливості взаємозв'язку форм руху і видів матерії з  урахуванням їхнього розвитку.

Форми руху згідно класифікації можна розбити на три блоки  згідно трьох етапів розвитку матерії  і трьох сфер матеріального світу, які виникли в цьому розвитку: нежива природа (механічна, фізична, хімічна форми руху), жива природа (біологічна форма руху) і суспільство (соціальна форма руху).

Отже, рух – це суперечливе  явище. Щось рухається лише тоді, коли перебуває у даному місці й  одночасно в ньому не перебуває. Рух – це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух – не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна. Рух  – це зміна взагалі.

Висновки

У наш час поняття  буття доволі глибоко розроблене, гнучке, внутрішньо диференційоване. Воно дає нам вагомі орієнтири для  пізнання та практичної діяльності. Водночас стає зрозумілою і причина складності цього поняття: воно охоплює самі підвалини суб’єктно-об’єктного відношення й одночасно вписує людину у структуру  світобудови, роблячи її, а особливо її свідомість фундаментальною умовою виявлення форм буття. Отже, ми, люди, є завжди при бутті у відношенні до буття, а з іншого боку, буття  ніби стоїть завжди за  нами, за нашими спинами, воно апріорно надане нам як тотальна якість, котру ми знаходимо в усьому (тому що вона – у нас) і в яку ми вкладаємо все те, з чим маємо справу. Буття є наш універсальний масштаб для пізнання та діяльності, а наші пізнання та діяльність постають реальними мірами використання цього масштабу.

Сучасна наука про структуру  й властивості матерії

Сучасні наукові уявлення про структуру й властивості  матерії кладуть в основу ідею про її складну організацію, згідно з якою кожен матеріальний об'єкт  треба розглядати як систему (цілісність), що характеризується наявністю певних елементів і зв'язків між ними (макротіла як система молекул, молекула як система атомів, клітина, живий  організм, біосфера тощо).

Ці системи постійно взаємодіють  з довкіллям, у результаті чого змінюються їх деякі властивості, відношення і  зв'язки. Частина з них зберігається і становить основу існування  певної системи, її структуру.

Кожен об'єкт (система, її елемент) — унікальний. Проте деякі групи  об'єктів мають спільні (загальні) ознаки. Наявність споріднених ознак  дає змогу об'єднати їх у певні  класи, системи, виокремити різні рівні  організації матерії.

Види матерії пов'язані  між собою генетичне: кожен виникає  з іншого, попереднього. Тому будову матерії можна уявити як ієрархію певних рівнів.

Сучасне природознавство  доводить, що глибинні структури матеріального  світу представлені об'єктами елементарного  рівня (елементарними частинками та ін.). їх властивості надто відрізняються  від властивостей макротіл. Часто  їм притаманні як корпускулярні, так  і хвильові властивості. Закономірності їх руху також істотно відрізняються  від закономірностей руху макротіл.

До відкриття цих частинок наука розглядала лише два види матерії  — речовину й поле. Спочатку речовину пояснювали як перервне матеріальне  середовище, що складається з дискретних частинок, а поле — як безперервне  матеріальне середовище. Пізніше  квантова механіка визнала таке уявлення неточним. На мікрорівні поля становлять сукупність квантів, які можна розглядати як своєрідні частинки з притаманними їм корпускулярними і хвильовими властивостями. Так, електромагнітне  поле можна представити як систему  фотонів. Водночас частинки речовини (електрони, позитрони та ін.) фізика в деяких задачах розглядає як кванти відповідних  полів.

Загалом елементарні частинки проявляються в чотирьох типах взаємодій: сильному, слабкому, електричному та гравітаційному. Два останніх проявляються на значних  відстанях і тому їм підпорядковані процеси не лише мікросвіту, а й  макротіл, планет, зірок, галактик (макро- і мегасвіт). Сильні й слабкі взаємодії  притаманні лише процесам мікросвіту. Останніми десятиріччями виявлено, що електромагнітні та слабкі взаємодії  становлять собою сторони єдиної сутності електрослабкої взаємодії.

Елементарні частинки класифікують і за типами взаємодії: важкі частинки (адрони), легкі (лептони) та гравітони. Адрони функціонують у всіх типах  взаємодії; лептони — лише в елект-рослабких  та гравітаційних, гіпотетичні —  лише в гравітаційних. Пошук різних структур — головна мета фізики. Вона прагне виявити ті глибинні властивості  й стани матерії, які зрештою  визначають еволюцію Всесвіту, особливості  взаємодії та розвитку його об'єктів.

Великим успіхом на цьому  шляху було відкриття кваркової  структури адронів. І хоч кварки не були виявлені у вільному стані, проте експериментальне зафіксовані. Саме кварки, лептони й відіграють роль базисних об'єктів у системі  елементарних частинок. Вони є "будівельним  матеріалом" для речовин. Завдяки  взаємодії кварків існують ядра атомів. Внаслідок формування електронних  оболонок навколо ядра утворюються  атоми.

Нині фізика прагне створити єдину теорію елементарних частинок. Виявлено глибинні структури частинок, які проявляються в різних взаємодіях. Наука підходить до виявлення  субелементарного рівня організації  матерії, єдиної природи всіх елементарних частинок. Саме в закономірностях  цього рівня матерії і проявляються основні таємниці Всесвіту, які визначають особливості його еволюції. З подальшим  дослідженням мікросвіту виникає дедалі більше можливостей для розуміння  структури Всесвіту.

Субелементарний рівень організації  матерії включає ще й такий  її вид, як фізичний вакуум, в якому  містяться "корені" всіх елементарних частинок і фізичних тіл, відбуваються складні процеси. Поява цих ідей стала основою нових уявлень  про розвиток Всесвіту, про його виникнення шляхом вибуху, пов'язаного  з масовим "народженням" елементарних частинок внаслідок фазових переходів  у вакуумі. На основі взаємодій об'єктів  субелементарного рівня виникають  елементарні частинки, а на їх основі — складніші утворення (атоми  та інші). Елементарні частинки, ядра атомів можуть утворювати плазму (вид  матерії, подібний до газу), її величезні  скупчення, які утримуються електромагнітними  гравітаційними полями, утворюють зірки, які є особливим рівнем організації  матерії. В їх надрах постійно відбуваються реакції, в результаті яких одні частинки перетворюються на інші, внаслідок  чого зірки випромінюють енергію, утворюють  інші атоми, а їх взаємодія викликає появу молекул.

Далі йде рівень твердих, газоподібних макротіл. Особливим їх видом є такі макротіла, які називають  планетами. Вони мають дуже складну  структуру (ядро, літосфера, іноді —  атмосфера, гідросфера). Зірки й планети, у свою чергу, утворюють планетні системи. Великі скупчення зірок, планет, пилу й газів утворюють об'єкти, які називають Галактиками. Ядро Галактики утворюється зі щільного скупчення зірок, газу й пилу. Вищим  рівнем організації космічної матерії  є метагалактика, яка складається  з величезної кількості галактик. Можливо, існує багато метагалактик, які одержали назву позаметагалактичних  об'єктів (поки що гіпотетичних), їх взаємодія  утворює багатоярусний великий  Всесвіт — безмежний матеріальний світ із нескінченною різноманітністю  форм і видів матерії.