Соціально-виховна робота

Модель “класний тьютор”. Кожен клас має свого тьютора, що відповідає як за благополуччя всього класу, так і кожної дитини окремо. Класний тьютор веде уроки у своєму класі, регулярно розмовляє з учнями, встановлює контакти.

Модель “секційно-групова”. Частина класів, де протягом двох-трьох років веде заняття обмежена група вчителів, отримує групову підтримку, всі вчителі в рівній мірі несуть відповідальність за благополуччя дітей. Педагогічна підтримка інтегрована в навчальний процес. Залучення фахівця також відбувається, але значно рідше. Нарівні з особистими і класними тьюторами педагогічну підтримку здійснюють у школі конфіденційний наставник, консультант з профорієнтації, супервізори навчального процесу і виробничої практики, лікувальний педагог, лікар, медсестра, директор і його заступники. У випадку, коли проблема дитини носі специфічний характер, запрошують фахівців з-поза школи. Деякі з цих посади наприклад тьютора і конфіденційного наставника, поєднуються в одній особі.

******

Одним з методів особистісної педагогічної підтримки дитини – можна вважати технологію створення ситуації успіху, яка спрямована на формування уміння подолання труднощів.

Гуманістична цінність педагогічної підтримки складається з орієнтації вчителя на розвиток мотиваційно-суттєвої сфери учня, тобто з орієнтації на проблеми учня, який творчо шукає своє місце в житті. Така позиція пошуку неявно присутня у кожного як задана спочатку, але потрібна вона тільки при педагогічній підтримці.

Психологічною базою педагогічної підтримки служать активно взаємозалежні процеси “продовження себе в іншому”, розвитку властивостей особистості як “значущого іншого” і створення внутрішніх умов для саморозвитку (А.Г. Асмолов).

З організаційної (технологічної) позиції педагогічна підтримка може бути представлена етапами діяльності вчителя з метою допомоги учням у вирішенні проблем:

1.       Діагностичний – виявлення і фіксація факту, сигналу проблемності: відсутність орієнтації, наявність труднощів, недостатність здібностей і якостей, зовнішні перешкоди. Мета діагностичного етапу – створення умов для усвідомлення учнем сутності проблеми (“прояснення сутності”), прояв ціннісних протиріч (колізійністъ свідомості) і власної сутності (суттєвотворча функція свідомості). Завдання педагогів на цьому етапі: допомогти школяреві самому сформулювати проблему, тобто “проговорити її”. Важливо дістати згоду учня на допомогу і підтримку в даній ситуації.

2.       Пошуковий – організація спільного з учнем пошуку причин виникнення труднощів, можливих наслідків їх подолання (або збереження при невирішенні), погляд на ситуацію зі сторони, як “очима дитини”, так і за допомогою синергетичного принципу “виходу в сторонню позицію”, “очима сторонніх”. Метою пошукового етапу є надання підтримки і прийняття учнем на себе відповідальності за виникнення і вирішення проблеми з використанням даних діагностичного етапу; допомога у виявленні зв'язаних із проблемою фактів і обставин, причин, що привели до ускладнення. Пошуковий етап припускає і підтримку у визначенні мети майбутнього вибору – за ходом виявлення фактів і причин з'являються попередні «робочі» висновки й способи досягнення мети, як виходу з проблеми. Завдання педагога – підтримати учня в будь-якому виборі і виразити готовність допомогти в будь-якому випадку.

3.       Договірний – проектування дій педагога й учня (розподіл функцій і відповідальності за вирішенням проблеми, наприклад – самовизначення). Бажання учня самостійно проявляти зусилля для вирішення своєї проблеми самовизначення є важливим результатом педагогічної роботи. Завдання педагога – підвести учня до розуміння необхідності брати на себе головні функції.

4.       Діяльнісний –- для забезпечення успіху педагог повинен підтримувати учня і морально-психологічно, і, якщо треба, прямо захищати його інтереси і права перед однолітками, батьками, вчителями, якщо це пов'язано із забезпеченням безпеки на шляху самостійної дії. Педагог на цьому етапі не тільки звертається до фахівців за консультацією, але і координує їх дії по наданню допомоги учню в вирішенні проблем. Завдання педагога – організація консультації фахівців з проблеми, яка виникла.

5.       Рефлексивний – спільне з учнем обговорення успіхів і невдач попередніх етапів діяльності, констатація фактів можливості розв'язання чи нерозв'язності проблеми для її переформулювання, осмислення учнем і педагогом нових варіантів самовизначення.

Таким чином, класний керівник повинен будувати свою взаємодію з вихованцем на основі розглянутих етапів з урахуванням теоретичних основ технології педагогічної підтримки.

Виділення педагогічної підтримки в окремий напрямок педагогічної діяльності потребує нового підходу до її управління. Послідовники О.С. Газмана зауважують, що неможливо використовувати традиційні методи управління до здійснення педагогічної підтримки. Вони доводять, що педпідтримка і процес виховання — це різні поняття.

Управління педагогічною підтримкою — це, перш за все, аналіз та оцінка педагогічних дій, спрямованих на розвиток у дитини здібностей до самовизначення, самореалізації, як механізмів, що дозволяють їй стати людиною, яка не тільки знає і вміє вирішити проблемі, але й управляє життєвою ситуацією. Головне правило; надати дитині можливість подолати перешкоди, розвиваючи при цьому інтелектуальний, моральний, емоційний, вольовий потенціал. Тому взаємодія між педагогом та дитиною повинна носити характер договірних стосунків.

Шкільний план дій (ШПД) – 5 кроків до правильного вибору

Практичний інструмент індивідуалізації — Шкільний План Дій (ШПД), який було розроблено С. Кривцовою, Е. Мухамашулію. Це — план зміни дитини через опис нашої взаємодії з нею.

ШПД — це діагностичний, корекційний і виховуючий інструмент, що навчає нас знаходити відповіді на вчинки учнів. Кожний з п'яти кроків наближує нас до правильного вибору.

Крок 1: Вчіться виконувати діагностику, спостерігайте і описуйте поведінку учнів.

1. Збирайте і точно формулюйте факти.

2. Уникайте суб'єктивних оцінок.

3. Складайте конкретні, а не загальні описи: “де, коли, як і що конкретного зробив учень”, забудьте слова “завжди”, “ніколи”, “нічого”, “весь час” тощо.

4. Будьте об'єктивними і акуратними.

Крок 2: Вивчайте істинну мету (мотив) порушення дисципліни.

Цих цілей може бути чотири: привертання уваги, влада, помста, уникнення невдачі. Це необхідно знати вчителеві, щоб правильно обирати свою поведінку.

Знати мотив поведінки нам треба не тільки для побудови нашої відповіді, але й для розуміння реакції учня на наш педагогічний вплив!

Крок 3: Вибирайте техніку втручання в момент порушення дисципліни.

Внаслідок перших двох кроків ви отримуєте досить інформації, щоб скоректувати ШПД. Вибираючи педагогічне втручання, пам'ятайте, що педвплив — це покарання.

Педагогічне втручання переслідує дві мети:

                  зупинити неприйняту поведінку в той момент, коли вона має місце,

                  вплинути на подальший вибір учнем більш прийнятої поведінки в майбутньому.

Крок 4: Розробляємо стратегію підтримки для формування самоповаги.

Ми застосовуємо прийоми педагогічного втручання і розуміємо: це не гарантує, що завтра або післязавтра, або через тиждень учень не повторить свої витівки.

Крок 5: Включаємо в процес виховання батьків.

Це далеко не останній за значенням етап — включення батьків в роботу по формуванню прийнятої поведінки і самоповаги учня. Починаючи цю роботу, треба приготувати список засобів, якими ви будете намагатися залучити батьків до зазначеної вище спільної діяльності.

Організація освітнього простору на основі концепції педагогічної підтримки потребує зміни та актуалізації ціннісних орієнтацій педагогів, засвоєння додаткових технологій – створення ситуації успіху. Перехід від звичної орієнтації на “вплив” до “взаємодії” проходить через особистісне та професійне переосмислення накопиченого досвіду. Тому ми розглянемо кваліфікаційні вимоги до педагогів, які працюють у сфері педагогічної підтримки дитини.

Кваліфікаційна характеристика педагога, що здійснює педагогічну підтримку

Н. Михайлова виявила ключові позиції, які складають основу кваліфікаційної характеристики педагога, що здійснює педагогічну підтримку.

Перша позиція — це здібність педагога до особистісно-професійного самовизначення в цінностях педагогічної діяльності.

Друга позиція — здібність педагога будувати рефлексивну практику. Для цього необхідно навчитись критично аналізувати свій власний досвід.

Третя позиція пов'язана з децентрацією педагога із власних особистісних проблем на проблеми дитини.

Четверта позиція базується на розумінні педагогом власної недостатності у вирішенні проблем дитини і прагнення до кооперації з іншими людьми і спеціалістами для здійснення педпідтримки.

П'ята позиція пов'язана з проектуванням педагогом діяльності по здійсненню педагогічної підтримки, коли враховуються всі реалії конкретної ситуації кожної дитини і ті можливості, якими володіє він сам, дитина, система та інші люди. Внаслідок такої діяльності педагог розробляє план, який виконує, здійснюючи рефлексію та корекцію подій.

Шоста позиція — це здібність педагога бути адекватним кожній ситуації (творча поведінка). Це пов'язано з інтуїцією людини, здібністю орієнтуватися в різних дитячих проблемах, це здібність педагога будувати свій особистий сценарій професійної діяльності — від цілей до конкретних дій.

“Технологія цілепокладання та життєтворення”

МЕТА ТЕХНОЛОГІЇ: допомогти учням визначити свої життєві плани; прояснити тимчасову перспективу майбутнього; допомогти просунутися у плані свого особистісного розвитку, самовизначення у знаходженні власної ідентичності.

Мотиваційна частина

“Спочатку Бог створив Всесвіт – Землю, зірки, Сонце. Потім він створив Природу – гори, моря, океани, ліси, квіти. Після того, як він створив Людину, прийшов час створити Істину. Бог не хотів, щоб Істина дісталася людині даром, без праці. Вона повинна була сама досягти, відкрити її. І тоді Бог задумався, де сховати Істину. Спочатку він хотів сховати її на вершині найвищої гори, потім – у найглибшому місці океану, потім – на самій далекій зірці. Але всі ці місця здавалися йому занадто доступними для людини.

І тоді він вирішив сховати Істину в серці Людини. Вона стане шукати її на Землі і на Небі, у лісах і воді, навіть не підозрюючи про те, що увесь час носить її із собою.

Тому сьогодні ми і приступимо до нелегкої, але цікавої і настільки необхідної роботи – пошуку істини в самому собі.

Складання стратегічного плану життя, розвитку тимчасової перспективи та цілепокладання.

Етап 1. Візьміть олівець і папір. Улаштуйтеся зручніше, так, щоб Ви почували себе максимально комфортно. А тепер постарайтеся, не ставлячи собі ніяких (!) обмежень, “намалювати” (намалювати) своє майбутнє життя – так, як Ви хотіли б, щоб воно склалося, з тими дорогами, по яких Ви хотіли б пройти, з тими вершинами, на які Ви хотіли б зійти.

              Почніть зі списку того: про що Ви мрієте; ким хочете стати; яким хочете стати; де жити; чим займатися; що мати.

Зосередьтеся і протягом 10 – 15 хвилин змусьте свій олівець безперервно працювати. Де тільки можна, скорочуйте слова і переходьте до наступного бажання. Почувайте себе королем, дайте волю своїй уяві, відкидайте обмеження. Якщо якісь сумніви, обмеження все-таки будуть приходити вам у голову, уявіть собі подумки, що ви їх виводите з поля, видаляєте з рингу.

Записуючи те, чого Ви хотіли б у результаті досягти, дортимуйтеся таких правил:

1)     формулюйте свої мрії у позитивних термінах, не пишіть того, чого Ви не хочете, пишіть тільки те, до чого Ви прагнете;

2)     будьте максимально конкретні: постарайтеся ясно уявити собі, як це виглядає, як пахне, як звучить, яке на дотик; чим сенсорно багатший Ваш опис, тим більше воно задіє Ваш мозок для досягнення мети;

3)     постарайтеся скласти ясне уявлення про результат: що саме буде, коли Ви досягнете своєї мети, що Ви будете тоді почувати, що і хто буде Вас оточувати, як це буде виглядати, як узагалі довідатися, що Ви досягли того, чого прагнете;

4)     важливо формулювати такі цілі, досягнення яких у принципі залежить від Вас; не треба розраховувати на те, що хтось щось повинен зробити і тоді все буде добре; те, до чого Ви прагнете, повинно належати Вам, виходити від Вас, бути Вашим; 

5)     спроектувавши у майбутнє наслідки ваших сьогоднішніх цілей, подумайте, чи не нанесуть вони шкоди іншим людям: Ваші результати повинні приносити користь і Вам і іншим, вони повинні бути “екологічно чисті”.

Ці п'ять правил треба пам'ятати і враховувати під час подальшої роботи!

              На цьому етапі можна скористатися й іншим дуже ефективним прийомом – малюнком. Можна уявити собі своє майбутнє життя як художній фільм, у якому кожний із них відіграє головну роль, будучи одночасно і сценаристом, і режисером, і директором картини, і виконавцем головної ролі. При цьому кожний може вибирати, про що буде цей фільм, які будуть діяти в ньому персонажі, де будуть відбуватися події. Розпочати роботу над цим фільмом потрібно з того, що намалювати на папері портрет героя майбутнього фільму, чи іншими словами, автопортрет. Але це повинен бути не портрет тебе сьогоднішнього, а портрет тебе такого, яким хотілося б стати. Такий ескіз до фільму можна зробити й у техніці колажу, використовуючи білий і кольоровий папір, старі газети і журнали і т.п.

Етап 2. Перегляньте складений раніше список, придивиться до намальованого портрета і визначте, у якій часовій сітці Ви працюєте.  Чи хочете Ви все те, про що написали, мати вже завтра чи, навпаки, Ваші цілі спрямовані у дуже віддалене майбутнє. Відповідно до першого випадку – треба подумати про далеку перспективу, а в другому – про найближчі цілі, плани, кроки. Важливо мати ясне уявлення і про перший крок, і про останній.