Соціально-виховна робота

Починаючи з 1985 р. кожний рік виходять його книжки: “Профессия – поиск нового”, “Найти идею”, “Дерзкие формулы творчества”, “Нить в лабиринте”, “АРИЗ – это победа”, “Поиск новых идей: от озарения к технологии” та ін. Всього вийшло 10 книжок з ТРВЗ, більшість із яких перекладено за кордоном і на мови народів СНД. Книжки та статті по ТРВЗ видані в Болгарії, Польщі, Чехії, В’єтнамі, Угорщині, США, Англії, Франції, Німеччині, Японії, Швейцарії, Фінляндії та в інших країнах. В багатьох із цих країн організовано вивчення ТРВЗ.

За повідомленням англійського журналу “Технологія” (квітень 1988), у аерокосмічній промисловості США працює 80 груп спеціалістів, які активно використовують ТРВЗ.

У 1989 р. створено міжнародну Асоціацію ТРВЗ і Альтшуллер був обраний Президентом цієї асоціації. У 1996 році в Україні була організована “Українська лабораторія педагогіки ТРВЗ (теорії розв’язування винахідницьких задач)”, а науковим консультантом став сам Г.С. Альтшуллер.

У 1998 р. Генріх Альтшуллер помер.

У січні 1999 р. пройшов Перший європейський ТРВЗ-конгрес в Австрії. Вищі навчальні заклади деяких європейських країн, США та Японії вводять ТРВЗ у свої програми навчання. У Франції регіональні уряди приймають регіональні програми розвитку ТРВЗ. На початку травня 2000 р. проходила ІІ Міжнародна конференція Інституту Альтшуллера, в якій взяли участь представники 11 країн та компанії “Боїнг”, “Кодак”, “Форд”, “Дженерал Міле” і багато інших.

2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ.

Теоретичним джерелом технології розвитку творчої особистості є закони розвитку технічних систем, пізнання яких передбачає аналіз різноманітної патентної та науково-технічної інформації.

Як точна наука, теорія розв’язання (вирішення) винахідницьких завдань (ТРВЗ, ТВВЗ) має свою галузь дослідження і відповідний інструментарій. Попри те, що вона виникла у техніці (технічній системі), її ідеї та механізми можуть бути використані при розв’язанні нетехнічних творчих завдань у соціальних, наукових, художніх системах, тобто в галузі психології, педагогіки, культури та ін. На відміну від методик, які становлять сукупність окремих прийомів, ТРВЗ є цілісною, самодостатньою технологією, послуговуючись якою можна розв’язувати проблеми будь-якої складності.

За переконаннями Г. Альтшуллера, створенню загальної теорії творчості мають передувати дослідження конкретних видів творчості. Лише спираючись на окремі теорії творчості (винахідницької, наукової, літературної), можна створити загальну теорію творчості, яка, в свою чергу, дасть новий поштовх розвитку окремих теорій.

Теорія Альтшуллера виходить із того, що завдання є різними і їх неможливо розв’язувати взагалі. У всій сукупності творчих завдань ним було виокремлено 5 рівнів.

1.      Завдання, під час розв’язання яких використовують призначені для цього засоби. Знаходять їх у межах однієї вузької спеціальності, обравши одне рішення із кількох загальноприйнятих і очевидних варіантів. Сам об’єкт при цьому залишається без змін.

2.      Завдання, розв’язання яких вимагає певної відозміни об’єкту. При цьому з десятків варіантів обирається оптимальніший. Засоби розв’язання таких завдань належать до однієї галузі.

3.      Завдання, розв’язання яких приховане серед сотень неправильних, оскільки об’єкт, що вдосконалюється, має бути значно змінений. Прийоми розв’язання таких завдань знаходять в інших галузях техніки.

4.      Завдання, у процесі розв’язання яких об’єкт, що вдосконалюється, змінюється повністю. Пошук рішень, як правило, відбувається в сфері науки.

5.      Завдання, розв’язання яких досягається зміною всієї (технічної) системи, до якої належить об’єкт, що вдосконалюється. Кількість спроб і помилок за таких обставин зростає до сотень тисяч і мільйонів. Здебільшого засоби розв’язання завдань цього рівня знаходяться за межами тогочасних можливостей науки. Тому традиційно розв’язанню винахідницького завдання передує наукове відкриття.

ТРВЗ застосовують і для виховання та розвитку мислення людини. Головне місце в ній належить життєвій стратегії творчої особистості (ЖСТО) та розвитку творчої уяви (РТУ).

Як відомо, творчість – це діяльність, яка на основі реорганізації наявного досвіду і формування нових комбінацій знань породжує нове. Виявляється вона на різних рівнях. Для одного рівня творчості характерне використання наявних знань і розширення галузі їх застосування; на іншому створюється абсолютно новий підхід, що змінює усталений погляд на об’єкт або галузь знань. Суть креативності (творчості) як психологічної властивості полягає в інтелектуальній активності й чутливості до побічних продуктів діяльності. Творча особистість бачить результати, які становлять принципову новизну, а нетворча – лише результати, які стосуються досягнення мети (доцільні результати).

За спостереженнями Г. Альтшуллера, відмінності між звичайним і творчим мисленням стосуються багатьох аспектів (табл.1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика звичайного і творчого мислення

За результатами аналізу методів активізації мислення було зроблено висновок, що здатність розв’язувати творчі завдання можна і потрібно розвивати через навчання. Так було спростовано думку про “осяяння”, яке не піддається управлінню і відтворенню.

Нестандартному мисленню, прийняттю нешаблонних рішень найбільше перешкоджає психологічна інерція, властива майже всім дорослим, яку вони намагаються прищепити і дітям. Стереотипи мислення ведуть до певної психологічної інерції і створюють бар’єр при створенні, застосуванні нового.

Такими психологічними бар’єрами можуть бути:

-         боязнь втрутитися в чужу галузь, породжена вузькою спеціалізацією;

-         боязнь видатися некомпетентним, що породжує боязнь критики;

-         страх перед авторитетом;

-         боязнь ідеального як чогось недосяжного, нереального;

-         невміння сприймати об’єкт у незвичній функції, тобто творча сліпота.

Для усунення цих бар’єрів необхідно дотримуватися основних принципів стимулювання творчої активності, які передбачають:

-         створення для дитини безпечної психологічної бази, до якої вона могла б  повертатися, будучи „здивованою” власними відкриттями у процесі пошуків нестандартних рішень;

-         підтримання здатності дитини до творчості, неприпустимість несхвальної оцінки творчих спроб;

-         терпимість до незвичних ідей і запитань, необхідність відповідати на всі запитання дітей тощо.

Важливим для педагогів є дотримання розроблених професором К. Вайнцвангом “9 заповідей” творчої особистості:

      будь господарем своєї долі;

      досягни успіху в тому, що любиш;

      зроби свій конструктивний внесок у спільну справу;

      вибудовуй свої відносини з людьми на довірі;

      розвивай свої творчі здібності;

      культивуй у собі сміливість;

      піклуйся про своє здоров’я;

      не втрачай віри в себе;

      намагайся мислити позитивно.

3.      ОСОБЛИВОСТІ ЗМІСТУ ТЕХНОЛОГІЇ ТЕОРІЇ РОЗВ’ЯЗАННЯ ВИНАХІДНИЦЬКИХ ЗАДАЧ.

Систему ТРВЗ було адаптовано для роботи з дітьми у школі й дитячому садку.

Сутність цієї технології полягає у формуванні системного, діалектичного мислення, розвитку творчої уяви, винахідницької кмітливості. Її використання має навчити дітей мислити системно, творчо, розуміти єдність і протиріччя навколишнього світу, бачити і вирішувати проблеми.

3.1. Прийоми розвитку творчої особистості

Технологія ТРВЗ для школярів є технологією колективних ігор і занять з детальними методичними рекомендаціями. Вона має на меті не замінити програму, за якою працює педагог, а максимально підвищити її ефективність. Основу технології становлять ігри-заняття, під час яких діти знайомляться з навколишнім світом, вчаться виявляти суперечливі властивості предметів, явищ і розв’язувати ці суперечності, і які передбачають самостійний вибір дитиною теми, матеріалу та виду діяльності. Виявлення і розв’язування суперечностей є ключем до творчого мислення.

Діти дошкільного та молодшого шкільного віку виявляють такі суперечності, працюючи над ігровими і казковими завданнями, які перетворюються на захоплюючу пошукову, аналітичну діяльність. Такою для багатьох із них стає гра “Добре – погано” (автори – М. Шустерман і Л. Шуб), яка ґрунтується на положенні про те, що кожен предмет, явище має свої позитивні й негативні сторони. Для ігри обирають будь-який об’єкт, який не викликає в дитині стійких асоціацій, позитивних або негативних емоцій. Це може бути олівець, книга, лампа тощо. Кожен гравець має назвати, що в об’єкті “погано”, а що “добре”, що подобається і що не подобається, що зручно і що не зручно. Наприклад, поняття “снігопад”: добре ліпити із свіжого снігу снігову бабу, але засніженими шляхами погано їхати машинам; “голосна музика”: добре зранку – швидко прокидаєшся і робиш зарядку, але ввечері заважає робити уроки і спати.

Гра “Добре – погано” розвиває мову дитини, її фантазію, вчить розмірковувати; яскраво ілюструє деякі закони діалектики, зокрема такі її категорії, як протиріччя, якість і кількість, можливість і дійсність.

Для розв’язання протиріч дітям пропонують цікаві ігрові завдання. Наприклад, обговорюючи властивості парасольки, вони зважають на те, чим вона зручна і чим незручна і в такий спосіб доходять висновку, що для захисту від дощу вона повинна бути великою, а для зручності використання – маленькою. Але чи може парасолька одночасно бути великою і маленькою? Завдання розв’язують прийомом розподілу в часі суперечливих вимог до парасольки. Складана парасолька – в одному разі вона велика, в іншому – маленька.

На розвиток творчої уяви дітей спрямовані такі прийоми, як “Фантазери”, “Салат із казок”, “Книга протиріч”, “Що було б, коли…?”, “Конструювання казок”, “Біном фантазії”, описані відомим італійським дитячим письменником Джанні Родарі (1920 - 1980) у книзі “Граматика фантазії. Вступ до мистецтва придумування історій”. Розглянемо деякі із них.

“Салат із казок”. Дітям пропонуються назви казок, у яких необхідно (та можна) об’єднати між собою певні елементи, щоб скласти нову казку.

“Біном фантазії”. Якщо запропонувати дітям випадково підбирати слова, то можна знайти такі, які за звичайно разом не зустрічаються і для складання казки необхідно буде продумати асоціативні ідеї.

“Що було б, коли…?” Це дещо змінений біном, де необхідно підбирати випадкові іменник та дієслово. Отриману пару слів з’єднати у речення за формою: “Що було б, коли…”.

Розвитку творчої уяви дітей сприяє використання так званих “Карт Проппа”. Проаналізувавши структуру казок, російський фольклорист Володимир Пропп (1895 – 1970) виокремив її постійні компоненти. Їх послідовність може порушуватися, можливі переноси, додавання , синтез компонентів, але це не суперечить основному розвитку казки. “Карти Проппа” мають такі назви:

1.      Припис або заборона.

2.      Порушення заборони.

3.      Шкода.

4.      Від’їзд героя.

5.      Завдання, які необхідно виконати.

6.      Зустріч із дарувальником.

7.      Чарівні дарунки.

8.      Поява антигероя.

9.      Надприродні властивості антигероя.

10. Боротьба.

11. Перемога.

12. Повернення додому.

13. Прибуття додому.

14. Несправжній герой.

15. Важкі випробування.

16. Біда ліквідовується.

17. Упізнавання героя.

18. Несправжній герой викривається.

19. Покарання антигероя.

20. Весілля.

Під час гри дітям роздають карти, обирають місце дії, казкового героя. Потім кожний учень розповідає за своєю карткою казкову дію. Можливо складання казки командами за обраними компонентами.

За підрахунком Г. Альтшуллера, існує до 40 принципів розв’язання протиріч. Цими принципами успішно користувалися герої народних і авторських казок. Ознайомлення навіть з деякими з них свідчить про їх універсальність:

1.               Принцип “заздалегідь підкладеної подушки”. Зроби заздалегідь. Наприклад, герої вирушають у далеку дорогу і розмотують ниточку клубка, розкидають камінці, що допоможе їм повернутися назад.

2.               Перетворити шкоду на користь. Негативні фактори використовуються для отримання позитивного ефекту. Наприклад, у казці братів Грімм “Три пряхи” наявний фактор – повторності трьох тіток (відвисла губа, довгий палець, величезна нога) позбавили головну героїню від немилої роботи (позитивний результат).

3.               Прийом копіювання. Замість справжнього об’єкта використовують його оптичну копію. Наприклад, у казці О. Пушкіна “Руслан і Людмила” Чорномор, щоб спіймати Людмилу, яка втекла, перетворюється на Руслана і легко досягає мети. А в “Молодильних яблуках” такий прийом використовує Вовк, перетворившись спочатку на коня, а потім – на царівну.