Соціально-виховна робота

На основному етапі результативність гри залежить від рівня кваліфікації керівника гри та рівня підготовки її учасників. Викладач має виявити  вміння керувати незапланованим ходом пошукової діяльності ігрового процесу, завжди бути готовим до експромту. Неправильні дії викладача, невміння скерувати дискусію можуть “заблокувати” процес творчості та активності учасників. Тому важливим у цей період стає використання викладачем у своїй діяльності найпродуктивнішого стилю спілкування з учнями – “на основі зацікавленості спільною творчою діяльністю”.

Заключний етап гри – це підведення підсумків, висновки з проведеної роботи, постановка завдань на майбутнє. Від грамотних дій викладача у цей період залежить результативність усієї проведеної діяльності. На заключному етапі гри підводяться підсумки змагання між мікрогрупами, якщо таке проводилося. Особливо важливим у ході гри і наприкінці її є прояв викладачем педагогічної тактовності. Саме ж закінчення гри необхідно проводити на “мажорі”.

Етап післядії передбачає виконання учасниками гри завдань та положень, які запропоновані у висновках цієї гри.

Отже, для дітей певного віку у навчально-виховному процесу треба застосовувати різні типи ігор, обов’язково враховуючи теоретичні положення її побудови.

4.      ТЕХНОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Людина – вільна особистість, здатна до самовизначення в житті.

Педагогічні аспекти цього складаються у вихованні у учнів таких взаємозалежних якостей, як

   високий рівень самосвідомості,

   почуття власної гідності,

   самоповага,

   самостійність,

   самодисципліна,

   незалежність суджень, що взаємопов’язується з повагою до думки інших людей,

   здатність до орієнтування у світі духовних цінностей і в ситуаціях навколишнього життя,

   уміння приймати рішення,

   нести відповідальність за свої вчинки,

   здійснювати вільний вибір своєї життєдіяльності, лінії поводження, засобів свого розвитку тощо.

Виховання вільної особистості вимагає виключення з освітньої системи будь-яких методів і форм тиску на дитину і всіляке заохочення та розвиток практики включення учнів з раннього віку в ситуації вибору, самостійного прийняття рішень, варіативного навчання й інших механізмів демократизації освітньо-виховної системи.

Завдання педагога – створити простір вільного саморозвитку особистості і навчити її користуватися свободою.

Самовизначення є процесом і результатом усвідомленого вибору особистістю позицій, цілей і засобів самореалізації в конкретних життєвих умовах, головним механізмом знаходження внутрішньої свободи. Нові орієнтації й ціннісні утворення обумовили необхідність звертання до розуміння виховання як діяльності особистості, що базується на вільному саморозвитку, і його педагогічній підтримці.

Відповідно до концепції педагогіки свободи, педагогічна підтримка за О.С.Газманом, складається в спільному з дитиною визначенні її інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод, що заважають їй зберігати людську гідність і досягати позитивних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, способі життя. Технологія педагогічної підтримки відноситься до нових технологій виховного процесу, що засновані на ідеях внутрішньої свободи, творчості, дійсній демократії і гуманізмі взаємин дорослого і дитини. Свободоздатність - це здатність до автономного, нонконформістського існування: здатність незалежно реалізовувати самостійне пізнання, своє життєве призначення, здійснювати власний, індивідуальний вибір

Педагогіка свободи, вивчаючи людину як суб'єкта вибору, має на увазі те, що людина здійснює цей вибір стосовно себе. Отже, без самопізнання свобода неможлива. Педагогіка свободи розглядається як теорія й практика діяльності професіоналів, що орієнтуються на учня, як на унікальну, духовну “самість”. Вона розуміє учня не як індивідуальну можливість, а як індивідуальну дійсність. Це знімає для неї проблему “людини як об'єкта виховання” (предмет соціалізації) і ставить задачу допомоги дитині як суб'єкту вільної свідомості (самосвідомості), вільної діяльності (самодіяльності), вільного вибору (самовизначення).

Різноманітні властивості особистості інтегруються в її індивідуальності. Бережне відношення до індивідуальності, її підтримка - необхідна умова цілісності особистості, її морального здоров'я, емоційного благополуччя.

Підтримка виражає сутність гуманістичної позиції педагога по відношенню дітей. Це відповідь на природну довіру дітей, які шукають у вчителя допомоги й захисту, це розуміння їхньої беззахисності й усвідомлення власної відповідальності за дитяче життя, здоров'я, емоційне самопочуття, розвиток.

Сутність діяльності фахівців, які працюють у системі педагогічної підтримки – надання допомоги школяреві в скрутній ситуації для того, щоб він навчився самостійно вирішувати свої особисті проблеми і справлятися з труднощами, що припускає допомогу в пізнанні себе й адекватному сприйнятті навколишнього середовища.

Зміст технології особистісної педагогічної підтримки складається в спільному з учнем визначенні його інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), що заважають йому зберігати людську гідність і досягати позитивних результатів у самоорганізації, самовихованні, визначенні способу життя.

Головна функція педагогічної підтримки — стимулювання зацікавленого, активного ставлення до життя, створення ситуації успіху, віри у свої можливості.

Мета педагогічної підтримки, як зауважує О.С. Газман, є усунення перешкод, що заважають успішному самостійному рухові дитини у світі, навчити дитину вирішувати особистісні проблеми і розуміти, чому вони виникають, тобто займати рефлексивну позицію по відношенню до проблеми і на цій основі самостійно будувати цілісну діяльність по її вирішенню. При цьому необхідно орієнтуватись на її реальні можливості і здібності, розвиваючі потреби в успішності самостійних дій.

Зміст діяльності педагога складається також із того, щоб допомогти дитині оволодіти засобом встановлення і розв'язання проблем. Перешкоди — це те, що відділяє дитину від бажаного результату. Джерелом перешкод виступають які-небудь вади в самому суб'єкті чи в соціальному середовищі, у матеріальних чи інших умовах.

Реалізація педагогічної підтримки передбачає повагу до особистості учня, що виявляється:

   у знанні вихователем індивідуальних особливостей дитини,

   у вияві довіри до неї, доброти, чуйності, співчуття, співстраждання, сердечної турботи,

   в емпатичному ставленні до особистості, що передбачає бажання і уміння відчувати іншого як самого себе, ставати на його позиції, розуміти внутрішній світ дитини.

Засобами спілкування педагога з учнем повинні бути не настанови, погрози, заборони, а врахування точки зору співбесідника, розумні вимоги. Всі ці дії спрямовані на те, щоб стверджувати неповторність кожної дитини.

Учень повинен розмірковувати над такими питаннями:

• як і чому виникає ця проблема?

• що він хоче, щоб з'явилось внаслідок його дій?

• наскільки це реально?

• що він може зробити для здійснення бажаного?

• що йому заважає?

• як вирішити цю проблему?

Досліджуючи практику педагогічної підтримки в діяльності класних вихователів, С. Юсфін і А. Коваленко дійшли висновку, що “невмілість” дитини у розв'язанні власних проблем викликана двома типами причин:

1) відсутність у її досвіді і свідомості механізмів самовизначення і самореалізації (аналітичних умінь, невміння перевести інтерес у мету, скласти план власних дій у досягненні її, спрогнозувати можливі і негативні наслідки тощо);

2) невміння налагодити взаємостосунки і взаємодії з іншими людьми під час реалізації своїх інтересів.

Співвідношення дій педагога та учня в умовах педагогічної підтримки

Розглянемо співвідношення суджень і дій педагога і учня — учасників процесу педагогічної підтримки.

Успішність педагогічної підтримки можлива при дотриманні наступних умов:

Згода дитини на допомогу і підтримку. Вона або сама шукає допомогу, або відкидає, коли її пропонують. Безумовна підтримка (втручання) здійснюється в разі небезпеки для життя і здоров'я дитини, а також у ситуаціях асоціативної поведінки.

Пріоритет розв'язання власних проблем повинен належати самій дитині. Педагог лише створює для цього умови, допомагаючи усвідомити суть проблеми, і пропонує свою допомогу в пошуках її реалізації або впливає на самостійні дії учня. В зарубіжній педагогіці таку людину називають фасилитатором.

Сумісність, співпраця, сприяння. Ця умова відображає як змістовну, так і нелогічну суть педагогічної підтримки, пропонуючи процес спільного руху подолання перешкод, допомогу в конструктивному вирішенні проблем.

Дотримання принципів конфіденційності. Це надто важливо для довірливого спілкування з дітьми, особливо при проведенні діагностичних методик, особистих бесід і консультацій. Тільки за умови довірливого ставлення до дорослого допомога буде прийнята дитиною і, можливо, стане імпульсом до активної внутрішньої роботи.

Доброзичливість і безоцінність. Наявність емоційної тональності у взаєминах з учнем може бути основою як успіху, так і неуспіху в здійсненні підтримці Коли педагог йде «від дитини», він не порівнює її дії з діями інших, а намагається зрозуміти і почути голос цього учня, причини його труднощів і проблем. Оцінка ж вчителем того або іншого кроку чи вчинку учня може сприйматися негативно ( неприйняття критики) і привести до закритості.

Захист прав і інтересів дитини на всьому просторі її життя. Педагог-вихователь, як адвокат, у будь-яких обставинах тримає сторону дитини. Навіть коли вона порушує загальноприйняті норми, вихователь шукає можливість “зменшити покарання”, маючи на увазі, що дитина в більшій мірі, ніж дорослий, право на помилку.

******

Є різні моделі педагогічної підтримки. Наприклад, діючу в Нідерландах систему педагогічної підтримки можна назвати “тьюторською”.

Вона представлена чотирма моделями: “експерт”, “тьютор”, “класний тьютор”, “секційно-групова модель”.

Модель “експерт”. Діти, що мають проблеми, відправляються вчителем-предметником до директора школи або до фахівця, наприклад, до психолога, консультанта з конфіденційних проблем, до лікувального педагога і т. д. На добровільних засадах надають допомогу учням зі свого предмету і окремі вчителі-предметники.

Модель “тьютор”. Кожний учень протягом усіх шкільних років має свого особистого опікуна. Тьютор не обов'язково веде предмет у класі, де вчиться учень, він опікає, як правило, три десятки учнів з різних класів.