Соціально-виховна робота

B екзистенціальній сфері потрібно формувати свідоме ставлення до своїх дій, прагнення до морального самовдосконалення, любов до себе та до інших, турботу про красу тіла, мови, душі; розуміння моралі. Ця сфера допомагає людині вступати у визначені відносини з іншими людьми. Вона характеризується умінням людини керувати своїми відносинами. Позиції й орієнтації, за допомогою яких індивід вступає у відносини зі світом, визначають суть його екзистенціальної сфери.

1.3. Класифікація методів виховання і самовиховання.

Головними «деталями» механізму виховання є форми, методи та прийоми виховної взаємодії педагогів і учнів. Від їхнього правильного вибору багато в чому залежить успішність педагогічного впливу на процес соціального становлення школяра, на формування всіх сутнісних сфер дитини.

Автори концепції затверджують, що всі методи виховання впливають на всі сутнісні сфери людини. Однак домінуючий вплив на ту або іншу сферу роблять не всі методи, а якийсь визначений метод виховання. Тому ними складена оригінальна класифікація методів виховання і самовиховання (див. таблицю).

Класифікація методів виховання

1.4. Виділення головних компонентів діагностики стану й ефективності виховного процесу.

Для оцінки результативності процесу виховання учнів, на думку розроблювачів концепції, недоцільно використовувати єдині для всіх освітніх установ критерії і показники. Вони можуть бути визначені самими учасниками педагогічного процесу з урахуванням конкретних цілей і задач виховної роботи й у відповідності з рівнем розвитку виховної системи навчального закладу. Ці критерії служать насамперед інструментом для самоаналізу і самооцінки педагогів, учнів та їхніх батьків. Вони повинні бути досить конкретними, доступними для виміру, зрозумілими для дітей і дорослих.

Найбільш важливими компонентами діагностики виховного процесу, як думають автори концепції, є:

а) вивчення вихованості школярів, інтегративним показником якої виступає спрямованість особистості, що виражається в поглядах, переконаннях, ціннісних орієнтаціях дитини;

б) діагностика рівня розвитку колективу і сформованих у ньому емоційно-психологічних і ділових відносин;

в) дослідження організаційних аспектів виховної діяльності, спрямоване на визначення найбільш ефективних педагогічних засобів і встановлення малорезультативних і негативних впливів, на виявлення причин, що знижують ефективність виховної взаємодії, і шляхів, що сприяють розвитку процесу виховання.

Особливий інтерес представляють методичні ради організаторам вивчення ефективності виховного процесу. Рекомендується діяти в такий спосіб.

1. При проведенні діагностичного дослідження необхідно дотримуватись педагогічного такту. Неприпустимо без згоди автора публічно оголошувати відповіді на питання анкети або бесіди, повідомлення результатів, що принижують достоїнство окремих вчителів або школярів.

2. При дослідженні ефективності виховного процесу варто використовувати не одну методику, а систему, у якій методи доповнювали б один одного і підтверджували об'єктивність, вірогідність результатів вивчення. Методики повинні, якщо можливо, являти собою звичайний навчальний або виховний засіб, враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, специфіку колективу і взаємин у ньому.

3. У ряду випадків при проведенні вивчення важливо виключати вплив випробуваних один на одного. Це може бути забезпечено заповненням кожним персонального опитувальника, анкети. Педагог підкреслює важливість незалежності думок при вивченні проблеми. Необхідно також враховувати, що застосовувати деякі методики може тільки фахівець або незнайома для опитуваних людина, щоб нейтралізувати вплив або навіть тиск знайомого їм педагога.

4. При вивченні результативності виховної роботи в школі особливо важливо передбачити можливість як якісного, так і кількісного аналізу отриманих даних. B цих цілях потрібно продумати конкретні показники, способи їхнього фіксування, їхню математичну обробку. Методики повинні бути досить простими і не вимагати громіздких процедур для обробки й інтерпретації отриманих результатів. Корисно скласти спеціальні таблиці, доступні для сприйняття дітей і дорослих, де щорічно фіксуються основні, найбільш важливі дані «зрізових» досліджень.

5. Об'єктивність інформації, її порівнянність можливі в тому випадку, якщо забезпечується систематичність вивчення результатів виховного процесу. Для цього потрібно:

а) проведення «зрізових» досліджень в один і той же час навчального року;

б) дотримання визначеної періодичності вивчення (одні показники доцільно фіксувати щомісяця, інші — щорічно, треті — через 2—3 роки);

в) забезпечення наступності у використанні діагностичного інструментарію дослідження.

6. Систематичність вивчення стану виховної системи передбачає його плановість, що допомагає дотримуватись почуття міри в організації досліджень у колективі, щоб не перевантажувати педагогів, школярів та їхніх батьків заповненням анкет або виконанням якихось завдань. B противному випадку може знижуватися об'єктивність одержуваної інформації. Нам здається недоцільним проведення анкетного опитування з одними і тими ж учнями, батьками, педагогами більш двох разів на рік. Корисно скласти план вивчення стану і результатів виховного процесу в колективі, структура якого може бути такою:

7. Складність досліджуваного процесу вимагає проведення опитування по одній і той же проблемі зі всіма учасниками педагогічного процесу — педагогами, учнями, батьками. Ступінь подібності їхніх суджень, думок, оцінок забезпечує велику об'єктивність інформації і висновків.

8. При доборі змісту і способів вивчення стану і результатів виховного процесу важливо враховувати, що більшість методик дозволяють зафіксувати не один, а кілька показників. Так, при складанні «зрізових» анкет включаються питання на визначення психологічної атмосфери в колективі, взаємодії членів колективу, вихованості й активності дітей. Звичайно, кожна школа, колектив мають свою специфіку, тому при вивченні результатів виховної роботи доцільно використовувати методики, адекватні особливостям педагогічного процесу в навчальному закладі.

9. Вивчення результатів виховання в школі буде більш плідним, якщо здійснюється керування діагностичною діяльністю. Насамперед у рішенні даного питання повинна виявитися зацікавленість адміністрації школи. Вона підбирає групу фахівців, які могли б організувати систематичне і планомірне вивчення стану і результатів виховного процесу. Адміністрація визначає замовлення, направляє і регулює роботу цієї групи. B той же час керівництво школи прагне включити в дослідницьку діяльність усіх учителів школи, що сприяє підвищенню їхньої суб'єктної ролі в побудові і розвитку виховного процесу навчального закладу. Класні керівники, організатори проведеної роботи освоюють різні методи вивчення учнів і колективу, способи аналізу матеріалів дослідження виховного процесу в первинних колективах.

Дотримання організаторами вивчення ефективності виховного процесу перерахованих вимог дозволяє виконати складну діагностичну роботу якісно, коректно і без зайвих витрат часу і сил.

3.    СИСТЕМНА КОНЦЕПЦІЯ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ

Проект цієї концепції був розроблений у 1991 році вченими Інституту теорії й історії педагогіки АПН CРCP спільно з науковими і практичними працівниками з різних регіонів Радянського Союзу. У подальшому в цей документ вносилися уточнення і корективи. Найбільш повно і детально системні погляди на процес виховання дітей у навчальному закладі викладені в книзі «Виховання? Виховання... Виховання!». Її авторами є відомі учені Володимир Абрамович Караковський, Людмила Іванівна Новикова, Наталя Леонідівна Селиванова.

Поняття «виховання». B цієї концепції виховання розглядається як цілеспрямоване керування процесом розвитку особистості. Воно є частиною процесу соціалізації і протікає під визначеним соціальним і педагогічним контролем. Головне в ньому — це створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, як особистості і як індивідуальності.

Викладаючи своє розуміння виховання і його сутності, B.A. Караковський, Л.И. Новикова і Н.Л. Селиванова підкреслюють, що треба керувати не особистістю, а процесом її розвитку. A це означає, що пріоритет у роботі вихователя віддається прийомам опосередкованого педагогічного впливу: відбувається відмовлення від лобових методів, від гасел і закликів, стримування від зайвого дидактизму, повчальності; замість цього висуваються на перший план діалогічні методи спілкування, спільний пошук істини, розвиток через створення ситуацій, що виховують, різноманітну творчу діяльність.

Основні поняття:

- в удосконалюванні людини бачать не засіб благополуччя суспільства, а ціль громадського життя;

- розвиток особистості не загнано в «ложі соціального замовлення», а припускає виявлення й удосконалювання всіх сутнісних сил людини;

- самого індивіда бачать не таким, якого ведуть, керованим, а творцем самого себе, своїх обставин.

Мета і принципи виховання. Розроблювачі концепції думають, що й у сучасному російському суспільстві виховання повинне бути спрямоване на всебічний гармонічний розвиток особистості. «Із глибини століть, — пише B.A. Караковський, — дійшла до нас мрія людства про вільну, усебічно розвинену, гармонійну особистість, і немає основ і сьогодні відмовлятися від неї як від надцілі». Однак кожен педагогічний колектив, орієнтуючись у своїй діяльності на цю мету-ідеал, повинен конкретизувати її стосовно до своїх умов і можливостей.

У сьогоднішній час, на думку авторів концепції, зусилля педагогів доцільно зосередити на рішенні п'яти виховних задач. По-перше, це формування в дітей цілісної і науково обґрунтованої картини світу. Діти багато чого довідаються про навколишній світ у родині, дитячому саду, у школі, на вулиці, з теле- і радіопередач, кінофільмів. B результаті в них формується картина навколишнього світу, але картина ця, як правило, мозаїчна. Задача школи і її педагогів — дати можливість дитині уявити собі, відчути цілісну картину світу. Ha вирішення цієї задачі спрямовані і навчальний процес, і позакласна робота. Друга, не менш важлива задача — формування цивільної самосвідомості, самосвідомості громадянина, відповідального за долю своєї Родіни. Третя задача — прилучення дітей до загальнолюдських цінностей, формування в них адекватного цим цінностям поводження. Четверта — розвиток у підростаючої людини креативності, «творчості» як риси особистості. І п'ята — формування самосвідомості, усвідомлення власного «Я», допомога дитині в самореалізації. Ефективне рішення сукупності перелічуваних задач можливо лише при побудові в навчальному закладі цілісної виховної системи гуманістичного типу.