Соціально-виховна робота

Поняття «виховання».

Професор М.М. Таланчук виходить з того, що формування особистості відбувається завдяки соціальному механізмові спадкування і збільшення соціальних цінностей. «Соціальні цінності, — на його думку, — це істини життя, добуті досвідом попередніх поколінь. Такі цінності існують у виді знань, ідеалів, норм поведінки і стосунків між людьми, життєдіяльності людини і т.ін.».

Однак їхнє наслідування неможливе без прояву людиною власної активності і педагогічного забезпечення успішної плинності цього процесу. Людина успадковує соціальні цінності тоді, коли вона входить до складу якогось співтовариства людей, тобто соціуму, і виконує в ньому певні соціальні ролі. М.М.Таланчук називає основні соціуми і соціальні ролі, які виконуються в них людьми.

Освоюючи роль (а точніше — систему ролей) у зазначених соціумах, людина здобуває якості, які дозволяють їй стати особистістю. Вона стає тим, ким і повинна об'єктивно стати в житті, — сім'янином, здатним виконати синовнє-дочірній борг, чоловіком, жінкою, вихователем своїх дітей; професіоналом, здатним на високому рівні майстерності виконувати роботу, роблячи її за законами економічної доцільності, беручи участь у колективному самоврядуванні і при цьому володіючи потрібною комунікативною культурою, що вдосконалює трудовий процес; громадянином країни з її високо патріотичною, національно-інтернаціональною, класово-інтеркласовою, політичною, правовою, моральною й екологічною культурою; громадянином світу з високою геосоціальною і інтерсоціальною культурою; саморегулюючою системою в егосфері, яка володіє здатністю до регулювання своїх потреб, до самоосвіти, самовиховання, самоврядування своїми психічними станами і намірами щодо досягнення поставлених цілей. Лише освоюючи та виконуючи ті чи інші соціальні ролі, вона розвиває і формує свою свідомість, світогляд, ціль, мотиви, інтереси, почуття, особистісно і соціально вагомі потреби, тобто стає особистістю. «Особистість, — за твердженням Н.М. Таланчука, — це соціальна якість конкретної людини, що виражається мірою освоєння і виконання системи соціальних ролей». А отже, виховання розглядається як процес людинознавства (людинознавство — означає вести до людського ідеалу), що протікає як цілеспрямоване регулювання засвоєння особистістю системи соціальних ролей. Такий підхід до визначення понять «особистість» і «виховання» і відповідне їм розуміння процесу становлення і подальшого розвитку людини обумовили назву концепції виховання «Системно-рольова теорія формування особистості».

Ціль виховання.

Цікавими є погляди казанського професора на мету і задачі виховної діяльності. В їх поєднані як традиційні, так і нові погляди на цільові орієнтири процесу виховання. Він переконаний, що ціль виховання полягає у формуванні гармонійно розвинутої особистості, готової і здатної повноцінно виконувати систему соціальних ролей. Професор М.М.Таланчук підкреслює: «Уся навколишня природа і людина як її частина існують і розвиваються за законом гармонії, і в тому суспільстві, у якому цей закон дотримується, особистість знаходить потрібну гармонію. Закон гармонії є основа людського життя, і лише виходячи з нього, з об'єктивного соціогенеза, можна зрозуміти головну місію людини в житті, ціль її виховання».

Продовжуючи свої міркування про гармонію в природному і соціальному світі, він приходить до висновку, що гармонія особистості — це міра, рівень освоєння і виконання нею системи соціальних ролей. Гармонійним може і повинна бути людина в будь-якому віці: і дитя, і підліток, і юнак, і зріла людина, і старий. У будь-якому віці існує визначена можливість освоєння і виконання соціальних ролей, а міра відповідності цієї можливості реальному досягненню й є показником цієї гармонії.

Отже, виховання гармонійно розвинутої особистості — це не тільки далека перспектива, не тільки результат, що може бути отриманий у майбутньому, але і реальність кожного даного моменту. Тому задачі виховання в інтегрованому вигляді зводяться до формування в учнів готовності і здатності виконувати соціальні ролі, узяті в конкретних умовах життя і діяльності і з урахуванням етапів розвитку особистості. Взаємозв'язок соціальних ролей, які виконуються людиною, та виховних задач щодо їх засвоєння можна представити таким чином:

Зміст виховного процесу.

Його основу складає сукупність соціальних ролей і відповідних їм соціальних цінностей, які необхідно засвоїти дитині в тому або іншому віці.

Одним із найважливіших напрямків виховної діяльності, на думку М.М Таланчука, є педагогічне забезпечення засвоєння зростаючою людиною знань, ідеалів, норм поведінки і відносин між людьми в сімейній сфері життєдіяльності. Необхідно допомогти дитині рости гідним сином або дочкою, розвивати в себе почуття спорідненості та відповідальності перед своїми батьками й рідними, здатність виконувати свій борг перед ними. Школа, родина й інші соціальні інститути покликані цілеспрямовано готувати підростаючі покоління до виконання подружніх ролей, виробляти в кожного юнака і дівчини подружню культуру. Важливо, щоб дитина, усвідомлюючи високе призначення людини в житті — продовжити людський рід, не розумів його як просте (фізичне) відтворення людей, а готував себе до відповідального виконання батьківсько-материнської ролі.

Вважаючи навчальний колектив різновидом трудового, професор М.М.Таланчук розглядає його в якості дуже зручного й ефективного «тренажера» для формування готовності дітей до виконання соціальних ролей у професійно-трудовій сфері життєдіяльності. У колективі навчального закладу можливе створення сприятливих умов для підготовки учнів до професійного самовизначення і самостійної трудової діяльності, для оволодіння загальнотрудовими і професійними знаннями, для формування в дітей і підлітків економічного мислення. Зрозуміло, педагогам треба подбати про розвиток самоуправлінських основ у колективній життєдіяльності, вихованні в учнів організаторської майстерності, комунікативних умінь і навичок, основ педагогічної культури.

Будучи невід'ємною частиною суспільства, шкільне співтовариство не може залишатися осторонь від суспільних проблем і від роботи з формування готовності дітей до виконання соціальних ролей у суспільній сфері життєдіяльності. Щоб з повною віддачею виконувати громадянсько-патріотичну роль, учням необхідно перейнятися почуттям любові до Батьківщини, пізнати її історію і культуру, побачити у взаємозв'язку її минуле і сьогодення, відчути відповідальність за долю своєї країни, привчити себе бути активним громадянином своєї Вітчизни, що збільшує її багатства, що відстоює її честь і незалежність. Життя показує, що формування такої особистості не може проходити повноцінно без цілеспрямованої виховної роботи школи, родини й інших соціальних інститутів. Школа покликана виховувати в підростаючих поколіннях національну самосвідомість, гордість, честь, гідність, формувати національну культуру, традиції, і одночасно сприяти розвиткові інтернаціональної самосвідомості, культури. Велике значення навчального закладу в підготовці учнів до освоєння моральної ролі, тому що, які б закони не видавалися, які б політичні і соціально-економічні перетворення не намічалися, головною діючою силою завжди залишається людина з її визначеними моральними переконаннями і відносинами. Без педагогічного впливу школи вкрай важко представити процес формування правової й екологічної культури людини.

Професор М.М.Таланчук переконаний, що складовою частиною виховного процесу в установах освіти повинно стати інтерсоціальне виховання, тобто формування особистості в дусі загальнолюдських цінностей і інтересів. Це він пояснює наступними причинами:

— по-перше, формування особистості в дусі інтерсоціальних цінностей — це необхідність, що має закономірний характер: якщо людство хоче вижити, то воно повинно прийти до єднання на основі загальнолюдських (інтернаціональних) цінностей, інтересів, цілей;

— по-друге, доповнення задач суспільного виховання задачами інтерсоціального виховання — це умова його гармонізації і подальшого розвитку, тому що і без усяких доказів зрозуміло, що виховна система, побудована тільки на вузькосоціальних цінностях і інтересах (саме такою вона і була в минулому), страждає однобічністю, оскільки відірвано від загальнолюдського досвіду і прогресу;

— по-третє, особистість, вихована на гармонії загальнолюдських і конкретно соціальних цінностей, сама має гармонію, і навпаки, позбавлена загальнолюдських початків, дисгармонійна по своїй суті.

І нарешті, егосфера (Я-сфера), у якій особистість у відношенні до самої себе виконує певні ролі, і чим вище здатність до цього виконання, тим більш повноцінною та більш гармонічною буде особистість. Педагогічне регулювання процесу засвоєння учнями соціальних цінностей у Я-сфері сприяє вихованню здорових матеріальних і духовних потреб, формуванню знань, умінь і навичок самоосвіти і самовиховання, розвиткові творчих здібностей, оволодінню мистецтвом психічної саморегуляції, майстерністю ставити життєві цілі і досягати їх.

Щоб педагогу більш цілеспрямовано вести роботу з формування в учнів готовності і здатності повноцінно виконувати відповідні їм вікові соціальні ролі, необхідно один із розділів плану виховної діяльності скласти в такий спосіб: