Соціально-виховна робота

5.      Основні складові особистісно-орієнтованого підходу.

Охарактеризуємо з яких компонентів складається особистісно-орієнтований підхід. З цією метою охарактеризуємо три складові підходу.

Перша складова — основні поняття, що при здійсненні педагогічних дій є головним інструментом розумової діяльності. Відсутність їх у свідомості педагога або перекручування їхнього змісту утрудняє або навіть унеможливлює усвідомлене і цілеспрямоване застосування розглянутої орієнтації в педагогічній діяльності. K основним поняттям особистісно-орієнтованого підходу, на наш погляд, можна віднести наступні:

— індивідуальність — неповторна своєрідність людини або групи, унікальне сполучення в них одиничних, особливих і загальних рис, що відрізняє їх від інших індивідів і людських спільностей;

— особистість— постійно змінюється системна якість, що виявляється як стійка сукупність властивостей індивіда і характерізуючи соціальну сутність людини;

— самоактуалізована особистість-людина, усвідомлено й активно реалізуюче прагнення стать самим собою, найбільше повно розкрити свої можливості і здібності;

- самовираження— процес і результат розвитку і прояву індивідом властивих йому якостей і здібностей;

—  суб'єкт — індивід або група, що володіють усвідомленою і творчою активністю і волею в пізнанні і перетворенні себе і навколишньої дійсності;

— суб’єктність — якість окремої людини або групи, що відображається здатність бути індивідуальним або груповим суб'єктом і володіння, що виражається мірою, активністю і волею у виборі і здійсненні діяльності;

— Я-концепція — усвідомлювана і пережита людиною система представлень про саму себе, на основі якої він будує свою життєдіяльність, взаємодію c іншими людьми, відносини до себе і навколишньої;

— вибір — здійснення людиною або групою можливості обрати з деякої сукупності найбільш кращий варіант для прояву своєї активності;

— педагогічна підтримка — діяльність педагогів по наданню превентивної й оперативної допомоги дітям у рішенні їхніх індивідуальних проблем, зв'язаних c фізичним і психічним здоров'ям, спілкуванням, успішним просуванням у навчанні, життєвим і професійним самовизначенням (O.C. Газман, T.B. Фролова).

Друга складова — вихідні положення й основні правила побудови процесу навчання і виховання учнів. B сукупності вони можуть стати основою педагогічного кредо вчителі або керівника освітньої установи. Назвемо принципи особистісно-орієнтованого підходу.

1. Принцип самоактуалізації. B кожній дитині існує потреба в актуалізації своїх інтелектуальних, комунікативних, художніх і фізичних здібностей. Важливо розбудити і підтримати прагнення учнів до прояву і розвитку своїх природних і соціально придбаних можливостей.

2. Принцип індивідуальності. Створення умов для формування індивідуальності особистості учня і педагога — це головна задача освітньої установи. Необхідно не тільки враховувати індивідуальні особливості дитини або дорослого, але і всіляко сприяти їх подальшому розвиткові. Кожен член шкільного колективу повинний бути (стати) самим собою, знайти (осягти) свій образ.

3.  Принцип суб’єктності. Індивідуальність властива лише тій людині, що реально має суб'єктні повноваження і уміло використовує них у побудові діяльності, спілкування і відносин. Варто допомогти дитині стати справжнім суб'єктом життєдіяльності в класі і школі, сприяти формуванню і збагаченню його суб'єктного досвіду. Міжсуб’єктний характер взаємодії повинний бути домінуючої в процесі виховання.

4. Принцип вибору. Без вибору неможливий розвиток індивідуальності і суб’єктності, самоактуалізації здібностей дитини. Педагогічно доцільно, щоб учень жив, учився і виховувався в умовах постійного вибору, мав суб'єктні повноваження у виборі мети, змісту, форм і способів організації навчально-виховного процесу і життєдіяльності в класі і школі.

5. Принцип творчості й успіху. Індивідуальна і колективна творча діяльність дозволяють визначати і розвивати індивідуальні особливості учня й унікальність навчальної групи. Завдяки творчості дитина виявляє свої здібності, довідається про «сильні» сторонах своєї особистості. Досягнення успіху в тім або іншому виді діяльності сприяє формуванню позитивної Я-концепції особистості учня, стимулює здійснення дитиною подальшої роботи із самовдосконалення і самобудування свого «я».

6. Принцип довіри і підтримки. Рішуче відмовлення від ідеології і практики соціоцентричного по спрямованості й авторитарного по характері навчально-виховного процесу, властивій педагогіці насильницького формування особистості дитини. Важливо збагатити арсенал педагогічної діяльності гуманістичними особистісно-орієнтованими технологіями навчання і виховання учнів. Віра в дитину, довіру йому, підтримка його устремлінь до самореалізації і самоствердження повинні прийти на зміну зайвої вимогливості і надмірного контролю. He зовнішні впливи, а внутрішня мотивація детермінує успіх навчання і виховання дитини.

Третій компонент особистісно-орієнтованого підходу — це технологічна складова, котра містить у собі найбільш адекватні даній орієнтації способи педагогічної діяльності. Технологічний арсенал особистісно-орієнтованого підходу, на думку професора Є.B. Бондаревської, складають методи і прийоми, що відповідають таким вимогам, як:

— діалогічність;

— діяльно-творчий характер;

— спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини;

— надання учневі необхідного простору, волі для прийняття самостійних рішень, творчості, вибору змісту і способів навчання і поведінку.

Більшість педагогів-дослідників схильні включати в даний арсенал діалог, ігрові і рефлексивні методи і прийоми, а також способи фасилітації і педагогічної підтримки особистості дитини в процесі його саморозвитку і самореалізації.

Використання особистісно-орієнтованого підходу в навчанні і вихованні школярів, як думає T.B. Фролова, неможливо без застосування методів діагностики і самодіагностики. Петербурзькі вчені Е.И. Казакова й А.П. Тряпіцина справедливо вважають метод створення ситуації успіху найважливішим засобом особистісно-орієнтованої педагогічної діяльності. Теоретичні і методичні розробки T.B. Машаровой переконують у доцільності включення в технологічний арсенал особистісно-орієнтованого підходу методів створення для ситуацій індивідуального і, що учаться, колективного вибору.

Після опису основних компонентів особистісно-орієнтованого підходу його структуру можна представити у виді схеми.

Особистісно-орієнтований підхід

Наявність у педагога представлень про сутність, будівлю і структуру особистісно-орієнтованого підходу дозволяє йому більш цілеспрямовано й ефективно моделювати і будувати у відповідності з даною орієнтацією конкретні навчальні заняття і виховні заходи. B якості надійної опори класний керівник може використовувати ці представлення при підготовці і проведенні особистісно-орієнтованої класної години й інших позакласних заходів, при плануванні й організації виховної діяльності, спрямованої на розвиток індивідуальності окремої дитини і к

Лекція 4.

СУЧАСНІ ВИХОВНІ КОНЦЕПЦІЇ

ПЛАН

1.       Концепція виховання як педагогічного компоненту соціалізації дитини

1.1    Теоретичні положення концепції.

1.2    Спрямованість виховної діяльності на розвиток усіх сутнісних сфер людини

1.3    Класифікація методів виховання і самовиховання.

1.4    Виділення головних компонентів діагностики стану й ефективності виховного процесу.

2.       Системна концепція виховного процесу.

3.       Виховання дитини як людини культури.

4.       Системно-рольова концепція формування особистості дитини

5.       Формування способу життя, гідного Людини

Література

1.      Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод. Посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

2.      Єрмаков І.Г. Виховання життєтворчості: моделі виховних систем. – Х.: Вид. група «Основа», 2006. – 224 с.

3.      Кацинська  Л.Л., Кривко М.П. Технології виховного процесу. – Рівне, 1997.– 93 с.

4.      Кульневич С.В. Педагогика личности от концепций до технологий: Учеб.-практич. Пособие для учителей и классных руководителей, студентов, магистрантов и аспирантов пед учеб. Заведений, слушателей ИПК. – Ростов-н/Д: Творческий центр «Учитель», 2001. – 160 с.

5.      Кульневич С.В.. Лакоценина Т.П. Воспитательная работа в современной школе. Воспитание: от формирования к развитию: Учебно-методическое пособие для учителей, студентов средних и высших педагогических учебных заведений, слушателей ИПК. – Москва – Ростов-н/Д: Творческий центр «Учитель», 2000. – 192 с.

6.      Развитие личности школьника в воспитательном пространстве: проблемы управления. / Под. Ред. Н.Л. Селивановой. / М.: Педагогическое общество России, 2001. – 284 с.

7.      Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 256 с.

8.      Сериков В.В. Личностно-ориентированное образование //Педагогика, 1994, №5.

9.   Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології: навчально-методичний посібник для керівників шкіл, вчителів, класних керівників, вихователів, слухачів ІПО. – Харків: Веста: Видавництво „Ранок”, 2002. – 128 с.

10. Степанов Е.Н.. Лузина Л.М. Педагогу о современных подходах и концепциях воспитания. – М.: ТЦ Сфера, 2002. – 160 с.

11. Управление воспитательной системой школы: проблемы и решения /Под. Ред. В.А. Караковского, Л.И. Новиковой, Н.Л. Селивановой, Е.И. Соколовой. – М.: Педагогическое общество России, 1999. – 264 с.

Завдання для самостійної роботи

1.    Класифікація методів виховання за Михайлом Йосифовичем Рожковим.

2.    Детально розглянути концепції за матеріалом лекції.

1. КОНЦЕПЦІЯ ВИХОВАННЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНОГО КОМПОНЕНТУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ

1.1. Теоретичні положення концепції виховання як педагогічного компоненту соціалізації дитини

Дана концепція розроблена колективом ярославських і калінінградських учених (М.И. Рожков — науковий керівник, Л.В. Байбородова, O.C. Гребенюк, M.A. Ковальчук, С.Л. Паладьєв, В.Б. Успенський та ін.). Основні її положення були викладені в 2000 році в навчальному посібнику “Організація виховного процесу в школі”.

Поняття “виховання”. B цій концепції виховання представлене як педагогічний компонент процесу соціалізації, що припускає цілеспрямовані дії по створенню умов для розвитку людини. Створення таких умов здійснюється через включення дитини в різні види соціальних відносин у навчанні, спілкуванні, грі, практичній діяльності.

Таке розуміння виховання будується на основі переконання вчених в тому, що процес виховання не охоплює всі можливі впливи соціального середовища на особистість і, отже, може лише сприяти соціалізації дитини. Соціалізація дитини — це стратегічна мета діяльності будь-якого педагога, оскільки дуже важливо підтримати педагогічними засобами зростаючу людину. Успішність її протікання залежить від реалізації двох умов. Першою з них є забезпечення включення молодих людей у реальні соціальні відносини, а другою — самореалізація дітей у процесі соціальної взаємодії.

Друга умова припускає надання можливості дитині більше розкрити себе у відносинах з оточенням, коли важливі усвідомлення мети і значення діяльності для особистого саморозвитку, облік усвідомленості кожною дитиною свого "Я", наявність чітких і ясних перспектив (ближніх і далеких): у тій діяльності, у якій дитина знаходиться.