Соціально-виховна робота

Тому що в практиці виховної діяльності педагоги навчального закладу займаються проектуванням і побудовою виховної системи, що є однієї з різновидів численного класу соціальних систем, то варто дати визначення саме такої системи. Ми думаємо, що виховна система — це упорядкована безліч взаємозалежних компонентів, взаємодія яких сприяє реалізації в освітній установі функції сприяння розвиткові особистості дитини.

Поряд з поняттями «система» і «виховна система» у «термінологічну складову» системного підходу входять і такі поняття, як:

— системність — відмінна риса складно організованих об'єктів(систем) природної і соціальної дійсності, що виражається в наявності в таких об'єктів інтегральних властивостей і якостей, відсутніх у їхніх елементів;

— компонент — це яка-небудь частина системи, що вступає у певні відносини з іншими її частинами;

— елемент — мінімальна одиниця системи, що у її рамках можна вважати такою, що не поділяється;

— структура - це спосіб установлення стійких зв'язків і відносин між елементами системи в процесі їхньої взаємодії й інтеграції;

— зв'язок — наявність взаємної залежності, обумовленості, спільності між чим-небудь;

— системостворюючий фактор — це істотна обставина, що створює і підтримує цілісність, стійкість і неповторність системи.

Засвоєння перерахованих і деяких інших понять дозволяє вчителеві, керівникові освітньої установи більш системно будувати свою розумову або практичну діяльність, більш адекватно вибирати способи пізнання і керування системними явищами і процесами

Другою складовою системного підходу є принципи, тобто вихідні положення й основні правила діяльності по пізнанню і перетворенню системних об'єктів.

Принцип цілісності. Він названий першим тому, що саме цілісність вважають головним критерієм віднесення того або іншого об'єкта до класу систем, а самого процесу пізнавальної або практичної діяльності — до розряду системних.

Розкриваючи зміст положення про цілісність, дослідники звертають увагу на наступні аспекти:

1) система складається з певної сукупності компонентів (елементів, підсистем), взаємозв'язок і взаємодія яких обумовлюють цілісність системної освіти;

2) цілісність характеризується наявністю в системі інтегративних якостей, які не властиві окремим її частинам;

3) систему можна представити цілісним утворенням тільки тоді, коли вона обґрунтовано, з огляду на об'єктивно існуючі зв'язки і відносини, виділяється дослідником або практиком з навколишнього середовища.

Кожний з перерахованих аспектів має важливе методологічне значення для практики виховної діяльності.

Принцип комунікативності (зв'язку). Учні не без підстави стверджують, що пізнати систему означає насамперед вивчити її комунікації — внутрішні і зовнішні зв'язки.

B системах, особливо соціального типу, існує величезна кількість зв'язків. Філософи-системологи И.В. Блауберг і Є.Г. Юдін виділяють сім груп зв'язків:

1) зв'язку взаємодії об'єктів, їхніх сторін і властивостей;

2) зв'язку породження, що мають і інше найменування — генетичні;

3) зв'язку перетворення;

4) зв'язку будівлі, що нерідко називають структурними;

5) зв'язку функціонування;

6) зв'язку розвитку, що викликають істотні зміни в будівлі об'єкта і формах його життя;

7) зв'язку керування.

Принцип структурності. Завдяки стійкості структур забезпечується цілісність системи, упорядкованість взаємодії її компонентів. Поряд зі стійкістю (зрозуміло, відносної) структура володіє і такими якостями, як рухливість і мінливість. Саме з цими властивостями структури багато вчених зв'язують можливості перетворення системи і появи в неї нового інтегративної (системної) якості.

Принцип керованості і цілеспрямованості. Мета і керування варто розглядати не тільки як найважливіші елементи соціальних систем, але і як системостворюючі фактори їхнього функціонування і розвитку.

Ціль обумовлює склад компонентів системи, їхні властивості і взаємозв'язки. Правильний вибір цільових орієнтирів — одне з головних умов успішного становлення виховної системи і подальшого її розвитку. При розробці цілей керівникам і педагогам необхідно пам'ятати про вимоги до цільових орієнтирів процесу виховання.

Вони повинні бути:

а) спрямовані на розвиток особистості дитини, формування її інтелектуального, морального, комунікативного, естетичного і фізичного потенціалів;

б) сполучені з інтересами і ціннісними установками держави і суспільства, відповідати особливостям навчального закладу й умовам його життєдіяльності;

в) важкими, але реально досяжними;

г) конкретними, мати тимчасову визначеність, фінансові й інші ресурси для їхньої реалізації;

д) забезпечені кадровими, матеріальними, фінансовими й іншими ресурсами для їхнього досягнення;

е) гнучкими, тобто володіти при необхідності здатністю до коректування;

ж) діагностичними.

Принцип розвитку. Розвиток системи визначається в науці як процес кількісних і якісних змін, що обумовлює формування її нової інтегративної властивості і перехід з одного рівня цілісності на іншій. Кожна система проходить у своєму розвитку 4 етапи: виникнення, становлення, період зрілості і перетворення. B той або інший період свого розвитку всяка система має в собі залишки минулого, сьогодення, що складає її якісну специфіку, і паростки майбутнього.

При моделюванні і побудові виховної системи треба правильно визначити рівень розвитку шкільного співтовариства і його членів. Тільки після цих діагностіко-аналітичних операцій можливе здійснення оптимального вибору цілей, змісту, форм і способів організації виховного процесу.

Третя складова системного підходу: методи пізнання і перетворення педагогічних систем. Найчастіше до таких відносять системний аналіз, системний синтез і моделювання.

Системний аналіз — це комплекс взаємозалежних прийомів і процедур дослідження і конструювання складних і надскладних об'єктів і процесів.

Фахівець в області педагогічного менеджменту Ю.А. Конаржевський запропонував використовувати при вивченні систем навчання і виховання основні компоненти системного аналізу:

1) морфологічний аналіз, що дозволяє з'ясувати, з яких елементів складається система, що вони собою представляють, який їхній набір;

2)   структурний аналіз, що сприяє з'ясуванню внутрішньої організації системи, визначенню характеру зв'язків елементів, виявленню системостворюючих зв'язків і відносин;

3) функціональний аналіз, спрямований на розкриття функцій системи в цілому і її окремих компонентах, на вивчення механізму функціонування цілісного організму системи і її основних частин;

4) генетичний (історичний) аналіз, що дозволяє досліджувати зародження, становлення, подальший розвиток і перетворення системи.

Тільки застосування всіх перерахованих компонентів системного аналізу сприяє формуванню системного знання про досліджувану систему.

Сутність методу системного синтезу полягає в спробі вченого і практика здійснити інтеграцію системних представлень про один й той самий об'єкт, отриманих при різних «зрізах» з цього об'єкта.

Під моделюванням у теорії виховання прийнято розуміти метод пізнавальної і практичної діяльності, що дозволяє адекватно і цілісно відбити в модельних представленнях сутність, найважливіші якості і компоненти виховного процесу, одержати і використовувати нову інформацію про сьогодення і майбутній стан, закономірностях і тенденціях функціонування і розвитку процесу виховання. Моделювання виховного процесу істотно відрізняється від технічного моделювання.

При вивченні особливостей, можливостей і умов застосування методу моделювання в проектуванні і побудові виховних систем освітніх установ був розроблений алгоритм спільних дій педагогів, учнів і батьків по формуванню модельних представлень про систему виховання в конкретному навчальному закладі:

-  створення ініціативної групи для моделювання виховної системи;

— формування членами ініціативної групи свого бачення сьогодення і майбутнього стану освітньої установи, його виховної системи;

— пошук ініціаторами своїх прихильників у співтоваристві педагогів, учнів і батьків;

— установлення контактів з науково-методичними центрами району, міста, області, країни або окремих вчених і методистами;

— розробка програми (плану) дій по побудові моделі виховної системи;

— ознайомлення педагогів з теорією і практикою виховних систем, теоретичними і методичними основами проектування моделі випускника навчального закладу;

— діагностика стану і результативності навчально-виховного процесу, аналіз умов розвитку особистості школярів, визначення виховного потенціалу навколишнього середовища, шляхів і способів його реалізації;

— проведення роботи з актуалізації і стимулювання діяльності педагогів, учнів і батьків по формуванню моделі навчального закладу;

— здійснення дій по інтеграції індивідуальних і групових представлень членів шкільного співтовариства в колективну модель навчального закладу;

— створення творчих груп і їхня діяльність по уточненню і розробці деталей моделі школи;

—  конструювання моделі виховної системи і  складання програми її побудови;

- уявне експериментування реалізації модельних представлень і апробація окремих елементів виховної системи;

- обговорення в шкільному співтоваристві модельних розробок і програми побудови виховної системи;

— проведення науково-методичної й управлінської експертизи моделі виховної системи і програми її побудови;

— затвердження моделі і програми побудови виховної системи на засіданні педагогічної ради і загальношкільної конференції.

Правильне здійснення перерахованих дій не тільки дозволяє сформувати науково обґрунтовані представлення про виховну систему освітньої установи, але і сприяє успішної їхньої реалізації в наступній діяльності.

ДІЯЛЬНІСНИЙ ТА ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХОДИ У ВИХОВАННІ УЧНІВ

План

1.      Сутність діяльнісного підходу у вихованні.

2.      Основні поняття та принципи діяльнісного підходу.

3.      Реалізація діяльнісного підходу в практиці виховання.

4.      Значення особистісно-орієнтованого підходу для сучасної школи.

5.      Основні складові особистісно-орієнтованого підходу.

Література

1.                   Бондаревская Е., Кульневич СВ. Педагогика: личность в гуманистических теориях и системах воспитания. М.; Ростов н/Д, 1999.

2.                   Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личностно-ориентированного образования // Педагогика. 1997. № 4.

3.                   Бондаревская Е.В. Смыслы и стратегия личностно-ориентированного воспитания //Педагогика, 2001, №1.

4.                   Бондаревская Е.В. Ценностные основания личностно-ориентированного воспитания //педагогика, 1995, №4.

5.                   Борытко Н.М. В пространстве воспитательной деятельности. – Волгоград, 2001.

6.                   Братченко С.Л. Гуманистические основы личностно-ориентированного подхода к воспитанию // Образование и культура Северо - Запада России. 1996. №1.

7.                   Газман О.С. Потери и обретения. Воспитание в школе после десяти лет перестройки //Первое сентября. 1995. 21 ноября.

8.                   Горелик И.Ф., Степанов Е.Н. Педагогический анализ личностно-ориентированного урока // Завуч. 2001. № 3.

9.                   Горелик И.Ф., Степанов Е.Н. Характерные черты личностно-ориентированного урока //Завуч.2000. № 6.

10.               Гусинский Э., Турчанинова Ю. Главная цель — счастье и душевное здоровье //Директор школы. 1999. № 7.

11.               Загвязинский В.И., Амонашвили Ш.А., Закирова А.Ф. Идеал, гармония и реальность в системе гуманистического воспитания // Педагогика. 2002. № 9.

12.               Казакова Е.Ж., Тряпицына А.П. Диалог на лестнице успеха. СПб., 1997.

13.               Кульневич С.В. Педагогика личности от концепций до технологий: Учеб.-практич. пособие для учителей и классных руководителей, студентов, магистрантов и аспирантов пед. учеб. заведений, слушателей ИПК. – Ростов-н/Д: Творческий центр «Учитель», 2001.–160с.

14.               Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1977.

15.               Лещинский В.И. Педтехнология личностной ориентации. – Воронеж, 1998.

16.               Ловцов Д.А., Богорев В.В. Адаптивная система индивидуализации обучения// Педагогика. 2001. № 6.

17.               Машарова Т.В. Педагогическая технология: личностно-ориентированное обучение. М., 1999.

18.               Освітні технології у школі та вузі (До 210-річчя заснування міста Миколаєва): Матеріали науково-практичної конференції – Миколаїв: МФ НаУКМА,1999. – 224 с.

19.               Освітні технології: Навч.- метод. Посібник / За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К.: „А.С.К.”, 2001. – 256 с.