Лекції як категорія дидактики

 
 

     Модернізм був своєрідним протестом проти  соціальних процесів (міжкласове протистояння, війни).

     Проти художньої культури:

1. наслідування канонізованих  форм і стилів попередніх епох      ( реалізму, романтизму);
2. поверхового копіювання дійсності, яке сповідували реалісти та натуралісти.

     Цікавинка для допитливих:

• в Україні та Росії стиль називали «модерном»;
• в Бельгії і Франції – «ар нуво»;
• в Австро-Угорщині – «сецессіон»;
• в Німеччині – «югендштиль»;
• у Великобританії – «модерн стійл»;
• у США – «стиль Тіффані».

     Модернізм вимагав від письменників нового слова, яке б було художньо інформативним.

       На думки модерністів, це повинна  бути метафорична мова, лаконічні,  рвані речення, метальна композиція, запозичений у німого кіно  принцип монтажу. Все це поетичні засоби, породжені прагненням надати художньому тексту більшої інформативності.

     Цікавинка: Не треба забувати, що елементи символізму, імпресіонізму, експресіонізму зустрічаються у відомих творах минулого.

     «Слово  о полку Ігоревім» вражає імпресіоністичними елементами. Поезія Т. Шевченка «І небо невмите, і заспані хвилі…- це теж «чистий імпресіонізм, а його містерія «Великий льох» - це твір, у якому органічно поєднані елементи символізму, експресіонізму, сюрреалізму.

     Самостійна  робота з статтею «Які  ознаки українського модернізму?» (№ 8)

     Завдання: Прочитайте статтю і запишіть у зошит  ознаки українського модернізму.

     (Приблизні  записи:

     1. Увага до естетичних цінностей,  а не до суспільних потреб.

     2. Обстоювання справжньої творчості.

     3. Орієнтація на кращі зразки Європейської літератури.

     4. Події пропускаються не через  власне Я, а через душі дійових осіб.

     5. Символізм укр. позбавлений містики.

     6. Образи – символи творилися  на основі національної ідеї.

     7. Поезія Символізму: музичність, кольорова  гама, сила звукового образу.

     Отже, Модернізм – це загальна назва літературно-мистецьких течій нереалістичного спрямування, які виникли на противагу естетиці та формам минулого.

     Учитель зарубіжної літератури:

     IV.Символізм

     Далі  перегорнемо сторінку, в якій мова піде про символізм.

     Наше  ознайомлення з літературно-мистецькими течіями раннього модернізму розпочнемо з перегляду опорної схеми «Література на межі ХІХ - ХХ століть». (№9)

     Найбільш  значущий напрям літератури останньої  третини ХІХ століття - символізм, який з’явився 1870 року, зосереджений переважно на художньому зображенні за допомогою символу, тобто знака, багатозначного, алегоричного, абстрагованого образу. Основоположниками раннього модернізму вважають французьких поетів Шарля Бодлера, Поля Верлена, Стефана Малларме, Артюра Рембо.

     Символізм пов’язаний із ідеалістичним світосприйняттям, з культом індивідуалізму, повної свободи особистості, з уявленням про те, що мистецтво вище, ніж мінлива реальність.

     Цей напрям започаткували французькі поети, які в середині 1880 року утворили угрупування і назвали себе символістами. Цей термін походить від слова символ, якому представники нової поезії надавали оригінального значення:

• Ніколи не слід пояснювати символів.
• Найдосконаліше і найпотаємніше втілення ідеї, тобто Таємниці.
• Символ не має конкретного значення, навпаки, він має багато значень, часто несумісних і суперечливих.
• Досконале застосування Таємниці і створює символ. ( С. Малларме).
• Ніколи не слід намагатися осягнути їх. (П’єр Луї).
• Уникати повного перекладу символу. (А. Рембо).

     Художники-символісти

     Символізм втілювався не тільки у поезії, а  і в художньому мистецтві. (На фоні музики Клода Дебюссі «Місячне сяйво» у певних проміжках часу з’являються на моніторі твори майстрів зображувального мистецтва.)

• «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?». (1897).                  

       Цю картину французького художника Поля Гогена по-справжньому зуміли  оцінити тільки через кілька років після смерті художника. На ній змальований життєвий шлях людини від народження до смерті, та шлях пошуків самого себе та сенсу буття.

• Француз Гюстав Моро – один із найяскравіших представників символізму. Мотиви для своїх творів він бере із класичних сюжетів історії та міфології. За допомогою власної техніки живопису художник майстерно передає тонкий психологічний, повний символів, ілюзорний світ.
• «Орфей» (1865).

     Ви  бачите молоду фракійську дівчину, яка несе на лірі знайдену у річці голову Орфея, розтерзаного учасницями діонісійських містерій. Вони зображені на фоні казкового пейзажу, який поєднує у собі три природні стихії: гострі скелі, водоймище, яке нагадує собою ріку вічності Лету, і дикі чудернацькі рослини.

• «Видіння» (1876).

     За  легендами Соломея, дочка Іродіади, внучка іудейського царя Ірода, щоб  завоювати серце Ірода Антипи, звеліла стратити Іоанна Хрестителя. Пізніше ця балувана, самозакохана і вередлива жінка не проявляє ніяких почуттів, бачачи страченого. Моро тут виражає важливий принцип мистецтва символізму, який заключається у двоякому ставленні до жінки, з однієї сторони – поклоніння перед її красою, з іншої – бачили в ній породження пекла. Ця картина символізує собою поразку французів у франко-прусській війні, коли деякі її території були «відрубані» від Франції. Соломея символізує собою Прусію. А страчений шляхом «усікновення глави» Іоанн – розтерзану Францію.

• Пюві де Шаванн створив свою власну, вишукану манеру, яка відрізняється таємничим колоритом. Назва картини «Сон» говорить сама за себе: молодий чоловік, прикриваючись темною тканиною (символ мудрості), міцно спить. У сні до нього з’являються три небесних створіння, що нагадують муз, і осипають його квітами. Сенс алегорії досить прозорий: юнак – художник (або поет чи музикант), а з неба – у вигляді квітів – на нього сходить натхнення.
• Російський художник К. Добужинський розмірковує над сенсом життя. Його глядач  опиняється на роздоріжжі. У картині «Двір» він постає перед вибором, яким шляхом йому йти далі.

     Подальше  ознайомлення із зразками символістської поезії вимагає з’ясування основних принципів естетики символізму. Для цього звернемося до опорної схеми «Символізм – один із найвизначніших літературних напрямів останньої третини ХІХ – початку ХХ століття».

     Своєрідним  маніфестом символістів став вірш Шарля Бодлера «Відповідності» (звучить у перекладі Д. Павличка):

     Природа – храм живий, де зронюють колони

     Бентежні  стогони і неясні слова.

     Там символів ліси густі, немов трава, -

     Крізь них людина йде, і в них людина тоне.

     Всі барви й кольори, всі аромати  й тони

     Зливаються  в могуть єдиного єства.

     І зрівноважують їх вимір і права

     Взаємного зв’язку невидимі закони.

     Є свіжі запахи, немов дітей тіла,

     Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,

     Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,

     Як  ладан і бензол, як амбра й мушмула,

     Що  опановують усі безмежні речі;

     В них – захват розуму, в них  відчуття – хвала.                                                                                                         

                                                          

     У цьому вірші зв’язку між людиною  і символом передує натяк про  «неясні слова»,тобто про затемненість змісту слів.

       І ці «неясні слова» бентежать  людину , бо вона не може осягнути  таємниці природи лише розумом,  вона може заплутатися у «лісі  символів» як у своїй підсвідомості. Тому крізь них людина йде і в них людина тоне.

     Проблемне запитання:

     Що, на вашу думку, мається на увазі під словом «живий» по відношенню до природи у цій поезії? Як сприймається природа взагалі?

     В природі є бентежні стогони, «безмежні (немає меж, припустимо, між моральним і аморальним, добром і злом) речі», що з’єднують свіжість, ніжність, молодість, розпусту, злість, тобто прекрасне і потворне, добро і зло. Ми можемо зробити висновок ,що природа така ж «жива», як і людина, тобто, за Бодлером, може бути доброю і злою, але все одно «могутньою» і «зрівноваженою».

     Що  допомагає все  зрівноважити у природі?

     Взаємного зв’язку невидимі закони, тобто  закон «відповідностей всього і всьому».

     Бодлер  полюбляє незвичайне суміщення звуків, кольорів, запахів, усього того, що людина сприймає різними органами відчуття. Від поєднання відчуттів, протилежних і неоднозначних, розум у захваті. Поет закликає довіряти своїм відчуттям («відчуттям – хвала»), бо душа поета відчуває таємничий зв’язок усього в світі, глибинну суть відповідностей. Звернемося до структурно-логічної схеми. (№11)

     Символістська поезія

     На  цій сторінці ми здійснимо порівняльний аналіз віршів.

     Звучить вірш Поля Верлена «Осіння пісня» у перекладі Г. Кочура

     Неголосні

     Млосні  пісні

     Струн осінніх

     Серце тобі топлять в журбі,

     В голосіннях.

     Блідну, коли

     Чую з імли – 

     Б’є годинник:

     Линуть  думки

     В давні роки

     Мрій  дитинних.

     Вийду на двір –

     Вихровий  вир

     В полі млистім

     Крутить, жене,

     Носить  мене

     З жовклим листям.

       

     Ви  прослухали вірші французького й  українського поетів, які творили  на межі ХІХ – ХХ століть. На перший погляд здається, що перед нами пейзажні замальовки. Доведіть, чи так це.

     Проблемні запитання:

     Яке ще значення має словосполучення  «осіння пісня»?

      (Осінь у Верлена – це схил життя, «осіння пісня» - це прощальна пісня. Людина відчуває свою смерть, закінчує свій життєвий шлях, живе спогадами про минуле: «линуть думки в давні роки мрій дитинних».

       Які ще символічні  образи створюють  картину близької  смерті ліричного героя?

       («з імли -  б’є годинник». Трагізм фіналу пом’якшується: «Вихровий вир… Крутить, жене, Носить мене З жовтим листям»

       Осінь – це ще і певний настрій. З якими почуттями пов’язане слово осінь у цих поетів?

      (Осінь – це самотність, туга, смуток, холод, невлаштованість.  Про це свідчать слова «топлять  в журбі в голосіннях».)