(зразок таблиці)

     МОДЕРНІСТСЬКІ ТЕЧІЇ У МИСТЕЦТВІ  ТА ЛІТЕРАТУРІ

     КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. 

 

     - поєднавши 4 види мистецтва (література, живопис, музика та архітектура), побачимо, яким чином розвивався модернізм.

1. Робота з таблицею «Спрощена таблиця літературних стилів».

     (№ 1)

• Згадайте, які літературно-мистецькі стилі ви вивчили?

 

     Спрощена  таблиця літературних стилів

 
 
     

• Користуючись  таблицею, пригадайте їх основні особливості.

 

     ПЛАН  ЛЕКЦІЇ-ВІЗУАЛІЗАЦІЇ 

     

1. Доба кризи  та песимізму.
2. Форми переживання кризи.
3. Виникнення модернізму.
4. Символізм як літературний напрям.
5. Ознаки імпресіонізму.

 

     Учитель зарубіжної літератури:

           І. Доба кризи та песимізму

     Перша сторінка нашої лекції «Доба кризи та песимізму». Ілюструватимуть цю сторінку вірш Поля Верлена «Тривога», музика Дебюссі (п’єса «І місяць не сходить на зруйнований храм»), картини французького художника П. Серюзьє «Меланхолія» та українця О. Новаківського «Втрачені надії», «Дві баби роздумують над смертю» (картини демонструються на моніторі).

                                       Тривога

     Природо, не торка мене твоя краса –

     Ані ліси й поля з їх гойними дарами,

     Ані веселчасті ранкові  панорами,

     Ні  журних вечорів торжеств енна яса.

     Мені  смішні усі мистецтва чудеса,

     Поезія, і спів, і древні грецькі храми,

     Соборів пишний блиск, їх велеліпні  брами,

     Й дзвіниці, що стримлять  в порожні небеса.

     Не  вірю в Бога я, глузую із людей,

     Все заперечую – знання, мораль, ідеї…

     Любов? Не хочу знати тих  вигадок старих.

     Життям  утомлена, пройнята жахом смерті,

     Моя душа – мов бриг, що поміж хвиль  і криг

     Щомиті  жде кінця в  безжальній круговерті.

                                                   Переклад М. Лукаша

     Ці  твори є яскравою ілюстрацією  трагічного світосприйняття людини кінця ХІХ – початку ХХ століття, яка відчувала напругу надзвичайно  швидкого розвитку, що виштовхував її з ритму природної інерції. Таким був настрій митців, що обумовив трагічне світосприйняття, настрої безмежного відчаю, гнітючого страху.

     Ліричний  герой поезії Верлена заперечує  все: красу природи, мистецтво, культуру і цивілізацію (знання, мораль, ідеї), Бога («порожні небеса»), любов. Що ж протиставляється всьому світові? Відповідь така – душа ліричного героя, пройнята жахом смерті. Вірш Верлена називається «Тривога», але це слово жодного разу не зустрічається в тексті. Чому ж саме так називається поезія? (Проблемне питання до групи). Так, усі протести, усі заперечення ліричного героя передають саме стан тривоги – неспокою, хвилювання(передчуття трагедії і катаклізмів, самотність душі, песимістичне сприйняття світу.

     А ось дія «Меланхолії» П.Серюзьє (на екрані з’являється картина) проходить  в Бретоні – там, де природа  знаходиться у якомусь невизначеному стані; низька рослинність і сіре важке небо наповнюють бретонські пейзажі майже містичним сенсом. Меланхолійна печаль оголеної дівчини (дехто називає її «бретонською Євою) майже не контрастує із загальним настроєм пейзажу, виконаного фарбами, які підсилюють враження «потустороннього світу» і надають картині настрою світлої печалі. Картина «Втрачені надії»відтворює складність переживань О.Новаківського. Це твір, на якому зображений художник з дружиною біля дитячої труни. Правда, твір можна розглядати і як відображення реальної драми, і як надуманої (таких подій насправді художник не переживав). Глибинний зміст картини – внутрішня боротьба митця з самим собою, розчарування в ідеалах минулого, передчуття неясного майбутнього, містичні настрої. Мотив смутку, смерті, безнадії звучить і в іншій картині О.Новаківського «Дві баби роздумують над смертю».

     І в музиці, яка тільки-но прозвучала, Клод Дебюссі робить спроби підняти  завісу над таємницями підсвідомого і снів, відійти від життя.

     Йдеться по загальну кризу духу, літератури та мистецтва, яка починається десь в середині 1880 років і спричиняє  переоцінку всіх цінностей ХІХ століття.

     Роль  учителя песимізму та індивідуалізму судилося відіграти німецькому філософу А. Шопенгауеру (демонструється портрет). Ось деякі тези його теорії:

• зовнішня реальність тільки відблиск сліпої волі до життя, пізнати її за допомогою розуму неможливо;
• соціальна структура – це  боротьба егоїзмів;
• щастя – це  ілюзія, уникнути страждань неможливо;
• мета пізнання й етики –це  самогубство окремої волі, вбивство всіх бажань і співчуття;
• тільки для обраних, еліти (геніїв, митців) є шлях визволення від волі і страждань – це естетичне споглядання і моральне самоудосконалення, А глибина пізнання залежить від інтуїції митця.

     Прапором  і гаслом нових тенденцій стала  творчість ще одного німецького філософа Ф. Ніцше (демонструється портрет), який найважливішою справою свого життя назвав переоцінку цінностей. Він виголосив сакраментальну фразу: «Бог помер». Це означало, що всі старі моральні ідеї (і християнство насамперед) він назвав фальшивими і хворобливими. Разом з Богом відійшла певна система цінностей, а людина постала перед потребою вийти за межі старих, зручних відповідей на вічні запитання.

     Отже, сам Ніцше провістив початок нової всесвітньої кризи: «Уся наша європейська культура прямує до катастрофи». Але окремі люди, на думку філософа, мають надзвичайні можливості для розвитку духу і життя. Це існування так званої Надлюдини, яка, з точки зору Ніцше, є сенсом землі, найдосконалішою у світі істотою. Оспівуючи культ Надлюдини, філософ проголосив, що «померли всі боги, залишилася одна людина». Увесь світ має служити людині та її життю, тому проголошується гасло «Усе дозволено!»

     Концепція Надлюдини вплинула на творчість  та життя більшості митців, що були сучасниками філософа.

     Елітарну  концепцію творчості А.Шопенгауера  вдосконалював Анрі Бергсон (демонструється портрет), створивши «інтуїтивну філософію». Якщо тільки за допомогою інтуїції можна осягнути глибинну сутність світу, то нове мистецтво має не зображувати, а лише натякати на щось, використовуючи нові художні засоби. Але слава Бергсона була ще попереду, у ХХ столітті.

                                            « Філософський трикутник» (демонстрація)

            Подивіться на «Філософський трикутник». Отже, перед вами саме ті підвалини, на яких будувалися нова модерністська література і нове мистецтво.

 

      

       
 
 
 
 
 
 
 
 

                                       
 
 

     ІІ.Форми  переживання кризи

     Наступна  сторінка розкриє основні форми  переживання кризи.

     Кризовий  стан культури спричинив формування науки, типів культури, побутової  поведінки, що водночас були і світоглядом, і художнім стилем, і способом життя.

     1.Найпомітніший з них – декаданс. Декаданс був явищем загальноєвропейським. Так, декадентськими умонастроями проникнута творчість як французів Шарля Бодлера, Поля  Верлена, Артюра Рембо, так і росіян Олександра Блока, Валерія Брюсова. Це слово перекладається як занепад. Ось типова у цьому сенсі поезія російської поетеси тієї доби Зінаїди Гіпіус «Всё кругом» (демонструється портрет) (звучить мовою оригіналу):

     Страшное, грубое, липкое, грязное,

     Жёстко  тупое, всегда безобразное,

     Медленно  рвущее, мелко-нечестное,

     Скользкое, стыдное, низкое, тесное,

              Явно-довольное, тайно-блудливое,

     Плоско-смешное и тошно-трусливое,

     Вязко, болотно и тинно застойное,

              Жизни и смерти равно недостойное,

              Рабское, хамское, гнойное, чёрное,

              Изредка серое, в сером упорное,

              Вечно лежачее, дьявольски косное,

              Глупое, сохлое, сонное, злостное,

              Трупно-холодное, жалко-ничтожное,

              Непереносное, ложное, ложное!

              Но жалоб не надо, что жалости в плаче?

              Мы знаем, мы знаем: всё будет  иначе.

       В цій поезії не все так безнадійно песимістично, як у наведеному вище вірші Верлена. Фінал поезії говорить про певний вихід (хоч і уявний) із ситуації відчаю і песимізму. Та, попри це, впадає в око явна настроєва спільність двох поезій (навіювання або сугестія). Вражає те, що Зінаїда Гіпіус створює градацію настрою за допомогою одних прикметників.

       Щоб з'ясувати деякі загальні  риси цього явища, звернемося  до листівки «Загальні риси декадансу». № 4

                               Листівка «Загальні риси декадансу»

1. Відчужений від світу герой – надлюдина, обранець.
2. Зацікавленість митців собою, власними витонченими переживаннями.
3. Головні теми – хворобливість і занепад життя, неприйняття оточуючого середовища.
4. Прагнення втекти від цього у світ краси та ілюзій.
5. Провідні мотиви творів – сум, відчай, песимізм, розчарування.
6. Перевага ролі мистецтва над реальністю, прихильність до естетизму та декоративності.
7. Тяжіння до фантастики, містики, ірраціональності.
8. Еклектизм, тяжіння до синтетизму в мистецтві, поєднання різних його видів.
9. Бажання «зупинити мить», змалювати світ у процесі безпосереднього бачення.