Лекції як категорія дидактики

      Таким чином, моделювання організаційно-змістової  структури лекції з погляду необхідності реалізації вимог основних функцій  навчання є важливим чинником підвищення її ефективності.

      Необхідно виділити низку загальнодидактичних вимог до лекції у вищій школі. По-перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків. По-друге, у лекції мають реалізовуватись вимоги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й само­стійності, наочності, зв´язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності. По-третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По-четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку. По-п´яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

      Щодо  методичних вимог до лекції, то її треба  викласти так, щоб студенти зрозуміли, зацікавилися її змістом, осмислено  законспектували і при цьому  не перевтомилися. Важливою умовою цього  є ораторська і педагогічна майстерність лектора, його мовленнєва культура. Треба вміло користуватися текстом лекції, не допускаючи неперервного монотонного читання і не відриваючись далеко від теми, захопившись окремими подробицями і деталями. Необхідно створювати оптимальні умови для конспектування. Це особливо важливо на молодших курсах. Значущі моменти, дидактичні одиниці доцільно виділяти інтонацією, зміною темпу, повторенням. Корисними під час лекції будуть рекомендації викладача типу: "Цю тезу підкресліть особливо", "Виділіть це поняття певним позначенням", "Це можна не записувати, послухайте, а рука відпочине". Зберігаючи оптимальний темп викладу, лектор має бути впевненим, що студенти встигають конспектувати, розуміють і осмислюють почуте, не перенапружуючи свої зусилля до стресового стану.

      Який  би не був досвідчений викладач, він повинен завчасно підготувати повний текст лекції, постійно удосконалювати, поліпшувати її, доповнювати, додавати новий матеріал, проектувати хід, подумки тренуватися. Підготовка і читання лекцій, якщо підходити до цього серйозно і відповідально, — складна, тяжка і затратна в часі робота. К.Д. Ушинський писав, що мистецтво класної розповіді зустрічається у викладачеві не часто, — не тому, що це рідкісний дарунок природи, а тому, що й обдарованій людині треба багато попрацювати, щоб виробити у собі здатність якісної педагогічної розповіді.

      Шкідливими  і небезпечними є поради окремих, як правило слабких, лекторів молодим  типу: "Будь переконаним у тому, що ти в аудиторії найрозумніший, що студенти все сприймуть, що б ти не говорив". Треба кожного разу ретельно готуватися до лекції, продумувати її сценарій стосовно конкретної аудиторії, бути вимогливим до себе, самокритичним.

      Однією  з важливих вимог лекції є її емоційність. Але не варто перенасичувати лекцію емоціями. Раціональний і емоційний  компоненти мають бути збалансованими. Ніяка емоційність, вишукані прийоми педагогічної техніки не замінять і не закриють змістової пустоти, наукової неспроможності, непідготовленості викладача.

      Необхідно враховувати особливості студентської аудиторії. Одну й ту саму лекцію треба подавати по-різному залежно від профілю ВНЗ, факультету, курсу, форми навчання. Особливо уважно треба підходити до читання лекцій першокурсникам, враховувати їх недостатню адаптованість. Певна специфіка властива і викладу лекцій студентам заочної форми навчання.

      Лекція  не повинна мати характеру дослівного, текстового, письмового стилю. Жива, імпровізована  усна мова набагато легше сприймається і засвоюється студентами ніж  письмова, книжна. Вона має бути літературно  правильною, виразною, ясною, простою, образною, доступною. Стиль — лаконічний, конкретизований, предметний. Не треба "лити воду" і тратити дорогоцінний час на елементарні речі. Доцільно дотримуватися принципу: "Немає часу, щоб витрачати час даремно".

      При читанні лекції не повинно бути другорядних елементів, дрібниць. Найважливіший компонент лекції — її зміст. Але досить важливими є манера викладу, інтонація, жести, міміка, то нальність, гучність голосу. Говорити слід достатньо гучно, щоб чули, і достатньо тихо, щоб слухали; ясно, просто, виразно, дохідливо, не монотонно, але й не "хвилеподібно".

      Не  рекомендується заучувати зміст  лекції напам´ять, а також читати всуціль, не відриваючись від тексту. Найкраще сприймається студентами імпровізаційний  виклад матеріалу з періодичним  умілим користуванням планом-конспектом лекції.

      Ні  в якому разі не можна в ході лекції зверхньо, зарозуміло повчати, "читати мораль" студентам, демонструвати  свої переваги в знаннях, ерудиції. Водночас не варто й підлаштовуватися під аудиторію, штучно домагатися її визнання, лестити.

      Необхідно пам´ятати, що студенти не тільки слухають зміст лекції, а й уважно спостерігають  і оцінюють самого лектора. Треба  бути належно і охайно одягненим, дотримуватися природних, невимушених  поз, поводити себе щиро, доброзичливо, впевнено.

1.3 Принципи професійного  навчання що першочергово  реалізуються при  застосуванні лекції 

      Принципи  навчання — це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і здійснення освітнього процесу.

      Процес  навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів, обумовлених закономірностями і завданнями освіти.

      В учбовому процесі професійно – технічного навчання дотримуються  загально дидактичних принципів навчання, а також специфічних, характерних для процесу навчання в професійно – технічному закладі.

      До  принципів які першочергово  реалізуються при лекції

      Принцип науковості. Його суть полягає в  тому, що всі факти, знання, положення і закони, які вивчаються за допомогою лекції повинні бути науково правильними.

1. Принцип системності і послідовності навчання. Викладач в ході лекції веде студентів від простого відтворення до самостійних творчих дій з вивченим матеріалом. Учбовий матеріал повинен бути побудований на системі взаємозв'язків елементів світу, який оточує учня.
2. Принцип доступності навчання. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правив: від простого — до складного, від відомого — до невідомого, від близького — до далекого, а також урахування рівня розвитку студентів, їх індивідуальних особливостей.
3. Принцип зв'язку навчання з життям. Реалізацію цього принципу в ході лекції забезпечують: використання на заняттях життєвого досвіду учнів, розкриття практичної значущості знань і т.д.
4. Принцип свідомості і активності в навчанні. При використанні  лекції свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань учбового предмету, значення  його для подолання життєвих проблем і для перспектив студента; використання в процесі навчання розумових операцій: аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції; позитивні емоції і мотиви навчання. А при активізації пізнавальної діяльності -  позитивне відношення до навчання, інтерес до учбового матеріалу, тісний зв'язок навчання з життям.
5. Принцип наочності в навчанні («золоте правило» дидактики). Цей принцип реалізується в  лекції , оскільки вона проводиться за допомогою наочної посібників.
6. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навиків. Оскільки головною ознакою міцності є свідоме засвоєння фактів, понять, ідей, правив, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів і явищ, зв'язків між ними, пояснення реалізує цей принцип.

1.4 Вимоги щодо реалізації  у лекції 

      Підготовка  лекцій — багатоаспектний, тривалий і складний процес. Відповідь досвідчених  викладачів вищої школи на запитання  молодих колег "Як довго ви готувалися до лекції? — "Усе життя". Це зумовлено, по-перше, дією поширеної істини: "Чим  більше вчишся, тим глибше усвідомлюєш, що знаєш мало". По-друге, високою науково-педагогічною відповідальністю за ефективність навчального процесу і авторитет викладача вищої школи. Тому не випадково у системі вищої освіти традиційно визначено посадові рівні науково-педагогічних працівників: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. Такі ступеневі рівні просування за професійною ієрархією передбачають неперервне загальнокультурне, кваліфікаційне і професійне зростання працівника. У ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації лекції доручають вести, як правило, професорам, доцентам, старшим викладачам.

      В освітніх закладах вищого рівня традиційно дотримуються принципу професійної спеціалізації: один викладач веде 2—З споріднені дисципліни, а найкраще — коли одну. Це дає змогу глибоко знати свій предмет, постійно стежити за новою науковою інформацією, систематизувати її.

      Молодий викладач, готуючись до викладацької роботи, має цілеспрямовано і системно накопичувати матеріал для підготовки лекцій. З цією метою необхідно опрацьовувати наукові джерела, фіксувати результати, дотримуючись карткової системи за тематичним принципом відповідно до тем навчального курсу, з якого необхідно готувати тексти лекцій. Для цього можна рекомендувати картки з паперу розміром 210 х 150 мм (А8). У правому верхньому куті записують тему, проблему, якої стосується виписка. Назви тем, проблем мають відповідати, проблематиці лекційного курсу. В кінці виписки вказуються бібліографічні джерела. Наприклад:

      Мета  виховання

      "Кожна  людина вже в роки дитинства  й особливо в отроцтві й  ранній юності повинна осягнути  щастя повноти свого духовного  життя, радості праці й творчості".

      Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. —К.: Рад. шк., 1976. —ТА.— С 73.

      У сучасних умовах з цією метою доцільно також використовувати комп´ютерну  техніку. Таким чином, упродовж кількох  років можна накопичити досить об´ємний банк інформації з конкретної дисципліни, який стане надійним підґрунтям у лекційній роботі.

      У процесі підготовки до академічної  лекції слід дотримуватися такої  послідовності.

      1.  Ознайомлення з навчальним планом  спеціальності з метою визначення  місця навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін, спрямованих на підготовку фахівців певного профілю. Наприклад, приступаючи до опрацювання базового курсу педагогіки, необхідно з´ясувати, в якому семестрі студенти вивчають навчальні дисципліни, з якими пов´язана педагогіка (вікова фізіологія, валеологія, філософія, логіка, психологія, фахові методики).

      2.Вивчення  програми з конкретної дисципліни  для ознайомлення з логікою  побудови навчального курсу, змістом  лекційних, практичних, лабораторних  занять.

      3.Ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з´ясування, в якому обсязі у них розкрито зміст навчального матеріалу стосовно вимог програми. Добір додаткової наукової літератури, в якій міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни.

      4.Виокремлення  дидактичного матеріалу стосовно  вимог конкретної теми з урахуванням  інтелектуальних можливостей студентів.

      5.Ознайомлення  з новими (не відомими студентам)  науковими поняттями, термінами,  їхньою етимологією.

      6.Добір  і систематизація методів, засобів, прийомів, прикладів, які будуть використані у лекції.

      7.Підготовка  текстового варіанта лекції. Вона  потребує особливої уваги і  ретельності. Ні в якому разі  у тексті лекції не слід  дублювати базовий підручник  чи навчальний посібник. Такий  підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у студентів інтерес до дисципліни. За обсягом текст лекції, яка розрахована на дві академічні години, має бути 20—24 сторінки. Структура лекції містить такі аспекти: означення теми і питань, які будуть розглядатися в лекції; список рекомендованої літератури, перелік нових наукових понять (дефініцій), які вводяться у цій темі; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки.

      8.Опрацювання  відредагованого дидактичного матеріалу  лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму.

      9. Перенесення змісту лекції на  каталожні картки у формі коротких  тез, опорних сигналів і под.  Це дає змогу в аудиторії  звільнити себе від залежності  від тексту, відійти від прямого читання, а реалізувати лекцію шляхом розмірковувань, творчих пошуків істини спільно зі слухачами.