ЗМІСТ 
 

Вступ

Розділ 1. Лекції як категорія дидактики

1.1.Історія виникнення і використання лекції у вищому навчальному закладі

1.2 Мета  та завдання застосування лекції  у ВНЗ

1.3 Принципи  професійного навчання що першочергово  реалізуються при застосуванні лекції

1.4 Вимоги  щодо реалізації у лекції

РОЗДІЛ 2.Реалізація лекції у ВНЗ

2.1. Виявлення  ролі  лекції у практичній діяльності вищих навчальних закладів

2.2. Дослідження  умов ефективного застосування  лекції у ВНЗ

2.3 Розробка  професійно спрямованих завдань які передбачають ефективне використання лекції

Висновки

Список  використаної  літератур

 

       ВСТУП

 
 

      Лекція  як форма організації навчального  заняття використовується у вищих  навчальних закладах для вивчення різних предметів. Будується вона на основі ін-формаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації пі-знавальної діяльності студентів. При цьому викладач у систематизованій, доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, викорис-товує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші засоби навчання.

      Актуальність  роботи. Лекція - головна інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, що сприяє засвоєнню системи знань із спеціальності, формує широкий професійний кругозір і загальну культуру, школа наукового мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою, її методами, проникають у глибини її основних проблем, у логіку й методологію її розвитку; пізнають життєвий потенціал, входять у лабораторію наукового мислення викладача.

      Необхідна висока культура лекційної діяльності. Кожен лектор зобов'язаний вивчити основи лекційної майстерності, тобто оволодіти загальною грамотою цієї справи, щоб досягти в ньому досконалості. Необхідно свідомо засвоїти попередній лекційний досвід і зрозуміти особливу природу лекції, її закони і можливості.

      Методичні питання класифікації лекцій, етапів їх підготовки та проведення були висвітлені у дослідженнях ряду педагогів. Особливої  уваги заслуговують наукові праці  А.В.Хуторського, А.М.Столяренка, В.М.Фокіна та ін.

      Однак потребує додаткового висвітлення  наукове дослідження проблеми особливостей лекційного методу у вищих навчальних закладах. Це і є предметом дослідження  у даній курсовій роботі. 

      Метою роботи є розгляд особливостей застосування лекції у процесі навчання у вищих навчальних закладах.

      Об’єктом  дослідження є теорія проведення лекції.

      Предмет дослідження – застосування методу лекції у ВНЗ.

      Мета  дослідження - теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити ефективність такого методу навчання як лекція.

      Завдання  роботи:

      - теоретично обгрунтувати сутність і структуру лекції;

      - здійснити теоретичний аналіз педагогічних досліджень з питань використання лекції у процесі навчання у ВНЗ;

      - експериментально виявити роль лекції у ВНЗ як ефективного методу навчання. 
 

 

Розділ 1. Лекції як категорія дидактики

1.1.Історія виникнення і використання  лекції у вищому навчальному закладі

      Основними формами організації навчального  процесу у вищій школі є  лекції, семінарські, лабораторні, практичні  заняття, самостійна робота студентів, позааудиторна (виробнича) практика. Головною ланкою дидактичного циклу є лекція (лат. lectio — читання), що з´явилася у Стародовній Греції і набула розвитку в Стародавньому Римі і в середні віки.

      У сучасній педагогічній науці навколо поняття "лекція" ведеться дискусія. Частина вчених вважають, що лекція є методом навчальної роботи. Інші схильні ототожнювати це поняття з формою навчальної роботи у вищих навчальних закладах. Має місце також думка, що лекція — це вид навчальної діяльності, який проводиться у рамках традиційних форм навчання. Професор A.M. Алексюк стоїть на позиції, що лекція — це "форма організації і метод навчання".

      Неоднозначними  є також міркування щодо місця  лекції у сучасній вищій школі. Спостерігається  тенденція до зниження її ролі у професійній підготовці, оскільки доступність великої кількості різноманітних джерел інформації дає можливість студентам самостійно добувати знання, а тому інформаційна функція викладача втрачає актуальність. Сучасні інформаційні технології з використанням комп´ютерних систем мають повністю витіснити діяльність викладача як лектора. Усі ці міркування не мають аксіоматичного характеру і є лише предметом дискусії.

      Академік  СУ. Гончаренко в "Українському педагогічному  словнику" дає таке означення лекції: "Лекція — систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки".

      З погляду методів навчання у вищій  школі лекція належить до словесних  методів. Думається, що розуміння лекції як методу навчання має залишатися за цією дидактичною категорією як визначальне поняття. Разом з тим можна вважати лекцію і одним із видів навчальної роботи у вищій школі.

      Як  уже згадувалося, історія лекції пов´язана з епохою середньовіччя. За соціально-економічних умов того часу постала необхідність прилучення до освіти широких верств населення, а не лише представників знаті. Діалогічний вид навчання вже не задовольняв потреб. А джерел інформації (на той час вони обмежувалися, в основному, книгою) було обмаль. Тому педагог, який мав дещо ширший доступ до літератури, систематизував інформацію у вигляді писаних текстів і на заняттях зачитував цей матеріал студентам. Це був своєрідний спосіб колективного розповсюдження і засвоєння інформації. Студенти конспектували лекції і так опановували програмний матеріал. Лише пізніше, наприкінці XIX ст., поряд з лекціями почали застосовувати практичні, лабораторні заняття. Зрозуміло, що обмеження навчальної роботи лише лекціями збіднювало ефективність навчально-виховного процесу.

      На  противагу лекційному навчанню у XVII ст. в Англії запроваджується тьюторська система навчання. Щоправда, її елементи виникли ще в XIV ст. в Оксфордському  і Кембриджському університетах. Тьютор (англ. tutor, від лат. tutor — спостерігаю, піклуюсь) — педагог-наставник в англійських "паблік скулз", старших класах граматичних шкіл і педагогічних коледжів. Тью-тори висуваються з числа досвідчених викладачів цих шкіл. У навчальний час вони займаються викладацькою діяльністю, а після занять проводять виховну роботу з кількома учнями; керують їх самостійною навчальною роботою. Учні періодично (раз на тиждень) звітуються перед тьюторами про виконання навчальних завдань. У вищих навчальних закладах студенти поділяються на невеликі групи на чолі з тьютором, який допомагає їм у виборі навчальних курсів для самостійного опрацювання, керує їхньою навчальною роботою, науковими пошуками, цікавиться всіма аспектами їх життя. Студенти майже щоденно зустрічаються зі своїм тьютором, звітують про результати навчання. Оскільки у багатьох ВНЗ Англії самостійна навчальна праця студентів є основною формою навчання, то тьюторська система вирізняється порівняно високою ефективністю. Вона спрямована передусім на виховання інтелектуальної еліти. Хоча тьюторська система й вимагає значних фінансових витрат, вона є досить ефективною. На її основі можуть створюватися педагогічні школи або педагогічні класи у вищому навчальному закладі. Щось подібне за ідеєю зустрічаємо у наших ВНЗ, які готують фахівців з творчих спеціальностей (музики, співу, театрального, образотворчого мистецтва та ін.). У таких випадках говорять: "Навчаюсь у консерваторії у класі народного артиста України Д. Гнатюка", "Закінчив театральний інститут у класі кінорежисера М. Мащенка". Думається, що у зв´язку з приєднанням України до Болонського процесу інститут тьюторства широко ввійде у практику навчальної діяльності вітчизняної вищої школи.

      Наприкінці XIX — на початку XX ст. лекція як провідний  метод навчання зайняла визначальне  місце у системі навчально-виховної роботи у вищих освітніх закладах світу. Наприкінці XX і на початку XXI ст., як уже згадувалося, дискутується питання щодо доцільності застосування лекції у ВНЗ. Думки і вчених, і практиків розходяться. Опитування студентів старших курсів Черкаського національного університету імені Богдана Хмель­ницького дало такі результати: 78,4 % студентів переконані, що лекції мають займати провідне місце у навчальному процесі; 13,6 % —що лекції потрібні лише з окремих дисциплін; 4,8 % — що за наявності сучасних джерел інформації лекції навряд чи потрібні; 3,2 % — що нині лекції у ВНЗ зжили себе.

      У чому ж полягають переваги і слабкі сторони лекційної системи у  ВНЗ?

      Суттєвими перевагами є такі:

      —лекція дає можливість реалізувати одну зі стрижневих ідей гуманної педагогіки (творча співпраця педагога зі студентами, спільна емоційна взаємодія);

      —лекція активізує мисленнєву діяльність студентів (звісно, якщо вона кваліфіковано прочитана, уважно вислухана і зрозуміла).

      —у  лекції акумульовано великий обсяг  наукової інформації з урахуванням новітніх досягнень тієї чи тієї науки;

      —у  процесі читання лекції можна  врахувати специфіку професійної  підготовки студентів, їхні інтереси;

      - зміст лекції, процес читання містять у собі значні виховні можливості з погляду розвитку інтелекту студентів, формування морально-духовних якостей, культури спілкування, становлення професійної культури майбутніх фахівців. Яскравою ілюстрацією на користь лекції є думка російської письменниці Маріетти Шагинян: "Учитель на все життя запам´ятовується людям як особистість, як характер, як індивідуальність, як ті "Іван Казимирович" або "Ніна Вікторівна", які неповторні, єдині в долі конкретної людини. Мені здається, сила дії уроку, його запам´ятовуваність, а головне — органічна єдність чогось пізнаного розумом з чимось таким, що увійшло у волю і совість, тобто ідеал поєднання навчання з вихованням, — цілком залежить не від якихось теоретичних хитромудрощів учених педагогів і методистів, а саме від особи самого вчителя, від його персональної чарівливості, від оригінальності його характеру, від виразності та небанальності його поведінки в класі". І хоча письменниця говорить про вчителя, це судження значною мірою стосується і викладача вищої школи. Майстерно прочитана лекція — це вистава одного актора, де ми відчуваємо, сприймаємо художні образи, відчуваємо наукові закони в ореолі мистецького оздоблення. Відомий російський письменник А.П. Чехов, пригадуючи лекції свого викладача, професора Г.А. Захар´їна, писав: "Вийшли лекції Захар´їна. Я купив і прочитав... Але, на жаль, є  лібрето, але немає опери, немає тієї музики, яку я слухав, коли був студентом";

      —лекція вирізняється своєю економічністю. Студент має можливість за порівняно  короткий час отримати значний обсяг  наукової інформації, до того ж насиченої  найновішим матеріалом;

      —участь студентів у педагогічному дійстві, яке називається лекцією, є корисною школою для тих, хто у майбутньому  буде займатися науково-педагогічною діяльністю;

      —лекція слугує своєрідним дороговказом для  студентів, компасом у неосяжному морі наукової інформації;

      —лекція незамінна, коли має місце дефіцит  літератури.

      Варто назвати і певні типові недоліки лекції:

      —інформація, яку подає викладач, спрямована, в основному, на слухову пам´ять  студента. Цей вид пам´яті досить недосконалий. Сприйнята інформація утримується в короткотерміновій пам´яті невеликий проміжок часу. І коли немає підкріплення, інформація "вивітрюється" ("В одно вухо влетіло, удруге вилетіло", — говорить народна мудрість). Дослідження показують, що під кінець лекції з усього обсягу поданої інформації студент може відтворити лише 10—15 %;

      —великі потоки слухачів (понад 50) позбавляють  викладача можливості ефективно  управляти розумовою діяльністю студентів;

      —студенти молодших курсів слабо володіють  методикою і технікою сприймання змісту лекції та конспектування;

      —лекція певною мірою привчає студента до пасивного привласнення чужих думок, не стимулює тягу до самостійного навчання, не забезпечує індивідуального, диференційованого  підходу до навчання.

 
 

1.2 Мета та завдання  застосування лекції у ВНЗ 

      Форми організації процесу навчання розкривають  через способи взаємодії педагога зі студентами, під час розв'язання дидактичних завдань. Вони виявляються  за допомогою різних шляхів керування  діяльністю, спілкуванням, відносинами. У них реалізується зміст освіти, освітні технології, стилі, методи й засоби навчання.

      Форма організації навчання - певна структурно-організаційна  та управлінська конструкція навчального  заняття залежно від його дидактичних  цілей, змісту й особливостей діяльності суб'єктів та об'єктів навчання.

      Форми організації навчання мають упорядкувати навчальний процес. їхньою провідною  ознакою для класифікації є дидактичні цілі. Водночас кожна організаційна  форма навчання може мати кілька дидактичних  цілей.