Планування діяльності підприємства

Основною формою створення стартового капіталу є акціонування, і бізнес в значній мірі організовується  у формі акціонерних товариств. Бухгалтерський облік повинен забезпечити інформацію про види акцій, їх стан та рух.

В аналітичному обліку фіксують акції  за видами (звичайні та привілейовані), а по привілейованих акціях – поворотні та безповоротні. Поворотні акції можуть обмінюватися на звичайні за спеціальними коефіцієнтами, оголошеними при випуску таких акцій, безповоротні – не обмінюються.

До джерел власних  засобів відноситься й нерозподілений прибуток, тобто прибуток, який залишається  в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків й обов'язкових платежів. Такий прибуток розглядається передусім як додатковий або резервний капітал, який підлягає включенню у нові активи підприємства з метою розширення його діяльності. Тому поточному та довгостроковому плануванню величини прибутку в управлінському обліку приділяється значна увага.

Джерелами інформації для  управління власним капіталом є  дані аналітичних рахунків до рахунків класу 4 "Власний капітал та забезпечення зобов'язань".

Облік в управлінні залученим капіталом

Значною є частина  облікової інформації при управлінні залученим капіталом. До його складу входять довгострокові та короткострокові  зобов'язання.

До довгострокових зобов'язань  відносяться довгострокові (строком  більше 1 року) позики банків, облігації  та векселі, видані підприємством. Використання та повернення цих кредитів потребує суворого контролю за їх станом та рухом, а для цього необхідні детальні дані по кожній позиці, про її суму, строки повернення, нараховані проценти за користування. Для аналізу ефективності довгострокових кредитів потрібні відомості про конкретні напрямки їх використання, про витрачені суми на кожен напрямок, про очікувану економічну ефективність, про окупність довгострокових вкладень.

До довгострокових зобов'язань  відносяться також орендні зобов'язання. Орендні зобов'язання виникають при фінансовій оренді, тобто коли орендар отримує право власності на майно по закінченні строку оренди або викупляє його за мінімальною ціною.

Довгострокові облігації  випускаються на строк більше одного року в якості додаткового джерела залучених засобів для фінансування діяльності підприємства. Облігації відображаються в обліку за вартістю майбутніх надходжень. Якщо ця вартість більше номінальної вартості облігацій, то остання продасться з премією, якщо ж менше, то при продажу облігації виникає знижка до її номінальної вартості. Як премія, так і знижка повинні бути поступово списані (амортизовані) протягом строку довгострокової заборгованості.

Складні операції по виникненню, погашенню, продажу або переуступці довгострокових зобов'язань неможливі без точного та динамічного обліку всіх ситуацій, які виникають за такими боргами. Джерелом Інформації для управління довгостроковим залученим капіталом є дані аналітичного обліку по рахунках класу 5 "Довгострокові зобов'язання".

В управлінні оборотним  капіталом важлива роль короткострокових зобов'язань. Це зобов'язання, які забезпечуються оборотними активами або погашаються новими короткостроковими зобов'язаннями. Інформацію про наявність короткострокових зобов'язань отримують з даних аналітичного обліку по рахунках класу 6 "Поточні зобов'язання".

Довгострокові зобов'язання переходять до групи короткострокових за наступними причинами:

• підприємство вирішило погасити їх за рахунок оборотних засобів;
• строк платежу настав в даному звітному періоді і не може бути продовженим;
• кредитор достроково вимагає повернення боргу з певних причин. Облікова інформація для управління зобов'язаннями повинна бути високо оперативною, фіксувати з максимальною швидкістю всі зміни в динаміці зобов'язань, і тим самим забезпечувати стійкість фінансового стану підприємства та його платоспроможність.

 

 

8 Стратегічний облік власності  підприємства

 

8.1 Облік невизначеності в стратегічному  обліку власності

 

Більшість російських підприємств  є самостійними суб'єктами, що хазяюють, що з одного боку, означає можливість визначати свою стратегію, а з іншої сторони, відсутність зобов'язань у держави по представленню підтримки у випадках аварій, страйків і інших труднощів. Самостійність підприємств означає і ризик припинення чи виробництва банкрутства. Стратегічний облік власності повинний базуватися на даних ризику-менеджменту. Ризик-менеджмент представляє систему оцінки ризику, керування ризиком і фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу. На жаль, у Росії тільки почалася підготовка ризиків-менеджерів, а приймати управлінські рішення в області керування власністю, приймаючи до уваги ризик і невизначеність, необхідно вже зараз.

У зв'язку з цим важливе  значення в сучасних умовах у стратегічному обліку власності здобуває аналіз і облік невизначеності і ризиків. Серед різних ситуацій невизначеності розрізняють ситуації ризику і ситуації невизначеності.

Якщо має місце ситуація невизначеності, то особа, що приймає  рішення не має ніякої інформації про імовірності здійснення окремих сценаріїв майбутньої ринкової кон'юнктури.

Якщо особа, що приймає  рішення може задати імовірнісні  оцінки здійснення окремих подій, або  може вказати (суб'єктивно) детермінований еквівалент багатозначної картини  майбутнього грошового потоку, оцінити майбутню вартість підприємства, то має місце ситуація ризику.

У літературі використовують різні інтерпретації поняття  «ризик» приведемо деякі з  них:

1. Під ризиком розуміють побоювання (небезпеку), що реалізація проекту приведе до збитків.
2. Говорячи про ризик, мають на увазі міру розсіювання (дисперсії) отриманих у результаті множинного прогнозу оціночних показників розглянутого проекту (прибуток, рентабельність, ДСАК, вартість підприємства і т.д.)
3. Під ризиком розуміють небезпеку, що ціль підприємницького проекту не буде досягнута в наміченому обсязі.

Ризик трактують як потенціал  реалізації несподіваних негативних наслідків  якої-небудь події чи подій. Стосовно до виробничої сфери ризик визначають як можливість утрати частини ресурсів та / або недоодержання доходів у порівнянні з рівнями і значеннями, розрахованими виходячи з (гіпотези) передумов про найбільш раціональне використання ресурсів і прийнятого сценарію розвитку ринкової кон'юнктури.

Керування власністю  припускає прийняття трьох укрупнених груп управлінських рішень:

1. рішення про реалізацію власності в цілому або окремих частинах (бізнесів-ліній, підрозділів і т.д.), активів;
2. рішення про придбання активів у власність;
3. рішення про використання наявних активів.

Рішення про продаж, або покупку власності є інвестиційним. Даним рішенням можуть супроводжувати різні види ризиків (таблиця 8.1).

Таблиця 8.1 – Основні види ризиків

№ п/п	Види ризиків
1	Виробничі	Небезпека нанесення збитку підприємству та третім особам внаслідок порушення нормальної ходи виробничого процесу
2	Екологічні	Імовірність настання  громадянської  відповідальності за  нанесення  збитку навколишній середі, а також  життю й здоров’ю третіх осіб
3	Інвестиційні	Імовірність недоодержання або втрати прибутку вході реалізації інвестиційних проектів
4	Кредитні	Ризики, зв’язані з можливим неповерненням суми кредиту й відсотків по ньому
5	Технічні ризики	Супроводжують будівництво нових об’єктів і їх подальшу експлуатацію
6	Підприємницькі	Зовнішні: зв’язані з нанесенням збитків і неодержанням підприємцем очікуваного прибутку внаслідок порушення своїх обов’язків контрагентами підприємця або з інших  обставин, що не залежать від нього. Внутрішні: залежать від здатності  підприємця організовувати виробництво й збут продукції.
7	Фінансові (валютні, проценті, портфельні)	Виникають у процесі управління фінансами підприємства
8	Державні	Виникають при здійсненні підприємцями та інвесторами своєї діяльності на території іноземних держав
9	Політичні	Можливість недоодержання доходу або втрати власності іноземного підприємця або інвестора внаслідок зміни соціально-політичної ситуації в державі
10	Економічний ризик стратегічної програми (проекту)	Ризик втрати конкурентної позиції підприємства внаслідок непередбачуваних змін в економічному оточенні фірми, наприклад росту цін на енергоносії, росту процентних ставок за кредити під фінансування оборотних коштів і т. і..

 

Рівень ризику може оцінюватися  на основі наступного алгоритму:

 

УР = ВР – РП,      (8.1)

де УР – рівень відповідного ризику:

ВР – імовірність виникнення даного ризику;

РП – розмір можливих фінансових утрат при реалізації даного ризику.

Аналіз імовірності  виникнення ризику ґрунтується на використанні наступних груп методів: економіко-статистичних; розрахунково-аналітичних; аналогових; експертних. Вибір конкретних методів оцінки визначається наявністю необхідної інформаційної бази і рівнем кваліфікації менеджерів. Основними методами виявлення ризику є:

• метод опитувальних аркушів;
• розгляд і аналіз первинних документів управлінської і фінансової звітності;
• аналіз даних щоквартальних і річних фінансових звітів;
• складання й аналіз діаграми організаційної структури підприємства;
• складання й аналіз карт технологічних потоків виробничих процесів;
• інспекційні відвідування виробничих підрозділів;
• консультації фахівців у даній технічній області;
• експертиза документації спеціалізованими консалтинговими фірмами, проведення стратегічного аудита.

До основних показників, що оцінюють імовірність виникнення ризику відносяться: середньоквадратичне (чи стандартне) відхилення; коефіцієнт варіації; бета-коефіцієнт. Алгоритм їх розрахунку приводиться в таблиці 8.2.

Ефективність управлінських  рішень, зв'язаних із власністю в  умовах визначеності параметрів ринку, досить точно визначається шляхом розрахунку поточної вартості грошових потоків. При невизначеності грошові потоки можуть значно змінюватися в залежності від ринкової кон'юнктури й інших зовнішніх факторів макросередовища. Ускладнюється процес прийняття управлінських рішень, зв'язаних з керуванням власністю. З практичної точки зору врахувати всі альтернативні грошові потоки не представляється можливим. При проектуванні похідних балансів, визначенні на їх основі вартості підприємства необхідно проводити аналіз і оцінку ризиків. Оцінка припускає кількісний опис виявлених ризиків, визначення їх характеристик: імовірності і розміру можливого збитку. Формується набір сценаріїв розвитку несприятливих ситуацій і для різних ризиків можуть бути побудовані функції розподілу імовірності настання збитку в залежності від його розміру.

Теорія і практика аналізу ефективності інвестицій виділяє  три методи дослідження невизначеності: метод переваги стану, розроблена лауреатами Нобелівської премії Жераром Дебре і Кеннетом Ерроу, метод оцінки капіталізованих активів (САРМ), модель Фішера-Блека.

Метод переваги стану – це додаток методу поточної вартості до умов невизначеності. Сутність методу полягає у визначенні найбільш ймовірного варіанта грошових потоків, що виникають у процесі здійснення інвестицій (дивестицій), з наступним розрахунком його поточної вартості.

Таблиця 8.2 – Показники, що оцінюють можливість виникнення ризику

Показник	Алгоритм розрахунку
Середньоквадратичне (стандартне) відхилення (характеризує міру коливання показників)	, де  – показник середньоквадратичного (стандартного) відхилення; х1 – конкретне значення доходів (прибутку) по виду господарських операцій, що спостерігається;  – середнє значення доходів  (прибутку) по виду господарських операцій, що спостерігається; fi – значення частоти з’явлення відповідних показників доходів (прибутку); n – число спостережень.
Коефіцієнт варіації (визначає імовірність виникнення окремих видів ризиків, якщо показники середньоквадратичного відхилення, що прирівнюються, відрізняються між собою розмірами конкретних і середнього значень показників, що розглядаються)	, де  – коефіцієнт варіації;  – середньоквадратичне (стандартне) відхилення;  – середнє значення показника.
Бета-коефіцієнт (оцінює імовірність  виникнення ризику індивідуальної операції відносно до середнього рівню ризику відповідного ринку в цілому)	де  – значення бета-коефіцієнту; К – ступінь кореляції між доходами індивідуального виду цінних паперів і середнім рівнем прибутковості фондових інструментів у цілому;  – середньоквадратичне відхилення  прибутковості по індивідуальному виду цінних паперів;  – середньоквадратичне відхилення  прибутковості по фондовому ринку в цілому.

 

В умовах невизначеності можливі грошові потоки розрізняються  за часом і умовами протікання. Тому необхідно визначити коефіцієнт поточної вартості для кожного тимчасового етапу виникнення грошових потоків.

Для цього потрібно знати  ціни активів, число яких відповідає числу можливих сполучень у часі умов, що визначають грошові потоки. З практичної точки зору визначити коефіцієнти поточної вартості для всіх можливих умов неможливо чи дуже складно.