Планування діяльності підприємства

1) критерії оцінки  процесу створення вартості, розрахованих  на основі даних управлінського обліку (показник, або система показників);

2) плановані показники, якими оцінюється додана вартість;

3) контроль управлінських  звітів;

4) вплив за підсумками  контролю.

Оцінка процесу створення  вартості на базі управлінського обліку ефективна тільки тоді, коли вона функціонує за принципом зворотного зв'язку: оцінка вартості через мотивацію цілеспрямованості діяльності детермінує підсумок діяльності (прямий зв'язок), підсумок діяльності у свою чергу впливає на конкретну оцінку, що в подальшому буде спонукати до: розробки більш ефективних планових рішень і інтенсивної діяльності по їх реалізації (зворотний зв'язок).

Варто звернути увагу  на те, що традиційні підходи до побудови управлінського обліку, зв'язані з  розподілом організації на центри відповідальності, є умовою для організації обліку, націленого на аналіз процесу створення і збереження вартості підприємства і керування власністю на основі стратегічного обліку. Однією з необхідних умов для реалізації даного підходу є побудова на підприємстві сегментарного обліку. На підприємстві можуть бути виділені господарські та географічні сегменти.

Управлінський облік, що передбачає облік ланцюжка цінностей, відрізняється від управлінського обліку, орієнтованого на використання показника доданої вартості.

Класична схема, що характеризує послідовність розрахунку показника економічної доданої вартості приводиться на рисунку 8.3.

Дана методика заснована  на обліку, головним чином, внутрішніх факторів мікросередовища підприємства. Бізнес-одиниці несуть відповідальність за складові ЕДС – чистий прибуток і плату за операційний капітал. На базі економічної доданої вартості можливо здійснювати керування власністю. Наприклад, на основі даних управлінського обліку по сегментах про величину ЕДС, вона може бути збільшена за рахунок рятування від зайвих активів, продажу нерентабельних бізнес-одиниць.

Використання концепції  ланцюжка цінностей припускає чотири напрямки, що сприяють збільшенню вартості підприємства в цілому:

1) зв'язок з постачальниками;

2) зв'язок зі споживачами;

3) технологічні зв'язки  усередині ланцюжка цінностей  бізнесу-одиниці;

4) зв'язку між ланцюжками  цінностей бізнесів-одиниць усередині  підприємства.

Таким чином, дана концепція  вимагає включення в управлінський  облік стратегічних питань і прийняття  в увагу зовнішніх факторів макросередовища, обліку невизначеності. Це основна відмінність від управлінського обліку, орієнтованого на показник економічної доданої вартості.

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 8.3 – Послідовність  розрахунку показника

економічної доданої  вартості

 

Умовні позначки:

ЧОДПН – чистий операційний  доход, після сплати податків, який виробляється операційним капіталом бізнес-одиниці.

ПзК – плата за операційний  капітал, що використовується підрозділом, яка відображує ціну придбання капіталу у власників і кредиторів.

ЕП – економічний  прибуток (чистий операційний доход  після сплати податків за мінусом плати за вкладений капітал).

ЕДС – економічна додана вартість.

Як критерії оцінки процесу створення  вартості підприємства в цілому може бути використана система показників, що характеризують вартість підприємства. Дані показники можуть бути розраховані і стосовно до бізнес-одиниць підприємства за умови створення сегментарного обліку. У цьому випадку використовуються методики розподілу активів і зобов'язань між сегментами підприємства.

Сучасний управлінський  облік часто приділяє увагу, в основному, процесах, що відбуваються усередині фірми – закупівлях, функціях, виробах і замовниках, без урахування зовнішніх факторів макросередовища. Стадії додавання цінності в управлінському обліку аналізуються з погляду доведення до максимуму різниці (доданої вартості) між закупівлями і реалізацією. У стратегічному обліку аналіз ланцюжків цінностей виробляється з урахуванням зовнішніх факторів макросередовища. Підприємство розглядається в контексті повного ланцюжка діяльності по створенню вартостей, у якому підприємство є, можливо, тільки одним з ланок.

На базі даних управлінського обліку, побудованого на базі концепції  ланцюжка цінностей підприємство може одержати перевагу в конкурентній боротьбі двома шляхами:

1. Краще в порівнянні з конкурентами  керування внутрішніми і зовнішніми факторами зміни вартості підприємства шляхом здійснення керування власністю.

2. Перепроектування ланцюжка  цінностей на основі даних  стратегічного обліку з використанням портфельного аналізу й основних корпоративних концепцій: керування портфелем, реструктуризація, перенос знань в іншу область, розподіл активів. Стратегія підприємства може розглядатися в двох вимірах: її орієнтири (розширення, підтримка досягнутого рівня, користування досягненнями) і її конкурентні переваги (низькі витрати, диференціація). Це вимагає здійснення стратегічного позиціонування продуктів, окремих бізнес-ліній. Формування портфеля підприємства, що складається з різних бізнес-ліній, може бути здійснене шляхом формулювання цілей його створення і визначення їх пріоритетності, завдання рівнів ризику, мінімального прибутку, відхилення від очікуваного прибутку з використанням похідних балансових звітів.

Таким чином, у сучасних умовах при побудові управлінського обліку на підприємстві необхідно враховувати  стратегічні питання, концепцію ланцюжка цінностей і питання формування ефективного портфеля підприємства.

 

8.3 Оцінка перспектив розвитку  підприємства 

       на основі похідних  балансів

 

Професор Школи бізнесу  Нью-Йоркського університету Пітер  Друкер відмічає: «Потенціал бізнесу завжди вище реалізованої дійсності. Процвітання і ріст супроводжує тільки такому бізнесу, що систематично визначає і використовує свій потенціал». Оцінити потенціал підприємства можливо за допомогою прогнозування перспектив його розвитку на основі даних стратегічного обліку.

Як інструментарій стратегічного  обліку значне поширення одержав  метод стратегічних балансів. Існує  кілька видів і методик складання  стратегічних балансів. Виділяють зовнішні і внутрішні баланси. Зовнішні мають на меті виявлення і вимір шансів і ризиків підприємства на ринку (у зовнішнім середовищі). Задача побудови внутрішніх балансів – виявлення вузьких місць на підприємстві шляхом визначення сильних і слабких сторін напрямків його діяльності.

Найчастіше використовуються методики побудови стратегічного балансу, засновані на бальній чи процентній оцінці і зіставленні сфер діяльності підприємства. Установлюються різні внутрішні нормативи, що визначають момент настання критичного значення вузького місця. Баланси можуть будуватися у формі класичної схеми балансу, так і у виді діаграми в полярних координатах. Найчастіше при порівнянні балансів виробляється накладення стратегічних балансів власного підприємства і конкурентів.

При проведенні внутріфірмового  аналізу, складанні похідних балансів на перспективу, аналітикам, аудиторам необхідно оцінити вірогідність фінансової звітності. Вимоги вірогідності тісно зв'язано з вимогою істотності. Так, наприклад, у безумовно позитивному аудиторському висновку думка аудиторської фірми про вірогідність бухгалтерської звітності економічного суб'єкта означає, що ця звітність підготовлена таким чином, щоб забезпечити у всіх істотних аспектах відображення активів і пасивів економічного суб'єкта на звітну дату і фінансові результати його діяльності за звітний період виходячи з нормативного акта, що регулює бухгалтерський облік і звітність.

Якщо фінансова звітність  не достовірна, треба розробити і  провести коректування даних фінансової звітності.

Якість складання похідних балансових звітів залежить від даних, на базі яких вони складені. Взаємозв'язок між складом притягнутих матеріалів і якістю складання похідного балансового звіту показана на рисунку 8.4. Чим ширше спектр використовуваних матеріалів, тим вище якість балансу.

При складанні похідного балансового звіту на основі бухгалтерської інформації, необхідно бути упевненим у її вірогідності і повноті відображення всіх активів і зобов'язань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 8.4 –  Взаємозв'язок між складом матеріалів і якістю складання похідного балансового звіту

 

Це дозволить більш  правильно і повно представити  балансовий звіт для рішення основної маси управлінських проблем, зв'язаних з керуванням фінансовими потоками підприємства.

Внутріфірмовий економічний аналіз повинний використовувати не тільки бухгалтерські балансові звіти, але формувати представлення в керівництва підприємства, яких балансів можна чекати при прийнятті тих чи інших управлінських рішень в області власності, як це відіб'ється на вартості підприємства. Рішення даної задачі можливе на базі похідних балансових звітів.

Для керування власністю можуть використовуватися наступні основні типи похідних балансових звітів:

1) нульові;

2) диференціальні;

3) прогнозні (багато  дослідників);

4) стратегічні;

5) планові (багато дослідників);

6) мікробаланси;

7) матричні баланси.

Для складання похідних балансових звітів можуть використовуватися різноманітні методи: методи прогнозування, бюджетування, метод нульового балансу, метод «пробки», методи коректувань і т.д.

Прогнозні і планові  баланси базуються на даних фінансових прогнозів. Фінансовий прогноз включає наступні документи прогнозного характеру:

• звіт про рух грошових потоків (коштів);
• звіт про прибутки і збитки;
• звіт про зміни капіталу;
• фінансовий план;
• плановий чи прогнозний баланси.

Фінансовий прогноз являє собою попередню оцінку (пророкування), що приймає форму кошторису в тому випадку, коли керівництво підприємства вибирає її як мету розвитку і будує на її основі програму діяльності. Плановий баланс є підсумковим документом фінансового прогнозу і складається, як правило, на період до одного року. Він є інструментом регулювання діяльності фірми, контролю й аналізу фінансової діяльності й оцінки вартості підприємства в цілому.

У більшості країн  з ринковою економікою існують офіційні національні стандарти по підготовці фінансових прогнозів і їхній наступній перевірці, проведеної, як правило, незалежними аудиторами.

У кінцевому рахунку, залучення  аудиторів до перевірки прогнозної фінансової інформації спрямовано на підвищення вірогідності цієї інформації.

Прогнозна фінансова інформація може бути підготовлена у виді різноманітного прогнозу. В основі одноваріантного прогнозу лежать допущення, що визначені події відбудуться і визначені дії будуть виконуватись керівництвом економічного суб'єкта. В основі різноманітного прогнозу лежать допущення про різні можливі майбутні події і дії керівництва економічного суб'єкта для одержання різних шляхів розвитку економічного суб'єкта.

Прогнозна фінансова  інформація може призначатися для:

а) внутрішніх управлінських  нестатків;

б) надання третім обличчям.

У залежності від цілей  підготовки прогнозна фінансова  інформація представляється у виді окремих показників або на основі типових форм бухгалтерської звітності. Чим більший період охоплює прогнозна  фінансова інформація, тим менше застосовність допущень, прийнятих при її підготовці, і тем більше імовірність виникнення перекручувань у розрахунках.

Особливу увагу при  прогнозуванні необхідно звернути на ті показники, перекручування яких можуть істотно вплинути на прогнозовані результати. Такими показниками зокрема є: прибуток, собівартість, виторг і т.д.

При формуванні прогнозної фінансової інформації необхідно розкрити облікову політику економічного суб'єкта в частині, що відноситься до прогнозованих показників, розкрита в поясненнях до прогнозної фінансової інформації, а також зміни облікової політики в частині, що відноситься до прогнозованих показників, у порівнянні з останнім звітним періодом і причини цих змін, і їх вплив на дані прогнозної фінансової інформації розкриті в поясненнях до неї.

Прогнозна фінансова  інформація повинна містити дату її підготовки і письмові роз'яснення  керівництва економічного суб'єкта, які підтверджують застосовність допущень на цю дату.

У випадку, якщо результат  прогнозу представлений діапазоном значень, необхідно переконатися, що в прогнозній фінансовій інформації розкрите обґрунтування границь діапазону і прогноз, зроблений виходячи з виданих границь, не вводить в оману потенційних користувачів.

Фінансове прогнозування  представляє користувачу найбільш ймовірне очікуване фінансове положення економічної одиниці, очікувані результати операцій і зміни фінансового положення. Прогноз ґрунтується на припущеннях про майбутні умови і напрямки діяльності економічної одиниці.

Основними видами похідних балансових звітів є: